Грозненський робітник
«Гро́зненський робітни́к» — російськомовна щотижнева газета, що виходила в Грозному, з 1917 по 1992 рік і з 1994 по 2001 рік.
 Публікація грамоти ВЦВК про нагородження грозненського пролетаріату Орденом Червоного Прапора у 1925 році | ||||
| Країна |
 Росія | |||
|---|---|---|---|---|
| Тип | тижневик | |||
| Тема | історія, наука, культура | |||
| Мова | російська | |||
| Жанр | інформація | |||
|
| ||||
| Засновано | 1917 | |||
| Головний редактор | Муса Мурадов (1991-1992, 1994-2001) | |||
| Припинення публікацій | 2001 | |||
| Головний офіс |
.svg){kind=small} Грозний (1917-1999) Назрань (1999-2001) | |||
|
| ||||
| grozrab.org | ||||
| Нагороди | ||||
  | ||||
Пострадянська епоха ред.
За радянських часів «Грозненський робітник» контролювала КПРС. Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році уродженець Грозного Муса Мурадов став головним редактором газети. Однак Джохар Дудаєв, президент невизнаної Чеченської Республіки Ічкерія, незабаром спробував зробити газету офіційним виданням своєї партії, після чого Мурадов і більшість його співробітників звільнилися. Мурадов ненадовго переїхав з Чечні, разом зі своєю сім'єю, оскільки почалася Перша російсько-чеченська війна, але, не зумівши знайти роботу в Москві, повернувся, щоб відновити видання газети у 1995 році.[1]
Відновлення ред.
«Грозненський робітник» відновив видання як незалежна газета в травні 1995 року, знову з Мурадовим як головним редактором. Робота була небезпечною, оскільки співробітники вели репортажі та публікації в зоні бойових дій у Грозному. 1 серпня 1996 року Іван Гогун, один з репортерів газети, був убитий в перестрілці під час третьої битви за Грозний. Сам Мурадов був замкнений у підвалі, протягом чотирнадцяти днів, оскільки артилерійський снаряд завалив вихід з нього.
Газета й далі вела репортажі під час Другої російсько-чеченської війни. Ще один кореспондент «Грозненського робітника», Супіан Епендієв, був убитий, висвітлюючи наслідки ракетного обстрілу грозненського базару 27 жовтня 1999 року; поки він давав інтерв'ю, другий снаряд влучив у базар, від чого журналіст зазнав несумісних з життям травм.[2] Приблизно в цей же час газета зазнавала фінансових труднощів. Її будівля була зруйнована під час російських бомбардувань, через що співробітники переїхали в Назрань, що в сусідній Інгушетії. Проте вони й далі висвітлювали конфлікт, щотижня відправляючи газети назад в Грозний. Вони також по черзі працювали в тижневі зміни, ведучи репортажі з Грозного. За словами Мурадова, російські військовики наклали ряд обмежень на іноземних журналістів, строго обмеживши їх доступ на військові бази й маршрути супроводу, але, бувши місцевими чеченцями, Мурадов і його співробітники могли обійти ці вимоги й безпосередньо спілкуватися з мирними жителями Грозного.
Однак до 2001 року обидві сторони конфлікту були незадоволені «Грозненським робітником» через його спробу зберігати нейтралітет. Федеральна служба безпеки і Міністерство внутрішніх справ Росії провели обшуки в назранівських офісах «Грозненського робітника», в той час як чеченці-ваххабіти оголосили співробітникам газети смертний вирок за законами шаріату й почали серію телефонних дзвінків з погрозами в редакцію. Мурадов знову переїхав зі своєю сім'єю до Москви, щоб уникнути погроз, а інші співробітники «Грозненського робітника» розбрелися по всій Росії. Після розпаду штату газета незабаром збанкрутувала й фактично припинила свою діяльність.
Примітки ред.
- ↑ Awards 2003 - Muradov. Committee to Protect Journalists (амер.). Процитовано 19 липня 2022.
- ↑ Correspondent killed in Grozny rocket attack. Committee to Protect Journalists (амер.). 5 листопада 1999. Процитовано 19 липня 2022.