Генрієта Емма Реткліфф Рей (англ. Henrietta Emma Ratcliffe Rae; 30 грудня 1859, Великий Лондон, Англія, Велика Британія — 26 січня 1928) — британська художниця пізньої вікторіанської епохи,[7][8] що спеціалізувалася на класичних, алегоричних та літературних сюжетах, суфражистка та феміністка. Її найвідоміша картина — «Дама з лампою» (1891); із зображенням засновниці медстестринської справи Флоренс Найтінгейл в Скутарі.

Генрієта Рей

Народження 30 грудня 1859(1859-12-30)[1][2][…]
Лондон, Сполучене Королівство[4]
Смерть 28 березня 1928(1928-03-28)[4] (68 років)
  Верхній Норвудd[1]
Національність англійці[4]
Країна  Велика Британія[1]
Жанр портретний живописd[1], алегорія[d][1], міфологічний живопис[1], figure paintingd[1], жанрове малярство[5], портрет[5] і історичний живопис[5]
Навчання Академія Жуліана
Діяльність художниця, мисткиня
Напрямок Вікторіанський живопис[6]
У шлюбі з Ernest Normandd[1]
Роботи в колекції Галерея мистецтв Вокера, Художня галерея Крайстчерча і Victoria Art Galleryd

CMNS: Генрієта Рей у Вікісховищі

Життєпис ред.

Генрієта Рей народилася 30 грудня 1859 року в Гамерсміті, Лондон, в сім'ї Томаса Бербен Рей, державного службовця, та Енн Елізи Рей (до шлюбу Грейвз), яка навчалася музичному мистецтву у Фелікса Мендельсона. Мала трьох братів та трьох сестер.

Рей почала долучатися до мистецтва в 13 років, отримавши освіту в Школі мистецтв Квін-Скверта Школі мистецтв Гізерлі (як перша учениця школи) та в Британському музеї. Відомо, що Рей подавала документи в Королівську академію мистецтв як мінімум 5 разів, перш ніж в кінцевому підсумку отримала семирічну стипендію. Серед її вчителів були сер Лоуренс Альма-Тадема, що сильно вплинув на її пізні роботи, а також Френк Бернард Діксі та Вільям Пауелл Фріт.

У 1884 році взяла шлюб з художником і однокурсником по Королівській академії Ернестом Норманда, але зберегла дошлюбне прізвище — вибір, який в той час вважався незвичайним, — оскільки вже почала зміцнювати свою репутацію художниці, будучи частою учасницею щорічної виставки Королівської академії з 1881 року.

 
Дама з лампою; популярна літографічна репродукція найвідомішої картини Гентрієти Рей

З чоловіком проживала в Голланд-парку, резиденції багатьох інших художників того часу.[9] Частими відвідувачами були Лейтон, Мілле, Прінсеп і Воттс.[10] Однак постійна увага не завжди була доречною. У своїх мемуарах Рей описала владне ставлення та поведінку деяких старших художників. В одному з таких випадків Прінсеп вмочив великий палець в кобальтово-синю фарбу та зробив позначку на одній з картин Рей. В помсту Рей «випадково» спалила його капелюх на плиті.[11]

Подружжя вирушило до Парижа в 1890 році, щоб розпочати навчання в Академії Жюлиана у Жюля Жозефа Лефевра та Жан-Жозефа Бенджаміна-Константа. У 1893 році вони переїхали до Аппер Норвуд, в студію, побудовану на замовлення батьком чоловіка. У пари було двоє дітей: син (1886) та дочка (1893).

Генрієтта Рей виставляла свої роботи у Палаці образотворчих мистецтв та Будинку жінки на Всесвітній виставці 1893 року в Чикаго, штат Іллінойс.[12]

Рей була прихильницею фемінізму і жіночого виборчого права. 1897 року Рей організувала виставку робіт художниць з приводу ювілею королеви Вікторії.

Померла 26 січня 1928 року в Аппер Норвуд.

Роботи ред.

Генрієтта Рей спеціалізувалася на класичних, алегоричних та літературних сюжетах. Її картина «Елейн, яка охороняла щит Ланселота» (1885) натхненна поемою Теннісона «Ланселот і Елейн». Серед безлічі інших її картин в класичному дусі, «Еврідіка повертається в Аїд» (1886) отримала почесну нагороду на Міжнародній виставці 1889 року в Парижі та медаль на Всесвітній виставці 1893 року в Чикаго.[13] Її картина 1891 року «Міс Найтінгейл в Скутарі» (1854), на якій зображена Флоренс Найтінгейл, феміністка й засновниця медсестринської справи, часто відтворювалася і зазвичай іменується «Дама з лампою».

Картина Психея біля престолу Венери (1894) має розміри 3,7 на 2,1 метра та містить 13 фігур.[14] На її картині «Сер Річард Віттінгтон, який роздає благодійність» (1900) зображений Річард Віттінгтон, середньовічний купець і чотириразовий лорд-мер Лондона. Вона також написала багатьох відомих в суспільстві людей, включаючи лорда Дафферіна (1901).

Серед робіт Генрієти Рей:

  •  
    Гілас і водяні німфи, репрезентативний приклад її роботи
    Молода мрія любові (1883)
  • Елейн охороняє щит Ланселота (1885)
  • Аріадна (1885)
  • Еврідіка занурюється в Аїд (1886)
  • Зефір і Флора (1888)
  • Міс Найтінгейл в Скутарі (1854) (1891)
  • Психея на троні Венери (1894)
  • Аполлон і Дафна (1895)
  • Діана і Калісто (1899)
  • Сер Річард Віттінгтон роздає свою благодійну фреску (1900 ) На Королівської біржі в Лондоні
  • Маркіз Дафферін і Ава (1901)
  • Гілас і водяні німфи (1910)
  • Джон Горнер 1858-1919 (1913) в колекції Ольстерського музею [15]

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и http://www.avictorian.com/Rae_Henrietta.html
  2. Henrietta Rae
  3. Benezit Dictionary of ArtistsOUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  4. а б в https://rkd.nl/explore/artists/65408
  5. а б в http://vocab.getty.edu/page/ulan/500020011
  6. http://www.worldcat.org/identities/lccn-no2007029921/
  7. Arthur Fish, Henrietta Rae (Mrs. Ernest Normand), London, Cassell & Co., 1905.
  8. Deborah Cherry, Painting Women: Victorian Women Artists, London, Routledge, 1993.
  9. Caroline Dakers, The Holland Park Circle: Artists and Victorian Society, New Haven, Yale University Press, 1999.
  10. Fish, p. 47.
  11. Debra Mancoff and D. J. Trela, eds., Victorian Urban Settings: Essays on the Nineteenth-Century City and Its Contexts, London, Taylor & Francis, 1996; p. 71.
  12. Nichols, K. L. Women's Art at the World's Columbian Fair & Exposition, Chicago 1893. Архів оригіналу за 10 жовтня 2020. Процитовано 30 липня 2018.
  13. Devereux, Jo (2016). The Making of Women Artists in Victorian England: The education and careers of six professionals. McFarland & Company. с. 201—202. ISBN 978-1-4766-2604-8.
  14. Meaghan Clarke, Critical Voices: Women and Art Criticism in Britain 1880—1905, London, Ashgate, 2005; p. 99.
  15. John Horner (1858–1919) | Art UK. artuk.org (англ.). Архів оригіналу за 11 квітня 2019. Процитовано 11 квітня 2019.

Посилання ред.