Глинський Михайло Львович

українсько-литовський магнат татарського походження

Миха́йло Льво́вич Гли́нський власного герба (нар. 1467 — пом. 24 вересня 1534) — князь з русько-татарського роду Глинських, магнат, воєначальник; державний діяч Великого князівства Литовського і Великого князівства Московського.

Глинський Михайло Львович
пол. Michał Gliński
князь
 
Народження: 1470
Турів, Троцьке воєводство, Велике князівство Литовське
Смерть: 15 вересня 1534(1534-09-15)
Москва, Велике князівство Московське
Країна: Велике князівство Литовське
Релігія: православна церква
Рід: Глинські
Батько: Глинський Лев Борисович
Діти: Василь Михайлович Глинський, невідома дочка

Життєпис ред.

Молоді роки ред.

Походив зі старшої гілки князів Глинських.

Мав великі земельні маєтності на Чернігівщині, Київщині та в Білорусі.

За молодих років перебував за кордоном (Саксонія, Італія), де прийняв католицтво. Навчався в Німеччині, був при дворі імператора Максиміліана Габсбурга, служив в Альбрехта, курфюрста саксонського.

Кар'єрний зліт при великолитовському дворі ред.

У 14991507 роках служив маршалком двору литовського великого князя Олександра Ягеллончика. Здобувши значний вплив при дворі, підтримував православних вельмож,[1] 1505 року продав Мацею з Потока (Потоцькому) село Притулянку на Підляшші.[2]

Через великий вплив на великого князя Михайлу Львовичу почали заздрити пани-литвини, зокрема Іван Заберезинський, з яким 1503 року Глинський судився через спробу вбивства.[3]

Уславився перемогами над татарами. Після смерті Олександра Ягеллона Глинського звинуватили в його отруєнні, через що його новий польський король і великий литовський князь Сигізмунд І усунув з державних посад.

Повстання Михайла Глинського ред.

Разом з братами Василем та Іваном в 1508 році очолив повстання групи феодалів (за підтримки Московського царства), невдоволених пануванням литовської знаті. 2 лютого Глинський здійснив «наїзд» на двір свого ворога Яна Заберзинського біля Гродно та вбив його. Після цього вернувся у свої володіння на Поліссі які стали базою для повсталих.

З Турова загін повстанців, який очолював Андрій Дрождж пішов на Слуцьк, обороною якого командувала вдова слуцького князя Семена Михайловича, Анастасія. Згідно Стрийковського Глинський послав війська на Слуцьк оскільки хотів одружитися з княгинею Анастасією, з якою в нього нібито був роман. Однак ці пізніші відомості не знаходять відображення в сучасних повстанню джерелах.

У березні 1508 року Михайло Глинський налагодив дипломатичні контакти з московським князем Василем ІІІ, який обіцяв прийняти його під свою владу з усіма містами які князю вдастся здобути. На момент повстання Глинського між Москвою та Литвою уже велась війна, яка почалась у 1507 році. Тим не менше до того як на допомогу Глинським у червні 1508 року прийшла московська армія їм вдалось здобути лише місто Мозир, намісником якого був родич Глинських Якуб Івашенцевич. З Мозира загони Глинського вирушили на Мінськ, який безуспішно облягали до приходу туда польського-литовського війська під керівництвом Сигізмунда І на початку червня 1508 року[4], після чого вирушили під Оршу де стояли війська московитів. Не прийнявши бою Глинський з московськими воєводами перейшов через Дніпро та в липні 1508 року втік до Москви.

У Московії ред.

Перейшовши у Велике князівство Московське, Михайло Львович дістав звання боярина і великі земельні маєтності.

Глинський відзначився як воєначальник у боротьбі проти нападів татарських орд. Був інціатором і активним учасником Смоленських походів 15121522 років. Невдоволений своїм становищем у Московії (великий князь буцімто обіцяв Глинському місто Смоленськ), 1514 року намагався перейти на бік Литви, за що був ув'язнений.

Звільнений з тюрми 1526 року у зв'язку з одруженням Василія ІІІ з його племінницею Оленою Глинською й отримав у вотчину Стародуб Ряполовський. Після смерті великого князя Василія ІІІ за регенства своєї племінниці грав чільну роль в управлінні державою. Брав участь у боротьбі боярських груп за владу. У 1534 році фаворит Олени Глинської, князь Овчина-Оболенський звинуватив Глинського в тому що він отруїв Василя ІІІ. Через це у липні 1534 року Глинський знову був ув'язнений, і помер у тюрмі через кілька тижнів, 15 вересня. Був похований в Троїцькій лаврі Олександрівської Слободи.[5]

Сім'я ред.

Був одружений з княгинею Оленою Іванівною Телепневою-Оболенською, дочкою Івана Васильовича Німого-Оболенського. Діти від цього шлюбу:

Історична пам'ять ред.

У сучасній Україні — найвідоміший з династії Глинських, чому сприяла прижиттєва та посмертна слава блискучого ренесансного правителя. Фігурує в десятках поетичних та прозових творів. В українській історіографії XIX—XX століть увійшло в традицію змальовувати Глинського як оборонця національних інтересів руських земель у Великому князівстві Литовському, виразником настроїв місцевої православної аристократії.

Примітки ред.

  1. W. Pociecha. Gliński Michał (zm. 1534)… — S. 65-67.
  2. Kowalska H. Potocky Jakub h. Pilawa (zm. 1551) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — Tom XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 17. (пол.)
  3. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 282.
  4. Halina Kowalska, Jerzy Wiśniewski. Olelkowicz Jerzy (Jurij Semenowicz) (Aleksandrowicz) Michał (ok. 1492—1542) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — t. ХХІІІ/4, zeszyt 99. — S. 741—743. (пол.)
  5. W. Pociecha. Gliński Michał (zm. 1534)… — S. 68-69.

Джерела та література ред.

Посилання ред.