Гойко Дапчевич (1938) — чорногорський поет, югославський дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол Югославії в Україні (1996—2000)[1].

Гойко Дапчевич
Гојко Дапчевић
Посол Югославії в Україні.
Спадкоємець: Філіпович Раде
 
Народження: 1938(1938)
Враньїна
Країна: Югославія ЮгославіяЧорногорія Чорногорія
Освіта: Белградський університет

Життєпис ред.

Народився у 1938 році в місті Враньїна, в дитинстві жив у місті Вірпазар. Навчався в Старому Барі і Подгориці. Закінчив філологічний факультет Белградського університету.

Перший вірш опублікував у виданні «молодіжний рух» в 1955 році. Очолював товариство освіти та культури Чорногорії, член ЦК Компартії Чорногорії, директор Марксистського центру Чорногорії.

За пропозицією уряду Республіки Чорногорії, був призначений Надзвичайним і Повноважним Послом Югославії в Україні та в Молдові з резиденцією в Києві.[2]

Дапчевич має звання Почесного доктора Міжнародної кадрової академії, член Європейської асоціації національних інформаційних центрів з академічного визнання та діяльності Ради Європи /ЮНЕСКО/.

Він отримав міжнародні нагороди «слов'яни» за активну творчу участь в зміцненні дружби між народами Словенії (1997)

Удостоєний премії імені Володимира Винниченка Українського фонду культури за творчі досягнення в галузі літератури і мистецтва та благодійної діяльності[3].

Творчість ред.

  • «Жуч и мед»
  • «Јесу да нијесу»,
  • «Ружа разума»,
  • «Црнокруг»,
  • «Високо јато»,
  • «Тако, већ никако!»,
  • «Чун у свемиру»,
  • «Велика крљушт сунца»,
  • «Неукротива ружа»,
  • «Разур Каруча».

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Югославія в Україні Гойко Дапчевич. Київ. 1996 рік. Фото Валерія Соловйова. Із фондів Укрінформу. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 8 травня 2020.
  2. June 20, 1994 Vreme News Digest Agency No 143. Diplomacy. The Kontic's List. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
  3. Миленко Ратковић. АНЕГДОТЕ О ПИСЦИМА Бар, 2016. године / ПЈЕСНИК, ПУБЛИЦИСТА И ДИПЛОМАТА ГОЈКО ДАПЧЕВИЋ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.

Посилання ред.