Йоганнес Еміль «Ганс» Дюльфер (нім. Johannes Emil Dülfer; 23 травня 1892(1892травня23), Вупперталь-Бармен, Німецька імперія15 червня 1915, Аррас, Франція) — німецький альпініст, який здійснив понад 50 сходжень за новими складними (на початок XX століття) альпіністськими маршрутами та став найзнанішим як піонер використання в альпінізмі маятникової техніки[К 1] та нового способу спуску по мотузці з крутих гірських схилів, названого на його честь «дюльферзиц[de]», а також позначення взагалі спуску вниз з використанням мотузки[1][2].

Ганс Дюльфер
Народився 23 травня 1892(1892-05-23)
Бармен[d], Бармен (округ)d, Вупперталь, Дюссельдорф, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер 15 червня 1915(1915-06-15) (23 роки)
Аррас
Країна  Німецька імперія
Діяльність альпініст
Учасник Перша світова війна

Біографія ред.

Народився в містечку Бармен, що нині належить до одного з округів Вупперталя, Німеччина. З дитинства займався музикою, став піаністом[3]. У 1911 році приїхав до Мюнхена, де вивчав медицину, а пізніше юриспруденцію та філософію[2].

Свій перший гірський досвід набув у 14-річному віці в Баварських Альпах, а трохи пізніше в Сильвреттских Альпах[en], де разом з батьком і під його наставництвом здійснив цілу низку сходжень. Дюльфер швидко прогресував як альпініст, і вже невдовзі після переїзду до Мюнхена близько зійшовся з такими альпіністами як-от Ганс Фіхтль[de] (яким став його вчителем, партнером і другом), Паулем Пройсом, братами Вальтером і Віллі Бернутами (нім. Bernuth) й іншими. Протягом наступних чотирьох років у період з 1911 до 1914 рік він здійснив понад 50 першопроходжень нових альпіністських маршрутів, переважно в масиві Кайзергебірге, а також у Доломітових Альпах, де підкорив 64 піки[2][3][4].

Його першим з найвидатніших сходжень стало проходження східної стіни Фляйшбанк[de] 15 червня 1912 року у зв'язці з Вернером Шарашмідтом (нім. Werner Schaaraschmidt), що вважається першим маршрутом п'ятої категорії складності, і залишався таким протягом наступних 60 років. 18 серпня 1913 року він разом із Вальтером Бернутом з однією мотузкою, трьома гачками та двома карабінами на двох пройшов західну стіну Чіма-Гранде у масиві Тре Чіме ді Лаваредо. Дюльфер лідирував на всьому маршруту, більшість ділянок пройшовши без нижньої страховки. Протягом тривалого часу цей маршрут залишався найскладнішим у масиві та «протримався довше», ніж маршрут Пройса Кампаніле-Бассо[it]. До також неперевершених для його часу маршрутів відносять його 500-метрову диретисиму (сходження прямо від підніжжя до вершини) західною стіною Тотенкікхль[de] (V+), знану як «Камін Дюльфера», а також маршрут північно-західною стіною Клайне-Гальт[de][2][5]. Численні знову пройдені маршрути Дюльфера увійшли до всіх путівників Кайзергебірга і Східних Альп. Жорж Ліванос[fr] — «імператор Доломіт»[6], сказав, що Дюльфер був «справжнім предтечею маршрутів шостої категорії складності»[5].

Ганс Дюльфер, як прибічник використання гаків під час сходжень, був опонентом Пауля Пройса, який виступав за «чистий стиль» в альпінізмі, мав на увазі, на думку останнього, використання допоміжного альпіністського арсеналу тільки в крайньому разі, хоча вони залишалися близькими друзями. Дюльфер був неймовірно засмучений загибеллю Пройса 3 жовтня 1913 року і, стоячи біля його могили, «плакав як дитина»[5]. Своє останнє сходження за новим маршрутом Ганс Дюльфер здійснив 1 серпня 1914 року з півдня на Цислезер-Одла (нім. Cisleser Odla)[2].

У грудні 1914 року він був призваний до армії. Загинув 15 червня 1915 року у Франції неподалік міста Аррас від поранення в горло уламком гранати, що розірвалася[4].

Короткий перелік нових маршрутів ред.

 
Тотенкірхль
  • Тотенкікхль[de] / 9 маршрутів — «Fiechtlkamin», «Abgebrochener Kamin», «Schaarschmidtkamin», «Dülferführe» тощо.
  • Гогіс[de] / Північна стіна — «Варіант Дюльфера-Фіхтля» (21.10.1911)
  • Зоннйох[de] / Північно-східна стіна (23.10.1911)
  • Меделегабель[de] / Північно-східна стіна (1911)
  • Фляйшбанк[de] / Східна стіна — «Dülferführe» (15.06.1912), Південно-східна стіна — «Dülferriß» (тріщина Дюльфера) (03.09.1913)
  • Масив Розенгартен[en] / Чамінспітце-Естліхе (південно-східним ребром) (06.07.1912)
  • Кесселькогель[de] (Катиначчо д’Антермоя[it]) / південно-східним каміном (08.07.1912), Зюдфершнайдунг (нім. Südverschneidung) — «Dülfer» (18.07.1914)
  • Фріда-Пунта-Ді (нім. Frida Punta Di)/ Північна стіна (24.07.1912)
  • Швальбенкофель (нім. Schwalbenkofel) (Croda dei Róndoi) / Східна стіна (27.07.1912)
  • Розенгартенспітце[de] (Catinaccio) / Західна стіна, маршрут «Dülfer» (04.08.1912)
  • Масив Розенгартен / Фальбонспітце-Естліхе (північно-західним ребром) — «Valbonkante» (05.08.1912)
  • Лерхек[en] / Головна вершина Східною стіною — «Dülferführe» (12.09.1912)
  • Предігштуль[de] / Західна стіна — «Dülferführe» (11.10.1912)
  • Тре Чіме ді Лаваредо / Чіма-Овест, Західна стіна (29.07.1912), Чіма-Овест — камін Південною стіною («Linker», 13.08.1913)
  • Торре-дель-Дияволо (італ. Torre del Diavolo) (2598 м) (масив Cadini di Misurina[it])/ з південного сходу (15.08.1913)
  • Клайне-Гальт[de] / Північна стіна (13.09.1913), Північно-західна стіна — «Dülferführe» (маршрут Дюльфера) (18.07.1914)[7][8][9]

Виноски ред.

  1. В альпінізмі (гірському туризмі) спосіб подолання складної горизонтальної ділянки маршруту (як правило по скелях), використовуючи вище встановленої над ним точки страховки як блок.

Примітки ред.

  1. Захаров П.П., Мартынов А.И., Жемчужников Ю. А. Альпинизм. Энциклопедический словарь. — Москва : ТВТ Дивизион, 2006. — С. 519. — ISBN 5-98724-030-1.
  2. а б в г д Fritz Schmitt. Dülfer, Johannes Emil (Hans). Deutsche Biographie. Архів оригіналу за 12 листопада 2015. Процитовано 12 листопада 2015.
  3. а б Heinrich Klier. Der Bergsteiger Hans Dülfer : [нім.]. — Mitteilungen des ÖAV. — 1956. — Vol. 3. — P. 26.
  4. а б Werner Schaarschmidt. Hans Dülfer : [нім.]. — Der Akademische Alpenverein München im Kriege (1914-1918). — Vol. XXIII – XXVI. — P. 39-42.
  5. а б в Doug Scott. Big Wall Climbing. — Kaye & Ward, 1974. — 348 с. — P. 23-24. — ISBN 978-0718209674.
  6. Georges Livanos "Le Grec". SummitPost.org. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  7. /. — Mitteilungen des DAV. — 1978. — P. 141, 150.
  8. /. — Der Bergsteiger. — 1982. — Vol. 7. — P. 30.
  9. /. — Der Bergsteiger. — 1986. — Vol. 4. — P. 55.

Посилання ред.