Вікіпедія

Гальчин (Гришковецька селищна громада)

село в Україні, у Гришковецькій селищній територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області

Га́льчин (в минулому — Гальчинець, Гальчин Малий[1]) — село в Україні, у Гришковецькій селищній територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Населення становить 310 осіб (2001)

село Гальчин

Колишній панський будинок, тепер школа
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район
Громада Гришковецька селищна громада
Код КАТОТТГ UA18020070030079088
Облікова картка Гальчин 
Основні дані
Засноване 1605
Населення 310 (2001)
Площа 1,92 км²
Густота населення 161,46 осіб/км²
Поштовий індекс 13322
Географічні дані
Географічні координати 49°59′32″ пн. ш. 28°39′00″ сх. д. / 49.99222° пн. ш. 28.65000° сх. д. / 49.99222; 28.65000Координати: 49°59′32″ пн. ш. 28°39′00″ сх. д. / 49.99222° пн. ш. 28.65000° сх. д. / 49.99222; 28.65000
Середня висота
над рівнем моря 		234 м
Водойми р. Коденка
Відстань до
обласного центру 		40 км км
Відстань до
районного центру 		12 км
Найближча залізнична станція Рея
Відстань до
залізничної станції 		2 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Добровольчих Батальйонів, 4, смт Гришківці, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13337
Карта
Гальчин. Карта розташування: Україна
Гальчин
Гальчин
Гальчин. Карта розташування: Житомирська область
Гальчин
Гальчин
Мапа
Мапа

CMNS: Гальчин у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Гальчин.

Село розташоване обабіч маленької річки Жабокрик, лівої притоки Коденки, за 12 км північніше районного центру Бердичева та за 2 км від залізничної станції Рея[2]. День села відзначається у третю субботу вересня[3].

Історія ред.

Село відоме з 1605 року під назвою Гальчинець[2].

На околиці Гальчина виявлено залишки поселення бронзової доби[2].

М. Чайковський згадував, що під час Коденської розправи 1768 р. його дід, Міхал Глембоцький «гайдамаків по десятку і по два випускав на світ Божий та відправляв на слободи», у навколишні села, у тому числі у Гальчинець[4].

Село було давньою власністю письменника й політичного діяча Міхала Чайковського (Michał Czajkowski).[5] Після підтримки ним польського Листопадового повстання 1830, створення, з розкріпачених М.Чайковським селян, козацьких загонів і поразки повстання маєток М. Чайковського було конфісковано.[6] У 1868 р. ним володів поміщик Іван Ростовцев.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкала 451 особа, 68 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 769 осіб (385 чоловічої статі та 384 — жіночої), з яких 746 — православної віри[8], 23 (25) — римо-католики, які відносились до парафії Діви Марї Утішительки у м. Кодня[9]. Метричні книги римо-католиків зберігаються у Державному архіві Житомирської області (ДАЖО), Фонд 178/3[10]

У тому ж 1897 році села Гальчинець та Сьомаки належали дворянину Яну Лещинському, сину Яна Непомуцена Лещинського.[9]

Станом на 1900 р. мало 112 домогосподарств, 716 мешканців. До православної парафії Михайлівської церкви відносились жителі сел Сьомаки, Рея, Агатівка[11].[5]

Під час першої російської революції 1905—1907 років селяни спалили стодоли в маєтку поміщика. Житель села П. І. Петричук, що був солдатом Семенівського гвардійського полку, за активну участь у революційному русі був засуджений царським судом на довічну каторгу до Сибіру.[2]

25 квітня 1920 року на залізничному перегоні біля Гальчинця загинув польський вояк, вахмістр Ян Ксянжек (Jan Książek)[12] В сутичці з більшовиками він проявив героїзм, рятуючи коней підрозділу від вогню більшовицького бронепоїзда.

У 1932—1933 рр. — с. Гальчинець входило до складу Гальчинецької сільради Бердичівської міськради Вінницької області. За даними сільради, під час Голодомору 1932—1933 рр. загинуло 29 чол., імена яких на сьогодні встановлено.[13]

Під час німецько-радянської війни 230 жителів сел Гальчин брали участь у боротьбі проти німецько-нацистських військ, 87 — нагороджені орденами і медалями, 143 — загинули.[2]

1 січня 1944 р. радянські війська зайняли село Гальчинець.[14]

На честь загиблих односельців у 1957 році встановлено пам'ятник.[2]

На початку 1970-х у селі було 228 дворів із населенням 604 особи.[2]

На території Гальчина розміщувався колгосп ім. М. І. Калініна[2] У результаті «укрупнєнія» у 1972 р. колгосп було ліквідовано, а в селі розмістили третій відділок хмелерадгоспу «Рея».

В селі діяла восьмирічна школа, у якій 15 учителів виховували 150 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 7,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини[2].

Партійна організація налічувала 20 комуністів, дві комсомольські — 36 членів ВЛКСМ[2].

За робочі успіхи 43 працівників відзначено урядовими нагородами СРСР[2].

До 17 травня 2018 року — адміністративний центр Гальчинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області[15].

Населення ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 367 осіб, з яких 147 чоловіків та 220 жінок.[16]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 302 особи.[17]

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[18]

Мова Відсоток
українська 97,42 %
російська 2,58 %

Пам'ятки ред.

У 1790 р. або раніше у селі збудовано дерев'яний костел, греко-уніатського обряду.[1] (obrzadku Katolickiego Grecko-Uniackiego)[19][20]. У часи Російської імперії костел став православною Михайлівською церквою.[5] Метричні книги церкви зберігаються у ДАЖО, Фонд 1/77.[21][22]

У 30-ті р.р. XX ст. церква була частково розібрана і перетворена на клуб.

У 90-ТІ р.р. ХХ ст. церква була повернута вірянам. Наразі тут розміщена парафія св. Йоанна Богослова УПЦ МП. У притворі зберігся старовинний розпис зі сценами Страшного Суду. 16 жовтня 2015 р. були освячені дзвони на новозбудованій дзвіниці[23].

У Гальчині частково збереглася панська садиба, ймовірно к. XVIII-поч.XIX ст., яка належала відомому політику, авантюристу та письменнику М.Чайковському[24] (Садик-Паша). У часи СРСР і до 2019 р. у ній розміщувалась ЗОШ с. Гальчин. У 2019 році школу закрито.

Гальчинець у літературі ред.

У 1837 р. знаходячись в еміграції у Франції, письменник Михайло (Міхал) Чайковський, видає збірник «Козацькі оповідання» («Powieści kozackie», 1837). До цього збірника входить оповідання «Могила» («Mogiła»), дія якого відбувається в рідному Гальчинці: «Коло Гальчинця височіє могила, біля її підніжжя дороги перетинаються, як частини хреста, розбігаючись у різні сторони, а на її вершині — бур'ян та зілля, а всередині — рештки минувшини» . Це романтична розповідь з елементами готичної новели.[19] У ній також подається опис правдивої чи уявної битви між козаками, поляками та татарами, яка ніби-то відбулася на околицях Гальчинця у к.XVI ст. Також село з'являється на сторінках новел (гавенд) «Зимова ніч. Спогади з Гальчинця» (Zimowa noc. Wspomnienie z Halczyńca) та «Осінній день. Спогади з Гальчинця» («Dzień jesienny. Wspomnienie z Halczyńca»), які мають побутово-моральний напрям і побудовані у формі «розповіді у розповіді». У цих творах М.Чайковський описує повсякденне життя волинської провінційної шляхти[25].

Також згадується Гальчин у «Записках Михаила Чайковского (Садик-Паши)»:

  Я родился в селе Гальчинце, Волынской губ. Житомирского уезда, у Кодненском приходе, в 13 верстах от Бердичева, этого торгового Иерусалима Израиля, у приднепровской Руси, в 9 верстах от «святой» Кодни  

[4].

Відомі люди ред.

  • Панасюк Юрій Володимирович (1984—2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Ксьондз Павло Нєміоловський (Pawel Niemiołowski) був уніатським священиком, у 1774 р. служив на Запоріжжі, після розгрому повернувся до Гальчина, де служив у сільській уніатській церкві[1]. «Ця людина була ходячою хронікою історії козаччини, легенд і народних українських пісень. Був автором мемуарів, написаних власною рукою, що мали величезну цінність, та мав книжку, видрукувану церковним характером під назвою „Чорне море“, у якій містились різні розповіді про походи запорізьких козаків і життя кошових отаманів»[19]
  • Чайковський Міхал (Садик-Паша; 29.09.1804-4.01.1886) — політичний діяч і письменник.
  • Павленко Дмитро Полікарпович (1917—1986) — Герой Соціалістичної Праці.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в ДАЖО/178/51/128. Метрична книга Гальчинецького костелу (пол) . Гальчинець. 1790р. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 8 червня 2022.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 192. — 15 000 прим.
  3. ↑ О.Ф. Елярт, Н.С. Канарська. (28.09.2018 p). Гальчин: “Моє село – моя святиня!”. Земля Бердичівська (укр) . Бердичівська міська і районна ради та трудовий колектив редакції. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 26.03.19.
  4. ↑ а б Чайковський, Михайло (1891). ЗАПИСКИ МИХАИЛА ЧАЙКОВСКОГО (САДЫК-ПАШИ) (рос) . Київ: Киевская старина, № 1. Архів оригіналу за 22 грудня 2020. Процитовано 26 березня 2019.
  5. ↑ а б в Filip Sulimierski i Władysław Walewski (1882). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich (пол) . Warszawa. с. т.ІІІ, стор.14, т. XV, стор.550..
  6. ↑ Петро, Кралюк (28.04.2016). Балканський отаман. День (укр) . Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 27.03.2019.
  7. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  8. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-19. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  9. ↑ а б Metryki Wolyn. wolyn-metryki.pl. Процитовано 21 листопада 2020.
  10. ↑ Архів:ДАЖО/178 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022.
  11. ↑ Солотвинская волость. Сайт о генеалогии (рос) . Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 27.07.2019.
  12. ↑ Wywiał, Przemysław (2019). Garnizon Wojska Polskiego w Krakowie w latach 1918-1939 (пол) . Ksiegarnia Akademicka Publishing. с. 437 19738. ISBN 978-83-7638-971-4.
  13. ↑ Л. А. Копійченко,В. А. Поплавська, Є. Р. Тіміряєв та ін. (2008). Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні. Житомирська обл (PDF) (укр) . Житомир: Полісся. с. 284. ISBN 978-966-655-361-7.. Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 16 квітня 2019. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка); Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  14. ↑ ХРОНІКА ВИЗВОЛЕННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ УКРАЇНИ (1943 - 1944 р р.): день за днем. Онлайн виставка архівних копій вебсайтів «Перемога над нацизмом у Європі» Сайт ЦДЕА України (укр) . Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 29.03.2019. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  15. ↑ Гальчинська сільська рада Житомирська область, Бердичівський район. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 12 липня 2020.
  16. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою населення 1989 не вказано текст
  17. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою населення 2001 не вказано текст
  18. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою населення 2001 мова не вказано текст
  19. ↑ а б в Єршов, Володимир (2008). ОСОБЛИВОСТІ МЕМУАРИЗАЦІЇ ПРОСТОРУ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ТВОРЧОСТІ МІХАЛА ЧАЙКОВСЬКОГО (укр) . Житомир: Волинь - Житомирщина. с. № 18, С. 32-53. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 26 березня 2019.
  20. ↑ Admin. Парафії Житомирського повіту 1790 року, римо-католики, греко-католики | Генеалогія для початківців (укр.). Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019.
  21. ↑ Архів:ДАЖО/1/77 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022.
  22. ↑ області, Державний архів Житомирської (1871), English: ДАЖО 1-77-0064. 1871. Метричні книги православних церков Житомирського повіту. Села А-Д. (PDF), процитовано 16 січня 2022
  23. ↑ Прес-служба Бердичівського благочиння. (20.10.2015). В С. ГАЛЬЧИН ОСВЯЧЕНІ НАКУПОЛЬНИЙ ХРЕСТ ТА ДЗВОНИ. ОФИЦИАЛЬНЫЙ САЙТ ЖИТОМИРСКОЙ И НОВОГРАД-ВОЛЫНСКОЙ ЕПАРХИИ УПЦ (РПЦ). Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 30.03.2019.
  24. ↑ Бондаренко, Андрій (13.12.2015). Гальчин. Open the world and Ukraine (укр) . 2015 - 2019 АНДРІЙ БОНДАРЕНКО. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 30.03.2019.
  25. ↑ Строцька, Аліна and Венгровська, Л. В. and Єршов, В. О (2012). Особливості жанру та проблематика у Гальчинських гавендах Міхала Чайковського (укр) . Українська полоністика (9). с. 24—30. ISSN 2220-4555 ISSN 2220-4555. Архів оригіналу за 10 березня 2019. Процитовано 27 березня 2019. {{cite book}}: Перевірте значення |issn= (довідка)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гальчин_(Гришковецька_селищна_громада)&oldid=41630812