Вікіпедія

Генрі Фіцрой, 1-й герцог Ґрафтон

британський військовий

Генрі Фіцрой, 1-й герцог Ґрафтон, KG (28 вересня 1663 р. – 9 жовтня 1690) був позашлюбним сином короля Англії Карла II та його коханки Барбари Вільєрс. Військовий командир, Генрі Фіцрой був призначений полковником гренадерської гвардії в 1681 році та був віце-адміралом Англії з 1682 по 1689 рік. Він загинув під час штурму Корка під час Вільямітсько-якобітської війни в 1690 році.

Генрі Фіцрой, 1-й герцог Ґрафтон
англ. Henry Charles FitzRoy
Генрі Фіцрой, 1-й герцог Ґрафтон
Генрі Фіцрой, 1-й герцог Ґрафтон
Нині на посаді
Народився 28 вересня 1663(1663-09-28)[1][2][3]
Лондон, Королівство Англія
Помер 9 жовтня 1690(1690-10-09)[1][2][3] (27 років)
Корк, Манстер[1]
Похований Church of St Genevieve, Eustond
Відомий як політик
Країна Велика Британія
Батько Карл II[4]
Мати Barbara Palmer, 1st Duchess of Clevelandd[4]
У шлюбі з Isabella FitzRoy, Duchess of Graftond[4]
Діти Чарлз Фіцрой, 2-й герцог Ґрафтон[4]
Релігія протестантизм
Нагороди
Knight of the Garter
 Медіафайли у Вікісховищі

Молодість і військова кар'єра ред.

Генрі Фіцрой, народжений Барбарою Вільєрс, графинею Каслмейн у 1663 році, був позашлюбним сином короля Англії Карла II, другим сином від Барбари Вільєрс. Його мати була донькою Вільяма Вільєрса, 2-го віконта Ґрандісона, полковника одного з полків короля Карла I, який загинув під час Громадянської війни. 1 серпня 1672 року, у віці дев'яти років, було організовано його шлюб з п'ятирічною Ізабеллою, донькою і спадкоємицею Генрі Беннета, 1-го графа Арлінґтона . 4 листопада 1679 року відбулася весільна церемонія, свідком якої був Джон Евелін, який записав у своєму щоденнику того дня, описуючи його як «надзвичайно красивого, що значно перевершує будь-якого короля з інших природних речей». На момент одруження Генрі Фіцрой отримав статус барона Садбері, віконта Іпсвіча та графа Юстона. У 1675 році він був номінований герцогом Ґрафтоном, а Карл II зробив його кавалером Ордена підв'язки в 1680 році. У 1681 році був призначений полковником гренадерської гвардії [5].

Фіцрой виховувався як моряк і бачив військові дії під час облоги Люксембурга в 1684 році[6]. Того року він отримав наказ замінити сера Роберта Голмса на посаді губернатора острова Вайт, коли останнього звинуватили у проведенні фальшивих зборів. Проте Голмс був виправданий військовим судом і зберіг посаду губернатора. У 1686 році Ґрафтон убив Джона Телбота, брата графа Шрусбері, на дуелі, яку спричинило «негарне та зухвале» висловлювання Телбота на адресу Ґрафтона[7]. Він був призначений віце-адміралом Вузьких морів з 1685 по 1687 рік[8]. Під час коронації короля Якова II Ґрафтон був лордом Верховним Констеблем. Під час повстання герцога Монмутського командував королівськими військами в Сомерсеті. Однак пізніше він діяв разом з Джоном Черчіллем і приєднався до Вільгельма Оранського, щоб повалити короля Якова під час Славетної революції 1688 року[6].

Смерть ред.

Фіцрой помер в Ірландії в 1690 році від поранення, отриманого під час штурму Корка, коли він очолював війська Вільгельма, у віці 27 років. Його тіло було повернуте до Англії для поховання з деякими внутрішніми органами, вилученими та похованими (у Баллінтемплі, Корк), щоб зберегти його останки для транспортування[9].

У жовтні 1697 року його вдова вийшла заміж за сера Томаса Ганмера, молодого баронета з Флінтширу, який став спікером палати громад і експертом щодо творчості Вільяма Шекспіра. Померла в 1723 році.

Спадщина ред.

Герцог Ґрафтон володів землею в тодішній сільській місцевості поблизу Дубліна, Ірландія, яка пізніше стала частиною міста. Сільська вулиця на цій землі з часом перетворилася на Ґрафтон-стріт [10], одну з головних вулиць Дубліна. Алея Ґрафтон у Корку, неподалік від місця, де його застрелили, також носить його ім'я[11].

Предки ред.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
16. Генріх Стюарт, лорд Дарнлі
 
 
 
 
 
 
 
8. Яків I (король Англії)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
17. Марія I Стюарт
 
 
 
 
 
 
 
4. Карл I (король Англії)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
18. Frederick II of Denmark
 
 
 
 
 
 
 
9. Анна Данська (королева Англії)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
19. Sophie of Mecklenburg
 
 
 
 
 
 
 
2. Карл II (король Англії)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
20. Antoine of Navarre
 
 
 
 
 
 
 
10. Henry IV of France
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
21. Jeanne III of Navarre
 
 
 
 
 
 
 
5. Henrietta Maria of France
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
22. Francesco I de' Medici, Grand Duke of Tuscany
 
 
 
 
 
 
 
11. Marie de' Medici
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
23. Joanna of Austria
 
 
 
 
 
 
 
1. Генрі Фіцрой, 1-й герцог Ґрафтон
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
24. Sir George Villiers
 
 
 
 
 
 
 
12. Sir Edward Villiers
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
25. Audrey Saunders
 
 
 
 
 
 
 
6. William Villiers, 2nd Viscount Grandison
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
26. Sir John St John
 
 
 
 
 
 
 
13. Barbara St John
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
27. Lucy Hungerford
 
 
 
 
 
 
 
3. Barbara Villiers
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
28. Paul Bayning
 
 
 
 
 
 
 
14. Paul Bayning, 1st Viscount Bayning
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
29. Susannah Norden
 
 
 
 
 
 
 
7. Mary Bayning
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
30. Sir Henry Glemham
 
 
 
 
 
 
 
15. Anne Glemham
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
31. Anne Sackville
 
 
 
 
 
 

Примітки та література ред.

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1019089660 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  4. ↑ а б в г Kindred Britain
  5. ↑   Stephen, Leslie, ред. (1889). Fitzroy, Henry (1663-1690) . Dictionary of National Biography. Т. 19. London: Smith, Elder & Co. {{cite encyclopedia}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  6. ↑ а б    Hugh Chisholm, ред. (1911). Grafton, Dukes of . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 12. Cambridge University Press. с. 316—317. (англ.)
  7. ↑ John Harold Wilson (1976). Court Satires of the Restoration. Ohio State University Press. с. 152. ISBN 978-0-8142-0249-4.
  8. ↑ Bays, John (2015). Royal Bastards and Mistresses: The Shadow Courts of Restoration England. Charleston, IL: Eastern Illinois University. с. 17. Процитовано 17 червня 2019.
  9. ↑ Garnet Joseph Wolseley (1894). The life of John Churchill, duke of Marlborough, to the accession of Queen Anne. R. Bentley and Son. с. 201.
  10. ↑ Grafton Street. The Irish Times. 27 січня 1931.
  11. ↑ Gina Johnson (2002). The Laneways of Medieval Cork (PDF). Cork City Council. с. 122.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Генрі_Фіцрой,_1-й_герцог_Ґрафтон&oldid=38910781