Вікіпедія

Денієл Дей-Льюїс

(Перенаправлено з Деніел Дей-Льюїс)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Льюїс.

Сер Де́нієл Ма́йкл Бле́йк Дей-Лью́їс (англ. Daniel Michael Blake Day-Lewis, нар. 29 квітня 1957, Лондон, Велика Британія) — англійський актор, що має ірландське і британське громадянство. Тричі лауреат премії «Оскар» за найкращу чоловічу роль.

Денієл Дей-Льюїс
англ. Daniel Day-Lewis
Деніел Дей-Льюїс у 2007 році
Деніел Дей-Льюїс у 2007 році
Деніел Дей-Льюїс у 2007 році
Ім'я при народженні англ. Daniel Michael Blake Day
Народився 29 квітня 1957(1957-04-29) (66 років)
Гринвіч, Лондон, Велика Британія
Національність англійці[1], ірландці[1] і євреї[1]
Громадянство Велика Британія Велика Британія Ірландія Ірландія
Релігія агностицизм[2]
Діяльність кіноактор, митець, актор театру, телеактор, актор
Alma mater Театральна школа Bristol Old Vicd, Школа «Севеноукс» і Bedales Schoold[3]
Роки діяльності 1971 — 2017
У шлюбі з Rebecca Millerd
Діти Gabriel-Kane Day-Lewisd, Ronan Day-Lewisd і Cashel Day-Lewisd
Батьки Cecil Day-Lewisd
Jill Balcond
Брати / сестри Tamasin Day-Lewisd
IMDb ID 0000358
Автограф
Нагороди та премії
Лицар-бакалавр
Лицар-бакалавр
CMNS: Денієл Дей-Льюїс у Вікісховищі
Денієл Дей-Льюїс у 2008 році

Ранні роки ред.

Денієл Дей-Льюїс народився в Лондоні в сім'ї з англо-єврейським коріннями, чиї предки походили по батьківській лінії з Ірландії та Англії, а у матері з Польщі та Литви[4]. Дей-Льюїс належав до еліти англійського суспільства: батько — національний поет-лауреат Сесіл Дей-Льюїс, мати — актриса Джіл Белкон, дочка керівника найстарішої кіностудії у світі кінопродюсера Майкла Белкона. Заразом, уже в 13 років майбутнього актора виключили з школи. Він рано зрозумів, у чому полягає його покликання, і вступив до лав Королівської шекспірівської трупи. Якщо не брати до уваги епізодичну появу в фільмі «Неділя, проклята неділя», кінодебют Дей-Льюїса відбувся в 1982 році в оскароносній стрічці «Ґанді».

Чотири роки по тому всі критики заговорили про Дей-Льюїса як про відкриття року і найбільш багатонадійного актора свого покоління: в один день відбулася прем'єра двох фільмів з його участю. В історичному фільмі «Кімната з видом» він зіграв манірного аристократа едвардіанської епохи, а у «Моїй прекрасній пральні» його пряму протилежність — вуличного хулігана-гея.

Слава ред.

У світлі захоплених відгуків практично всіх глядачів Дей-Льюїсу вперше довірили виконання головної ролі — в екранізації роману Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття» (1988). Проте справжнім тріумфом актора стала наступна стрічка, «Моя ліва нога» (1989), в якій він зіграв хворого на церебральний параліч. Його гра була удостоєна найвищих почестей — британської премії (BAFTA) та американської премії («Оскар»).

Після трирічної перерви Дей-Льюїс істотно наростив масу своїх м'язів і повернувся на кіноекрани у найнесподіванішій ролі головного героя «Останнього з могікан». Він був знову номінований на основні кінонагороди за роль терориста в політичній стрічці «В ім'я батька». У 1993 зіграв з Мішель Пфайфер і Вайноною Райдер в кіноверсії роману «Епоха невинності» (режисер — Мартін Скорсезе).

Особисте життя ред.

Шість років був у стосунках з французькою актрисою Ізабель Аджані. Їхній син Габрієль-Кейн Дей-Льюїс народився в 1995 році в Нью-Йорку, через кілька місяців після того, як їхні відносини закінчилися.

У 1996 році під час роботи над фільмом «Випробування» за п'єсою Артура Міллера, познайомився з дочкою драматурга, актрисою і кінорежисеркою Ребекою Міллер і в тому ж році вони одружилися. У цьому шлюбі в Данієля народилися два сини: в 1998 Ронан Кол Дей-Льюїс і в 2002 Кешел Блейк Дей-Льюїс.

Має подвійне громадянство — англійське та ірландське. Мешкає у власних домах в Нью-Йорку та у графстві Вікло в Ірландії, але найбільше полюбляє жити в Лондоні.

Нагороди ред.

Фільмографія ред.

Відхід з кіно ред.

Під кінець 90-тих Дей-Льюїс оголосив про те, що втомився від кіно, і оселився в Італії, де за чутками підробляв шевцем. Стверджують, що Скорсезе, Леонардо Ді Капріо і продюсеру Харві Вейнстайну коштувало чималих зусиль переконати його змінити своє рішення і узяти участь у зніманнях нового фільму Скорсезе — «Банди Нью-Йорка». Хоча і за цю роботу актор був висунутий на здобуття «Оскара», Дей-Льюїс запевняв, що не планує більше зніматися в кіно.

Другий і третій Оскари ред.

У 2007 вийшов фільм «Нафта» режисера Пола Томаса Андерсона з Денієлом у головній ролі, він зіграв жадібного нафтовика Денієла Плейнвью. 24 лютого 2008 за цю роль Дей-Льюїс отримав свій другий «Оскар» як найкращий актор. Дей-Льюїс є єдиним актором, що отримував «Оскар» у цій номінації у двох різних століттях. 2012-го Дей-Льюїс став першим триразовим володарем Оскара, якого він отримав як найкращий актор за роль президента Лінкольна в однойменному фільмі Стівена Спілберга.

Номінації на Оскар ред.

  • 1990 — «Моя ліва нога»
  • 1994 — «В ім'я батька»
  • 2003 — «Банди Нью-Йорка»
  • 2008 — «Нафта»
  • 2013 — «Лінкольн»
  • 2018 — «Примарна нитка»

Перемоги ред.

  • 1990 — «Моя ліва нога»
  • 2008 — «Нафта»
  • 2012 — «Лінкольн»

Примітки ред.

  1. ↑ а б в https://en.wikipedia.org/wiki/Daniel_Day-Lewis
  2. ↑ https://www.cinemagia.ro/actori/daniel-day-lewis-2938/
  3. ↑ Who's who — (untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
  4. ↑ Daniel Day-Lewis aims for perfection. The Telegraph. 12 February 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2010. Процитовано 6 February 2011.

Посилання ред.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Деніел Дей-Льюїс
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Денієл_Дей-Льюїс&oldid=41665177