Гібонітмінерал з ідеалізованою хімічною формулою (Ca,Ce)(Al,Ti,Mg)12O19, зустрічається в різних кольорах. Він відноситься до класу мінералів «оксидів і гідроксидів». Гібоніт кристалізується в гексагональній кристалічній системі і зазвичай розвиває пластинчасті, рідше призматичні кристали коричневого, чорного та червонувато-коричневого кольорів. Його твердість за шкалою Мооса становить від 7,5 до 8, а густина складає 3,84 г/см³.

Гібоніт
Загальні відомості
Статус IMA перевизначений (Rd)[d][1][2][3]
IMA-номер IMA2020 s.p.
Абревіатура Hbn[4]
Хімічна формула (Ca,Ce)(Al,Ti,Mg)12O19
Nickel-Strunz 10 4.CC.45
Ідентифікація
Колір коричневий, чорний, червоно-коричневий
Твердість 7,5-8
Блиск Склоподібне тіло
Прозорість Напівпрозорий
Колір риси червонувато-коричневий
Густина 3,84
Оптичні властивості кристалів
Показник заломлення nω = 1.807(2), nε = 1.79(1)
Інші характеристики
Радіоактивність слаборадіоактивний: 88,2 Бк/г
CMNS: Гібоніт у Вікісховищі

Етимологія та історія ред.

Гібоніт вперше був виявлений у 1956 році на елювіальних родовищах Есіва біля Маромбі, в районі Амбоасарі, регіоні Анузі (Форт-Дофін) у провінції Толіара на Мадагаскарі та описана Кюрієном, Гійєміном, Орселем і Штернбергом. Його назвали на честь першовідкривача Поля Гібона.

Кристалічна структура ред.

Кристали Гібоніта гексагональні в просторовій групі P63 (просторова група № 194) з параметрами решітки a = 5,613 Å і c = 22,285 Å.[5]

Властивості ред.

Як і багато інших рідкоземельних мінералів, гібоніт містить сліди урану та торію. З цієї причини його класифікують як слаборадіоактивний. Він має питому активність близько 88,2 Бк/г[5] (для порівняння: природний калій 31,2 Бк/г).

Примітки ред.