Вікіпедія

Дермот Гілі

ірландський письменник

Дермот Хілі (ірл. Dermot Healy 18 липня 1947, Фінні, Західний Міт — 29 червня 2014, Слайго) — ірландський письменник, драматург, поет і новеліст . Член творчого об'єднання «Аосдана» (ірл. Aosdána), і його керівного органу — «Тоскайрахт» (ірл. Toscaireacht).

Дермот Гілі
ірл. Dermot Healy
Народився 18 червня 1947
Фінні, Західний Міт, Ірландія
Помер 29 червня 2014
Слайго, Ірландія
Громадянство Ірландія Ірландія
Діяльність письменник
Знання мов ірландська і англійська
Членство Aosdánad
Magnum opus A Goat's Songd
У шлюбі з Гелен Гілі
Діти 2
Нагороди Tom Gallon Award[d] (1983) Encore Award[d] (1995)
IMDb ID 0372316

Біографія ред.

Дермот Гілі народився 18 липня 1947 року в селі Фінні у графстві Західний Міт у сім'ї поліцейського.

У дитинстві з родиною переїхав до міста Каван, де навчався у місцевій середній школі і провів дитинство[1]. В юності він поїхав до Лондона, де працював барменом, охоронцем і різноробом. Пізніше повернувся до Ірландії і оселився у Балліконнеллі, невеликому поселенні на березі Атлантичного океану у графстві Слайго[2].

Дермот Гілі помер у віці 66 років 29 червня 2014 року[3]. Після себе він залишив дружину Гелен і двох дітей[4][5].

Творчість ред.

Дермота Гілі називали «майстром», «кельтським Хемінгуеєм» і «найкращим із живих романістів Ірландії»[6][7][8] . Його роботами захоплювалося багато ірландських письменників, послідовників і шанувальників, зокрема Шеймас Гіні, Ежен Маккейб, Родді Дойл, Патрик Маккейб і Енн Енрайт[2][9] .

Твори Гілі були створені під впливом еклектичного діапазону письменників з різних країн світу, в тому числі Анни Ахматової, Джона Ардена, Ісака Бабеля, Мацуо Басьо, Семюела Бекета, Хорхе Луїса Борхеса, Анджели Картер, Джона Максвелла Кутзее, Емілі Дікінсон, Марії Еджуорт, Томаса Стернза Еліота, Германа Гессе, Назима Хікмета, Айдана Хіггінса, Мирослава Голуба, Ежена Йонеско, Франца Кафки, Мері Лавін, Федеріко Гарсія Лорки, Гі де Мопассана, Едгара Аллана По, Сильвії Плат, Езри Паунд, Вільяма Шекспіра та Роберта Луїса Стівенсона[2][10] .

Нагороди ред.

Не відзначений жодною з відомих премій протягом усієї своєї кар'єри (ігнорувався комітетом Букерівської премії, яка була присуджена його шанувальникам Родді Дойлу і Енн Енрайт), Гілі отримав премію «Hennessy» (1974 і 1976), премію Тома Геллона (1983), і премію «Encore» (1995). У 2011 році він був номінований на премію «Поезія наразі» за збірку 2010 «A Fool's Errand. Long Time, No See», обрану до списку номінантів Дублінської літературної премії[11] Всеросійською державною бібліотекою іноземної літератури імені М. І. Рудоміно[12] .

Бібліографія ред.

Твори ред.

  • Banished Misfortune (London, Allison & Busby, 1984), збірка оповідань
  • Fighting with Shadows (London, Allison & Busby 1984)
  • A Goat's Song (London, Collins Harvill, 1994)
  • Sudden Times (London, The Harvill Press, 1999)
  • Long Time, No See (Faber and Faber, 2011)

Автобіографія ред.

  • The Bend for Home (Harvill, 1996)

П'єси ред.

  • Here and There and Going to America (1985)
  • The Long Swim (1988)
  • Curtains (1990)
  • On Broken Wings (1992)
  • Last Nights of Fun (1994)
  • Boxes (1998)
  • Mister Staines (1999)
  • Metagama (2005)
  • A Night at the Disco (2006)

Поезія ред.

  • Neighbours 'Lights (1992)
  • The Ballyconnel Colours (1995)
  • What the Hammer (1998)
  • The Reed Bed (2001)
  • A Fool's Errand (The Gallery Press, 2010)

Фільмографія ред.

  • Я міг читати небо (1999)

Примітки ред.

  1. ↑ Writer Dermot Healy dies aged 66. TheJournal.ie. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 30 червня 2014.
  2. ↑ а б в O'Hagan, Sean (3 квітня 2011). Dermot Healy: 'I try to stay out of it and let the reader take over'. The Observer. Архів оригіналу за 6 квітня 2011. Процитовано 3 квітня 2011.
  3. ↑ Eileen Battersby. Poet and novelist Dermot Healy dies aged 66. Irishtimes.com. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 30 червня 2014.
  4. ↑ Irish writer Dermot Healy has died aged 66. Irish Independent. Архів оригіналу за 19 червня 2019. Процитовано 30 червня 2014.
  5. ↑ Death of writer Dermot Healy. RTÉ News. Архів оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 30 червня 2014.
  6. ↑ Moynihan, Ciara (2 жовтня 2012). Dermot Healy to share literary insights. Mayo News. Архів оригіналу за 13 листопада 2012. Процитовано 2 жовтня 2012.
  7. ↑ O'Mahony, John (3 червня 2000). Let the west of the world go by. The Guardian. Процитовано 3 червня 2000.
  8. ↑ Long Time, No See. Penguin US. Архів оригіналу за 29 грудня 2012. Процитовано 20 вересня 2019.
  9. ↑ Jarman, Mark Anthony (8 липня 2011). A brilliant return for Dermot Healy. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 8 липня 2011.
  10. ↑ A conversation with Dermot Healy. Penguin US. Архів оригіналу за 9 липня 2012.
  11. ↑ Nominations for the International IMPAC Literary Award. Архів оригіналу за 16 січня 2013.
  12. ↑ Умберто Еко та Харукі Муракамі претендують на премію IMPAC. Ізвєстія. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 30 червня 2014.

Посилання ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дермот_Гілі&oldid=36598486