Вікіпедія

Г. З.

«Г. З.» — вірш Тараса Шевченка, написаний 1848 року на Косаралі. Він присвячений Ганні Закревській.

Г. З.
Автограф вірша «Г. З.»
Жанр вірш
Автор Тарас Шевченко
Написано 1848
Опубліковано 1860

Написання ред.

Збереглося кілька чистових автографів вірша: чистові автографи у «Малій книжці»[1] та у «Більшій книжці»[2]. Автографи не датовано[3].

Вірш датується дослідниками за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 року та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848—1849 роках на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 року, та місцем написання — Косарал[3].

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 16 у четвертому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849-го чи на початку 1850 років (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. Під час переписування Шевченко закреслив описку у рядку 28, зробив виправлення у рядках 58 і 62. Текст без назви. 1858 року, не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, вірш перенесено з багатьма змінами з «Малої книжки» до «Більшої книжки». Твір дістав назву «Г. 3.». Під час переписування Шевченко вніс виправлення в рядки 36 і 61. Пізніше, повернувшись до тексту, він замінив слова в рядках 6, 10, закреслив, не подавши новий варіант, перше слово в рядку 7. Першодрук в альманасі «Хата» 1860 року (СПб., стор. 80 — 83) під назвою «На Вкраїну» здійснено за текстом, близьким до нижнього шару автографа в «Більшій книжці» з відмінами в рядках 8, 21, 28, 54. Під віршем неточна дата: «1849. Над Аралом»[3].

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 1850-х років, що належав Л. Жемчужникову і не зберігся. У публікації О. Кониського, який подав деякі відміни цього списку, певна кількість варіантів вірша «Г. 3.» збігається з текстом «Малої книжки» (рядки 6, 7, 9, 26, 64). Кониським зафіксовано і значні розходження між так званим списком Жемчужникова й обома Шевченковими автографами — у рядках 8 («Як нині в далекій стороні»), 10 — 12 («Посиніли ще синійше, І лютеє моє горе Погіршало ще лютійше»), 27 («Привітали. Чи жива ти»), 63 («А я, зіронько, в неволі»). Наведені ним рядки 17, 36 — 37 ідентичні тексту «Більшої книжки»[4][3].

Публікація ред.

Вперше вірш введено до збірки творів у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова» 1867 року (СПб., стор. 465—467) і того ж року — до видання: «Поезії Тараса Шевченка» також 1867-го (Львів, 1867. — Т. 1. — С. 250—252, де вірш подано за альманахом «Хата» з неточністю у рядку 49 («гнучкий» замість «гнучий»)[3].

 
Портрет Ганни Закревської, основної героїні вірша (автор Тарас Шевченко, 1843)

Відомі дослідникам списки твору походять від друкованих джерел. З першодруку в «Хаті» вірш списано у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» (1862)[5], у рукописному збірнику «Барвінок. Пісні, вірші та байки» (1863), упорядкованому А. Фесенком[6] тощо. Публікації у «Кобзарі Тараса Шевченка» («Коштом Д. Е. Кожанчикова» або у виданні «Поезії Тараса Шевченка») є джерелом списків у рукописних «Кобзарях» — 1865-го, переписаному Д. Демченком[7], 1866-го[8] тощо[3].

Сюжет ред.

Вірш присвячено Г. Закревській — дружині поміщика П. Закревського, з якою Шевченко познайомився в червні 1843 року на балу в Т. Волховської в с. Мойсівці. Питання про адресата вірша остаточно розв'язала М. Шагінян у монографії «Шевченко» (1941), в якій докладно розглянула взаємини Шевченка і Г. Закревської. З ім'ям Г. Закревської пов'язано також поезію «Якби зострілися ми знову»; обидва твори належать до кращих зразків нечисленної інтимної лірики Шевченка[3].

Вірш присвячено Ганні Іванівні Закревській (1822—1857), дружині поміщика П. Закревського. Шевченко познайомився з Закревською 29 або 30 червня 1843 року в селі Мойсівці на бенкеті в Т. Г. Волховської, неодноразово приїздив до маєтку Закревських у село Березова Рудка (тепер Пирятинського району Полтавської області), там написав портрети Ганни і Платона Закревських (1843, олія). За натяками у спогадах О. Афанасьєва-Чужбинського («Русское слово», 1861 рік, № 5, стор. 32), іншими посередніми доказами, зібраними М. Шагінян у книжці «Шевченко» (М., 1941 рік, стор. 125—153), Шевченко був закоханий у «Ганну вродливу» (так поет назвав Г. Закревську в листі до В. Закревського від 10 листопада 1843 року). З ім'ям Г. Закревської пов'язаний також вірш «Якби зострілися ми знову», ймовірно, вступна частина поеми «Сліпий»[3].

Примітки ред.

  1. ↑ ІЛ, ф. 1, № 71, с. 274—276
  2. ↑ ІЛ, ф. 1, № 67, с. 137—138
  3. ↑ а б в г д е ж и «Г. З.» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847—1861. — С. 98-99; 608—610.] litopys.org.ua Процитовано 13 квітня 2024
  4. ↑ див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 14 — 15
  5. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 337—339
  6. ↑ РДБ, ф. 743, № 18, од. збер. 25, арк. 31
  7. ↑ ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 7 — 8
  8. ↑ ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 239—240

Посилання ред.

«Г. З.» на сайті «kobzar.ua»

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Г._З.&oldid=42312355