Гіпотеза вікарія з Брея
Гіпотеза вікарія з Брея — еволюційна гіпотеза, яка намагається пояснити переваги статевого розмноження перед безстатевим.
Суть гіпотези полягає в тому, що популяція зі статевим способом розмноження породить більшу різноманітність фенотипів, і тому найпристосованіші з них зможуть пережити зміну зовнішніх умов навколишнього середовища, в якому вони живуть. При цьому було показано, як статеве розмноження приносить користь для популяції в цілому, але не пояснювалося, в чому полягала його перевага і користь для окремих особин в популяції[1][2].
Гіпотезу було названо Монреальським біологом Гремом Беллом на честь вікарія з Брея, уявного священнослужителя, який зберігав свій духовний сан при будь-якій владі, оскільки швидко пристосовувався до релігійних віянь, що переважали, і переходив з протестантизму в католицтво і назад залежно від переконань правлячого монарха.
«Гіпотеза вікарія з Брея», як одна з найважливіших причин поширеності статевого розмноження у світі природи, була прийнята більшістю біологів, поки в 1966 р. Джордж Вільямс у своїй книзі «Адаптація та природний відбір» не піддав її критиці, пояснивши походження колективних ефектів завдяки егоїстичним діям окремих індивідів. Проте нині найпопулярніше пояснення походження та існування статі — «гіпотеза Червоної Королеви», яка стверджує, що статеве розмноження приносить користь окремій особині безпосередньо[3].
Примітки ред.
- ↑ (англ.) Wilson David Sloan, Gleeson Scott K. A Big Book on Sex. — Society for the Study of Evolution. — 1982
- ↑ (англ.) Tannenbaum, Emmanuel, Fontanari José F. A quasispecies approach to the evolution of sexual replication in unicellular organisms // Theory in Biosciences. — Springer: Berlin / Heidelberg, ISSN 1431-7613, Vol. 127. — No. 1, March 2008
- ↑ Рідлі Метт «Секс і еволюція людської природи», — М.: Ексмо, 2011.