Віліс Олавс
Ві́ліс О́лавс (справжнє прізвище — Плуте) (латис. Vilis Olavs; *18 травня 1867, Бауска, Бауська волость, Бауський повіт, Курляндська губернія — †29 березня 1917, Виборг, Велике князівство Фінляндське) — латвійський політолог, прозаїк, публіцист, редактор, історик і громадський діяч.
| Віліс Олавс | |
|---|---|
| латис. Vilis Olavs | |
| Ім'я при народженні | латис. Vilis Plute |
| Народився |
7 (19) травня 1867[3] або 6 (18) травня 1867[1][4] Bauska Parishd, Bauska Countyd, Курляндська губернія, Російська імперія |
| Помер |
28 березня 1917[1][2] (49 років) ·легеневий туберкульоз[d] |
| Поховання | Rīgas Meža kapi |
| Громадянство |
 Латвія |
| Діяльність | письменник, громадський діяч, публіцист |
| Alma mater | Q28666768?, Дерптський імператорський університетd (1892) і Rīgas politehniskais institūts[d] (1904) |
| Знання мов | латиська |
| Членство | Lettoniad і Q16353477? |
| Діти | Vilis Olavsd |
Життєпис ред.
Народився в селянській родині. У 1892 закінчив Дерптський університет. Теолог. З 1895 по 1897 працював викладачем в Ризі, але за свої ліберальні погляди, був відсторонений від читання лекцій.
Продовжив навчання в Ризькому політехнічному училищі. Після його закінчення в 1904 організував в Ризі власну приватну комерційну школу для жінок.
Був засновником студентського братства «Талаву».
Активний латвійський політик, добре відомий своїми роботами і коментарями з соціальних питань латвійського суспільства. Один з перших членів латвійського національного руху Атмода. Ще будучи студентом, Олавс опублікував кілька есе, в яких закликав до мирного протистояння з представниками німецького дворянства Прибалтики.
У 1890-х був активним членом Латвійського товариства Риги, в 1896 організував першу в Латвії виставку етнографічних експонатів.
Редагував кількох журналів, зокрема, «Балтія» (публікувалася в Санкт-Петербурзі).
Автор книг «Історія Латвії до 1200» («Latvju vēsturi līdz 12. gadsimta beigām») і «Садиба, Природа і Земля» («Sēta, Daba, Pasaule»).
За публікацію статті в газеті «Голос» в 1905 був засуджений до року тюремного ув'язнення. Термін відбував у ризькій центральній в'язниці (1908-1909). Там же, написав «Основні напрямки етики» (в 2-х частинах), захворів на туберкульоз легенів.
Під час Першої світової війни, був організатором і головою комітету допомоги латвійським біженцям.
Помер в 1917 в санаторії недалеко від Виборга в Фінляндії, де лікувався від загострення туберкульозу. Похований в Санкт-Петербурзі. У 1921 його останки були перенесені на Ризький Лісовий цвинтар, де 1927 на його могилі було встановлено пам'ятник.
Пам'ять ред.
Джерела ред.
- Vilis Olavs [Архівовано 23 листопада 2013 у Wayback Machine.] (латис.)
- Улицы Межапарка [Архівовано 19 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Literatūra - Personas - Vilis Olavs
- ↑ а б https://www.historia.lv/raksts/olavs-vilis-vecakais-sabiedrisks-darbinieks-publicists
- ↑ Hasselblatt A. Album Academicum der Kaiserlichhen Universität Dorpat — 1889.
- ↑ Rūja V. "Kas miris par Latviju, tas dzīvos ar Latviju" - Latvijas Vēstnesis — Latvijas Vēstnesis, 2000.