Гусєв Андрій Євгенович

російський письменник і журналіст

Андрі́й Євгенович Гу́сєв (рос. Андрей Евгеньевич Гусев, 27 жовтня 1952(19521027), Москва) — російський письменник і журналіст. Головний редактор (з 1993 року) газети «Новая медицинская газета».

Андрій Гусєв
Андрей Евгеньевич Гусев

Андрiй Гусєв (р. 2000)
Ім'я при народженні Андрій Євгенович Гусєв
Народився 27 жовтня 1952(1952-10-27) (71 рік)
Москва, СРСР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Діяльність письменник, журналіст, винахідник, фізик, інженер, редактор
Alma mater Національний дослідницький ядерний університет «МІФІ»
Мова творів російська
Роки активності з 1990
Жанр проза
Magnum opus З мандатом Хроноса і Світ за Новіковим
Нагороди
нагрудний знак «Винахідник СРСР»
Сайт: andrei-gusev.narod.ru

CMNS: Гусєв Андрій Євгенович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Біографія ред.

 
Андрій Гусєв (р.2009)

Народився 27 жовтня 1952 року в Москві. Його батько Євген Гусєв народився в Чернігівській області України; його мати Розалінда Мальцева народилася в Москві[1].

Андрій Гусєв — випускник Московського інженерно-фізичного інституту (МІФІ), за фахом інженер-фізик. Згодом здобув медичну освіту. З 1975 по 1990 рік працював інженером, старшим інженером, науковим співробітником у московських НДІ — СНДІП, Московському НДІ рентгенорадіології, Всесоюзному НДІ комп'ютерної томографії. Має 10 авторських свідоцтв на винаходи, 23 опубліковані наукові роботи.[2]

У 1990 році Андрій Гусєв став журналістом газети «Московський комсомолець», пізніше — спеціальним кореспондентом «Російської газети» і заступником головного редактора газети «Ступені»[3][4]. З 1993 року Андрій Гусєв працює головним редактором газети «Новая медицинская газета».

У період роботи в газеті «Ступені» він видає свої перші публікації — оповідання «Квиток до Америки» (1992) і першу книгу «Презентація» (1993). Потім видаються «Пан письменник» (1994), «З мандатом Хроноса» (1995), «Російська історія» (1996), збірка — «На краю Магелланових хмар» (1998). Романи «Художник та Ерос у форматі супер», «Role plays в зрілому віці» були опубліковані в 2003 році і «Світ за Новіковим» — у 2006 році.[5]

Андрій Гусєв живе у Москві. Був двічі одружений і двічі розлучився; має двох дочок. Його хобі — бджільництво.

Бібліографія ред.

Серед написаного:

А також у збірках оповідання та короткі повісті: «Билет в Америку» Липецк, 1992; «Убийственное время» М., 1998, ISBN 5-8444-0995-7; «На краю Магеллановых облаков» (англ. “On the Edge of Magellanic Clouds”) М., 1998, ISBN 5-89346-012-X; «Время прозы» Рязань, 2005.

Політичні погляди ред.

Має критичні погляди на політичний та економічний курс російської влади в нульові та десяті роки[6].

Образ в художній літературі ред.

Послужив прототипом одного з головних персонажів — Андрія Лебедева, журналіста газети «Московський богомолець» — в романі «Журналюги» письменника Сергія Амана[7]. У романі того ж автора «Все буде добре — ми всі помремо»[8] зображений під власним ім'ям, як журналіст Андрій Гусєв[9][10].

Примітки ред.

  1. Andrei E. Gusev in Rodovid. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 13 грудня 2021.
  2. Біографія Андрій Гусєв [Архівовано 9 грудня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
  3. Всероссийский ежегодник «НА ПОРОГЕ XXI ВЕКА»: А. Е. Гусев — биография, М., «Московский Парнас», 2002 (ISBN 5-7330-052-20)
  4. Всероссийский ежегодник НА ПОРОГЕ XXI ВЕКА: А. Е. Гусев — биография, М., «Московский Парнас», 2006 (ISBN 5-7330-05-40-2)
  5. Андрій Гусєв на VIPERSON.ru. Архів оригіналу за 23 березень 2016. Процитовано 19 травень 2016. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  6. Чем закончится эпоха Путина [Архівовано 1 липень 2016 у Wayback Machine.]«Ехо Москви», 11 июня 2013 г.
  7. Анатолий Макаров "Диалог ума и сердца" [Архівовано 27 липень 2014 у Wayback Machine.] — «Радио Культура», 19 октября 2013 г.
  8. Аман С. Всё будет хорошо, мы все умрём! Эротическо-героический эпос. — М.: ИД «Флюид ФриФлай», 2018. — ISBN 978-5-906827-70-8
  9. Героическое в натуре: о книге Сергея Амана «Всё будет хорошо, мы все умрём» [Архівовано 19 жовтня 2020 у Wayback Machine.], Российская газета «НМГ», 2019 г.
  10. Алекс Костерев «Время и судьба Алексея Круторогова» [Архівовано 20 жовтня 2020 у Wayback Machine.], «Союз литераторов Москвы», 2018 г.

Посилання ред.