Група Ерідана
Група Ерідан, яку іноді називають Хмарою Ерідана, — це сусіднє нещільне угруповання галактик на середній відстані приблизно 75 Mly (23 ± 2 Мпк) у сузір’ї Ерідан[1]. Значення червоного зміщення показують, що існує приблизно 200 галактик, пов’язаних з групою, приблизно 70% з яких є спіральними та неправильними галактиками, а решта 30% – еліптичними та лінзоподібними[1].
| Зоряні скупчення | |
| Історія дослідження | |
| Відкривач | |
| Дата відкриття | |
| Позначення | Хмара Ерідана |
| Дані спостережень (Епоха J2000) | |
| Клас | |
| Пряме піднесення | 03г 06х до 04г 30х |
| Схилення | -10° {{{2}}}′ до -30° {{{2}}}′ |
| Відстань | |
| Видима зоряна величина (V) |
|
| Видимі розміри (V) | |
| Сузір'я | Ерідан |
| Фізичні характеристики | |
| Маса | |
| Радіус | |
| VHB | |
| Абсолютна зоряна величина (V) |
|
| Приблизний вік | |
| Інші властивості | |
Характеристики ред.
Концентрацію галактик в районі Ерідану вперше виявив Бейкер у 1933 році[2]. Більш глибоке дослідження та обговорення регіону було проведено де Вокулером у 1975 році[3]. Роботи Вілмера та ін. у 1989 році припустили, що Група конденсується з Потоку Хаббла і є помітною частиною великомасштабної системи під назвою Еридан-Форнакс-Дорадо[4]. Група простягається приблизно на 10 Мпк і на небі обмежена лініями 3hr6' і 4hr30' прямого сходження і схилення -10° і -30°[1].
Галактики в групі Ерідан розподілені кількома скупченнями, і в цілому група має вигляд проміжної системи, її структура знаходиться десь між нещільною групою (наприклад, група Великої Ведмедиці) і скупченням (як скупчення Діви)[5]. Динамічні дослідження вказують на те, що група перебуває на важливому етапі своєї еволюції з уже визначеними типами наявних галактик. Це свідчить про те, що галактики, які беруть участь у формуванні багатих скупчень, уже високорозвинені, і це відкриття підтверджує аспекти теорій холодної темної матерії[4].
Група утворюється шляхом злиття кількох підгруп[4]. Передбачається, що група перебуває на ранній стадії формування та демонструє велику кількість галактик раннього типу[5]. Підгрупи, які беруть участь у злитті, включають Скупчення Печі, Скупчення Ерідана і Групу Дорадo[6]. У деяких дослідженнях вони були розбиті на додаткові підгрупи, включаючи групу Ерідана, групу NGC 1407 і групу NGC 1332[7]. Яскраві окремі галактики, які входять до групи, включають NGC 1407 (найяскравіша), NGC 1332, NGC 1309 і NGC 1209[6].
Значна популяція групи галактик типу S0 зробила її мішенню для дослідження через триваючі дебати щодо формування цього виду галактик[5]. У досліджених підгрупах групи Ерідана було виявлено, що найяскравіша галактика часто є еліптичною або галактикою типу S0[6]. Сучасні теорії еволюції галактик припускають, що галактики типу S0 утворюються як частина еволюційного процесу. Це означає, що був час для значної еволюції галактик у Групі, незважаючи на молодий вік самої Групи[6].
Підгрупи ред.
Термін «Група Ерідан» також застосовувався до підгрупи Хмари Ерідана[7]. Ця група галактик знаходиться на відстані 14,2 Мпк[8]. Відомо, що група Ерідана налічує 31 члена, дев'ять з яких перераховані в Новому загальному каталозі та два в Індексному каталозі. Найяскравішою галактикою в цій підгрупі є велика еліптична галактика NGC 1395. Ця підгрупа не зосереджена на жодній одній галактиці, і дослідження рентгенівського випромінювання цієї групи показують, що вона динамічно молода[7]. Разом із підгрупами NGC 1407 і NGC 1332 вона бере участь у формуванні супергрупи галактик Ерідана, причому три групи, за прогнозами, згодом об’єднаються, утворивши єдине погане скупчення із загальною масою приблизно 7 × 1013 мас Сонця[7]. Підгрупа NGC 1407 містить більшість галактик раннього типу, пов’язаних з групою Ерідана[6].
Примітки ред.
- ↑ а б в Angiras, R.A.; Jog, C.J.; Omar, A.; Dwarakanath, K.S. (2006), Origin of disc lopsidedness in the Eridanus group of galaxies, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 369 (4): 1849—1857, arXiv:astro-ph/0604120, Bibcode:2006MNRAS.369.1849A, doi:10.1111/j.1365-2966.2006.10418.x
- ↑ Baker, R. H. (1933), A catalogue of 985 extragalactic nebulae in a region in Fornax and Eridanus, Annals of the Astronomical Observatory of Harvard College, 8 (3): 88, Bibcode:1933AnHar..88...77B
- ↑ de Vaucouleurs, G. (1976), Supergalactic Studies. V. The Supergalactic Anisotropy of the Redshift-Magnitude Relation Derived from Nearby Groups and SC Galaxies, The Astrophysical Journal, 205: 13—28, Bibcode:1976ApJ...205...13D, doi:10.1086/154246
- ↑ а б в Willmer, C. N. A.; Focardi, P.; Da Costa, L. N.; Pellegrini, P. S. (1989), Studies of nearby poor clusters - The Eridanus group, Astronomical Journal, 98 (Nov. 1989): 1531—1541, Bibcode:1989AJ.....98.1531W, doi:10.1086/115236
- ↑ а б в Omar, A.; Dwarakanath, K. S. (2005), The HI Content of the Eridanus Group of Galaxies (PDF), Journal of Astrophysics and Astronomy, 26 (1): 71—87, arXiv:astro-ph/0503540, Bibcode:2005JApA...26...71O, doi:10.1007/BF02702452, процитовано 12 жовтня 2009
- ↑ а б в г д (Дипломна робота). New Delhi.
{{cite thesis}}:|archive-date=вимагає|archive-url=(довідка); Вказано більш, ніж один|archivedate=та|archive-date=(довідка); Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ а б в г Brough, S.; Forbes, D.; Kilborn, V.; Couch, W.; Colless, M. (2006), Eridanus - A Supergroup in the Local Universe?, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 369 (3): 1351—1374, arXiv:astro-ph/0603778, Bibcode:2006MNRAS.369.1351B, doi:10.1111/j.1365-2966.2006.10387.x
- ↑ Buzzoni, A. (1993), Statistical Properties of Stellar Populations and Surface-Brightness Fluctuations in Galaxies, Astronomy and Astrophysics, 275 (2): 433, Bibcode:1993A&A...275..433B
Посилання ред.
Eridanus Group у WikiSky: DSS2, SDSS, GALEX, IRAS, Hydrogen α, X-Ray, Astrophoto, Sky Map, Статті і зображення
|
Це незавершена стаття з астрономії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |