Дельфін де Віган
| Дельфін де Віган | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Delphine de Vigan | ||||
 | ||||
| Псевдонім | Лу Дельвіг | |||
| Народилася |
1 березня 1966 (58 років) Булонь-Біянкур | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція | |||
| Діяльність | письменниця | |||
| Мова творів | французька | |||
| Роки активності | 2001 — тепер. час | |||
| Жанр | роман і сценарій | |||
| Magnum opus | No and med і Q22248308? | |||
| У шлюбі з | François Busneld | |||
| Премії | Премія Ренодо, Премія «Франс Телевізьйон», Премія «Ротарі Ентернасьйональ» | |||
|
| ||||
 Дельфін де Віган у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Дельфін де Віган (фр. Delphine de Vigan, 1 березня 1966) — французька письменниця, лауреатка Премії Ренодо ліцеїстів, Премії «Франс Телевізьйон» та Премії «Ротарі Ентернасьйональ».[3]
Життєпис ред.
Перші чотири романи де Віган писала ночами, а вдень працювала в Альфорвілі у центрі дослідження громадської думки. Її дебютний роман «Дні голоду» (фр. Jours sans faim, 2001) було видано під псевдонімом «Лу Дельвіг» у видавництві «Grasset», після цього вона публіковала романи під своїм ім'ям.
Вона стала відомою після публікації роману про дівчину-підлітка та безпритульну «Но та я» (фр. No et moi, 2007), за який її було нагороджено Премією книготорговців, Премією Ротарі Ентернасьйональ та, у 2009 році, Премією Книгарень. «Но та я» було перекладено 20 мовами, а у 2010 році екранізовано режисеркою Забу Брайтман.
За «Підземні години» (фр. Heures souterraines) Дельфін де Віган у 2009 році було нагороджено Премією за найкращий роман про підприємство, а у 2010 році — Премією читачів Корсики. У 2012 році його було опубліковано українською — у перекладі Міли Іванцової у видавництві «Нора-Друк».
У 2011 році вийшов роман «Ніщо не заперечить ночі» (фр. Rien ne s'oppose à la nuit), за який письменниця отримала кілька престижних премій — Премію Ренодо ліцеїстів, Премію «Франс Телевізьйон», Премію «Ротарі Ентернасьйональ» та Премію за найкращий роман мережі книгарень «Fnac». У 2012 році де Віган отримала а цей роман Гран-прі читачок журналу «Elle». У «Ніщо не заперечить ночі» авторка розповідає історію своєї матері Люсіль, яка наклала на себе руки. Критики назвали його найкращим романом де Віган.[4]
У 2015 році було опубліковано роман де Віган «На реальних подіях» (фр. D'après une histoire vraie), який було відзначено Премією Ренодо та Гонкурівською премією ліцеїстів. У липні 2016 року на Каннському фестивалі було оголошено, що роман буде екранізовано. Режисером фільму буде Роман Полянський, сценаристом — Олів'є Ассаяс.[5] «На реальних подіях» було перекладено 20 мовами, у Франції роман став бестселером.
Дельфін де Віган одружена з літературним критиком Франсуа Бюснелем, у них двоє дітей.
Бібліографія ред.
Романи ред.
- Jours sans faim / Дні без голоду, Grasset, 2001 (під псевдонімом Лу Дельвіг)
- Les Jolis Garçons, Jean-Claude Lattès, 2005
- Un soir de décembre, Jean-Claude Lattès, 2005
- No et moi / Но та я, Jean-Claude Lattès, 2007
- Sous le manteau, Flammarion, 2008
- Les Heures souterraines / Підземні години, Jean-Claude Lattès, 2009 (Нора-Друк, 2012)
- Rien ne s'oppose à la nuit / Ніщо не заперечить ночі, Jean-Claude Lattès, 2011
- D'après une histoire vraie / На реальних подіях, Jean-Claude Lattes, 2015
Сценарії ред.
- Будь моїм сином (2011) (з Жілем Леграном, Нільсом Ареструпом та Лораном Дойчем)
Громадська позиція ред.
У 2017 підписала петицію до президента Росії з вимогою звільнити українського режисера Олега Сенцова[6]
Українські переклади ред.
- Дельфін де Віган. Підземні години / пер. з фр. Міла Іванцова. — К. : Нора-Друк, 2012. — 232 с. — ISBN 978-966-2961-71-3.
- Дельфін де Віґан. Ніщо не заперечить ночі / пер. з фр. Наталія Якубовська. — Х. : Віват, 2017. — 384 с. — ISBN 978-617-690-804-3.
- Дельфін де Віґан. На реальних подіях / пер. з фр. Наталія Якубовська. — Х. : Віват, 2018. — 352 с. — ISBN 978-966-942-236-1.
Примітки ред.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
- ↑ Delphine de Vigan. Franceinter. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
- ↑ Delphine de Vigan fait un portrait poignant de sa mère. L'Express. Архів оригіналу за 10 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
- ↑ D'après une histoire vraie : Polanski et Assayas adaptent le roman de Delphine de Vigan au cinéma. Allocine. Архів оригіналу за 25 серпня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
- ↑ Il faut libérer d'urgence Oleg Sentsov, en grève de la faim depuis plus de 45 jours [Архівовано 24 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Change.org