Вілья місерія

загальна назва неформальних поселень і нетрів в Аргентині

Ві́лья місері́я[1] (ісп. Villa miseria, букв. «місто злиднів»; мн. вільяс місерія[2]), віжа місерія або просто вілья (ісп. villa) — загальна назва неформальних поселень і нетрів в Аргентині, що характеризуються високою щільністю заселення і тимчасовістю жител. Назва прийшла з роману Бернардо Вербицькі «Вілья Місерія — теж Америка» (ісп. Villa Miseria también es América, 1957), в якому він описує важкі умови переселенців за часів «безславної декади». Жителів цих поселень називають «вільєро» (ісп. villero)[3]. За різних урядів, як цивільних так і військових, влада намагалася радикально вирішити проблему, з певним успіхом зносячи вільї і замінюючи їх житлом іншого типу.

Вілья місерія

34°35′02″ пд. ш. 58°22′27″ зх. д. / 34.584166330622551300° пд. ш. 58.37439884122230893° зх. д. / -34.584166330622551300; -58.37439884122230893Координати: 34°35′02″ пд. ш. 58°22′27″ зх. д. / 34.584166330622551300° пд. ш. 58.37439884122230893° зх. д. / -34.584166330622551300; -58.37439884122230893
Тип населений пункт
Нетрі і Нетряне містечко
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Вілья 31 у Буенос-Айресі
Вілья місерія в Росаріо

Ці поселення являють собою сараї й хатини, зроблені з бляхи, деревини та інших підручних матеріалів. Вулиці в них вузькі, немощені. Санітарні умови відсутні, хоча водопровід іноді буває. Електроенергія відбирається нелегально, але енергокомпанії часто на це не зважають. Вільї іноді складаються з невеликих груп будинків усередині великого міста, але також бувають великі спільноти до тисячі жителів. У сільськогосподарських районах вільї будують із глини й деревини. Вільї можна зустріти на околицях Буенос-Айреса[4], в Росаріо, Кордові, Мендосі тощо.

Вільї складаються з місцевого населення, нездатного звести кінці з кінцями, але переважно тут живуть онуки і правнуки першопоселенців. Вважається, що вілью населяють дрібні злочинці, злодії, наркоторговці.

1966 року проведено вибіркове обстеження, за даними якого у жителів Вільї Лас-Антенас — вихідців із провінції Ла-Ріоха, рівень життя був вищим, ніж на колишньому місці. Перш за все, це стосувалося якості харчування, регулярності грошових доходів, одягу. Гіршими були житлові умови — тіснота, відсутність зручностей і ненадійність житлових конструкцій[3].

Художник Антоніо Берні, попрацювавши фотокореспондентом у таких нетрях, зобразив їх у багатьох своїх роботах, найвідомішими серед яких стали серії «Хуаніто Лагуна» (ісп. Juanito Laguna) і «Рамона Монтьєль» (ісп. Ramona Montiel).

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Шелешнева Н. А. Архитектура и изобразительное искусство Аргентины (исторический очерк) // Культура Аргентины / Кузьмищев В. А.. — М. : Наука, 1977. — С. 270. — 14400 прим.
  2. Пименова Р. А. Аргентина. — М. : Мысль, 1987. — С. 59. — (У карты мира) — 85000 прим.
  3. а б Шейнбаум Л. С. Аргентинцы // Семья у народов Америки / Богина Ш. А.. — М. : Наука, 1991. — С. 283. — 1550 прим. — ISBN 5-02-010049-8.
  4. Редкол.: В. В. Вольский и др. Аргентина // Южная Америка. — М. : Мысль, 1983. — С. 193. — (Страны и народы) — 180000 прим.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою «Пименова», визначений у <references> в групі «», нічого не містить.