Державні короткострокові облігації

Державні короткострокові облігації (ДКО), або офіційно державні короткострокові безкупонні облігації Російської Федерації^[1], — державні цінні папери, емітентом яких виступало Міністерство фінансів Російської Федерації. ДКО випускалися у вигляді іменних дисконтних облігацій в бездокументарній формі (у вигляді записів на рахунках обліку). Генеральним агентом з обслуговування випусків ДКО виступав Центральний банк Російської Федерації.

ДКО випускалися на різні терміни — від кількох місяців до року — окремими випусками відповідно до «Основних умов випуску державних короткострокових безкупонних облігацій Російської Федерації», затверджених постановою уряду РФ від 8 лютого 1993 року № 107. Для кожного випуску могли окремо встановлюватися обмеження для потенційних власників. Випуск вважався таким, що відбувся, якщо в процесі розміщення було продано не менше 20 % кількості передбачуваних до випуску ДКО. Непродані ДКО могли реалізовувати пізніше. Так само був можливий достроковий викуп ДКО на вторинному ринку.

Втілення та функціонування ДКО зазвичай пов'язують з іменами Андрія Козлова, який в 1992 році очолював управління цінних паперів Центрального банку РФ^[2], і Белли Златкіс, яка з 1991 по 1998 роки обіймала посаду начальника Департаменту цінних паперів і фондового ринку Міністерства фінансів РФ.^[3]

Дохід формувався як різниця між ціною погашення (номіналом) і ціною покупки.

Основою економічної моделі ДКО став механізм фінансової піраміди, аналогічний схемі дії МММ.^[4]^[2]

Запровадження ДКО ред.

У липні 1992 року Банк Росії за результатами конкурсу серед російських бірж^[2] доручив Московській міжбанківській валютній біржі (ММВБ) створення та підтримання технологічної частини ринку ДКО — торговельної, розрахункової та депозитарної систем. Згодом розміщення облігацій та укладення всіх угод з ДКО на вторинному ринку було організовано через торговельну систему ММВБ.

Перший випуск ДКО відбувся 18 травня 1993 року. Із запланованих до продажу тримісячних облігацій на суму в 1 млрд рублів було продано на суму 885,4 млн руб.^[2]

Розвиток ринку ДКО ред.

На початковому етапі попит на ДКО був низьким у зв'язку з високою інфляцією і закритістю ДКО для іноземців. Сума виторгу від реалізації ДКО в 1994 році склала 12,8 трлн рублів. У 1997 році — 32 трлн руб., з них 44,2 % було направлено на покриття бюджетного дефіциту. На 1 січня 1998 року загальний обсяг за номіналом ДКО, що перебували у обігу, становив 272 612 млрд рублів. До 1998 року ринок ДКО став основним джерелом фінансування дефіциту російського бюджету.^[2] Уряд Росії через дочірні структури Центробанку створював додатковий попит на ДКО за рахунок коштів, отриманих від цього ж ринку. Це забезпечувало впевненість іноземних інвесторів в надійності інструменту ДКО і поповнення золотовалютних резервів Росії валютою, яку іноземці обмінювали на рублі для покупки ДКО.^[2]

У період з травня 1993 по вересень 1994 року номінал однієї облігації становив 100 тис. рублів, з жовтня 1994 по грудень 1997 року — 1 млн рублів, з січня 1998 року — 1 тис. деномінованих рублів.

З 1 квітня 1998 року функції депозитарію по ДКО виконував «Національний депозитарний центр».

17 серпня 1998 року був оголошений технічний дефолт по ДКО, прибутковість по яких безпосередньо перед кризою досягала 140 % річних. Після економічної кризи 1998 року вкладення в ДКО знецінилися в три рази, до того ж держава заморозила всі виплати за своїми казначейськими зобов'язаннями.^[2]