Вікіпедія

Вірджинія Олдоїні

Вірджинія Олдоїні, графиня Кастільйоне (22 березня 1837 — 28 листопада 1899), відоміша як графиня Ла Кастільйоне, — італійська аристократка, фаворитка імператора Франції Наполеона III, піонерка фотографії, що лобіювала об'єднання Італії.

Вірджинія Олдоїні
Virginia Oldoïni
Народилася 22 березня 1837(1837-03-22)[2][3]
Флоренція, Італія
Померла 28 листопада 1899(1899-11-28)[1][2] (62 роки)
I округ Парижа, Париж
Поховання Пер-Лашез
Країна  Королівство Італія
Діяльність модель, фотографка, куртизанка, шпигунка
Галузь куртизанка
Знання мов французька[1] і італійська[1]
Суспільний стан шляхтич[d]
Титул граф[d]
Конфесія католицька церква
Рід House of Oldoinid
У шлюбі з Francesco Verasis Asinarid

Раннє життя ред.

 
Портрет графині ді Кастільйоне, намальований у Парижі в 1862 році Мікеле Гордіджані[4]

Вірджинія Елізабетта Луїза Карлотта Антуанета Тереза Марія Олдоїні, (фр. Virginie Élisabeth Louise Charlotte Antoinette Thérèse Marie Oldoïni) народилася 22 березня 1837 р. у Флоренції, Тоскана в родині маркіза Філіппо Олдоїні та Ізабелли Лампореккі, дрібної тосканської знаті. Вірджинію виховував її дідусь Раньєрі.[5] У 17 років вступила в шлюб з Франческо Верасісом, графом Кастильоне, старшим на дванадцять років. Народила сина Джорджо.

Двоюрідний брат Вірджинії, Камілло, граф Кавур, міністр уряду Віктора Еммануїла II, короля Сардинії (яке тоді вже включало і П'ємонт, Валле-д'Аосту, Лігурію та Савою). Коли Ла Кастільйоне з чоловіком їздили до Парижа в 1855 році, графиня за вказівками кузена лобіювала справу італійської єдності перед Наполеоном III. Ставши фавориткою Наполеона III, Кастільйоне набула розголосу, який змусив її чоловіка вимагати подружньої розлуки. У 1855 році мала стосунки з королем Італії Віктором Еммануїлом II.[5]

У 1856—1857 рр. увійшла в соціальне коло європейських королівських осіб. Під час стосунків з французьким імператором познайомилася з Августою Саксен-Веймарською, Отто фон Бісмарком та Адольфом Тьєром.

Графиня була відома красою та вишуканими театральними костюмами, в яких з'являлась при імператорському дворі і створювала свої піонерські фотокомпозиції. Одним з найвідоміших її вбрань був костюм «Королеви сердець»[6].

Графиня Кастільйоне провела останні роки у квартирі на площі Вандом, де кімнати були оформлені в чорному кольорі, штори були затягнуті, а дзеркала зняті. Вона виходила з помешкання лише вночі.

28 листопада 1899 року Вірджинія Кастільйоне померла у віці 62 років, похована на кладовищі Пер-Лашез у Парижі.[7]

Політична діяльність ред.

Графиня Кастільйоне повернулася до Італії в 1857 році після завершення істрорії з Наполеоном III. Через чотири роки, можливо, частково завдяки впливові Ла Кастільоне на Наполеона III, було проголошено Королівство Італія. Того ж року вона повернулася до Франції і оселилася в Пассі.

У 1871 р., відразу після поразки Франції у Франко-прусській війні, грифиню Кастільйоне направили на таємну зустріч з Отто фон Бісмарком, щоб пояснити йому, як німецька окупація Парижа може бути фатальною для його інтересів. Схоже, вона була переконливою, бо Париж не зазнав прусської окупації.

Фотокар'єра ред.

У 1856 році графиня Кастільйоне почала фотографуватись у Майєра та Пірсона, фотографів, прихильних до імператорського двору. Протягом наступних чотирьох десятиліть спільно з П'єра-Луї Пірсоном вона створила 700 різних фотографій, на яких відтворила для камери важливі моменти свого життя. Вона витратила значну частину свого особистого статку і навіть заборгувала, щоб виконати цей проєкт. На більшості фотографій графиня зображена у театральних костюмах. Ряд фотографій зображають її у позах незвичних для епохи, зокрема, зображення, що оголюють її босі ноги та ступні. На цих світлинах не видно її обличчя.

У 1890-х, після знову розпочала коротку співпрацю з Пірсоном, і її пізніші фотографії відображають зміни в її стані. Ла Кастильйоне хотіла провести виставку своїх робіт на Всесвітній виставці (1900), однак цього не сталося.

Роберт де Монтеск'ю, поет-символіст, денді та завзятий колекціонер мистецтва, був захоплений графинею ді Кастільйоне. Тринадцять років він витратив на написання біографії «La Divine Comtesse», яка з'явилася в 1913 році. Після смерті графині він зібрав 433 її фотографії, всі з яких увійшли до колекції музею Метрополітен.[8]

Пам'ять ред.

Габріеле Д'Аннунціо написав подяку графині Кастільйоне, яка стала передмовою до твору Монтеск'ю. Він також був опублікований окремо в 1973 р.[9]

Життя Вірджинії Кастільйоне зображено в італійському фільмі «Графиня Кастільйоне»[10] та італійсько-французькому фільмі «Таємниця Контеси» 1954 року, в якому знялася Івонн де Карло.[11]

Графиню Кастільцоне намалював художник Жак-Еміль Бланш після її смерті.

Графиня також зображена в романі Олександра Чи «Королева ночі».

Вірджинія Кастільйоне надихнула роман «Експозиція» Наталі Леже.[12]

Джордж Фредерік Воттс написав її портрет у 1857 р.[13]

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Find a Grave — 1996.
  3. ↑ Fazzini G. Dizionario Biografico degli Italiani — 2013. — Vol. 79.
  4. ↑ Michele Falzone del Barbarò, La divine comtesse: photographs of the Countess de Castiglione (2000)
  5. ↑ а б Maurizio Lupo; Sara Anlero (30 червня 2019). Il taccuino proibito della contessa. La Stampa (італ.). Turin. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 9 березня 2021.
  6. ↑ Metropolitan Museum: "Queen of Hearts". Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 29 березня 2005., accessed May 28, 2010
  7. ↑ Find a Grave: Virginia Oldoini [Архівовано 28 травня 2020 у Wayback Machine.], accessed May 19, 2010
  8. ↑ Munhall, Edgar, Whistler and Montesquiou: The Butterfly and the Bat (NY, 1995), 42
  9. ↑ «La contessa di Castiglione in una prosa di D'Annunzio» (Rome, 1973), Mario Vecchioni, ed.; Tommaso Antongini, D'Annunzio (1938, 1971), 214
  10. ↑ Internet Movie Database: "La contessa Castiglione" (1942), accessed May 19, 2010
  11. ↑ Internet Movie Database: "La contessa di Castiglione" (1954), accessed May 19, 2010
  12. ↑ Nathalie Léger: Exposition review – mysteries, rumours and facts. The Arts Desk. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 9 березня 2021.
  13. ↑ Artnet: «Portrait of the Countess» [Архівовано 14 січня 2022 у Wayback Machine.], accessed May 28, 2010

Джерела ред.

  • Hamish Bowles, «Vain Glory» in Vogue (Aug 2000), 242—245, 270—271
  • Alain Decaux, La Castiglione, d'après sa correspondence et son journal inédits (Librairie académique Perrin, 1953)
  • Claude Dufresne La comtesse de Castiglione (Broché, 2002)
  • Massimo Grillandi, La contessa di Castiglione (Milan: Rusconi, 1978)
  • Max Henry, «Gotham Dispatch» [Архівовано 13 червня 2008 у Wayback Machine.], review of an exhibit at the Metropolitan Museum of Art September 19, 2000 — December 31, 2000, accessed 30 March 2005
  • Heather McPherson, "La Divine Comtesse: (Re)presenting the Anatomy of a Countess, " in The Modern Portrait in Nineteenth Century France (Cambridge and New York: Cambridge University Press, 2001), 38-75
  • (in French)Isaure de Saint-Pierre, La Dame de Coeur, un amour de Napoléon III] (Albin Michel, 2006), ISBN 2-226-17363-3
  • Abigail Solomon-Godeau, "The Legs of the Countess, " in October 39 (Winter 1986): 65-108. Reprinted in Emily Apter and William Pletz, eds., Fetishism as Cultural Discourse (Ithaca and London: Cornell University Press, 1993), 266—306
  • Roger L. Williams, Gaslight and Shadow: The World of Napoleon III (NY: Macmillan, 1957), Ch. 6: «The Countess of Castiglione»
  • aboutthearts.com: «Indepth Art News» [Архівовано 14 січня 2022 у Wayback Machine.], notice of an exhibit at the Musée d'Orsay October 12, 1999 — January 23, 2000, accessed 30 March 2005
  • «La Divine Comtesse»: Photographs of the Countess de Castiglione, catalog for a 2000 exhibition of the Countess de Castiglione photos at the Metropolitan Museum of Art, ISBN 0-300-08509-5

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вірджинія Олдоїні

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вірджинія_Олдоїні&oldid=37531992