Вікіпедія

Дунаєвський Олександр Михайлович

Радянський журналіст (1909-1985)

Олександр Михайлович Дунаєвський (нар.12 грудня 1909, Полтава, Україна —пом.18 січня 1985, Москва) — український радянський письменник і журналіст, військовий кореспондент.

Дунаєвський Олександр Михайлович
Народився 12 грудня 1909(1909-12-12)
Полтава, Російська імперія
Помер 18 січня 1985(1985-01-18) (75 років)
Москва, СРСР
Країна  СРСР
Діяльність журналіст, письменник
Мова творів російська
Роки активності 1947 — 1983
Жанр повість[d]
Партія КПРС
Нагороди
орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дунаєвський.

Член Спілки письменників СРСР з 1966 року. Автор документальних повістей в жанрі літературного пошуку, з яких найбільш популярна «Іду за Гашеком» витримала за життя автора чотири видання.

Біографія ред.

Початок шляху ред.

Олександр Дунаєвський народився в Полтаві. У 1929 році почав журналістську діяльність в місцевій газеті «Більшовик Полтавщини». Разом з ним в редакції працював майбутній український письменник-сатирик Олександр Ковінька[1].

Потім працював секретарем редакції районної газети «Правда Зміївщини». І близько 15 років пропрацював кореспондентом газети «Правда»[2].

Військовий кореспондент ред.

Під час німецько-радянської війни капітан третього рангу Дунаєвський був кореспондентом «Правди» на Карельському фронті і Північному флоті. Олександр Дунаєвський покинув Арктику в кінці 1942 року. Керівництво газети направило його в найгарячішу точку війни — на сталінградский напрямок. Статті та кореспонденції Дунаєвського про мужність і героїзм радянських воїнів регулярно з'являлися на сторінках газети «Правда»[3].

1 лютого 1943 року в газеті «Правда» були надруковані два матеріали про те, як під Сталінградом здавалися в полон німецькі генерали: «Генерали здаються в полон» Дунаєвського і «Сталінград сьогодні» Григоренко. Як зазначив у щоденнику Лазар Бронтман, «в першому з них генерал фамільярно і панібратськи розмовляє з нашим полковником, що взяли його в полон, у другому — наші запросили генерала на вечір художньої самодіяльності. Шум — гігантський. т. Сталін прочитав і обурився, назвав це ліберально-запобігливим ставленням до іноземців, в тому числі, — до ворогів, назвавши це „рабська психологія“». 5 лютого редакція «Правди» отримала постанову ЦК ВКП (б), в якому «розміщення цих матеріалів розцінено, як груба політична помилка, вказано, що це свідчить про притупленні почуття партійності у працівників редакції. Постановою Дунаєвський і Григоренко зняті з воєнкорів, як не відповідають своєму призначенню»[4].

Повоєнне життя ред.

Весною 1946 р року Дунаєвський очолив в «Правді» створений відділ виїзних редакцій і масової роботи, перед яким ставилося завдання — відродити рабселькоровський рух[5].

Деякий час (до 1966 року) Дунаєвський очолював в Москві профком літераторів при видавництві «Радянський письменник»[6] . У 1966 прийнятий в Союз письменників.

Помер в Москві в 1985 році[7].

Цікаві факти ред.

Олександра Михайловича часто плутали з композитором Ісааком Йосиповичем Дунаєвським. За спогадами Андрія Безкоровайного, одного разу комісару 205-го стрілецького полку Іваннікова, який відзначився в боях, подзвонили зі штабу: «До вас їде Дунаєвський». Комісар розпорядився звільнити землянку для розміщення артистів, поставити намети, приготувати вечерю на двадцять персон. Незабаром перед комісаром постав один-єдиний середнього зросту чоловік у кожушку і вушанці, який виявився спеціальним кореспондентом «Правди» Олександром Дунаєвським.

Творчість ред.

Початковий етап ред.

Перша книжка Олександра Дунаєвського — «Надія Кошик» — вийшла в 1947 році. Вона розповідає про комсомолку, ланкову колгоспу імені XVII партз'їзду Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, відзначеної в 1947 році званням Героя Соціалістичної Праці за високі врожаї кукурудзи[8].

Далі вийшли друком «Дівчина із золотою медаллю», «Покликання», «З кінопересувки по селах», «Ливенський скарб» (нариси про людей і справи одного племрозсадника; Державне видавництво сільськогосподарської літератури, 1956), «Життя візьме своє». Деякі з цих книг були переведені на іноземні мови і видані за кордоном[2] .

Літературний пошук ред.

Олександр Дунаєвський найбільш відомий як автор документальних повістей в жанрі літературного пошуку про учасників громадянської війни в Росії з різних країн — Фрідріха Платтену, Ярослава Гашека, Жанни Лябурб, Каре Лігеті, Олеко Дундича, Гайке Бжішкяне і ін. Часто ці повісті доповнювалися автором і перевидавалися:

  • <i id="mwWQ">Новогрудский Г.</i>, Дунаєвський А. Товариші китайські бійці. — М., 1959. У книзі зібрані спогади про участь китайців на всіх фронтах громадянської війни в Росії.
  • Олеко Дундич. — М .: Воениздат, 1960. — 143 с.
  • Новогрудский Г., Дунаєвський А. Слідами Пау: Історія одного літературного пошуку. — М .: Воениздат, 1962. — 248 с. Це перероблене і доповнене видання документальної повісті «Товариші китайські бійці». Письменники в архівах рядок за рядком простежили шлях легендарного Пау — командира китайського батальйону.
  • Іду за Гашеком. — М .: Воениздат, 1963. — 152 с.
  • Слідами Гая: Документальна повість. — Єреван: Айастан, 1966. — 238 с.
  • Платтен відомий і невідомий: Документальна повість. — М .: Воениздат, 1974. — 248 с.
  • Слідами Гая. — Свердловськ: Середньо-Уральське книжкове видавництво, 1975. — 272 с.
  • Жанна Лябурб — знайома і незнайома. — М .: Политиздат, 1976. -167 с.
  • Справжня історія Каро Лігеті. Іду за Гашеком. Червоний Дундич: Документальні повісті. — М .: Воениздат, 1978. — 368 с.
  • Жанна Лябурб — знайома і незнайома: Документальна повість. — 2-е видання, доповнене. — М .: Политиздат, 1982. — 254 с.
  • Іду за Гашеком [Архівовано 16 жовтня 2021 у Wayback Machine.]: Документальна повість. — 4-е видання, доповнене. — М .: Радянська Росія, 1983.
  • Олеко Дундич: Документальна повість. — Кишинів: Карта молдовеняске, 1987. — 158 с.
  • Слідами Гая: [Повість про героя громадянської війни] / [Пер. Т. аваз; Вступ. ст. А. Мікояна; Худож. Т. Жирнов]. — Ташкент: Еш гвардія, 1987. — 301 с.

Іраклій Андроніков, розмірковуючи про жанр наукового пошуку, писав: "Олександр Дунаєвський розповідає, як він йшов по слідах героїв громадянської війни в Росії — чеха Ярослава Гашека, угорця Каро Лігеті, як відвідував місця, де вони воювали, розпитував очевидців, розшукував документи, вчитувався в стовпці військових газет того часу. Тому долучимо до нового жанру і його книги — «Іду за Гашеком», «Справжня історія Каро Лігеті», «Слідами Гая» … "[9]

Зокрема, працюючи над документальною повістю про Фрідріха Платтену, Дунаєвський більше десяти років вів пошуки в архівах і установах Москви, Ленінграда, Києва, Кам'янця-Подільського, Риги, Вільнюса, Швейцарії та ін. Він виявив або розшифрував цілий ряд невідомих або маловідомих важливих подій і фактів з життя Платтена і Леніна[10] .

Повість «Іду за Гашеком» друкувала на своїх сторінках газета «Руде право» — орган ЦК Комуністичної партії Чехословаччини .

Про Другу світову ред.

Подіям Другої Світової війни Дунаєвський присвятив книгу:

  • Дні і ночі Мурманська: Слідами військових записок. — М .: Воениздат, 1985. — 223 с.

Попередньо «Дні і ночі Мурманська» були опукліковани в журналі «Звезда» — в № 6 за 1980 рік. У наступному році — теж в № 6 — журнал вмістив відгуки на цей твір Дунаєвського.

У 1981 році в Державному архіві Мурманської області утворена колекція документів ветеранів війни, учасників оборони Заполяр'я. У цій колекції, зокрема, зібрані рукописи і фотокопії статей військового кореспондента газети «Правда» в Заполяр'ї Олександра Дунаєвського, глави з його документальної повісті «Дні і ночі Мурманська», рецензії та відгуки читачів на книгу[11] .

Примітки ред.

  1. ↑ Ковінька Олександр. Попав пальцем у небо. — Київ: Радянський письменник, 1966. — С. 114.
  2. ↑ а б От издателя // Дунаевский Александр. Олеко Дундич. — М.: Воениздат, 1960. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
  3. ↑ Бескоровайный А. И. И в сердце каждом отзовётся. — М.: Воениздат, 1990. — С. 399. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
  4. ↑ Бронтман Л. К. Дневники 1932—1947. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
  5. ↑ Бронтман Л. К. Дневники 1932—1947. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
  6. ↑ Московский Союз Литераторов
  7. ↑ Журнал «Звезда». Список авторов на букву Д. [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Правда, Андрей Бескоровайный в мемуарах «И в сердце каждом отзовется» (М.: Воениздат, 1990) указывает, что Дунаевский умер в 1986 году
  8. ↑ Шляхами комсомольської слави: Довідник. — Київ: Молодь, 1979. — С. 103.
  9. ↑ Андроников Ираклий. Избранное в двух томах. — Т. 1. — Москва — Augsburg, 2001. — С. 234.
  10. ↑ Паравійчук Андрій. Фрідріх Платтен у Кам'янці-Подільському // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1975. — 24 травня. — С. 4.
  11. ↑ Государственный архив Мурманской области. Коллекции документов. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.

Література ред.

  • Штіх М. Слідами Гашека. (Про документальної повісті Олександра Дунаєвського «Іду за Гашеком») // Прапор. — 1963. — № 6.
  • Локшин В. Заслуговує доброго слова. (Про документальної повісті Олександра Дунаєвського «Слідами Гая») // Прапор. — 1966. — № 7.
  • Камов Борис. А. Дунаєвський. Жанна Лябурб, знайома і незнайома: Серед книг // Зірка. — 1976. — № 8.
  • Пікачу Анатолій. Автор — історія: [Про творчість А. Дунаєвського] // Зірка. — 1977. — № 11. — С. 201—210.
  • Ще одна сторінка з літопису Великої Вітчизняної: [Відгуки на «Дні і ночі Мурманська» А. Дунаєвського] // Зірка. — 1981. — № 6.
  • Дунаєвський Олександр Михайлович // Шмаков, Олександр Андрійович, Шмакова, Тетяна Олександрівна . Урал літературний: Крат. біобібліогр. слів. / А. А. Шмаков, Т. А. Шмакова. — Челябінськ: Південно-Уральське книжкове видавництво, 1988. — 366 с. — С. 95. — ISBN 5-7688-0264-9
  • Дунаєвській Олександр Михайлович // Пащук І. Г. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини. — Рівне: Волинські обереги, 2005. — С. 60.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дунаєвський_Олександр_Михайлович&oldid=38041981