Декуріонат
Декуріонат (лат. decurionatus, італ. decurionato) — орган місцевого самоврядування в Стародавньому Римі в пізні республіканські та імперські часи.
Історія ред.
Спочатку декуріонати були сформовані в залежних від Риму міських громадах Італії, які мали права місцевого самоврядування. Зазвичай вони складалися з 100 декуріонів (лат. decuriones, пізніше — curiales). У 212 році декуріонати були сформовані у всіх провінційних містах. Декуріонати обирали міського магістрату, розподіляли призначену до виплати Сенатом суму податків серед місцевих жителів, виділяли громадські гроші, займалися здаванням у найм муніципальної власності. Спочатку влада декуріонатів була досить великою і ця посада відносилася до значних і престижних — існує історичний анекдот, що Гаю Юлію Цезарю легше було стати декуріоном у Римі, ніж декуріоном у Помпеях. Однак згодом влада декуріонів все скорочувалася, будучи імператорами, що узурпується, а обов'язки зберігалися. Починаючи з III століття посада декуріонів ставала все більш обтяжливою, оскільки вони мали внести досить значну суму при вступі на посаду і відповідали власним майном за недоїмки. До IV століття декуріони перетворилися на особливий стан, в який в обов'язковому порядку записували всіх місцевих великих і середніх землевласників, але незважаючи на це, у багатьох регіонах із знаходженням та призначенням декуріонів виникали складнощі — вирішити їх мали особливі едикти 316 і 325 років, назавжди які прикріплювали декуріонів до їх посади і забороняли їм виїзд зі свого міста[1][2][3].
12 грудня 1816 року однойменні органи місцевої влади були сформовані в Королівстві обох Сицилій — вони проіснували аж до реформи місцевого самоврядування, що була проведена після об'єднання Італії в другій половині XIX століття[4].
Примітки ред.
- ↑ Декуріонат // Советская историческая энциклопедия / под ред. Е. М. Жукова. — М. : Советская энциклопедия, 1964. — Т. 5.(рос.)
- ↑ Декурион // Словарь античности / Составитель Йоханнес Ирмшер в сотрудничестве с Ренате ЙонеПеревод с немецкого. — Москва : Прогресс, 1989. — С. 174. — ISBN 5-01-001588-9.
- ↑ J. T. Abdy and Bryan Walker. On the Decurionatus // The Commentaries of Gaius and Rules of Ulpian. — Camridge : The University Press, 1885. — P. 461. — 501 p.
- ↑ Marco Soresina. Italy Before Italy: Institutions, Conflicts and Political Hopes in the Italian States, 1815-1860. — Routledge, 2018. — С. 74. — ISBN 9781351345620.
Посилання ред.
- Salvo Randazzo, Società, diritto e istituzioni nei papiri ravennati (V—VIII secolo), in Atti del convegno, 14-15 maggio 2010.
- Michele Ventricelli, La Corte d'appello di Altamura e il nuovo diritto, in La cattedrale e l'imperatore. Re Giuseppe Napoleone Bonaparte e la Corte d'appello di Altamura. Atti del convegno internazionale tenutosi in data 9 novembre 2019 ad Altamura, vol. 6, Studio Stampa di Nicola Schiraldi, per conto dell'Associazione «Club Federiciano», 2019, pp. 50-60.