Джон Актон
Джон Актон (англ. John Acton; *3 червня 1736, Безансон, Франція — †12 серпня 1811, Палермо, Сицилійське королівство) — командувач флотом Тоскани і Неаполітанського королівства під час Наполеонівських воєн. Ключова фігура Неаполітанських воєн, могутній тимчасовий правитель за часів правління Фердинанда IV та Марії Кароліни.
| Джон Актон англ. Sir John Francis Edward Acton, 6th Baronet of Aldenham | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1789 — 10 травня 1804 | ||
| Попередник: | Доменіко Караччіолі | |
| Народження: |
13 червня 1736[1] або 3 червня 1736[2] Безансон[3] | |
| Смерть: |
12 серпня 1811[4][5][…] (75 років) Палермо, Королівство Італія | |
| Поховання: | Santa Ninfa dei Crociferid | |
| Країна: | Сполучене Королівство | |
| Рід: | Актони | |
| Батько: | Едвард Актон | |
| Мати: | Catherine de Grayd[7][8] | |
| Шлюб: | Mary Anne Actond[8] | |
| Діти: |
Фердинанд Річард Дальберг-Актон Чарльз Януарій Едвард Антон Елізабет Актон | |
| Нагороди: |     | |
Біографія ред.
Народився в Безансоні, де його батько-католик, виходець з Англії, мав лікарську практику. Спочатку служив у французькому флоті. На службі у тосканського герцога Леопольда Габсбурга отримав адміральський чин. Командував його флотом під час невдалої спроби іспанців оволодіти Алжиром в 1775.
Завдяки зв'язку з сестрою Леопольда, Марією Кароліною, отримав від її чоловіка, Фердинанда Неаполітанського, запрошення зайнятися перебудовою і вдосконаленням національного флоту. У 1779 перебрався в Неаполь, де за допомогою інтриг королеви взяв в свої руки спочатку військові, а потім і фінансові справи всього королівства.
При веденні зовнішньої політики Актон покладався на рекомендації британського посланника Гамільтона. Його з королевою зближувала ненависть до революційної Франції, де була страчена сестра королеви. Щоб протистояти французам, Актон покладався на союз з англійцями і австрійцями, а це дратувало місцеву аристократію, яка мала тісні історичні зв'язки з союзною французам Іспанією.
У 1791 Актон успадкував від свого далекого родича маєток Елденем-хол в Шропширі разом з титулом баронета, проте не думав покидати насиджені місця. У 1800 отримав від Павла I орден Андрія Первозванного.
Після вступу в межі королівства французьких військ адмірал Актон разом з королівським сімейством тікав на борту корабля Нельсона в Палермо. Після повернення в Неаполь через 5 місяців втопив у крові Партенопейську республіку, незважаючи на письмові вмовляння адмірала Ушакова.
Продовжував колишню деспотичну політику до 1806, коли під натиском французької армії був змушений знову бігти з королем в Сицилію. Втративши довіру монарха, залишився доживати свої дні в Палермо. Його мармурова гробниця розташована при вході до церкви Санта-Нінфа деї Кросіфері.
У лютому 1800 року у віці 63 років одружився з власною племінницею. Із їх синів старший, Фердинанд Актон, взяв за дружину внучату племінницю бездітного князя Дальберга і прийняв подвійне прізвище Дальберг-Актон, а молодший, Карл Януарій, зробив блискучу кар'єру в римській курії, ставши кардиналом.
Примітки ред.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ BeWeB
- ↑ The Bourbons of Naples — London: Faber & Faber, 2009. — P. 187. — ISBN 978-0-571-24901-5
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119082624 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б Kindred Britain
Джерела ред.
- John Anthony Davis. Naples and Napoleon: Southern Italy and the European Revolutions (1780—1860). Oxford University Press, 2006. 2nd ed. ISBN 9780198207559.
- Girolamo Imbruglia. Naples in the Eighteenth Century: The Birth and Death of a Nation State. Cambridge University Press, 2007. ISBN 9780521038157.
- Актон // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)