Демографічна історія

Демографічна історія, Історія демографічних реальностей — новий і поки що неусталений напрям досліджень демографічної реальності, суть якого полягає у творенні гіпотез про механізми розвитку цієї реальності, а також у розробці принципів, що дають змогу виявляти міру узгодженості таких гіпотез із усіма вже накопиченими знаннями про цю реальність. Однією з перших моделей розвитку демографічної реальності була модель, розроблена англійським економістом Т.Мальтусом. Він розглядав історичний поступ як взаємодію демографічної складової історії (вона тлумачилась як процес розмноження людей) з недемографічною складовою (розвитком виробництва засобів до життя та поширенням процесів, що стримують зростання чисельності людей як споживачів) і провідну роль у цій взаємодії відводив демографічній складовій.

Модель Т.Мальтуса в цілому й концепція демографічного детермінізму в історії зокрема були розкритиковані марксистами та позитивістами. Першими – за те, що модель обмежувала принцип економічного детермінізму, а отже, ставила під сумнів істинність учення про визначальну роль економічного поступу в історії людства. Другими – за використання понять, що не підлягають чіткому визначенню.

Марксистська й позитивістська критика заблокували розвиток ідей демографічної історії на багато десятків років. Поштовхом до їх реанімації стала методологічна концепція, згідно з якою предмет неокласичної демографії (демології) не тотожний предметові класичної – емпірично-стат. демографії (демографічної статистики). Дослідники, які розвивали цю концепцію, наполягали на тому, що предмет нової демографії, на відміну від предмета статистичної демографії, яка має справу із статистичними даними про "природний рух населення", включає в себе категорію "загальна демографічна поведінка людей".

Розвиток ідей демографічної історії в середовищі демографів гальмувався передусім тим, що демографи тлумачили "населення" як "людську популяцію", а "відтворення населення" як низку "подій – народжень і смертей", що є біологічними феноменами. Таке тлумачення було тісно пов'язане із практикою застосування в демографії методів математичного моделювання та відповідних процедур редукції складного до простого. Математизація демографії, з одного боку, посилила її (демографії) пізнавальний потенціал, а з іншого – призвела фактично до того, що прояви розвитку демореальності, які маніфестують якісні зміни, виявилися поза полем зору демографів. Тому коли демографи "натикаються" на факти, розуміння яких потребує визнання того, що механізми, які забезпечують продовження буття людей (відтворення населення), не є незмінними, а розвиваються разом з розвитком демореальності, то вони або відсторонюються від цих фактів, або намагаються по-своєму оперувати історичними категоріями, бо історична наука поки що не має досвіду тлумачення історії як демопроцесу – як поступу суспільних технологій продовження родового існування людей.

Демографічна історія постулює, що демопроцес є основою історії, в ньому час від часу відбуваються "вибухи" творчої активності, які стають "першопричинами" істотних змін в усіх без винятку сферах людської життєдіяльності. Вона вводить до обігу нові поняття на кшталт "монад-субстанцій історичного процесу", і це дає їй змогу пізнавати найглибший шар матеріальної субстанції історії – системне буття людей. Цим самим демографічна історія перебирає на себе функцію спеціальної методології демографії історичної.

Розробка І.д.р. сприяє вирішенню проблеми "паралелізму" двох історій – історії закономірних "форм буття людей" та історії унікальних подій – історії "живих людських індивідів".

Джерела та література

• Піскунов В.П., Стешенко В.С. Історія демографічних реальностей [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.