Вікіпедія

Гранична корисність

Грани́чна кори́сність (англ. Marginal utility) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

Цей напрям економічної теорії виник у останній третині 19-го століття внаслідок спроб економістів пояснити механізми утворення ціни. Найвідомішими його представниками були В. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.[1]

За Альфредом Маршаллом, термін «гранична корисність» належить Австрійскому економісту Фрідріху фон Візеру,[2] і є перекладом терміну нім. “Grenznutzen” (граничне використання).[3][4]

Погляди ред.

Австрійська школа ред.

Виходячи з того, що «цінність суб'єктивна не лише за своєю сутністю, але і за своєю мірою», Карл Менґер визначав останню через «кінцеву інтенсивність» — ту найменшу корисність, яку має остання одиниця запасу певного блага. Водночас граничну корисність вчений узалежнював від двох факторів:

  • інтенсивності індивідуальної потреби, її нагальності;
  • рідкісності блага, яка визначається його існуючим запасом.

Розвиваючи свої економічні міркування, вчений доводив, що при визначенні цінності благ необхідно брати за основу конкретні потреби конкретної людини. Згідно з цим положенням К. Менгер побудував шкалу корисностей на основі ранжування благ за їх цінністю для споживача. При цьому він не намагався кількісно виміряти граничну корисність і суб'єктивну цінність, вважаючи можливим визначення лише порядку розташування потреб за принципом «від більшого до меншого» (ординалістський підхід).

Побудована австрійським дослідником шкала корисностей, яка відобразила систему потреб конкретного споживача та міру їх задоволення, отримала назву «таблиці Менгера».[5]

Ілюстрація принципу граничної корисності ред.

У фермера є п'ять мішків зерна.

Перший мішок призначений для порятунку від голоду.

Другий - для ситості.

Третій - для відгодівлі курей.

Четвертий - для пивоваріння.

П'ятий - для годування улюбленого папуги.

Закони Ґоссена ред.

Докладніше: Закони Ґоссена

Пруський економіст Герман Ґоссен (1810—1858) сформулював два закони, які описуються поведінку споживача у концепції граничної корисності:

  1. Гранична корисність товару знижується по мірі того, як його споживач насичується благом.
  2. Споживач прагне до рівності граничної корисності товарів, які він купує. Тобто людина робить вибір між благами таким чином, щоб співвідношення ціни і граничної корисності усіх товарів у його кошику було однаковим.

Посилання ред.

  1. ↑ А. А. Григорук, М. С. Палюх, Л. М. Литвин, Т. Д. Літвінова, Основи ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ: 4. Теорії вартості [Архівовано 29 грудня 2008 у Wayback Machine.].
  2. ↑ Marshall, Alfred; Principles of Economics, Bk 3 Ch 3 Note.
  3. ↑ von Wieser, Friedrich; Über den Ursprung und die Hauptgesetze des wirtschaftlichen Wertes [The Nature and Essence of Theoretical Economics] (1884), p. 128.
  4. ↑ Wieser, Friedrich von; Der natürliche Werth [Natural Value] (1889), Bk I Ch V «Marginal Utility» (HTML [Архівовано 24 березня 2018 у Wayback Machine.]).
  5. ↑ Історія економічних учень - Базилевич:8.1.3. Австрійська школа граничної корисності. Архів оригіналу за 5 травня 2009. Процитовано 30 листопада 2009.

Див. також ред.

Посилання ред.


  Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гранична_корисність&oldid=36144758