Гусєв Віктор Євгенович
Віктор Євгенович Гу́сєв (нар. 2 травня 1918, Маріуполь — пом. 12 січня 2002, Санкт-Петербург) — російський фольклорист, етнограф, літературознавець; доктор історичних наук з 1966 року, професор з 1971 року, дійсний член Академії гуманітарних наук з 1994 року. Член Спілки театральних діячів СРСР з 1972 року[3], член Спілки фольклористів Югославії з 1972 року, почесний член Польського етнографічного товариства з 1974 року, член бюро наукової ради Академії наук СРСР з комплексної проблеми «Історія світової літератури» з 1974 року, член наукової ради Академії наук СРСР з комплексних проблем славістики та балканознавства з 1975 року, член ради з вивчення та поширення слов'янськоъ культури при ЮНЕСКО та ради по координації науково-дослідних робіт в галузі мистецтвознавства та керування мистецтвами, культурою в Міністерстві культури СРСР з 1977 року, член бюро Всесоюзної комісії з народної музичної творчості при Спілці композиторів СРСР з 1977 року[3], почесний член Товариства гуслярів і поетів Чорногорії з 1988 року[4]. Заслужений діяч митецтв РРФСР з 1979 року.
Біографія ред.
Народився 2 травня 1918 року в місті Маріуполі (нині Донецька область, Україна). Упродовж 1932—1936 років навчався у Гомельському музичному технікумі по класу фортепіано; у 1936—1937 роках — на математичному факультеті в Московському державному університеті[3]; у 1937—1941 роках — в Московському інституті філософії, літератури та історії імені Миколи Чернишевского. Серед його викладачів були зокрема Афанасій Селіщев, Самуїл Бернштейн, Петро Богатирьов, Микола Гудзій, Юрій Соколов, Ерна Померанцева[4].
9 липня 1941 року добровольцем пішов до Червоної армії[5]. Брав участь у німецько-радянській війні, зокрема в обороні Москви, битві на Курській дузі, боях 3-го Білоруського фронту; закінчив війну в Польщі[3]. Член ВКП(б) з 1943 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (1 серпня 1986)[5], медалями «За оборону Москви», «За відвагу»[3].
Протягом 1946—1955 років у Челябінсому педагогічному інституті завідував кафедрою літератури, викладав фольклор і давньоруську мову, історію російської критики. Одночасно у 1947—1955 роках очолював фольклорно-етнографічні експедиції по Південному Уралу; протягом 1948—1950 років очолював Челябінську обласну організацію письменників; у 1954—1955 роках входив до редакційної колегії альманаху «Південний Урал»[3].
У 1953 році в Інституті етнології та антропології АН СРСР захистив кандидатську дисертацію на тему «Російські революційні демонрати про народну поезію», 1961 року там же — докторську дисертацію на тему «Марксизм в Росії та вивчення культури народних мас»[4].
У 1955—1969 роках — вчений секретар і старший науковий співробітник сектору народного мистецтва Інституту російської літератури АН СРСР у Ленінграді; очолював комплексні експедиції до Костромської області РРФСР та Гомельської області Білоруської РСР. Одночасно у 1958—1963 роках був заступником координаційної комісії у справах народної творчості Академії наук СРСР. У 1969—1980 роках — проректор з наукової роботи Ленінградського інституту театру, музики та кінематографії, завідував створеною ним секцією фольклору науково-дослідного відділу цього ж інституту; з 1971 року — професор кафедри філософії та естетики. У 1982—2002 роках — президент міжнародної комісії з слов'янського фольклору при Міжнародному комітеті славістів[3]. Помер у Санкт-Петербурзі 12 січня 2002 року.
Діяльність ред.
Автор досліджень з фольклористики, зокрема порівняльного вивчення слов'янських культур, слов'янської обрядовості, сучасного фольклору слов'янських народів, історії слов'ян, фольклору та етнографії, народного театру, теорії народної культури. Опублікував понад 400 наукових праць, у тому числі 9 монографій[3]. Серед робіт:
- Марксизм и русская фольклористика конца 19 — начала 20-го века. Москва; Ленинград, 1961;
- Іван Франко — теоретик фольклору // НТЕ. 1965. № 4;
- Эстетика фольклора. Ленинград, 1967;
- Взаимосвязи русской вертепной драмы с белорусской и украинской // Славянский фольклор. Москва, 1972;
- Славянские партизанские песни. Ленинград, 1979;
- Русский фольклорный театр 18 — начала 20 века: Учебное пособие. Ленинград, 1980;
- Фольклорно-драматическое творчество восточно-славянских народов // Фольклорный театр народов СССР. Москва, 1985;
- Восточнославянский фольклор: Словянские научные и народные терминологии. Минск, 1993 (у співавторстві).
Входив до складу редакційних колегій журналу «Російська література» (Санкт-Петербург, 1958-63), щорічників «Русский фольклор» (Санкт-Петербург, 1958-69) і «Гуманітарій» (Санкт-Петербург, 1994—2002), журналу «Жива старовина» (Москва, 1994—2002)[3].
Примітки ред.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ а б в г д е ж и к Гусев Виктор Евгеньевич / Челябинская область. [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б в Гусев Виктор Евгеньевич / Отечественные этнографы и антропологи. ХХ век.(рос.)
- ↑ а б Память народа. [Архівовано 20 квітня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
Література ред.
- Г. А. Нудьга. Гусєв Віктор Євгенович // Українська літературна енциклопедія : у 3 т. / відп. ред. І. О. Дзеверін. — К. : Головна редакція УРЕ, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 525. — 536 с. — ISBN 5-88500-003-4.;
- Н. І. Моісеєнко. Гусєв Віктор Євгенович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.