Дисиміляція (мовознавство)

Дисиміля́ція (лат. dissimilatio — «розподібнення») — комбінаторний фонетичний процес — заміна одного із двох однакових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу творення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приголосними.

Розрізняють також поняття:

• графічна дисиміляція — розподібнення, відтворене на письмі. Наприклад, в українській мові: рушник, вести.
• дистантна дисиміляція — розподібнення звуків, розділених іншими. Наприклад, римар > лимар
• контактна дисиміляція — на противагу дистантній дисиміляції — розподібнення суміжних звуків.
• прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.
• регресивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: хто ← кто ← дав.-рус. къто, вести ← вет-ти ← дав.-рус. вед-ти, сердешний ← сердечний.

В українській мові дисиміляція є виявом історичних змін. Тому розрізняють дисиміляцію синхронічну і дисиміляцію діахронічну.

В усному мовленні процеси дисиміляції можуть кваліфікуватися як ненормативні. Наприклад: транвай (замість трамвай), колідор (замість коридор).

Див. також

• Асиміляція.
• Гаплологія
• Метатеза (лінгвістика)
• Спрощення груп приголосних у праслов'янській мові

Джерела

• Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За редакцією С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.

Посилання

• Дисиміляція // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 159. — ISBN 978-966-439-921-7.