Голіцин Сергій Павлович
Князь Сергій Павлович Голіцин (1815–1888) — чернігівський губернатор, дійсний статський радник та генерал-лейтенант (1878).
| Голіцин Сергій Павлович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
13 серпня 1815 Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Помер |
2 лютого 1888 (72 роки) Полтава, Російська імперія |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | офіцер |
| Військове звання | генерал-лейтенант |
| Рід | Голіцини |
| Батько | Pavel Golitsynd |
| Мати | Varvara Kagulskayad |
| У шлюбі з | Lyubov Apraksinad |
| Діти | Lyubov Golitsynad і Varvara Golitsynad |
| Нагороди |
           |
Біографія ред.
Син князя П. О. Голіцина, онук графа С. П. Румянцева, спадкоємець рум'янцівського родового маєтку Троїцьке-Кайнарджі. Названий на честь діда. Народився у Санкт-Петербурзі 13 (25) серпня 1815 року, охрещений 24 серпня 1815 в Симеонівській церкві при сприйнятті графа М. П. Рум'янцева та графині дівчини П. н. Головіною[1].
Навчався у школі гвардійських підпрапорщиків разом із М. Ю. Лермонтовим. Служив ад'ютантом 2-ї гвардійської піхотної дивізії, якою командував спадкоємець, майбутній імператор Олександр II. В 1848 вийшов у відставку в чині капітана.
У 1854—1858 роки жив за кордоном, будучи зарахований до місії в Штутгарті. Там Голіцин, «людина цікава і собі на умі»[2], був «головним фактотумом у великої княгині Ольги Миколаївни»[3].
У 1862—1870 роки очолював Чернігівську губернію. Відповідав за проведення у цих краях реформ селянської, судової та земської. Не дуже зручний вибір світових посередників Голіцин компенсував наполегливим, але тактовним відстоюванням селянських інтересів. В 1863 він був зроблений в дійсні статські радники, в цьому ж році отримав звання камергера; 30 серпня 1868 року був перейменований на генерал-майори; з 30 серпня 1874 — генерал-ад'ютант, 16 квітня 1878 проведений в генерал-лейтенанти і призначений членом Головного військово-шпитального комітету[4].
Помер 2 (14) лютого 1888 року і був похований у сімейній усипальниці на території некрополя садиби Троїцьке-Кайнарджі.
За відгуком А. М. Лазаревського, Голіцин був «безумовно людина чесна і добра, а до того ж безсрібник. Йому безсумнівно належала заслуга невинного більш-менш дозволу у Чернігівській губернії селянської справи. Він дав у губернії той тон, якого слухали та якому вторили посередники, бачачи, що тон дається наполегливий»[5].
Сім'я ред.
Дружина (з 05 лютого 1837 року) — графиня Любов Петрівна Апраксина (13.03.1819-14.06.1882), фрейліна двору (1836), дочка графа Петра Івановича Апраксина (1784—1852) від його шлюбу з Єлі. На відгук сучасників, молода графиня Апраксина «була зіркою московського суспільства, вона полонила і вражала всіх блиском надзвичайної своєї краси[6] і чудовими очима»[2]. Будучи безмірно добра, вона мала ще й неабиякий розум. Живучи в 1850-х роках за болючим своїм становищем з чоловіком у Штутгарті, княгиня Голіцина здобула сердечну приязнь королеви Ольги Миколаївни, яка часто відпочивала в її суспільстві[3], і користувалася її дружнім прихильністю і потім[5]. Похована у сімейному усипальниці на території некрополя садиби Троїцьке-Кайнарджі.
Діти:
- Варвара (08.12.1837[7] -1897), охрещена 25 грудня 1837 в Симеонівській церкві при сприйнятті графа С. П. Румянцева і бабусі В. С. Голіцин; Фрейліна двору, перший чоловік (з 1858) Олексій Сергійович Муханов, син від цього шлюбу Олексій. Другий чоловік (з 1868) князь Андрій Олександрович Лівен.
- Ольга (26.08.1839[8] -1919), охрещена 14 вересня 1839 в Симеонівській церкві при сприйнятті діда князя П. А. Голіцина і тітки В. П. Шереметєвої; дружина Федора Миколайовича Рюміна (1835—1889).
- Любов (1841—1910), фрейліна, дружина генерала Олександра Олексійовича Свічіна (1823—1896).
- Микола (1848—1922), останній власник садиби Троїцьке-Кайнарджі.
Примітки ред.
- ↑ ЦГИА СПб. Ф. 19. — Оп. 111. — Д. 179. — С. 366. Метрические книги церкви Симеона и Анны.
- ↑ а б Мемуары графа С. Д. Шереметева / Федеральная архивная служба России. — М.: Из-во «Индрик», 2001. — Т. 1. — С. 258.
- ↑ а б Из записок Н. В. Исакова // Исторический вестник. — 1915. — Т. 141. — С. 93.
- ↑ Кн. Голицын. Сергей Павлов. [Архівовано 17 травня 2022 у Wayback Machine.] // Список генералам по старшинству. Исправлено по 1-е января 1885. — С. 243.
- ↑ а б А. М. Лазаревский. Отрывки из черниговских воспоминаний // Киевская старина. — 1901. — Т. 72, № 3. — С. 363.
- ↑ Записки графа М. Д. Бутурлина. Т. 1. — М.: Русская усадьба, 2006. — С. 387.
- ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп. 111. д. 283. с. 82. Метрические книги Симеоновской церкви.
- ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д. 303б. с. 623. Метрические книги Симеоновской церкви.
Література ред.
- Голицыны, русские полководцы и государственные деятели // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.