Вікіпедія

Генрі Елленбергер

Канадський психіатр

Генрі Фредерік Елленбергер (англ. Henri Frédéric Ellenberger; народився 6 листопада 1905 у Налоло, Баротселенд, Родезія — помер 1 травня 1993 у Квебеку, Канада) — канадський психіатр, медичний історик і кримінолог, іноді вважається засновником історіографії психіатрії.[1][2] Елленбергер насамперед відомий завдяки своїй праці Відкриття Несвідомого[en] (англ. The Discovery of the Unconscious), енциклопедичним дослідженням історії динамічної психіатрії, опублікованим у 1970 році.

Генрі Фредерік Елленбергер
Henri Frédéric Ellenberger
Ім'я при народженні фр. Henri Frédéric Ellenberger
Народився 6 листопада 1905(1905-11-06)
Налоло (Баротселенд), Родезія
Помер 1 травня 1993(1993-05-01) (87 років)
Квебек, Канада
Країна Франція Франція
Національність швейцарець
Діяльність психіатр, medical historian
Галузь психологія, психіатрія, кримінологія, історіографія
Заклад Монреальський університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь Доктор
Членство Швейцарське психоаналітичне товариство
Відомий завдяки: Відкриття Несвідомого[en]
Брати, сестри François Ellenbergerd
Нагороди Золота медаль премії Баккаріа
Медаль Джейсона А. Ханни Королівського товариства Канади
CMNS: Генрі Елленбергер у Вікісховищі

Життя ред.

Генрі Ф. Елленбергер народився у сім'ї швейцарців в британській колонії Родезії, де провів дитинство. Пізніше був натуралізований як житель Франції і отримав ступінь бакалавра в Страсбурзі, в 1924 році.

Він вивчав медицину і психіатрії в Парижі.[3] Був студентом професора Анрі Барука, який видав йому докторський ступінь 1934 року,[4] коли працював у відомому госпіталі Святої Анни, поруч з відомим сучасником Жаком Лаканом (чию схильність до самореклами він рано помітив).[5]

Після становлення Віші, Елленбергер мігрує до Швейцарії у 1941. Тут він проходив навчальний аналіз Оскара Пфістера 1949—1952 рр., після чого став членом Швейцарського психоаналітичного товариства.

В 1953 році, кардинально змінивши свою кар'єру, Елленбергер став лектором в Менінгерській клініці в Топіці (Канзас). В кінці 1958, Елленбергер покидає Топіку. Він отримує посаду наукового співробітника в Відділі соціальної та транскультурної психіатрії Університету Макгілла в Монреалі.[6] Пізніше, 1962, він стає професором кримінології в Монреальському університеті, в Канаді. Там йому треба було провести новаторську роботу по віктимології, досліджуючи психодинаміку між злочинцем та жертвою.[7]

Публікації та нагороди ред.

Елленбергер насамперед відомий своєю працею Відкриття Несвідомого[en] (англ. The Discovery of the Unconscious), енциклопедичним дослідженням історії динамічної психіатрії, опублікованим у 1970 році. У цій праці простежуються джерела психоаналізу і психотерапії, починаючи з 18 століття, відколи католицький священник Йоган Йозеф Гаснер намагався вилікувати хвороби за допомогою екзорцизму, до дослідників гіпнозу Франца Месмера і Маркіза де П'юсегюра[en], невролога XIX ст. Жана-Мартена Шарко і головних фігур психоаналізу XX ст. Зигмунда Фрейда, Альфреда Адлера й Карла Густава Юнга.

Робін Скіннер високо оцінив зрозумілість викладення ідей великих діячів двадцятого століття в їх соціально-історичному контексті.[8] Розповідь Елленбергера о П'єрі Жане також було відмічене особливо,[9] А Ентоні Стівенс[en] використовував його концепцію «творчої хвороби» у своїй розповіді про Юнга.[10]

Гей також виділив для згадки статтю Елленбергера 1972 року про Анну О, яка, на думку Гея, «переконливо виправляє невірне прочитання Джонса і невірні спогади Фрейда про цей випадок».[11] Проте це була лише одна з приблизно тридцяти п'яти історичних статей, які Елленбергер опублікував як до, так і після свого великого синапса.[12]

Паризький Ресурсний центр Генрі Елленбергера був названий на його честь.[13] За своє життя він отримав безліч нагород, в тому числі Золоту медаль премії Беккаріа в 1970,[14] і медаллю Джейсона А. Ханни Королівського товариства Канади.[2]

Характеристика ред.

Елленбергера характеризують як одного з міждисциплінарних незалежних представників психіатричної думки середини 20 століття.[15] Його унікальний кар'єрний шлях незалежний, хоч і помірний, фрейдистський ревізіонізм зробив його часом ізольованою фігурою, особливо через зв'язки з біологічним поворотом в психіатрії кінця двадцятого століття.[16] Однак його віра в центральне значення реальності несвідомого ніколи не слабшала, навіть з гасінням його мрії про синтез, він «відповідав би суворим вимогам експериментальної психології та психологічним реаліям, пережитим дослідниками несвідомого».[17]

З 1956—1959 роки Елленбергер починає викладати історію психіатрії в Фонді Менінгера (де Джордж Деверо[ru] вже читав лекції по психоаналізу та антропології).[18] Досвід вигнання зіграв ключову роль в поясненого інтересу Елленбергера в історії.[19]

Критика ред.

Елленбергера критикували за те, що він моделює свою картину походження психіатрії в зіткненні епохи. Просвіти с демонологією — в тріумфі просвіченого розуму над сліпотою віри.[20]

Роботи ред.

  • The Discovery of the Unconscious: The History and Evolution of Dynamic Psychiatry. New York: Basic Books. Hardcover edition: 1970, ISBN 0-465-01672-3. Paperback edition: 1981, ISBN 0-465-01673-1.
  • Beyond the Unconscious: Essays of Henri F. Ellenberger in the History of Psychiatry (Princeton, 1993) ed. Mark S. Micale
  • Doctors of the Soul (1995), ed. Elisabeth Roudinesco
  • Rollo May, Ernest Angel, and Henri F. Ellenberger eds., Existence: A New Dimension in Psychiatry and Psychology (1958)
  • Henri Ellenberger, «Dynamic Psychiatry: An Introduction. Lecture at the Menninger School of Psychiatry on August 22, 1956, Topeka, Kansas», ed. Emmanuel Delille, Zinbun (Kyoto University 2016), 47, p. 125—128.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Seite nicht gefunden. HLS-DHS-DSS.CH. Архів оригіналу за 24 вересня 2015.
  2. ↑ а б Archived copy. Архів оригіналу за 14 лютого 2006. Процитовано 12 серпня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Elisabeth Roudinesco, Jacques Lacan (2005) p. 17
  4. ↑ Mark S. Micale, 'Henri F. Ellenberger', in Discovering the History of Psychiatry (1994) p. 114
  5. ↑ Roudinesco, p. 17 and p. 25
  6. ↑ Emmanuel Delille, «On the History of Cultural Psychiatry: Georges Devereux, Henri Ellenberger, and the Psychological Treatment of Native Americans in the 1950s», Transcultural Psychiatry, 53 (3), 2016, p. 392—411.
  7. ↑ Ann W. Burgess et al, Victimology (2009) p. 40
  8. ↑ Robin Skynner/John Cleese, Families and how to survive them (1994) p. 301
  9. ↑ Reed, Graham F. (2007). Gregory, Richard L. (ред.). The Oxford Companion to the Mind, Second edition. Oxford: Oxford University Press. с. 494. ISBN 0-19-866224-6.
  10. ↑ Stevens, Anthony (1991). On Jung. London: Penguin Books. с. 178. ISBN 0-14-012494-2.
  11. ↑ Gay, p. 751
  12. ↑ Micale, p. 112
  13. ↑ Classical Rorschach has moved. www.phil.gu.se. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 21 листопада 2021.
  14. ↑ Encyclopédie de L'Agora - Ellenberger Henri. Архів оригіналу за 14 червня 2006. Процитовано 21 листопада 2021.
  15. ↑ Micale, p. 113-4
  16. ↑ Micale, p. 113
  17. ↑ Ellenberger, p. 897
  18. ↑ Emmanuel Delille, «Teaching the History of Psychiatry in the 1950s: Henri Ellenberger's Lectures at the Menninger Foundation», Zinbun, 47, 2016, 109—124.
  19. ↑ Delille, p. 120-2
  20. ↑ Micale, p. 227

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Генрі_Елленбергер&oldid=39168368