Ге́льмут Шмідт (нім. Helmut Heinrich Waldemar Schmidt; 23 грудня 1918(19181223), Гамбург — 10 листопада 2015, там само) — німецький політичний і державний діяч, канцлер Німеччини у 19741982. Визнаний у німецькій і європейській політиці «кризовий менеджер»[1].

Гельмут Шмідт
Helmut Schmidt
Гельмут Шмідт
Гельмут Шмідт
Федеральний канцлер ФРН
1974 — 1982
Попередник Віллі Брандт
Наступник Гельмут Коль
Нині на посаді
Міністр фінансів
1972 — 1974
Міністр економіки
1972
Міністр оборони
1969  — 1972
Народився 23 грудня 1918(1918-12-23)
Гамбург, Німеччина
Помер 10 листопада 2015(2015-11-10) (96 років)
Гамбург, Німеччина
Похований Ольсдорфський цвинтар
Відомий як політик, економіст, державний службовець, письменник-документаліст, письменник, державний діяч, видавець, міністр
Громадянство Німеччина
Alma mater Гамбурзький університет (1949), Консерваторія Кліндворта-Шарвенка і Lichtwarkschuled (1937)
Політична партія
Батько Gustav Ludwig Schmidtd
Мати Ludovica Schmidtd
У шлюбі з Локі Шмідт
Діти Susanne Schmidtd
Релігія лютеранство
Нагороди
Grand Cross 1st class of the Order of Merit of the Federal Republic of Germany

Почесний громадянин Берлінаd (1989)

орден «Проти звірячої серйозності»d (1972)

премія Еріка Варбургаd (2012)

Залізний хрест 2-го класу

премія Чотирьох свобод — Медаль свободиd (1988)

премія Ганса-Мартіна Шлеєраd (2012)

Ewald von Kleist awardd (2014)

honorary citizen of Hamburgd (1983)

Глобальна премія з економікиd (2007)

Oswald-von-Nell-Breuning Awardd (2005)

Leipzig International Mendelssohn Prized (2009)

почесний доктор Університету Хайфиd

почесний доктор Кембриджського університетуd

Почесний доктор Оксфордського університетуd

почесний доктор Гарвардського університетуd (червень 1979)

почесний доктор Левенського католицького університетуd

Премія Теодора Гойсаd (1978)

почесний громадянин Боннаd (1983)

Point Alpha Prized (2010)

Осґарd (2008)

Людина року (Financial Times) (1975)

почесний доктор[d] (грудень 2003)

Почесний доктор Марбурзького університетуd (2007)

почесний громадянин[d] (1983)

почесний громадянин[d] (1995)

Підпис

У 19531962 та 19651987 — член Соціал-демократичної партії Німеччини, депутат Бундестагу від цієї партії. Був багаторічним соратником і конкурентом, і згодом став наступником на посаді Бундесканцлера іншого видатного німецького державного діяча і політика — Віллі Брандта.

Сім'я та походження ред.

Батько Шмідта Густав (1888—1981) був незаконнонародженим (позашлюбним) сином Людвига Гумбеля, банкіра єврейського походження з міста Бернбург та офіціантки-німкені. Він був усиновлений гамбурзькою родиною простих докерів Шмідтів, з роками одержав освіту викладача економії і став вчителем. Сім'я Шмідт пізніше приховала єврейські корені батька Гельмута, підробивши його свідоцтво про народження. Інакше йому не вдалося б пройти «арійську» перевірку на «чистоту раси» і двері більшості державних і суспільних інституцій виявилися би для Гельмута як «чверть-єврея» зачиненими. Історію про єврейські коріння свого батька Г.Шмідт повідомив лише в 1980 році Валері Жискар д'Естену у довірливій приватній розмові. Жискар д'Естен її оприлюднив у 1988 за згодою Шмідта у своїй книзі Le Pouvoir et la Vie («Влада і життя»). Сам Г.Шмідт пізніше розповідав у телеінтерв'ю, що його батько все життя соромився не так свого єврейського коріння, як позашлюбного народження.

Юність та воєнні роки ред.

У 1936 (у 18 років), будучи школярем, Шмідт взяв участь у організованному НСДАП марші з Гамбурга в Нюрнберг — на Нюрнберзький партійний з'їзд. Був, за словами історика Генріха Вінклера, вражений «соціалістичною» та «солідаристською» складовою нацистської пропаганди. У «Спогадах дитинства» сам Шмідт пише, що його походження вплинуло на неприйняття націонал-соціалізму в цілому.

Того ж року поступив у школу морських юнг, але був звідти відрахований за недодержання дисципліни (за його власним визнанням — «за довгий язик»). У 1937 закінчив середню школу (склав абітурні іспити) та був призваний до зенітного підрозділу ППО. У 1939 одержав звання фельдфебелю запасу, а у 1941 став лейтенантом легко-зенітних військ ППО. Під час Другої світової війни брав участь у протиповітряній обороні Бремена, на Східному фронті брав участь у блокаді Ленінграда, працював в міністерстві авіаційної промисловості. У 1944-1945 у званні старшого лейтенанта командував артилерійською батареєю на Західному фронті, в березні 1945 потрапив у полон до союзників і пробув там до серпня. За військові заслуги лейтенант Шмідт здобув «Залізний хрест».

Повоєнні роки ред.

У британському таборі для полонених зійшовся з німецькими соціал-демократами.

Після війни Шмідт вивчав народне господарство, державне право та політологію в Гамбурзькому університеті, закінчив університет в 1949. Студентом вступив до Соціал-демократичної партії, а згодом очолив її студентське об'єднання[2].

Після закінчення університету працював у департаменті економіки та транспорту Гамбурзького маґістрату. У 1953 і 1965 обирався депутатом Бундестагу, а в перерві обіймав пост сенатора вільного міста Гамбурга з внутрішніх справ.

У 1967-1969 очолював фракцію СДПН[2].

У сформованому 1969 року уряді Віллі Брандта очолював почергово Міністерство оборони, Міністерства економіки, Міністерство фінансів, а на завершення два тижні керував МЗС[2].

На посаді канцлера ред.

Прийшов на посаду бундесканцлера (був висунутий керівництвом СДПН як лідер партії) після добровільної відставки Віллі Брандта внаслідок «шпигунської афери» — розкриття агента «Штазі» Ґюнтера Ґійома, персонального секретаря канцлера. 16 травня 1974 Бундестаг переважною більшістю проголосував за призначення Шмідта 5-м канцлером ФРН.

Був прихильником жорсткої лінії в боротьбі з лівим екстремізмом та тероризмом («Фракція Червоної Армії»).

Прихильник поліпшення відносин з Францією, один із ініціаторів Гельсінських угод.

Внаслідок виходу партії Вільних демократів із урядової коаліції з СДПН (літо 1982), втратив більшість у Бундестазі.

Спробував організувати однопартійний уряд через вотум довіри, але програв його і був змушений поступися новій коаліції ХДС/ХСС-ПВД, яка створила уряд на чолі з Гельмутом Колем.

З 1983 — співвидавець тижневика Die Zeit.

Кризовий менеджер ред.

 
Президент США Джиммі Картер і канцлер Німеччини Гельмут Шмідт, 13 липня 1977

Вперше Шмідт завоював широку популярність і високу репутацію вмілого та рішучого організатора-менеджера, коли займав посаду сенатора (міністра) з внутрішніх питань та заступника Обер-бургомістра Гамбургу — під час катастрофічної штормової повені в ніч з 16 на 17 лютого 1962 року, коли тільки в регіоні Гамбургу загинули 314 осіб.

Він оперативно координував широкомасштабне використання аварійних служб, служби надзвичайних ситуацій та цивільної оборони. Не чекаючи на правове підтвердження своїх дій, він скористався наявними контактами з Бундесвером і НАТО; домігся, щоби були швидко надані вертольоти, інженерне обладнання та матеріали, задіяні війська бундесверу і союзників.

Вдруге його вміння, розум, мужність, твердість і рішучість знадобилися під час його канцлерства (1974—1982), коли терористи з ультралівої «Фракції Червоної Армії» почали у жовтні 1977 по всій Німеччині підривати бомби, вимагати викупу або звільнення з тюрем своїх поплічників, захоплювати заручників і вбивати німецьких політиків та промисловців (так звана «Німецька осінь»).

Підпільні радикали, які за багатьма ознаками були таємно керовані з-за східного кордону, вимагали від уряду ФРН піти з ними на переговори та визнати їхні вимоги. Але Шмідт тримався принципово непохитної жорсткої лінії та рішучої тактики, яка врешті-решт перемогла.

Ця його позиція отримала в той час широке міжнародне визнання, але згодом — також різку критику з боку родичів жертв терористів. В одному з пізніших інтерв'ю (2007) вибачився перед ними, сказавши, що мав величезну персональну відповідальність за життя інших людей — потенційних кандидатів в заручники. Викрадення прорадянською палестинською терористичною організацією Народний фронт визволення Палестини відомого промисловця Ганса Шляйєра, а потім його вбивство — Шмідт визнав, що і досі сприймає це як екзистенційну власну загрозу, яка його пригнічує[3].

Політичні погляди ред.

 
Гельмут Шмідт у 2013 році

Внутрішня політика ред.

Шмідт назвав масове безробіття найбільшою німецькою проблемою нашого часу. Він схвалював політику свого наступника Герхарда Шрьодера і бачив у ній перший крок до усунення наслідків демографічних змін у Німеччині. Але програма реформ, на його погляд, була недостатньою, тому він уже в 1990-х роках виступав за дерегуляцію ринку праці та за зниження захисту від звільнень. Допомога з безробіття має зменшитися. Крім того, на його думку, профспілки мали надто великий вплив.

Суспільство ред.

Мультикультурне суспільство Шмідт назвав «ілюзією інтелектуалів». За його словами, концепт «мультікульті» важко поєднується з демократичним суспільством. Він вважав помилкою запрошення до ФРН робочої сили з інших країн на початку 1960-х років.

Зовнішня політика ред.

У зовнішній політиці дуже цінував принцип невтручання у внутрішні справи суверенних держав.

Шмідт — супротивник вступу Туреччини в Європейський союз. Він побоюється зниження зовнішньополітичної дієздатності союзу, а також труднощі інтеграції турецьких іммігрантів у Німеччині в німецьке суспільство.

Дружба ред.

Шмідт описав убитого президента Єгипту Анвара Садата як одного зі своїх друзів зі світу політики, підтримував дружбу з колишнім президентом Франції Валері Жискар д'Естеном. Його оточення також включало колишнього прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю та колишніх державних секретарів США Джорджа Шульца та Генрі Кіссінджера. Кіссінджер офіційно заявив, що хотів би померти раніше Гельмута Шмідта, тому що не хотів би жити у світі без нього.

 
Шмідт з Валері Жискар д'Естен, Генрі Кіссінджер та Егоном Баром (2014)

Ставлення до релігії ред.

Як і переважна більшість північних німців, належить до євангелічно-лютеранської церкви. Отримав добру релігійну освіту, але не в колі сім'ї, не у батьківському домі, а у пастора місцевої церкви під час підготовки до конфірмації у 1934.

« — Я дійсно вірив, що Бог існує, але його буття у трьох особах мені було важко уявити». Після того, як Шмідт у кінці війни дізнався про Голокост, розчарувався у релігії.
« — Бог дозволив багато дуже поганих речей. Він дозволив Аушвіц. Він дозволив вбивство шести мільйонів євреїв. Він дозволив обидві світові війни. Я повинен зізнатися, що за словами „Божа праведність“, нічого не можу дійсно реального собі уявити»[4].

Але Шмідт ніколи так і не став атеїстом.

Цікаві факти ред.

 
Шмідт курить
  • Все життя інтенсивно палив. Навіть будучи старою і хворою людиною, під час довгих телевізійних інтерв'ю або дебатів закурював одну сигарету за іншою.
  • Більшу частину життя (від 1962) прожив у скромному житлі — багатоблочному двоповерховому будинку в одному зі звичайних кварталів Гамбурга[5].

Відомі висловлювання Шмідта ред.

  СРСР — це Верхня Вольта з ракетами [6][7]  

Примітки ред.

  1. Політики: Гельмуту Шмідту — 90 [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Німецька Хвиля, 23.12.2008
  2. а б в Любко Петренко. Гельмут Шмідт і українсько-російська війна. На смерть одного з найпопулярніших німецьких політиків // zaxid.net, 12.11.2015. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 17 листопада 2015. 
  3. Deutscher Herbst: «Ich bin in Schuld verstrickt» [Архівовано 9 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Die Zeit, 30.08.2007 (нім.)
  4. Гельмут Шмідт і Ріхард фон Вайцзеккер під час дискусії [Архівовано 19 листопада 2015 у Wayback Machine.] на телеканалі ARD, 6.07.2007 (нім.)
  5. Tür an Tür mit Helmut Schmidt // Bild (нім.)
  6. Obervolta mit Raketen...[недоступне посилання] // Fokus (нім.)
  7. Das Imperium Expandiert // Der Spiegel (нім.)

Література ред.

Посилання ред.