Вікіпедія

Георгіанська епоха

період історії Великої Британії у 1714–1830 або 1837 роках

Георгіанська епоха (англ. Georgian era) — доба в історії Великої Британії з 1714 до 1830—1837 років, названа на честь королів Георга I, Георга II, Георга III та Георга IV з Ганноверської династії. Іноді до георгіанської епохи також зараховують відносно коротке правління Вільгельма IV (1830—1837). В межах періоду також виокремлюють епоху Регенства, коли Георг, принц Уельський і майбутній король Георг IV, був регентом батька, короля Георга III, під час його хвороби у 1811—1820 роках[1]. Перехід до вікторіанської епохи характеризувався відходом від раціоналізму і впровадженням у культурі романтизму та містицизму.

Георгіанська епоха
Зображення
Названо на честь Георг I, Георг II, Георг III і Георг IV
Країна  Велика Британія
Попередник Епоха Стюартівd
Наступник Вікторіанська епоха
Час/дата початку 1714
Час/дата закінчення 1830 і 1837
CMNS: Георгіанська епоха у Вікісховищі

Термін георгіанський зазвичай використовують щодо соціальної, політичної історії та архітектури. Термін августинська література стосується августинської драми, августинської поезії та августинської прози у 1700-1740-х роках. Термін августинський означає вагомий вплив латинської літератури часів стародавньої Римської республіки[2].

Термін георгіанська епоха не використовується щодо часів правління двох правителів з таким ім'ям у XX столітті — Георга V (1910—1936) та Георга VI (1937—1952)[3].

Мистецтво та культура ред.

 
Томас Гейнсборо. Портрет містера і місіс Ендрюс, 1750

Георгіанське суспільство та його проблеми добре описані в романах таких письменників як Даніель Дефо, Джонатан Свіфт, Семюел Річардсон, Лоренс Стерн, Мері Шеллі та Джейн Остін, характеризуються архітектурними спорудами Роберта Адама, Джона Неша та Джеймса Уаєта та появою неоготичного стилю.

Розквіт мистецтва найяскравіше виявився у творах поетів-романтиків, як-от Семюел Тейлор Колрідж, Вільям Вордсворт, Персі Біші Шеллі, Вільям Блейк, Джон Кітс, Джордж Байрон та Роберт Бернз. Їхня творчість започаткувала нову поетичну епоху, що характеризувалася яскравістю та барвистістю мови, що викликає піднесеність у читача[4].

Картини Томаса Гейнсборо, сера Джошуа Рейнольдса та раннього Вільяма Тернера і Джона Констебла показували зміни за час георгіанської епохи, як і роботи ландшафтних дизайнерів, як-от Ланселота Брауна.

 
Британський музей
 
Батський цирк — класичний приклад георгіанської архітектури

Зразками георгіанської архітектури є единбурзький Ньютаун, Георгіанський Дублін, Грейнджер-таун в Ньюкасл-апон-Тайн, Георгіанські квартали в Ліверпулі, Бристолі, Баті.

Музика Джона Філда, Генделя, Гайдна, Клементі, Йоганна Крістіана Баха, Вільяма Бойса, Моцарта, Бетховена та Мендельсона була найбільш популярною в Англії цих часів. До георгіанської епохи належить поява королівського та національного гімну Великої Британії «Боже, бережи короля», вперше зафіксованого в 1745 році[5].

Гранд-тур ред.

Розпал такого звичаю як гранд-тур припав на XVIII століття і пов'язаний із вищим суспільством георгіанської Британії. Молоді англійці з вищих верств суспільства подорожували до Італії через Францію та Нідерланди з інтелектуальних та культурних цілей[6]. Історик Едвард Ґіббон вважав гранд-тур корисним для інтелектуального саморозвитку[7]. Подорож або перебування за кордоном зазвичай тривали рік або більше. Гранд-тур призвів до завезення до Англії мистецьких колекцій та поширення італійської моди[6]. Звичай також сприяв популяризації стилю макароні, що зробило його модним у другій половині XVIII століття[8].

Соціальні зміни ред.

 
Лондон у XVIII столітті

Георгіанська епоха була часом вагомих соціальних змін у Великій Британії, зокрема, з початком промислового перевороту розпочався процес соціального розшарування на класи, а відтак — формування за своїми ідеями протилежних політичних партій, як-от ліберальних вігів та консервативних торі[9].

У сільських місцевостях під час аграрної революції відбулися значні зміни, які полягали у міграції, спустошенні невеликих громад, зростанні міст та зародженні інтегрованої транспортної системи, однак через те, що сільські громади занепали, а працевлаштування стало дефіцитним, почалася масова еміграція до північноамериканських колоній, які в цей час відокремилися від імперії і стали Сполученими Штатами Америки, та інших колоній[10].

Євангельська релігія та соціальна реформа ред.

В Англії євангельський рух всередині Церкви Англії та поза нею набув поширення наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Рух виник на противагу традиційній релігійній чутливості, кодексу честі вищих класів та відповідній поведінці із сумлінним дотриманням ритуалів. Джон Веслі (1703—1791) та прихильники його ідей проповідували релігію відродження, намагаючись навернути людей до особистих стосунків із Ісусом Христом через читання Біблії, регулярні молитви та особливо досвід відродження. Веслі проповідував 52 тисячі разів, закликаючи чоловіків та жінок «викупити час» та врятувати свої душі. Веслі не позиціонував себе поза Церквою Англії, але після його смерті його прихильники створили релігійні організації поза нею, зокрема, Методистську церкву[11]. Вона була поруч із нонконформістськими церквами, баптистами, пресвітеріанцями, конгрегаціоналістами, унітаріанцями, квакерами. Однак нонконформістські церкви зазнали меншого впливу такого «відродження»[12].

Англіканська церква залишилася домінантною в Англії, однак у ній зростала фракція прихильників євангельського відродження — так звана «Низька Церква». Серед його лідерів були Вільям Вілберфорс та Ганна Мор. Рух досяг вищих класів суспільства через секту Клемгема. Євангелісти не прагнули до політичних реформ, натомість віддавали перевагу спасінню душ шляхом звільнення рабів, скасування дуелей, заборони жорстокого поводження з дітьми та тваринами, припинення участі в азартних іграх та уникнення легковажності в суботу; вони читали Біблію щодня. Згідно з їхнім ученням, Бог вважає, що всі душі рівні, проте не всі тіла, і через це євангелісти не виступали проти соціальної ієрархії[13][14][15].

Імперія ред.

У часи георгіанської епохи Велика Британія продовжувала вести війни, основним її суперником була Франція. Основними конфліктами доби за участі Великої Британії були Семирічна війна (1756—1763), відома у США як франко-індіанська війна, Американська революція (1775—1783), французькі революційні війни (1792—1802), наполеонівські війни (1802—1815) та Ірландське повстання 1798 року. Британія перемогла в більшості із цих конфліктів, окрім Американської революційної війни, у якій країна опинилася наодинці проти новоутворених Сполучених Штатів, а також Франції, Іспанії та Нідерландів[16].

 
Британська імперія в 1815 році

Втрата «тринадцяти колоній» стала національною трагедією. Британські та іноземні оглядачі вважали це завершенням існування Великої Британії як великої держави. У Європі війни проти Франції тривали майже чверть століття — із 1793 по 1815. Велика Британія організувала різні міждержавні коаліції, використовуючи свою грошову систему для фінансування піхоти і зміцнюючи свій Королівський флот для встановлення контролю над морями. Перемоги над Наполеоном у Трафальгарській битві (1805) та битві при Ватерлоо (1815) на чолі з адміралом Нельсоном та герцогом Веллінгтоном відповідно принесли почуття тріумфу та посилили політичну реакцію[17].

Експансія Британської імперії в Азії просувалася завдяки діяльності Ост-Індської компанії, особливо під керівництвом Роберта Клайва[18]. Капітан Джеймс Кук був найбільш визначним дослідником і географом, який завдяки силам Королівського флоту розширював володіння імперії, особливо в Австралії та Тихому океані[19]. Замість спроб повернути втрачені північноамериканські колонії британці змогли збудувати в Азії значно більшу Другу Британську імперію, яка перебувала в стані розквіту в часи Вікторіанської та Едвардіанської епох, які слідували за Георгіанською[20].

Розвиток торгівлі в імперії ред.

 
Ост-Індійський корабель

Георгіанська епоха була періодом розквіту британської торгівлі, оскільки підприємці змогли отримати більше ринків збуту по всьому світу. У 1720-х роках Британія була однією з найрозвинутіших країн світу; Даніель Дефо писав[21]:

...ми найбільш старанна нація у світі. Величезна торгівля, багаті мануфактури, надзвичайна заможність, загальна кореспонденція та щасливий успіх були постійними компаньйонами Англії і надали нам титул працьовитого народу.

Основною ціллю Великої Британії (окрім захисту метрополії від іноземного вторгнення) було створення всесвітньої торговельної мережі для своїх купців. Це потребувало потужного Королівського флоту, який був би здатен забезпечити гегемонію над морями в усьому світі. Британський уряд зміцнив приватний сектор економіки, інкорпорувавши численні приватно фінансовані компанії, розташовані у Лондоні, для створення торговельних постів по всьому світу та створюючи імпортні й експортні бізнеси. Кожна компанія отримала право монополії від уряду в певній частині світу. Першою такою організацією стала Московська компанія, створена 1555 року для торгівлі з Московією і пізніше з Російською імперією. Іншими провідними компаніями були Ост-Індська компанія (1600) та Компанія Гудзонової затоки (1670) в Канаді. 1660 року для торгівлі в Африці було створено Королівську Африканську компанію, яку ліквідували 1752 року. Участь у значних військових конфліктах у 1740—1783 роках позитивно вплинула на британську торгівлю; Британії вдалося налагодити вигідні торговельні відносини зі США та домінувати у торгівлі з Індією, а також работоргівлі, торгівлі цукром та торгівлі, яка йшла із Західної Африки та Вест-Індії. Решта тогочасних європейських держав значно менше концентрувалися на питанні торгівлі; окрім Великої Британії, значну увагу кооперації приділяли Нідерланди[22][23].

 
Кімната абонементу Лондонського Ллойдсу, початок XIX столітті

Основною політикою Британії стосовно її колоній був меркантилізм[24]. Він передбачав об'єднання зусиль держави та купців задля збільшення політичної влади та прибутків відповідно. Уряд Великої Британії підтримував британського виробника торговельними бар'єрами, законами, субсидіями промисловим виробникам, маючи на меті якомога збільшити експорт та мінімізувати імпорт. Урядові довелося боротися із контрабандою, до якої вдавалися капіталісти з американських колоній, щоб обійти заборону на торгівлю із французами, іспанцями та нідерландцями. Мета політики меркантилізму загалом полягала у створенні сальдо, за якого золото і срібло прямували до Лондона. Уряд отримував свою частку прибутку від збирання податків та мит, а решта діставалася торговцям. Більшість своїх доходів уряд витрачав на зміцнення Королівського флоту, який, окрім захисту метрополії та колоній, іноді вдавався до захоплення колоній інших держав. Велика Британія використовувала свої колонії виключно задля власного збагачення, не дбаючи про добробут та економічний розвиток у самих колоніях[25][26][27].

Політичні і соціальні заворушення ред.

 
Судовий процес в Олд-Бейлі, близько 1808

Початок Георгіанської епохи відзначився бунтами якобітів та Високої церкви, спрямованих проти успадкування британського престолу Ганноверською династією. Бунти супроводжувалися погромами в місцях, де молитви справляли дисентери (протестанти-англіканці, які відділилися від Церкви Англії). 1714 року у той же день, коли був коронований Георг I, перший із Ганноверської династії, відбулися коронаційні заворушення. Наступного року відбулися схожі заворушення. У відповідь Парламент ухвалив Акт про заворушення, за яким влада отримала більше повноважень для придушення бунтів[28][29].

 
Картина Виборча розвага (An Election Entertainment) із серії Гумор про вибори (Humours of an Election). Вільям Гоґарт, 1755. Твір ілюструє протести проти переходу на новий стиль у 1752 році

1752 року відбулися так звані календарні заворушення, спричинені парламентським актом 1750 року, який передбачав перехід на григоріанський календар. Протести проти нового календаря відбувалися під гаслом «Дайте нам наші одинадцять днів!» (англ. Give us our eleven days!). Попри заворушення, у вересні 1752 року у Великій Британії було пропущено 11 днів, і одразу після 2 вересня настало 14-те[30][31].

Хоча Великій Британії, як і країнам континентальної Європи, в цей період була характерна віротерпимість, ворожість до релігійних меншин у XVIII столітті часто проявлялася в бунтах[32]. Закон про натуралізацію євреїв, ухвалений 1753 року, був скасований наступного року через наявність широкого кола противників, а бунт лорда Гордона 1780 року був спричинений виданням Закону про папістів 1778 року, за яким католикам повертали частину їхніх політичних прав. Після Бірмінгемських заворушень 1791 року англійські маси активно виступили проти дисентерів, зокрема видатного громадського діяча Джозефа Прістлі[33].

Чорний акт 1723 року, складений прем'єр-міністром Робертом Волполом, вніс до кримінального кодексу зміни, вигідні для вищих класів суспільства[34]. Документ передбачав понад 200 злочинів, які каралися стратою. Якщо підозрюваний відмовлявся визнати вину протягом сорока днів, то його визнавали винним і засуджували до розстрілу в разі затримання. Через зростання рівня злочинності в цей період села каралися, якщо вони не змогли знайти винуватців злочинів, розслідувати їх та засудити ймовірних злочинців[35].

Після завершення війни із Францією у 1815 році Британія вступила у фазу економічної депресії та політичної невизначеності, що спричинили соціальне невдоволення та заворушення. Радикальна партія випустила брошуру «Політичний реєстр», також відому як «Сміття за два пенні». У березні 1817 року 400 прядців і ткачів пройшлися маршем від Манчестера до Лондона, щоб передати урядові петицію з вимогами покращення рівня життя. Луддити знищили та пошкодили приладдя на заводах на промислово розвиненому північному заході Англії. Різанина Пітерлоо 1819 року розпочалася як мирна акція протесту понад 60 тисяч робітників, проте влада застосувала війська для придушення виступу, внаслідок чого 11 осіб загинули, а понад 400 отримали поранення. Метою змови на Като-стріт був підрив Кабінету міністрів, а згодом — штурм Тауера і повалення уряду. Змова була розкрита, а організатори — заслані до Австралії.

Просвітництво ред.

 
Визначні науковці. Зображення 1807—1808 років[36][37]
Докладніше: Просвітництво

Історики довгий час досліджують важливість Шотландського та Американського Просвітництва, тоді як сперечаються щодо самого існування Англійського Просвітництва.

Шотландське Просвітництво ред.

Докладніше: Шотландське Просвітництво

Англійський історик Пітер Гей вважає, що Шотландське Просвітництво «було невеликою і згуртованою групою друзів — Девід Г'юм, Адам Сміт, Адам Фергюзон та інші, — які знали один одного особисто і спілкувалися безперервно»[38]. Освіта була пріоритетною в Шотландії — як на місцевому рівні, так і особливо в чотирьох університетах, які мали кращу репутацію, ніж будь-який в Англії. Культура Просвітництва базувалася на закритих читаннях нових книжок та інтенсивних дискусіях, які відбувалися щодня у таких единбурзьких зібраннях як Вибране товариство (The Select Society) та Покерний клуб (The Poker Club), як і в університетах Старої Шотландії (Сент-Ендрюс, Глазго, Единбург, Абердин)[39]. Поширюючи гуманістичні та раціоналістичні ідеї Європейського Просвітництва цієї епохи, мислителі Шотландського Просвітництва доводили важливість людського розуму разом із несприйняттям будь-якого авторитету, що не може бути виправданий розумом. У Шотландії Просвітництво характеризувалося значним поширенням ідей емпіризму та ідеями, за яких головними цінностями вважалися вдосконалення, доброчесність, практична користь для людини та суспільства в цілому. Серед наук, які розвивалися швидко, були філософія, економіка, історія, архітектура та медицина. Провідними діячами Шотландського Просвітництва були Френсіс Гатчесон, Девід Г'юм, Адам Сміт, Дугальд Стюарт, Томас Рід, Вільям Робертсон, Генрі Гоум, Адам Фергюзон, Джон Плейфер, Джозеф Блек та Джеймс Гаттон. Шотландське Просвітництво вплинуло на Англійське та Американське і меншою мірою на континентальне Європейське Просвітництво[40].

Англійське Просвітництво ред.

 
Едвард Дженнер виконує свою першу вакцинацію в 1796 році

Саме існування Англійського Просвітництва є суперечливим у наукових колах. Більшість підручників і звичайних оглядів історичних подій не виокремлюють його. Деякі європейські огляди включають Англію до кола просвітницьких країн, інші — ігнорують її, проте не оминають внесок таких інтелектуалів як Джозеф Еддісон, Едвард Ґіббон, Джон Лок, Ісаак Ньютон, Александер Поуп та Джошуа Рейнольдс[41]. Історик Рой Портер вважав, що причиною ігнорування Англії було те, що Просвітництво було натхненне передусім мислителями із Франції, що воно було переважно нерелігійним та антиклерикальним і виступало проти встановленого порядку[42]. Портер визнає, що після 1720-х років англійські мислителі могли бути рівними Дідро, Вольтерові чи Руссо. Проте провідні інтелектуали доби, як-от Едвард Ґіббон[43], Едмунд Берк та Семюел Джонсон, були цілком консервативними і підтримували встановлений порядок. Портер вважав, що причиною цього було те, що Просвітництво прийшло в Англію раніше, отож культура сприймала політичний лібералізм, філософський емпіризм, релігійну толерантність, за що інтелектуалам континентальної Європи доводилося боротись. Кав'ярні були хорошим місцем для інтелектуальних дискусій. Крім того, англійські інтелектуали заперечували колективізм, поширений на континенті, і вважали покращення особистості головною ціллю Просвітництва[44].

Наука і медицина ред.

Британія підтримувала багатьох науковців, які зробили численні наукові відкриття. Джозеф Прістлі досліджував електрику. Хімік Генрі Кавендіш відкрив Гідроген у 1772 році. Даніель Резерфорд ізолював Нітроген у 1774, тоді як Прістлі відкрив Оксиген та газ аміак. Антиквари та археологи створювали карту минулого[45]. У медицині в 1717 році Леді Мері Вортлі Монтегю запровадила щеплення від віспи у Британії, і на 1740 рік велика кількість населення вже була щеплена. Лікарня Guy's Hospital була створена 1721 року, Королівський лазарет Единбурга — 1729, Пологовий будинок королеви Шарлотти — 1739, лікарня Міддлсекс — 1745 року. Було створено притулки для психічно хворих, зокрема лікарня Бетел у Норвічі (1713), палата для невиліковних психічно хворих у Guy's Hospital (1728), лікарні для божевільних у Манчестері (1766) та Йорку (1777); йоркська лікарня була перша, названа притулком[46].

Хронологія ред.

Монархи ред.

 
Георг I
 
Георг II
 
Георг III
 
Георг IV
 
Вільгельм IV


Примітки ред.

  1. ↑ George III | Biography, Madness, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 10 квітня 2023.
  2. ↑ Roger D. Lund, Ridicule, Religion and the Politics of Wit in Augustan England (Ashgate, 2013), ch. 1.
  3. ↑ Definition of Georgian | Dictionary.com. www.dictionary.com (англ.). Процитовано 10 квітня 2023.
  4. ↑ Baramidze, A. G.; Gamezardashvili, D. M. (2001-09). Georgian Literature (англ.). The Minerva Group, Inc. ISBN 978-0-89875-570-1.
  5. ↑ God Save the King | British national anthem | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 12 травня 2023.
  6. ↑ а б grand Tour. Oxford Reference (англ.). doi:10.1093/oi/authority.20110803095903557;jsessionid=8bc7f097645ecb481271e6c699dc8e0d#:~:text=an%20extensive%20continental%20journey,%20chiefly,women%20also%20made%20such%20journeys). Процитовано 10 квітня 2023. {{cite web}}: Перевірте значення |doi= (довідка)
  7. ↑ E. Chaney, «Gibbon, Beckford and the Interpretation of Dreams, Waking Thoughts and Incidents», The Beckford Society Annual Lectures (London, 2004), pp. 25–50.
  8. ↑ Amelia Rauser, Hair, Authenticity, The Self Made Macaroni (Johns Hopkins University Press, Fall 2004) p. 101.
  9. ↑ The Industrial Revolution (1760-1830). web.archive.org. 12 березня 2017. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 11 квітня 2023.
  10. ↑ Internet Archive, Mark (1996). Agricultural revolution in England : the transformation of the agrarian economy 1500-1850. Cambridge, England ; New York : Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-24682-8.
  11. ↑ Anthony Armstrong, The Church of England: the Methodists and society, 1700—1850 (1973).
  12. ↑ Asa Briggs, The age of improvement, 1783—1867 (1959), pp. 66–73.
  13. ↑ John Rule, Albion's People: English Society 1714—1815 (1992), ch. 2–6.
  14. ↑ Morris, R. J. (1983-03). Voluntary Societies and British Urban Elites, 1780–1850: An Analysis. The Historical Journal (англ.). Т. 26, № 1. с. 95—118. doi:10.1017/S0018246X00019610. ISSN 1469-5103. Процитовано 11 квітня 2023.
  15. ↑ Wood, Lisa (2003). Modes of Discipline: Women, Conservatism, and the Novel after the French Revolution. Lewisburg, PA: Bucknell University Press. pp. 42–44.
  16. ↑ Jeremy Black, Crisis of Empire: Britain and America in the Eighteenth Century (2010).
  17. ↑ Eliga H. Gould, «American independence and Britain's counter-revolution», Past & Present (1997) #154 pp. 107–41.
  18. ↑ P. Bruce Buchan, «The East India Company 1749—1800: The evolution of a territorial strategy and the changing role of the directors.» Business and Economic History (1994): 52–61.
  19. ↑ John McAleer, and Nigel Rigby, Captain Cook and the Pacific: art, exploration and empire (Yale UP, 2017).
  20. ↑ G. C. Bolton, «The Founding of the Second British Empire.» Economic History Review 19.1 (1966): 195—200.
  21. ↑ Julian Hoppit, A Land of Liberty?: England 1689—1727 (2000), p. 344.
  22. ↑ Eric J. Evans, The forging of the modern state: early industrial Britain, 1783—1872 (1996), p. 31.
  23. ↑ Carlos, Ann M.; Nicholas, Stephen (1988). "Giants of an Earlier Capitalism": The Chartered Trading Companies as Modern Multinationals. The Business History Review. Т. 62, № 3. с. 398—419. doi:10.2307/3115542. ISSN 0007-6805. Процитовано 12 квітня 2023.
  24. ↑ Savelle, Max (1 березня 2005). Seeds of Liberty: The Genesis of the American Mind (англ.). Kessinger Publishing. ISBN 978-1-4191-0707-8.
  25. ↑ William R. Nester, The Great Frontier War: Britain, France, and the Imperial Struggle for North America, 1607—1755 (Praeger, 2000), p. 54.
  26. ↑ Hoppit, A Land of Liberty?: England 1689—1727 (2000), pp. 334–38.
  27. ↑ Julian Hoppit, «The Myths of the South Sea Bubble», Transactions of the Royal Historical Society (1962), 12#1 pp. 141—165.
  28. ↑ Nicholas Rogers, 'Riot and Popular Jacobitism in Early Hanoverian England', in Eveline Cruickshanks (ed.), Ideology and Conspiracy: Aspects of Jacobitism, 1689—1759 (Edinburgh: John Donald, 1982), pp. 70–88.
  29. ↑ Paul Kleber Monod, Jacobitism and the English People, 1688—1788 (Cambridge: Cambridge University Press, 1993), pp. 173—194.
  30. ↑ Give Us Our Eleven Days | The English Calendar Riots of 1752. Historic UK (брит.). Процитовано 7 травня 2023.
  31. ↑ The Gregorian Calendar Adopted in England | History Today. www.historytoday.com. Процитовано 7 травня 2023.
  32. ↑ Paul Langford, A Polite and Commercial People: England, 1727—1783 (Oxford: Oxford University Press, 1998), p. 291.
  33. ↑ Langford, pp. 291—292.
  34. ↑ Newman, Gerald; Brown, Leslie Ellen; Fruchtman, Jack; Cummings, A. J. Graham; Tasch, Peter A. (1997). Britain in the Hanoverian Age, 1714-1837: An Encyclopedia (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-0-8153-0396-1.
  35. ↑ Leon Radzinowicz, «The Waltham Black Act: A study of the legislative attitude towards crime in the eighteenth century». Cambridge Law Journal (1945). 9#1 pp. 56–81.
  36. ↑ Engraving after 'Men of Science Living in 1807-8' - National Portrait Gallery. www.npg.org.uk (англ.). Процитовано 14 квітня 2023.
  37. ↑ Smith, H. Monmouth (1941-05). Eminent men of science living in 1807-8. Journal of Chemical Education (англ.). Т. 18, № 5. с. 203. doi:10.1021/ed018p203. ISSN 0021-9584. Процитовано 14 квітня 2023.
  38. ↑ Peter Gay, ed. The Enlightenment: A comprehensive anthology (1973), p. 15.
  39. ↑ Matthew Daniel Eddy, «Natural History, Natural Philosophy and Readership», in Stephen Brown and Warren McDougall, eds., The Edinburgh History of the Book in Scotland, Vol. II: Enlightenment and Expansion, 1707—1800 (2012), pp. 297—309 online
  40. ↑ David Daiches, Peter Jones, Jean Jones, eds., A Hotbed of Genius: The Scottish Enlightenment 1731—1790 (Edinburgh UP, 1986).
  41. ↑ Peter Gay, ed. The Enlightenment: A comprehensive anthology (1973), p. 14.
  42. ↑ Roy Porter, «England» in Alan Charles Kors, ed., Encyclopedia of the Enlightenment (2003) 1:409–15.
  43. ↑ Woolf, Daniel; Feldherr, Andrew; Rabasa, José; Sato, Masayuki; Hardy, Grant; Hesketh, Ian; Tortarolo, Edoardo (2011). The Oxford History of Historical Writing: Volume 3: 1400-1800 (англ.). OUP Oxford. ISBN 978-0-19-921917-9.
  44. ↑ Roy Porter, The creation of the modern world: the untold story of the British Enlightenment (2000), pp. 1–12, 36–37, 482–84.
  45. ↑ Rosemary Sweet, Antiquaries: the discovery of the past in eighteenth-century Britain (A&C Black, 2004).
  46. ↑ William Li Parry-Jones, «Asylum for the mentally ill in historical perspective.» Bulletin of the Royal College of Psychiatrists 12.10 (1988): 407—410 online

Джерела ред.

  • Andress, David. The savage storm: Britain on the brink in the age of Napoleon (2012).
  • Armstrong, Anthony. The Church of England: the Methodists and society, 1700—1850 (1973).
  • Bannister, Jerry, and Liam Riordan, eds. The Loyal Atlantic: Remaking the British Atlantic in the Revolutionary Era (U of Toronto Press, 2012).
  • Bates, Stephen. Year of Waterloo: Britain in 1815 (2015).
  • Begiato, Joanne. «Between poise and power: embodied manliness in eighteenth-and nineteenth-century British culture.» Transactions of the Royal Historical Society 26 (2016): 125—147. Online
  • Black, Jeremy. «Georges I & II: Limited monarchs.» History Today 53.2 (2003): 11+
  • Black, Jeremy. The Hanoverians: The History of a Dynasty (2004), 288 pp.
  • Briggs, Asa. The making of modern England, 1783—1867: The age of improvement (1959) online.
  • Chandler, Timothy. «The development of a sporting tradition at Oxbridge, 1800—1860» Canadian Journal of History of Sport (1988) vol 19 pp:1-29. Emergence of cricket and rowing at Cambridge and Oxford.
  • Curl, James Stevens. Georgian Architecture (English Heritage, 2011).
  • Ellis, Joyce. The Georgian Town, 1680—1840 (2001).
  • Evans, E. J. Britain before the Reform Act: politics and society 1815—1832 (1989).
  • Gould, Eliga H. «American independence and Britain's counter-revolution», Past & Present (1997) #154 pp. 107–41.
  • Gregg, Pauline. A Social and Economic History of Britain: 1760—1950 (1950) online
  • Hochschild, Adam. Bury the Chains, The British Struggle to Abolish Slavery (Basingstoke: Pan Macmillan, 2005).
  • Holmes, Richard. The Age of Wonder: How the Romantic Generation Discovered the Beauty and Terror of Science (2009).
  • Hunt, Tamara L. Defining John Bull: political caricature and national identity in late Georgian England (Taylor & Francis, 2017).
  • Hunt, William. The History of England from the Accession of George III to the close of Pitt's first Administration (1905), highly detailed on politics and diplomacy, 1760—1801. online
  • Leadam, I. S. The History of England From The Accession of Anne To The Death of George II (1912) online, highly detailed on politics and diplomacy 1702—1760.
  • Mokyr, Joel. The Enlightened Economy: An Economic History of Britain 1700—1850 (2010).
  • Mori, Jennifer. Britain in the Age of the French Revolution: 1785—1820 (Routledge, 2014).
  • Newman, Gerald, ред. (1997). Britain in the Hanoverian Age, 1714–1837: An Encyclopedia. Taylor & Francis. ISBN 978-0-8153-0396-1. online review; 904pp; short articles by experts
  • O'Brien, Patrick K. «The political economy of British taxation, 1660‐1815», in Economic History Review (1988) 41#1 pp: 1–32. in JSTOR
  • Parsons, Timothy H. The British imperial century, 1815—1914: A world history perspective (Rowman & Littlefield, 2019).
  • Plumb, J. H. The First Four Georges. Revised ed. Hamlyn, 1974.
  • Porter, Roy. English Society in the Eighteenth Century (1991) excerpt
  • Rendell, Mike. Trailblazing Women of the Georgian Era: The Eighteenth-Century Struggle for Female Success in a Man's World (Pen and Sword, 2018).
  • Robertson, Charles. England under the Hanoverians (1911) online
  • Robson, Eric. «The American Revolution Reconsidered.» History Today (Feb 1952) 3#3 pp 126—132.
  • Royle, Edward, and James Walvin. English radicals and reformers, 1760—1848 (UP of Kentucky, 1982).
  • Rule. John. Albion's People: English Society 1714—1815 (1992)
  • Schweizer, Karl W., and Jeremy Black, eds. Politics and the Press in Hanoverian Britain (E. Mellon Press, 1989).
  • Thomas, Peter D. G. (1985). George III and the American Revolution. History. 70 (228): 16—31. doi:10.1111/j.1468-229X.1985.tb02477.x.
  • Trevelyan, G. M. British History in the Nineteenth Century (1782—1901) (1901) online
  • Turner, M. J. The Age of Unease: government and reform in Britain, 1782—1832 (2000)
  • Watson J. Steven. The Reign of George III: 1760—1815 (1960), scholarly survey; online
  • Webb, R. K. Modern England: from the 18th century to the present (1968) online university textbook
  • Williams, Basil. The Whig Supremacy 1714—1760 (1939) online edition, wide-ranging survey
  • Wilson, Charles. England's apprenticeship, 1603—1763 (1967), comprehensive economic and business history.
  • Woodward; E. L. The Age of Reform, 1815—1870, (1938), wide-ranging survey online
  • Boyd, Hilton. A Mad, Bad, and Dangerous People?: England 1783—1846 (2008) 783pp; wide-ranging survey with emphasis on historiography
  • Bultmann, William A. «Early Hanoverian England (1714–60): Some Recent Writings.» Journal of Modern History 35.1 (1963): 46-61 online in JSTOR; also reprinted in Elizabeth Chapin Furber, ed. Changing views on British history: essays on historical writing since 1939 (Harvard UP, 1966), pp. 181–205.
  • Dixon, Nicholas, "From Georgian to Victorian, " History Review, (Dec 2010), Issue 68
  • O'Gorman, Frank. «The Recent Historiography of the Hanoverian Regime.» Historical Journal 29#4 (1986): 1005—1020. online
  • Reitan, E. A. (editor) (1964). George III, Tyrant Or Constitutional Monarch?. scholarly essays
  • Simms, Brendan and Torsten Riotte, eds. The Hanoverian Dimension in British History, 1714—1837 (2009) online, focus on Hanover
  • Snyder, Henry L. «Early Georgian England», in Richard Schlatter, ed., Recent Views on British History: Essays on Historical Writing since 1966 (Rutgers UP, 1984), pp. 167–196, historiography
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Георгіанська_епоха&oldid=41432481