Вірменський магістрат (Кам'янець-Подільський)
Вірменський магістрат — орган самоврядування вірменської діаспори міста Кам'янця-Подільського. Існував з 1496 рік по 1790 рік.
Історія ред.
Вірмени почали оселятися в Кам'янці-Подільському ще у 70-х роках XIV століття[1]. У XVI столітті їх діаспора була однією з найбільших на Західній Україні, вірмени мали свою власну торгову площу, церкви, магістрат, шпиталь, лазню, крамниці тощо[2]. Свої перші привілеї кам'янецькі вірмени отримали у 1374 і 1393 роках від литовсько-руських князів Коріятовичів[3]. Ці привілеї, зокрема, на торгівлю, підтвердив у 1443 році Ян з Чижова, краківський каштелян і королівський намісник у Кам'янці[4]. До середини XV століття вірменська громада значно зросла і збагатіла, її купці контролювали майже всю зовнішню торгівлю в регіоні[4].
За історичними джерелами вже у 1460 році вірменська громада мала свого війта на ім'я Янущик (Januschek eorum adwokatus)[4], який керував громадою та контролював збори податків. Права війта були значно розширені у 1469 році привілеєм короля Казимира Ягеллончика, який надав вірменському війтові право на юрисдикцію у «малих та тяжких» справах у межах вірменської громади, та право на апеляцію щодо судових вироків до замкового або королівського суду. Однак вірменська діаспора у ті часи мала право лише на лаву — суд, що складався із лавників і очолювався війтом[5].
У 1496 році Ян I Ольбрахт королівською грамотою вивів вірмен Кам'янця з-під польської юрисдикції, дозволивши їм проводити суди за власними законами в усіх справах, не звертаючись до будь-якого іншого суду[3][6][5]. Новостворений магістрат мав досить широкі повноваження, зокрема, міг надавати місцеве громадянство, керувати правом власності на землю тощо[3].
У 1576 році король Стефан Баторій підтвердив вірменам Кам'янця усі попередні привілеї, а також дозволив щороку, в один і той самий день і у призначеному для цього дійства будинку (ратуші) обирати війта і чотирьох лавників[7].
У першій половині XVII століття магістрат складався з війти, старшин (лавників) та Ради сорока мужів[8]. Окреме місце у структурі самоврядування займали писар і шафар (економ), чиї посади також були виборними[8]. 1665 року королівським наказом представники вірменської громади Кам'янця-Подільського були зрівняні у правах із польською та українською громадами[9].
У 1672—1699 роках, коли Кам'янець-Подільський захопила Османська імперія, більшість вірмен залишили місто, переїхавши до Болгарії або інших міст Західної України. вірменський суд у ті роки був заборонений. Після 1699 року, коли місто знову опинилося під владою Польщі, вірменська діаспора, а з нею і магістрат, почали потрохи відроджуватись. До 1710 року відновили Раду сорока мужів[10]. Втім, турецька окупація, відтік вірменського населення і зруйнування вірменських кварталів значно послабили вплив цієї діаспори. Посилилось протистояння між вірменським та польсько-українським магістратами[11], в історичних джерелах зафіксовані численні скарги одного магістрату на інший, активна боротьба за підтвердження старих і здобуття нових привілеїв. Багаті вірменські патриції стали купувати землю і нерухомість в інших частинах Кам'янця, тим самим переходячи під юрисдикцію польського магістрату, більш захищеного нормами магдебурзького права[12]. Для вирішення суперечок до міста почали все частіше вирушати королівські комісії. Зрештою, 3 лютого 1790 року королівська комісія Boni ordinis офіційно ліквідувала вірменський магістрат, підпорядкувавши вірменську діаспору польсько-українському магістратові[13].
Відомі війти ред.
- у 1460 році — Янущик[4]
- у 1479 році — купець Яків із Дубно[5]
- у 1536 році — купець Івашко[5]
- у 1544 році — купець Дануш[5]
- у 1559 році — Юрко[14]
- у 1660 році — Нурсес[15]
- у 1585 році — Голуб[14]
- у 1635 році — Кіркош, син Голуба[7]
- у 1700 році — Бернард Ісаєвич[16].
- у 1719 році — Стефан Мількович[12]
Ратуша ред.
| Підвали вірменського магістрату | |
|---|---|
| 48°40′22″ пн. ш. 26°34′21″ сх. д. / 48.67300000002777693° пн. ш. 26.572694444471779° сх. д.Координати: 48°40′22″ пн. ш. 26°34′21″ сх. д. / 48.67300000002777693° пн. ш. 26.572694444471779° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Місто | Кам'янець-Подільський |
| Адреса | пл. Вірменський ринок, між № 8 і № 10 |
| Тип будівлі | адміністративна будівля |
| Перша згадка | 1479 рік |
| Початок будівництва | 1604 |
| Побудовано | 1604 |
| Статус | пам'ятка архітектури місцевого значення |
| Стан | руїни |
 | |
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
Руїни підвалів ратуші |
|
|
Вірменська ратуша на світлині XIX століття |
Будівля магістрату розташовувалася у південно-східній частині Вірменського ринку, за сучасним будинком № 8[17][18], і була однією з головних архітектурних домінант площі[19]. Ратуша відокремлювалася від палацу коменданта Кам'янецької фортеці провулком[18], який згодом отримав назву Комендантський (на деяких сучасних мапах — провулок або вулиця Гоголя).
Вперше в історії будівля вірменського магістрату (ратуша) згадується у 1479 році. Це був колишній житловий будинок, за який велися судові суперечки між вірменами Івашком з Козиць і Гануською Вашуціною зі Львова[20]. Окрема будівля, де засідав магістрат, згадується також у 1559 і 1563 роках, відомо, що до 1580-х років будинок під ратушу винаймався у багатих вірмен.
Наприкінці XVI століття нарешті був зведений окремий будинок для потреб магістрату. Спершу це була дерев'яна двоповерхова будівля, чий фасад був оздоблений відкритою галереєю із торговими лавками[21]. Втім, пожежа 1602 року її знищила, тому у 1604 році, за наказом короля Сигізмунда III, ратушу відбудували в камені[20][18]. Нова будівля була кам'яною, із високим фронтоном і глибокими підвалами, що використовувалися як в'язниця. Під час турецької окупації міста у 1762—1799 роках будівля ратуши вціліла, але, у зв'язку із припиненням діяльності магістрату, була пристосована під церкву[21].
У 1790 році вірменський магістрат був ліквідований, а будівлю ратуши реставрували з метою пристосування її для інших потреб, зокрема, розквартирування військ кам'янецького гарнізону[22]. На початку XIX століття тут було караульне приміщення (орденанс-гауз), пізніше на першому поверсі розташовувалася в'язниця[23], на другому — міська поліція, на третьому — Кримінальна палата[21].
У другій половині XIX століття у старій будівлі колишньої ратуші містилися різні губернські установи[18], спочатку — «присутствіє» губернатора і Приказ громадської опіки, пізніше і до 1917 року — канцелярія губернатора[21][24].
Будівля з'єднувалася із губернаторським палацом склепінчастою аркою, яка проходила над Комендантським провулком[24].
У січні 1920 року будівля колишньої вірменської ратуші згоріла[24]. Від старовинного будинку лишилися тільки кам'яні склепінчасті підвали, які отримали статус пам'ятки архітектури місцевого значення.
Примітки ред.
- ↑ Петров, 2007, с. 140.
- ↑ Гаркавець, с. 26.
- ↑ а б в Гаркавець, с. 27.
- ↑ а б в г Петров, 2007, с. 143.
- ↑ а б в г д Петров, 2007, с. 144.
- ↑ Петров, 2002, с. 93.
- ↑ а б Петров, 2007, с. 147.
- ↑ а б Петров, 2007, с. 150.
- ↑ Петров, 2007, с. 152.
- ↑ Петров, 2007, с. 153.
- ↑ Петров, 2007, с. 155.
- ↑ а б Петров, 2007, с. 154.
- ↑ Петров, 2007, с. 156.
- ↑ а б Петров, 2007, с. 148.
- ↑ Петров, 2007, с. 149.
- ↑ Петров, 2002, с. 310.
- ↑ Петров, 2002, с. 45.
- ↑ а б в г Kamieniec Podolski, 2005, с. 239.
- ↑ Петров, 2002, с. 201.
- ↑ а б М. Б. Петров. Історико-топографічний розвиток вірменських кварталів Кам'янця-Подільського у XV–XVII ст. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Історичні науки. — Кам'янець-Подільський, 2005. — Т. 15. — С. 325-326. — УДК 94 (477.43) „14-16”.
- ↑ а б в г Г.О.Осетрова (28 грудня 2010 року). Вірменська ратуша. k-p.net.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018 року.
- ↑ Петров, 2002, с. 191.
- ↑ О. Пламеницька. Місто-фортеця у ранньомодерний час // Castrum Camenecensis. Фортеця Кам'янець. — Кам'янець-Подільський : Абетка, 2012. — С. 517. — ISBN 978-617-539-118-1.
- ↑ а б в Будзей, 2005, с. 47.
Джерела ред.
- Будзей О. Вулицями Кам'янця-Подільського. — Л. : Світ, 2005. — 272 с. — (Історичні місця України) — 3000 прим. — ISBN 966-603-274-0.
- М. Б. Петров. Історична топографія Кам'янця-Подільського кінця XVII-XVIII ст. (Історіографія. Джерела) / Наук. ред. І. С. Винокур. — Кам'янець-Подільський : «Абетка-НОВА», 2002. — 384 с. — ISBN 966-7988-99-6.
- Гаркавець О. Українські вірмени та їхня писемна спадщина (на матеріалах вірменської громади м. Кам'янця-Подільського).
- Петров М.Б. Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Історичні науки. — 2007. — Т. 17. — С. 140-160. Архівовано з джерела 22 грудня 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
- Olga Plamienicka, Hanna Kiwilsza, Hałyna Osiatrova, Stanisława Papewska. Kamieniec Podolski. Przewodnik turystyczny. — Lwόw—Kamieniec Podolski : Centrum Europy, 2005. — 352 с. — 2000 прим. — ISBN 966-7022-46-3.(пол.)
Посилання ред.
- Андрій Бондаренко. Кам'янець: Вірменські квартали. andy-travel.com.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018 року.