Вікіпедія

Гайдебуров Павло Павлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гайдебуров.

Павло́ Па́влович Гайдебу́ров (* 27 лютого 1877(18770227), Санкт-Петербург — † 4 березня 1960, Ленінград) — російський актор театру та кіно, режисер, театральний діяч, педагог, народний артист РРФСР (1940)[1].

Павло Павлович Гайдебуров
Павло Гайдебуров
Павло Гайдебуров
Павло Гайдебуров
Ім'я при народженні рос. Павел Павлович Гайдебуров
Народився 27 лютого 1877(1877-02-27)
Санкт-Петербург
Помер 4 березня 1960(1960-03-04) (83 роки)
Ленінград
  • серцева недостатність
    • Поховання Літераторські мостки
    Національність українець
    Громадянство Російська імперія → СРСР СРСР
    Діяльність актор, театральний режисер, поет, письменник, перекладач
    Alma mater Санкт-Петербурзький Імператорський університет (1899)
    Заклад Державний академічний театр імені Є. Вахтангова
    Роки діяльності Державний Пересувний театр,
    Колгоспно-радгоспний пересувний театру імені Леноблвиконкому,
    Московський камерний театр,
    Сімферопольський драматичний театр,
    Державний академічний театр імені Є. Вахтангова
    У шлюбі з Nadezhda Skarskayad
    Батьки Гайдебуров Павло Олександрович
    Провідні ролі див. у тексті статті
    IMDb nm0301150
    Нагороди та премії
    Державна (Сталінська) премія СРСР 1951 року
    CMNS: Павло Павлович Гайдебуров у Вікісховищі

    Біографія ред.

    Павло Гайдебуров походив із шляхетського українського роду, предком якого був Гайдабура — курінний отаман у Запорозькій Січі. Батько Павла — відомий російський громадський діяч, революціонер-демократ, народник, публіцист, журналіст, літератор, редактор Павло Олександрович Гайдебуров. Старший брат Павла Павловича — Василь Гайдебуров (1866–1940) — поет, журналіст і редактор. Закінчивши гімназію Якова Гуревича, П. П. Гайдебуров 1896 року вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Брав участь у студентських аматорських спектаклях, відвідував уроки акторської майстерності у Павла Свободіна[1].

    1899 року за участь у студентських виступах був виключений з університету[1] і в тому ж році почав професійну сценічну діяльність на провінції в антрепризі Н. Васильєвої. Дебютував як актор у Мінську, зігравши Треплєва в чеховській «Чайці»[1].

    1901 року зібрав сам драматичну трупу, з якою виступав у Єлисаветграді і Новгороді.[2] У Єлисаветграді в його трупі розпочав свою сценічну діяльність в майбутньому відомий німецький кінопродюсер Макс Пфайффер, відомий в Росії як Макс Карлович Максін.[3]

    У 1903 році разом із актрисою Надією Скарською (сестрою Віри Коміссаржевської), що стала через рік його дружиною, організував при Ліговському народному домі графині Паніної, на робочій околиці Петербурга, Загальнодоступний театр, що відкрився 23 листопада 1903 року спектаклем «Гроза» за п'єсою Олександра Островського та швидко завоював популярність серед робітників[1].

    Загальнодоступний театр діяв до 1914 року; ще в 1905-му Гайдебуров створив на його основі Пересувний театр. На відміну від Загальнодоступного, репертуар якого складався переважно з класики, Пересувний театр, що існував до 1928 року, ставив сучасні п'єси-новинки як для провінції, так і для столичного глядача, в тому числі Антона Чехова, Максима Горького, Генріка Ібсена, Бернарда Шоу. Відкрившись у Петербурзі 7 березня 1905 року виставою «Маленький Ейольф» Генріка Ібсена у постановці Гайдебурова, Пересувний театр з постійною трупою об'їжджав великі міста провінції[1]. До початку Першої світової війни «пересувники» щорічно здійснювали поїздки по містах півночі та центру Росії, України, Білорусі, Кавказу, Сибіру, Далекого Сходу.

    Упродовж десяти років були з великим успіхом зіграні перед публікою п'єси Льва Толстого, Олександра Островського та Чехова, трилогія Олексія Толстого, «Антігона» та «Едіп» Софокла, «Король Лір» та «Гамлет» Шекспіра, «Маріно Фальєрі» та «Сарданапал» Байрона, «Боротьба за престол», «Стовпи суспільства» та «Нора» Ібсена, трилогія Бомарше, п'єси Б'єрнстьєрне Б'єрнсона, «Вільгельм Телль» Шиллера та інші.

    Разом із дружиною Гайдебуров заснував «Видавництво Пересувного театру» (1906–1924), керував виданням «Записок Пересувного театру» (1914—1924, видано 69 випусків).

    З 1933 року Гайдебуров керував Колгоспно-радгоспним пересувним театром імені Леноблвиконкому, де поставив «Ревізора» Гоголя (1934), «Дворянське гніздо» за Тургенєвим (разом із Скарською, 1943), «Шестеро улюблених» Олексія Арбузова (1935), «Влада темряви» Льва Толстого (1936), «Платон Кречет» Олександра Корнійчука (1936), «Борис Годунов» Пушкіна (1937), «Наталка» Дениса Фонвізіна (1938) та інші спектаклі[1].

    У 1944–1950 роках Гайдебуров грав на сцені московського Камерного театру[4].

    З 1955 року — актор трупи Театру імені Євгена Вахтангова[4].

    Викладав в Інституті живого слова.

    Дружина — Надія Скарська (1868–1958), заслужена артистка РРФСР (1927).

    Помер від гострої серцевої недостатності 4 березня 1960 року. Похований у Санкт-Петербурзі на Літераторських містках Волковського кладовища.

    Творчість ред.

    Літературні твори ред.

    Перший вірш «Біля колиски» опубліковано в 1898, зі слів Павла Гайдебурова, з благословення Володимира Соловйова[5].

    Гайдебуров опублікував ряд віршів у виданнях «Вестник Европы (1866 — 1918)», «Русская мысль», «Мир Божоий». Ці твори вийшли окремою книжкою 1913 року. У віршах відчувається вплив поетики символістів[6]. Автор книги «На сцене и в жизни» (1959, разом із Надією Скарською). Переклав трагедію Еміля Верхарна «Філіп II» (поставлена в Пересувному театрі 1928 року).

    Театральні роботи ред.

    Акторські ред.

    Режисерські ред.

    Фільмографія ред.

    1. 1938 — «Друзі» — старий-осетин
    2. 1946 — «Адмірал Нахімов» — Сомерсет, Фіцрой Джеймс, 1-й барон Раглан|лорд Реглан
    3. 1948 — «Мічурін» — академік Василь Васильович Пашкевич (немає в титрах)
    4. 1950 — «Секретна місія» — Роджерс

    Нагороди та звання ред.

    Твори ред.

    • Отчет за первый год Передвижного театра. ― Пг., 1907.
    • Народный театр. Первые итоги. ― Пг., 1918.
    • Театральное дело внешкольника. ― Пг., 1919.
    • Зарождение спектакля. ― Пг., 1922.
    • Проблемы пьесы «Старик» // Горьковский альманах. ― М., 1948.
    • Полвека с Чеховым // Театральный альманах. ― М., 1948.
    • Скарская Н., Гайдебуров П. На сцене и в жизни. ― М., 1959.
    • Литературное наследие. М.: ВТО, 1977. 464 с. [Архівовано 29 квітня 2014 у Wayback Machine.]

    Примітки ред.

    1. ↑ а б в г д е ж Дрейден С. Д., Ганцевич С. М. . — Т. 1.
    2. ↑ Гайдебуров П. П. [Архівовано 20 жовтня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
    3. ↑ Максинъ, Максъ Карловичъ (Пфейферъ) // Словарь сценическихъ деятелей. Вып. 15. Мак-Мел // Журнал «Театръ и Искусство», 1904. — С. 3-4 Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 серпня 2021. Процитовано 12 листопада 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)(рос.)
    4. ↑ а б Гайдебуров Павел Павлович[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
    5. ↑ ЦГАЛИ. Ф. 991, оп. 1, д. 356.
    6. ↑ Русские писатели. 1800–1917. Биографический словарь. — М., 1989. — Т. 1. — С. 513.

    Література ред.

    • 40 лет сценической деятельности П. П. Гайдебурова. — Л., 1939
    • Страницы большой жизни // Скарская Н. Ф., Гайдебуров П. П. На сцене и в жизни. — М., 1959
    • Брянцев А. Пламенный просветитель // «Театральная жизнь», 1960, № 9
    • Зубков К.П. П. Гайдебуров // Там же
    • Большакова Т.Жить широкими перспективами // Там же
    • Сазанович О. Гайдебуровский старик // «Юность», 2012, № 1-6 (гостросюжетний психологічний роман, в якому використані деякі реальні факти творчої біографії Павла Гайдебурова)

    Посилання ред.

    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гайдебуров_Павло_Павлович&oldid=40689424