Вікіпедія

Джордж Макдональд

шотландський романіст і поет

Джордж Макдональд (англ. George MacDonald, 10 грудня 1824, Гантлі, Абердиншир — 18 вересня 1905, Ештед, Суррей) — шотландський романіст і поет, християнський проповідник, у свій час був священником. Написав кілька книжок для дітей, зокрема «Принцеса і гоблін», «Загублена принцеса». Вважається предтечею стилю фентезі[1].

Джордж Макдональд
George MacDonald
Народився 10 грудня 1824(1824-12-10)
Гантлі, Абердиншир, Шотландія
Помер 18 вересня 1905(1905-09-18) (80 років)
Ештед, Суррей
Країна  Сполучене Королівство
Діяльність священик, письменник (поет, романіст)
Alma mater Абердинський університет
Мова творів англійська
Роки активності 19 століття
Напрямок фентезі, дитяча література, наукова фантастика, реалізм
Magnum opus Ліліт, Фантасти (роман), David Elginbrodd, The Princess and the Goblind, За північним вітром і The Gray Wolfd
Конфесія пресвітеріанство
CMNS: Джордж Макдональд у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Макдональд.

Біографія ред.

Народився у Гантлі,в родині побожних фермерів-кальвіністів[2].[3]

Коли Джорджу було 8 років померла його мати і вихованням дітей зайнявся батько,який мав великий вплив на всю творчість майбутнього письменника і служив втіленням образу доброго люблячого Отця. З іншого боку, бабуся зі сторони батька, сувора кальвіністка, також мала вплив на Джорджа.

Вже в дитинстві мав особливі погляди, які не завжди збігалися з кальвіністською теологією. Одним із перших спогадів Джорджа було відчуття, що він не хоче, щоб його любив Бог, який не любить усіх людей. У підлітковому віці Джордж серйозно поставив під сумнів теологічний погляд кальвінізму на мстивого Бога, чий гнів вимагав вічного покарання нерозкаяних грішників у вічному пеклі вічного непрощення.

У 16 років Макдональд вступив в Королівський коледж в Абердіні, де вивчав хімію та фізику.

Після двох років навчання у теологічному коледжі у Хайбері Макдональд отримав ступінь богослова.

На початку 1851 року став пастором конгрегаційної церкви в Арунделі. Через два місяці одружився з Луїзою Пауелл, з якою прожив довге щасливе життя. Родина мала одиннадцятьох дітей, з яких четверо померли у дитинстві.

Однак незвичні погляди Макдональда викликали тривогу і несприйняття у його пастви та церковників.

У 1853 році покинув посаду священника, був проповідником та лектором.

У 1855 році опублікував поетичну трагедію «Зсередини і зовні». Книга викликала захоплення леді Байрон, вдови поета[3]. Після успіху цього твору Макдональд став професійним літератором

У ці роки він потоваришував з Льюїсом Кероллом, який дав йому перший рукопис «Аліси в країні див» для читання своїм дітям.

У 1872-74 році побував у США з циклом лекцій, слухачами яких були письменники, такі як Р.В.Емерсон, Г.В.Лонгфелло, Марк Твен.

У віці 74 років переніс інсульт і останні роки життя фактично не міг говорити.

Творчість ред.

Джордж Макдональд в основному відомий завдяки казкам та фентезі, що надихнули багатьох інших авторів, таких як Вістен Г'ю Оден, Джон Рональд Руел Толкін, Клайв Стейплз Льюїс, Едіт Несбіт та Мадлен Л'Енгл.[4] Є певні свідчення впливу Джорджа Макдональда на свого друга Марка Твена.[5]

Між 1851 і 1897 роками він написав понад 50 книжок у всіх жанрах: романи, п’єси, есе, проповіді, вірші та казки. Його книги продавались накладами у сотні тисяч примірників.[3]

1855 рік - трагедія «Зсередини і зовні» отримала визнання.

У 1858 році Макдональд пише фантазію для дорослих "Фантасти".

1863 рік - розлогий реалістичний шотландський роман «Девід Елгінброд» підняв твори Макдональда на рівень бестселерів. Романи письменника полюбляла читати сама королева Вікторія, а також Льюїс Керролл, Джон Раскін, Герберт Уеллс, Чарлз Діккенс, Една Лайалл, Марк Твен.

Протягом наступних тридцяти років з-під його плідного пера вийшло багато віршів, збірок оповідань і півтора десятка томів теологічних і літературних есе. Однак репутація Джорджа Макдональда протягом останніх чотирьох десятиліть 19 століття ґрунтувалася насамперед на його реалістичних романах-бестселерах і дитячих книжках.

1868 рік - «Роберт Фальконер»

1871 рік - «Позаду північного вітру»

1872 рік - "Принцеса і Гоблін".

У наступні десятиліття вийшли твори «Малькольм» (1875) і «Маркіз Лоссі» (1877), «Кюре Томаса Вінгфолда» (1876), «Сер Гіббі» (1879 ), "Замковий чорнокнижник"  (1882), "Донал Грант" (1883), "Що моє те моє" ( 1886). Всі ці романи були наповнені його незвичайними поглядами на Бога та практичне християнське життя.

1895 рік - "Ліліт"[6].

За сорок два роки активної письменницької кар’єри Макдональд видав понад п'ятдесят томів величезної різноманітності. Багато з цих книг мали понад 400 сторінок, а деякі перевищували 700.

Погляди ред.

Після трансформації кальвіністських поглядів та кризи віри, який відбувся з майбутнім письменником під час навчання у коледжі в Абердині, він прийшов до таких поглядів - смерть не закриває двері для покаяння, спасіння не ґрунтується на тому, що Ісус врятував людство від Божого гніву, а скоріше веде нас до нашого люблячого Батька, пекло є спокутувальним, а не караючим, спокута є взаємним партнерством між людиною та Ісусом, щоб перемогти гріх у цьому житті. Вірив, що у загробному світі існує й життя тварин[3].

Пам'ять ред.

Після його смерті в 1905 році популярність творів Макдональда швидко впала. Читачів нового століття не цікавили 400-600 сторінкові «релігійні романи». Згодом ім’я Макдональда стало практично невідомим за межами літературної академії.

Найважливішим із шанувальників Макдональда в середині двадцятого століття був К. С. Льюїс, який неодноразово визнавав Макдональда одним із найважливіших натхненників його власних фантазій і теологічних творів і присвятив йому твір "Джордж Макдональд.Антологія".

У останні дві декади ХХго століття відбувся ренесанс зацікавленості творчістю письменника.У 1980-х роках цю роботу очолили два видавництва — Bethany House і Sunrise Books.

У 1987 і 2018 роках вийшли біографії письменника, крім цього були видані збірки його проповідей, а також книги, присвячені духовним поглядам письменника, зокрема "Євангеліє від Джорджа Макдональда"[3]

Головною причиною відродження інтересу є приваблива сила романів Макдональда, а також вміння зворушити читачів, багатовимірне бачення життя та незвичайне розуміння духовних принципів у щоденних життєвих ситуаціях.

Цікаві факти ред.

У 1872 році під час лекційного тура в США одна велика церква на 5 авеню запропонувала йому зарплату в 20 000 доларів на рік, щоб Макдональд став її пастором, але письменник відмовився. При цьому він потерпав від бідності та хвороби легенів[2].

У своїй книзі "Велике розлучення" письменник К. С. Льюїс виводить образ Джорджа Макдональда як Учителя-духа в уявному раю.[7]

Примітки ред.

  1. ↑ hdu (29 травня 2019). 32 літери і натхнення — інтерв'ю з автором Олексієм Шеіном. Християни для України (укр.). Процитовано 4 грудня 2022.
  2. ↑ а б George MacDonald. Christian History | Learn the History of Christianity & the Church (англ.). Процитовано 4 грудня 2022.
  3. ↑ а б в г д Introduction. The Works of George MacDonald (амер.). Процитовано 5 грудня 2022.
  4. ↑ Gary K. Wolfe, «George MacDonald», in Bleiler, E. F. ed., Supernatural Fiction Writers: Fantasy and Horror. New York: Scribner's, 1985. pp. 239—246.(англ.)
  5. ↑ Mark Twain, George MacDonald's Friend Abroad [Архівовано 28 грудня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
  6. ↑ George Macdonald | British author | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 4 грудня 2022.
  7. ↑ Аудіокнига "Велике розлучення", К. С. Льюїс (uk-UA) , процитовано 4 грудня 2022

Джерела ред.


  Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джордж_Макдональд&oldid=40533494