Вікіпедія

Дерев'янко Юрій Гаврилович

Юрій Гаврилович Дерев'янко (1912–1994) — радянський інженер- суднобудівник, заступник Голови Державного комітету РМ СРСР по суднобудуванню, заступник міністра суднобудівної промисловості СРСР. Герой Соціалістичної Праці.

Дерев'янко Юрій Гаврилович
Народився 23 квітня (6 травня) 1912
Рожище, Волинська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер 13 листопада 1994(1994-11-13) (82 роки)
Москва, Росія
Поховання Востряковський цвинтар
Країна  УНР
 СРСР
Діяльність винахідник, суднобудівник
Alma mater Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Знання мов українська
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За оборону Ленінграда» медаль «Ветеран праці»
Сталінська премія
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дерев'янко.

Життєпис ред.

Юрій Дерев'янко народився 23 квітня (6 травня) 1912 року в містечку Рожище (нині адміністративний центр Рожищенського району, Волинської області)[1].

У 1926 році почав працювати в Головних залізничних майстернях станції Гайворон Південно-Західної залізниці учнем слюсаря. У 1929 році вступив до Ленінградського політехнічного інституту імені М. І. Калініна, який закінчив в 1935 році. Під час навчання в 1932 році вступив до лав ВКП (б). Після закінчення інституту почав роботу майстром на суднобудівному заводі імені Андре Марті (нині ВАТ «Адміралтейські верфі») в Ленінграді. У 1936—1939 роках працював інженером-технологом, заступником начальника корпусного цеху по технічній частині, виконробом на перейменованому в завод № 194 підприємстві. У лютому 1939 року був призначений заступником головного конструктора[2]. У передвоєнні роки керував проектуванням і доведенням дослідної підводного човна зі звареним корпусом[3][4].

У 1940 році заочно закінчив аспірантуру в ЛПІ імені М. І. Калініна і захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук[3].

У роки німецько-радянської війни ред.

У жовтні 1941 року Дерев'янко був призначений головним інженером суднобудівного заводу імені Марті. Під час німецько-радянської війни під його керівництвом були розроблені проекти і забезпечено будівництво на заводах «Судомех» і «Петрозавод» самохідних плашкоутів і тендерів для ладозької «Дороги життя». З травня по червень 1942 року було побудовано 115 таких суден. Одночасно під керівництвом Дерев'янко та В. М. Мудрова (1905—1989) велося проектування і будівництво малих зварних броньованих морських мисливців за підводними човнами. Проектування морських мисливців йшло в стислі терміни, всього за 15 днів був розроблений проект корабля з спрощеними прямолінійними обводами корпусу. Корпус був зварним і складався з трьох блоків. Середня частина і рубка перших кораблів серії виготовлялися з наявної в наявності броні для легких танків. Малі мисливці будувалися в 1943—1945 роках, всього було побудовано 66 кораблів даного типу[4].[5] . На заводі під керівництвом Дерев'янко також велися проектні роботи і будівництво морських бронекатерів і шхерних моніторів . У червні 1943 року Дерев'янко був призначений головним конструктором заводу[6] .

У повоєнний період ред.

 
Ескадрений міноносець «Витриманий» проекту 56

У 1946 році Дерев'янко був призначений першим начальником ЦКБ-53 (нині — Північне проектно-конструкторське бюро). Під його керівництвом були завершені роботи з проектування ескадрених міноносців проектів 30-К типу «Обачний» (в 1947—1950 роках було побудовано 11 кораблів) і проекту 30-біс типу «Сміливий» (всього з 1948 по 1953 роки було побудовано 70 кораблів даного проекту), починалися конструкторські розробки і роботи по есмінцю проекту 56 типу «Спокійний» (в період з 1953 по 1958 було побудовано 27 кораблів даного типу). У липні 1952 року Дерев'янко був знову призначений головним інженером заводу № 194 в Ленінграді (перейменованого заводу А. Марті), а в листопаді 1955 року — директором науково-дослідного інституту технології суднобудування ЦНДІ-138 (нині — ВАТ «Центр технології суднобудування і судноремонту»[2].

У 1956—1966 роках Юрій Дерев'янко був головним редактором журналу «Суднобудування». У лютому 1958 року призначений на посаду заступника голови Державного комітету по виробництву продукції суднобудування СРСР. З 1959 року був членом національної ради зі зварювання АН СРСР[1].

  Зовнішні зображення
  Світлина пам'ятника на могилі Ю. Г. Дерев'янка. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 листопада 2019.

У 1965—1977 роках працював заступником Міністра суднобудівної промисловості СРСР. З 1977 році — персональний пенсіонер союзного значення. Почесний член НТО імені А. М. Крилова[1] .

Помер Юрій Дерев'янко в 1994 році. Похований в Москві на Востряковському кладовищі[1].

Нагороди і премії ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д Дерев'янко Юрій Гаврилович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  2. ↑ а б Мелуа А. И. Инженеры Санкт-Петербурга. Энциклопедия. — СПб.: Издательство Международного фонда истории науки, 1996. — С. 221. — 814 с. — ISBN 5-86050-081-5.
  3. ↑ а б Доценко В. Д. Словарь биографический морской. — СПб.: Logos, 2000. — С. 124. — 456 с. — ISBN 5-87288-128-2.
  4. ↑ а б Зубов Б. Н. Записки корабельного инженера: Развитие надводного кораблестроения в Советском Союзе. — М.: Ключ, 2000. — С. 164—165. — 480 с. — ISBN 5-7082-0040-5.
  5. ↑ На стапелях под огнём: Сборник воспоминаний и очерков [Архівовано 10 листопада 2019 у Wayback Machine.] / С. А. Боголюбов (составитель). — Л.: Лениздат, 1986. — С. 305. — 384 с.
  6. ↑ Доценко В. Д. {{{Заголовок}}}. — СПб. : Logos, 2000. — С. 124. — ISBN 5-87288-128-2.
  7. ↑ Неопубликованные Указы о присвоении Героя Социалистического Труда. Сайт «Герои Страны». Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 16 вересня 2015.
  8. ↑ Васильев А. М. и др. СПКБ. 60 лет вместе с флотом. — СПб.: История корабля, 2006. — С. 104. — 304 с. — ISBN 5-903152-01-5.

Література ред.

  • Доценко В. Д. Словарь биографический морской. — СПб.: Logos, 2000. — С. 124. — 456 с. — ISBN 5-87288-128-2.
  • Доценко В. Д., Миронов В. Ф. Знаменитые люди Санкт-Петербурга: Биографический словарь. — СПб.: Д. А. Р. К., 2003. — С. 124. — 455 с. — ISBN ISBN 5-98004-002-1.
  • Мелуа А. И. Инженеры Санкт-Петербурга. Энциклопедия. — СПб.: Издательство Международного фонда истории науки, 1996. — С. 221. — 814 с. — ISBN 5-86050-081-5.

Посилання ред.

Дерев'янко Юрій Гаврилович. // Сайт «Герои страны» (рос.).

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дерев%27янко_Юрій_Гаврилович&oldid=36175347