Гайо
Га́йо (індонез. Suku Gayo) — індонезійський народ, близький до батаків.
| Гайо | |
|---|---|
 Подружня пара гайо | |
| Кількість | 323 тис. (2010)[1] |
| Ареал |
 Індонезія: провінція Ачех |
| Раса | південні монголоїди |
| Близькі до: | аласи, каро-батаки |
| Мова | гайо, ачеська, індонезійська |
| Релігія | іслам |
Гайо живуть на півночі острова Суматра в гірських районах провінції Ачех: округи Бенер-Мерьях (індонез. Kabupaten Bener Meriah), Центральний Ачех (індонез. Kabupaten Aceh Tengah) та Гайо-Луес (індонез. Kabupaten Gayo Lues).
Поділяються на субетнічні групи: такінгин, сербеджаді, гайо-лут, гайо-луес, тамьянг.
Чисельність ред.
2010 року чисельність гайо на території провінції Ачех становила 322 996 осіб[1] (7,22 % її населення).
Мова ред.
Мова гайо схожа на батацькі й належить до північносуматранської групи малайсько-полінезійських мов австронезійської сім'ї. Поширені також індонезійська та ачеська мови.
Релігія ред.
Релігія — іслам сунітського напрямку із сильними пережитками домусульманських вірувань, віра в існування духів, переселення душ, гадання.
Історія ред.
Гайо належать до корінного населення Суматри. Починаючи з XVI—XVII ст. перебували під владою султанату Ачех. Зазнали сильного культурного впливу з боку ачинців, прийняли від них іслам. До початку ХХ ст. гайо не контактували з європейцями, їхній край лишався білою плямою на мапі. Але після кількох кривавих експедицій голландські колонізатори до 1914 р. підкорили їх.
Основні заняття ред.
Основне заняття — землеробство. У річкових долинах поширене рисівництво на заливних полях, для оранки використовують буйволів. На гірських схилах вирощують суходольний рис, кукурудзу, бульби, коренеплоди, тютюн, застосовуються ручні методи землеробства. Розвинені також скотарство (буйволи, велика і дрібна рогата худоба) і ремесла (ткацтво, ковальство, зброярство, ювелірне), лісові промисли.
Суспільство ред.
У гайо зберігаються пережитки патріархальних відносин. Люди поділяються на патрилінійні роди, що звуться блах, очолювані старійшинами (роджо). Зберігається розширена сім'я, яка може налічувати до 60 душ. Ліси, пасовища, цілина є спільною власністю сільської громади, а сільськогосподарські ділянки належать розширеним сім'ям.
Побут ред.
Традиційна хата гайо велика, має каркасну конструкцію, ставиться на палях. Вона розрахована на велику сім'ю і поділена на багато приміщень для окремих сімейних пар. Уздовж хати йдуть «чоловіча» й «жіноча» відкриті галереї.
Основу харчування становить варений рис з овочевими приправами, м'ясо їдять лише на свята. Поширений звичай жувати бетель.
Примітки ред.
- ↑ а б Aris Ananta, Evi Nurvidya Arifin, M. Sairi Hasbullah, Nur Budi Handayani, Agus Pramono. Demography of Indonesia's Ethnicity. Institute of Southeast Asian Studies, 2015. ISBN 978-981-4519-87-8 (англ.)
Джерела ред.
- М. А. Членов. Гайо. Народы и религии мира: Энциклопедия [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.]. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 130. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
- Narody_mira._Etnograficheskie_ocherki/Narody_Yugo-Vostochnoy_Azii.(1966).%5Bdjv-fax%5D.zip Народы Юго-Восточной Азии [Архівовано 29 червня 2019 у Wayback Machine.]. Под редакцией А. А. Губера, Ю. В. Марбтина, Д. Л. Тумаркина, Н. Н. Чебоксарова. Серия «Народы мира: Этнографические очерки». Москва: Издательство «Наука», 1966, с. 527-528: Гайо и аласы (рос.)
Посилання ред.
- Про гайо на сайті «Всі слова» [Архівовано 12 вересня 2014 у Wayback Machine.] (укр.)