Густав Бадін
Адольф Людвіг Густав Фредрік Альберт Бадін (швед. Adolf Ludvig Gustav Fredrik Albert Badin, справжнє ім'я Couchi або Couschi, відомий як Бадін; 1747 або 1750, Санта-Крус, Віргінські острови, Данія — 18 березня 1822, Стокгольм, Швеція) — шведський політик, спочатку був рабом, потім — шведський придворний і мемуарист, дворецький королеви Швеції Луїзи Ульріки, а потім принцеси Софії Альбертини Шведської.
| Густав Бадін | |
 | |
| Народження: |
1747 або 1750 Санта-Крус, Saint Croixd, USVI |
|---|---|
| Смерть: |
18 березня 1822[1] Швеція |
| Країна: | Швеція |
| Релігія: | лютеранство |
Біографія ред.
Бадін народився в Африці або на острові Санта-Крус (один з Віргінських островів, що належав тоді Данії)[2]. Він сам стверджував, що єдине, що він міг згадати про своє минуле, це — хатина його батьків, що палає[3]. Невідомо, чи це відбулося в Африці, чи на Санта-Крус.
Бадін був куплений данським капітаном Екебергом (швед. Ekeberg) і доставлений в Європу, ймовірно, на кораблі Данської Вест-Індійської компанії. Екеберг передав його шведському державному раднику Андерсу фон Резеру, який, у свою чергу, в 1757 році[2] передав його в якості подарунка королеві Швеції Луїзі Ульріці Прусській. Вважалося, що його первісне ім'я було Couschi, але став широко відомий як «Бадін», що по-французьки означає «бешкетник» або «веселун». Прізвисько «Бадін» почало сприйматися сучасниками як його прізвище. Дата його народження насправді невідома; 1747 рік прийнятий за неї за традицією (1750 рік вважається більш правильним сучасними істориками)[3].
Луїза Ульріка, якій випало читати французьких філософів і листуватися з Вольтером, вирішила провести експеримент з виховання тубільця. Вона цікавилася наукою і заснувала Академію наук, де, серед іншого, обговорювалися питання походження людини і цивілізації, природа «дикунів», співвідношення «благородного дикуна» і «природної людини», а в Бадіні вона бачила можливість перевірити теорії Руссо і Карла Ліннея[4]. Вона охрестила його (11 грудня 1768 року в каплиці палацу Дроттнінггольм у присутності майже всієї королівської родини (християнські імена він отримав на честь дітей королеви)[3] і навчила його читати і писати, але після цього йому було дозволено жити в повній відповідності з його власною волею і думками. Він виріс приятелем дітей королівської сім'ї, які виховувалися в набагато більш жорстких рамках, ніж він, і йому було дозволено говорити з ними природним чином і навіть боротися з ними і дратувати їх, що сприймалося оточенням як скандальний приклад. Канцлер граф Фредрік Спарре писав у 1763 році[3]:
«Правило, якому вимагалось слідувати у вихованні, гласило: дозволити йому робити більшу частину часу те, що він хоче, принаймні ніколи не ганити його і не застосовувати будь-якого тілесного покарання до нього… Його манери і мова непристойні настільки, що ви смієтеся над ними, через що він все більше і більше вважає, що вони є смішними».
Бадін вивчив німецьку, французьку, латинську мови і вільно говорив і читав на них[4]. Портрет Бадіна за шаховою партією створив придворний художник Густав Лундберг. Він знав усі таємні ходи всередині королівських замків і таємниці його стін. Сучасні щоденники описують, що Бадін називав навколишніх аристократів просто «Ви» (замість того, щоб використовувати їхні імена і титули), звертався в грубій формі до дворян і висміював релігію.
Бувши дорослим, він був дворецьким королеви, а після її смерті в 1782 році — принцеси Софії Альбертини, її дочки.
Коли королева лежала на смертному одрі в своїй заміській резиденції, вона послала Бадіна в Стокгольм по особисті документи. Після її смерті Бадін передав їх князю Фредеріку Адольфу і принцесі Софії Альбертині, які спалили їх. Молодий король Густав III розлютився. Вони посварилися, король заявив: «Хіба Ви не знаєте, чорний чоловік, що я можу змусити вас заплатити головою?». Той відповів: «Моя голова перебуває під владою вашої величності, але я не міг діяти інакше»[2]. Відносини з представниками молодшого покоління королівської родини у Бадіна були хороші, незважаючи на те, що він назвав по-дружньому герцога Карла «Містер Тютюн», а короля — «Негідник»[3]. Він був близький до принцеси Софії Альбертини і написав вірш на її день народження в 1764 році. Вона навіть намагалася втримати його при собі після 1787 року, коли вона стала ігуменею монастиря Кведлінбург.
Бадін іноді допомагав придворному поету Карлу-Мікаелю Бельману складати вірші для особливих випадків. Деякі з них були опубліковані під ім'ям поета. Бадін брав участь у виставах французького театру в Bollhuset; він згаданий як танцюрист в балеті у сезоні 1769—1770 років і грав головну роль у п'єсі «Дикий Арлекін» у сезоні 1770—1771 років, у виставі він був «дикуном», який стикається з цивілізацією, також він грав у еротичній виставі за п'єсою Маріво. Бадін зібрав велику бібліотеку, що складається з 800—900 томів, переважно французькою мовою. Вона була продана в Стокгольмі в рік його смерті з друкованим каталогом. Це робить його одним з перших книжкових колекціонерів африканського походження.
Статус його був не цілком зрозумілий навіть сучасникам; він отримав кілька посад: камергер, секретар двору, балетмейстер і «державний службовець»; сам Бадін ніколи не використовував останню назву, яку король Густав III дав йому, і говорив з іронією: «Ви коли-небудь бачили чорного чиновника?»[2]. Волів сам називати себе фермером, оскільки він є власником двох ферм[2]. Був видною фігурою серед шведських масонів[3].
Бадін служив послідовно трьом шведським монархам: королю Густаву III, який був убитий в 1792 році, Густаву IV (1792—1809) і Карлу XIII (1809—1818). Користуючись значним авторитетом і демонструючи відданість шведській королівській родині, Бадін рідко згадувався в документах того часу. Він помер у 1822 році в Стокгольмі у віці 75 років. Його останки поховані на кладовищі Святої Катерини[sv] в Стокгольмі[4].
Особа й особисте життя ред.
Бадін був одружений двічі, але помер бездітним. Ходили чутки, що він був батьком таємної доньки Софії Альбертини, але вони ніколи не були підтверджені. Він одружився з Елізабет Сварт (Elisabet Svart) (пом. 1798) у 1782 році і Магдаленою Елеонорою Норелл (Magdalena Eleonora Norell) в 1799 році[5]. Він був сприйнятий сучасниками як інтелектуал і надійна людина, для якої властива неабияка самовпевненість. Хоча він був поінформований про багато секретів королівської родини і двору, проте ніколи не пишався їхнім знанням і був лояльний до королівського дому протягом всього свого життя. Його щоденники, написані французькою мовою, зберігаються в бібліотеці Університету Уппсали[4]. У кінці життя він, як повідомляється, користувався фінансовою підтримкою з боку принцеси Софії Альбертини.
Бадін в літературі ред.
Література ред.
- Badin's Diary: An English Translation. Copyright Eric Basir. 2015. ISBN 9781329559592.
Примітки ред.
- ↑ Adolph Ludvig Gustaf Fredric Albert Couschi Badin — 1917.
- ↑ а б в г д Badin (Couschi), Adolf Ludvig Gustaf Fredrik Albert. Herman Hofberg, Frithiof Heurlin, Viktor Millqvist, Olof Rubenson. Svenskt biografiskt handlexikon (andra upplagan, 1906). Архів оригіналу за 13 вересня 2016. Процитовано 26 червня 2019.
- ↑ а б в г д е ж Edvard Matz. Badin — ett experiment i fri uppfostran. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 26 червня 2019.
- ↑ а б в г Schinke, Birgit. Badin, Adolf (1747—1822). BlackPast. Online Encyclopedia. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 26 червня 2019.
- ↑ Carl Forsstrand. Sophie Hagman och hennes samtida. Några anteckningar från det gustavianska Stockholm. Second edition. Wahlström & Widstrand, Stockholm (1911).