Вікіпедія

Гартманн Лаутербахер

Гартманн Лаутербахер (нім. Hartmann Lauterbacher, 24 травня 1909, Ройтте — 12 квітня 1988, Зеебрюк) - партійний, політичний і державний діяч Третього рейху, заступник рейхсюгендфюрера, начальник штабу Гітлер'югенду ( 22 травня 1934 року - 8 серпня 1940 року), гауляйтер Південного Ганновера-Брауншвейга (2 грудня 1940 року — 8 травня 1945), обергруппенфюрер СС (30 січня 1944 ), обергруппенфюрер СА (20 квітня 1940), обергебітсфюрер[4] Гітлер'югенду (5 липня 1933).

Гартманн Лаутербахер
нім. Hartmann Lauterbacher
Народився 24 травня 1909(1909-05-24)[1]
Ройтте, Тіроль, Австро-Угорщина
Помер 12 квітня 1988(1988-04-12)[1] (78 років)
Зеон-Зеебрук, Баварія[2]
Країна  Австрія
 Німецька імперія
 ФРН
Місце проживання Залем, Шлезвіг-Гольштейн
Діяльність політик, агент, Drogist, Гауляйтер, Oberpräsident
Знання мов німецька
Членство СС (1945), Гітлер'югенд (1940), Організація Ґеленаd і Федеральна розвідувальна служба Німеччини (1963)
Посада депутат рейхстагу Третього рейхуd
Військове звання Обергруппенфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (1945)[3]
Нагороди
Золотий партійний знак НСДАП
Золотий партійний знак НСДАП
Німецький Олімпійський знак 1-го класу
Німецький Олімпійський знак 1-го класу
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії
Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії
Хрест Воєнних заслуг I класу
Хрест Воєнних заслуг I класу
Хрест Воєнних заслуг II класу
Хрест Воєнних заслуг II класу
Орден Заслуг (Угорщина)
Орден Заслуг (Угорщина)
Імперський орден Ярма та Стріл
Імперський орден Ярма та Стріл
Кільце «Мертва голова»
Кільце «Мертва голова»

Біографія ред.

На початку 1920-х років приєднався до нацистського руху. У 1922 році заснував в Куфштейне (Австрія) «Дойчеюгенд» — організацію, подібну німецькому Гітлер'югенду. 19 квітня 1925 року в Розенгаймі познайомився з Адольфом Гітлером. У 1927 році вступив у Гітлер'югенду (квиток № 4709). З 13 вересня 1927 року — член НСДАП (партквиток № 86 837). З 13 листопада 1929 року — орстгруппенляйтер Гітлер'югенду в Брауншвейгу. У лютому-березні 1930 року — керівник Брауншвейзького району Гітлер'югенду. З 31 березня 1930 року — гауфюрер Гітлер'югенду «Південний Ганновер-Брауншвейг». З 10 квітня 1932 року — гебітсфюрер[5] Гітлер'югенду «Вестфалія-Нижній Рейн». З 26 травня 1933 року — обергебітсфюрер Гітлер'югенду «Захід». З 22 травня 1934 року — заступник рейхсюгендфюрера Бальдура фон Шираха, начальник штабу Гитлерюгенда. З 1936 року — депутат Рейхстагу. З 8 серпня 1940 року — заступник гауляйтера, а з 2 грудня 1940 року по 8 травня 1945 року — гауляйтер Південного Ганновера-Брауншвейга.

9 листопада 1940 року вступив у СС (квиток № 382 406). З січня 1941 року — прусський державний радник, з 1 квітня 1941 року — обер-президент Ганновера. З 16 листопада 1942 року — імперський комісар оборони Ганновера. З листопада 1943 року — імперський інспектор всіх протиповітряних заходів, активно брав участь в заходах тотальної війни.

На посту гауляйтера Лаутербахер проводив жорстку антиєврейську політику, за його наказом у вересні 1941 року єврейське населення Ганновера було зігнане в гетто, що стало прологом розпочатої в грудні 1941 року висилки ганноверських євреїв до таборів смерті.

Під час війни Лаутербахер відрізнявся як фанатичний націонал-соціаліст. Ще 4 квітня 1945 року, за кілька днів до вступу військ союзників у Ганновер, він закликав населення стояти на смерть, сам же 8 квітня 1945 року, навантаживши машину сигаретами, під виглядом торгового представника втік в Гарц, а звідти до Австрії. 12 червня 1945 був заарештований англійськими військами в Каринтії.

Після війни юстиція почала ряд процесів проти Лаутербахера, в тому числі за злочини проти людяності. На початку липня 1946 року Верховний британський армійський суд виправдав його в Ганновері у справі про вбивство союзників у в'язниці Гаммельна на початку квітня 1945 року. У серпні 1947 року на процесі в таборі для інтернованих в Дахау його звинувачували в наказі у вересні 1944 року розстріляти 12 американських льотчиків, збитих в Госларі, але в жовтні 1947 року він також був виправданий. У тому ж 1947 році на нього завела справу прокуратура Ганновера. Лаутербахер, який був інтернований з кінця війни в таборі Зандбостель у Бремерферді в Нижній Саксонії, зміг втекти 25 лютого 1948 року за нез'ясованих обставин і з'явився потім в Італії. 27 квітня 1950 року він був заарештований італійцями і поміщений в табір під Римом, звідки втік у грудні 1950 року в Аргентину. Згодом Лаутербахер повернувся в ФРН і працював в Мюнхені в фірмі свого брата зі збуту промислових виробів за кордон «Лабора». Після того, як німецька юстиція знову зайнялася ним, Лаутербахер знову втік за кордон. У 1950/60 роках працював на Близькому Сході і в Африці радником і консультантом різних арабських і африканських держав. До середини 1970-х років працював в рекламному агентстві в Дортмунді. Між 1977 і 1979 роками був радником з молодіжним питань султана Омана. Потім жив у Марокко, в 1980 році повернувся до Німеччини, а в 1981 році оселився на постійне місце проживання в Австрії. У 1984 році опублікував автобіографію.

Звання ред.

Нагороди ред.

Бібліографія ред.

  • Hartmann Lauterbacher: Erlebt und mitgestaltet. Kronzeuge einer Epoche 1923—1945. Zu neuen Ufern nach Kriegsende; Preußisch-Oldendorf: K.W.Schütz-Verlag, 1984; ISBN 3-87725-109-9

Література ред.

  • Залесский К.А. Вожди и военачальники Третьего рейха: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: «Вече», 2000. — С. 233–234. — 576 [16 илл.] с. — ISBN 5-7838-0550-5.
  • Залесский К.А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель», 2002. — С. 403–404. — 942 [2] с. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО «Издательство АСТ»); isbn 5-271-05091-2 (ООО «Издательство Астрель»).
  • Залесский К.А. СС. Охранные отряды НСДАП.. — М.: Эксмо, 2004. — С. 312-313. — 656 с. — ISBN 5-699-06944-5.
  • Залесский К.А. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — М.: Эксмо, 2005. — С. 296-297. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5.
  • Вольфганг Граф (Wolfgang Graf) «Австрийские генералы СС. Надёжные вассалы Гиммлера» («Österreichische SS-Generäle. Himmlers verlässliche Vasallen»), — «Hermagoras-Verlag», Клагенфурт/Любляна/Вена, 2012, ISBN 978-3-7086-0578-4
  • Вернер Клозе (Werner Klose) «Марширующее поколение: Гитлерюгенд» («Generation im Gleichschritt: Die Hitlerjugend»), — Ольденбург, Гамбург, Мюнхен, 1982; ISBN 3-7979-1365-6  
  • Герхард Ремпель (Gerhard Rempel) «Дети Гитлера. Гитлерюгенд и СС» («Hitler’s Children. The Hitler Youth and the SS»), — Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1990; S. 41-44; 122—123; ISBN 0-8078-4299-0
  • Вольфганг Леонхардт (Wolfgang Leonhardt) «„Ганноверские истории“ — сообщения из различных районов города» («„Hannoversche Geschichten“ — Berichte aus verschiedenen Stadtteilen»), — Нордерштедт, 2009/2010, с. 77.
  • Герман Вайсс (Hermann Weiß) «Биографический словарь Третьего рейха» («Biographisches Lexikon zum Dritten Reich»). — «Tosa», Вена 2003, с. 290 ISBN 3-85492-756-8
  • Das Deutsche Führerlexikon, Otto Stollberg G.m.b.H., Berlin 1934
  • Männer im Dritten Reich, Orientalische Cigaretten-Compagnie „Rosma“ GmbH, 1934

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Munzinger Personen
  2. ↑ свідоцтво про смерть
  3. ↑ Braunbuch: Kriegs- und Naziverbrecher in der Bundesrepublik: Staat, Wirtschaft, Armee, Verwaltung, Justiz, Wissenschaft — 1968.
  4. ↑ Звання, аналогічне генералу роду військ вермахту.
  5. ↑ Звання, аналогічне генерал-лейтенанту вермахту.
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гартманн_Лаутербахер&oldid=41874371