Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АКСАМИТ - АЛЮМІНІЙОВІ РУДИ/Тексти

АКСАМИТ Петро (р. н. невід. — п. 1467)— керівник (з 1450) руху братиків (див. Братиків рух) у Словаччині, в якому, крім словаків, брали участь поляки, чехи і загони укр. селян. А. надав рухові рис військ. орг-ції, властивих таборитам. Загинув у бою з військом угорського короля Корвіна.

АКСАМИТОВ Дмитро Васильович — російський будівничий («палатних дел мастер») кін. 17 — поч. 18 ст. Збудував у Москві центр, корпус палацу Лефорта (1697—98). Працював на Україні. Він, імовірно, побудував у Києво-Печерській лаврі оборонні мури, башти та церкву над Економічною брамою (1696—98) в стилі укр. барокко.

АКСЕЛЕРОГРАФ (лат. accelero — прискорюю і грец. γραφω — пишу) — прилад, що вимірює й автоматично записує (у вигляді графіків) прискорення поступального та обертального руху тіл, систем, машин тощо, які рухаються із змінною швидкістю. Складається з акселерометра і реєструючого пристрою. Фіксує стан, коли величина прискорення досягає або перевищує певні межі, і безперервно записує зміни прискорень в часі. За принципом дії А. поділяють на інерційнодинамічні (механічні), гідравлічні, магнітні, електричні, п'єзоелектричні тощо.

АКСЕЛЕРОМЕТР (лат. accelero — прискорюю і грец. μετρεω — вимірюю) — прилад, що вимірює прискорення машин і систем, які рухаються із змінною швидкістю. Застосовується при випробуваннях та експлуатації кораблів, літаків, ракет, автомобілів тощо, а також як чутливий елемент автопілотів, гіровертикалей та ін. За принципом будови А. поділяються на механічні, електромеханічні і електричні. Найчутливіші і найточніші (до мільйонних часток) А. застосовуються для інерціальної навігації.

АКСЕЛЬРОД Павло Борисович (1850— 1928) — один з ідеологів і лідерів меншовизму, запеклий ворог ленінізму А. — спочатку анархіст, потім народник, згодом пристав до С.-д. руху. Був чл. групи «Визволення праці», чл. редколегії «Искры». Після II з'їзду РСДРП А. — меншовик, войовничий противник більшовизму, ватажок ліквідаторів; в роки першої світової війни — крайній правий соціал-шовініст. Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції А. — один з лідерів 2-го Інтернаціоналу, захисник ідеї політичного співробітництва з буржуазією, одвертий ворог Рад. влади і соціалізму, один з натхненників антирад. пропаганди. В. І. Ленін не раз викривав А. як найманця рос. і міжнар. буржуазії.

АКСЕНТОВИЧ Теодор (13. V 1859 — 27. VIII 1938) — польський художник. Професор Краків. академії красних мистецтв. Створив численні портрети пастеллю і картини на укр. тематику: «Похорон селянина на Поділлі», «Похорон гуцула» та ін., в яких зобразив народ. побут, обряди та звичаї.

АКСЕНТЬЄВА Зінаїда Миколаївна (н. 25. VII 1900) — український рад. геофізик. Чл.-кор. АН УРСР (з 1951), директор Полтавської гравіметрич обсерваторії АН УРСР (з 1951). Депутат Верховної Ради УРСР 3 і 4-го скликань. Н в Одесі. Спеціаліст в галузі припливних деформацій Землі і прикладної гравіметрії. Брала активну участь у гравіметрич. зйомці території України. Вивчала припливні явища оз. Байкал. Провела аналіз 11-річних спостережень над коливанням виска в Полтаві, що є цінним вкладом у вивчення пружних властивостей Землі.

АКСИС (Cervus axis) — вид оленя. Водиться в Індії і на Цейлоні. Довж. тіла до 1,5 м,

вис. в плечах до 1 м. Забарвлення червонуваторуде з численними білими плямами. Роги до 1 м довж., мають до 3 відростків; є лише у самців. Стадна полігамна тварина. Живиться трав'янистою і деревною рослинністю. Самка щороку після 250-денної вагітності народжує 1 маля. Тічка і скидання рогів самцями — в різні пори року. Об'єкт мисливства. Завезений в Асканію-Нова.

АКСІОМА (грец. αξιωμα) — 1) Положення, яке приймається без доведення. Джерелом А. є досвід, життєва практика. 2) В математиці система А. — сукупність тверджень, що виражають основні положення якої-не-будь матем. теорії і в межах даної теорії приймаються без доведення. Всі ін. положення (теореми) наук. теорії виводяться з А. шляхом логічних доведень.

АКСОЛОТЛЬ— личинка тигрової, або мексіканської, амбістоми (Ambystoma tigrinum) — амер. хвостатого земноводяного. Фор-мою тіла нагадує великого тритона, але має пучки зовн. зябер по боках голови. А. може розмножуватись, не перетворюючись на дорослу амбістому (див. Неотенія). В природ. умовах А. зустрічається частіше, ніж дорослі амбістоми, що свого часу спричинилося до описання А. як окремого виду земноводяних. Перетворення А. на дорослу амбістому можна викликати, підгодовуючи його препаратом гормона щитовид. залози — тиреоїдину або повільно знижуючи рівень води в акватераріумі. А. є зручним об'єктом для експериментів (зокрема при вивченні регенерації) і широко використовується в біол. лабораторіях.

АКСОН — один з відростків нервової клітини, який відходить на велику відстань від її тіла. Див. Неврит.

АКСОНОМЕТРІЯ (грец. αξων — вісь і μετρεω — вимірювати) — спосіб зображення предметів на площині, який полягає в паралельному проєктуванні на цю площину предмета і вибраної системи координат у просторі. На малюнку наведено спосіб проєктування точки А, заданої своїми проєкціями а, а', а" в системі ортогональних площин H, V, W, на площину аксонометр. проєктування Р (напрям проєктування показано стрілкою). Тут А' — аксонометр. зображення точки А, О₁Х₁, О₁У₁, О₁Z₁ — аксонометр. зображення ортогональних осей ОХ, OY, 0Z і а₁, а'₁ , а₁ — вторинні проєкції точки А. Аксонометр. зображення предмета дає можливість повністю відновити його форму і розміщення відносно системи координат. Див. також Нарисна геометрія.

АКСОН-РЕФЛЕКС (несправжній рефлекс) — нервова реакція, що відбу-

вається у межах розгалужень одного чутливого нерв. волокна без участі головного й спинного мозку. При А.-р. збудження, викликане подразненням одного з нервових закінчень, не досягаючи тіла нервової клітини, переходить на ін. закінчення, викликаючи певну реакцію, напр. розширення судин шкіри при подразненні її.

АКСУ (тюрк, аксу — чиста вода) — назва ряду гірських річок у Серед. Азії та на Кавказі. Найбільша серед них у Серед. Азії, бере поч. серед льодовиків Джунгарського Алатау, впадає в оз. Балхаш. Довж. 307 км, пл. басейну 4850 км². Використовується для зрошення.

АКТ (лат. actus — дія) — закінчена частина драм. твору або театр. вистави, після якої настає антракт. А. (дія) може поділятися на картини, або епізоди. Вперше поділ на А. введено в античному грец., а потім у римському театрі, в якому вистава складалася з 5 актів.

АКТ ЮРИДИЧНИЙ — акт, що встановлює певні права або обов'язки для громадян, організацій, установ, підприємств. А. ю. поділяються на нормативні акти (що встановлюють заг. правила поведінки — норми права) та індивідуальні (що стосуються конкретного випадку). До нормативних А. ю. відносяться закони, постанови уряду тощо; до індивідуальних — акти про призначення на посаду, нагородження, судові рішення та ін.

АКТЕОН — міфологічний персонаж. За легендою стародавніх греків, А. був мисливцем, онуком фіванського царя Кадма. Богиня Артеміда, розгнівавшись за те, що він підглядав, коли вона купалася, обернула його на оленя. Тоді власні пси розтерзали Актеона.

«АКТЫ АРХЕОГРАФЙЧЕСКОЙ ЭКСПЕДИЦИИ» («Акты, собранные в библиотеках и архивах Российской империи Археографическою экспедициею», т. 1 — 4. С Указателем. СПБ, 1836—38) — збірка різних документальних матеріалів (указів, грамот, договорів, інструкцій, судових справ, прохань та листів) за 1294—1700; перша друкована публікація Археографічної комісії. «А. а. а.» складаються з чотирьох томів: т. 1-й охоплює роки 1294—1598, т. 2-й — 1598—1613, т. 3-й — 1613—45, т. 4-й—1645-1700. «А. а. з.» мало висвітлюють життя і боротьбу трудящих, проте дають цінні відомості з соц.-економ. історії, внутр.-політ, відносин, військ, справи, дипломатії та суспільних течій в Росії 14—17 століть.

АКТИ ГРОДСЬКІ — документи актових книг гродських, тобто замкових міських судів. Див. Актові книги.

АКТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СТАНУ — державні записи фактів народження, смерті, одруження, розлучення, усиновлення та зміни прізвища або імені. Декрет УРСР, опублік. 22 січ. 1919, «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» встановив, що записи А. г. с. провадяться лише держ. владою. 20 лют. 1919 при місцевих органах влади були засн. відділи записів А. г. с. Укр. кодекс законів про сім'ю, опіку і шлюб 1926 визнав органами реєстрації А. г. с. в селах і селищах відповідні Ради, в містах і р-них центрах — міські й районні бюро ЗАГС. Виконкоми сільських і селищних Рад провадять

записи народження, смерті, одруження, а міські й районні бюро крім того, — розлучення, усиновлення, зміни прізвища або імені та ін. Реєстрацію А. г. с. рад. громадян за кордоном здійснюють рад. консульські установи. Реєстрація народження має бути зроблена не пізніше місяця з дня народження, реєстрація смерті — не пізніше 3 днів після смерті. Скарги на відмову в реєстрації і заяви про виправлення А. г. с. розглядаються виконкомами відповідних Рад. Анулювання записів можливе за рішенням суду, а записів про усиновлення — також за рішенням рай (міськвиконкому.

«АКТЫ ЗАПАДНОЙ РОССИИ» («Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею») — 5-томна збірка документальних матеріалів з історії Росії, України, Білорусії і Литви за 1340—1699 (СПБ, 1846— 53). Т. 1-й охоплює 1340—1506; т. 2-й—1506— 44; т. 3-й—1544—87; т. 4-й—1588—1632; т. 5-й—1633—99 Документи, взяті з архівосховищ і б-к Білорусії, Литви і України, здебільшого стосуються взаємовідносин Росії з Україною, Литвою, Польщею, Лівонським орденом, Кримським ханством. 5-й том містить цінні відомості про визвольну війну укр. народу під керівництвом Б. Хмельницького (1648—54), про воєнні дії козаків проти кримських татар (1663—99), універсали гетьманів про права і повинності жителів м. Києва, матеріали до історії Брестської церковної унії 1596, церк. братств тощо.

АКТИ ЗЕМСЬКІ — документи актових книг земських шляхетських судів. Див. Актові книги.

«АКТЬІ ЮЖНОЙ И ЗАПАДНОЙ РОССИИ» («Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссие ю». СПБ, 1863—92), АЮЗР — 15-томне видання документальних матеріалів, присвячених гол. чин. історії України й Білорусії 13—17 ст. Найдавнішим документом АЮЗР є грамота галицького кн. Льва 2-ї пол 13 ст. Перші два томи АЮЗР містять грамоти литовських і удільних князів, дарчі, духовні грамоти, купчі, мінові, закладні акти, жалувані грамоти містам (Києву, Вільно, Мінську, Могильову, Орші, Білій Церкві тощо), документи про феодальне і монастирське землеволодіння, про розвиток г-ва і торгівлі, про економічне і правове становище сільс. та міськ. населення. В 3, 8, 10, 14 тт. опубліковані царські грамоти, гетьманські універсали, статейні списки воєвод, повідомлення послів, чолобитні та ін. документи про сел.-козацькі повстання, про визвольну війну укр. народу під керівництвом Б. Хмельницького і переговори з рос. урядом у питаннях возз'єднання України з Росією, про укр.-рос. політ., економіч. і культ. зв'язки, про переселення українців до Росії, описи Білоцерківського і Ніжинського полків з переписом жителів, приведених до присяги 1654, і т. д. В 4— 7, 9, 11—13 і 15 тт. зібрані документи про соціал.-економіч і політ. становище України після смерті Б. Хмельницького, про взаємовідносини Росії та України з Польщею, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Угорщиною, Швецією, про воєнні дії рос. і укр. війська проти польс. тур. і тат. загарбників і т. д. В АЮЗР публікувалися гол. чин. документи архівів міністерств юстиції та іноземних справ (нині — Центральний держ. архів стародавніх актів СРСР) та Литовської метрики. АЮЗР, як і іншим документальним вид. дореволюц. періоду, властиве недостатнє висвітлення класової боротьби і відсутність цілеспрямованості у систематизації документів. Розпорошеність тематично однакових документів по різних томах утруднює їх розшукування і використання. Незважаючи на це, АЮЗР є цінним виданням документальних матеріалів з історії України і Білорусії.

АКТИВ — частина бухгалтерського балансу, що відображає на певну дату всі наявні на даному підприємстві матеріальні цінності, кошти, борги різних осіб та установ у грошовому виразі. Див. Баланс бухгалтерський.

АКТИВ КОМСОМОЛЬСЬКИЙ — найбільш діяльні члени ВЛКСМ, обрані до складу ЦК ВЛКСМ, ЦК ЛКСМ союзних республік, крайкомів, обкомів, міськкомів, райкомів, комітетів і бюро первинних організацій; працівники комсомольського апарату, пропагандисти, агітатори, піонервожаті, чл. комісій при комітетах комсомолу. З розвитком ініціативи і самодіяльності в комсомолі все більшу роль відіграють комсомольські групорги, позаштатні секретарі райкомів і міськкомів комсомолу. Головне завдання А. к. — боротьба за проведення політики Комуністичної партії.

АКТИВ ПАРТІЙНИЙ — найбільш діяль-пі члени КПРС в партійних, радянських, господарських, комсомольських, профспілкових, військових, наукових та ін. орг-ціях, передови-ки-виробничники промисловості, транспорту, будівництва, с. г., що беруть активну участь у роботі партійних організацій. А. п. має особливе політ. значення в житті партії. Він покликаний розвивати ініціативу всіх членів партії, спрямовуючи їхню діяльність на виконання чергових завдань комуністич. будівництва. Парт. орг-ції дбайливо вирощують актив, проводять велику роботу щодо його виховання. Важливу роль відіграють збори А. п. За Статутом КПРС, збори активу скликаються для обговорення найважливіших рішень партії і уряду. Так, напр., на обласних, міських і районних зборах парт. активу широко обговорюються постанови пленумів ЦК КПРС і підсумки роботи з'їздів КПРС та ін.

АКТИВ ПРОФСПІЛКОВИЙ — багатомільйонна маса найбільш діяльних рядових членів і керівних працівників профспілок СРСР (чл. комітетів профспілкових орг-цій, чл. комісій, профгрупорги, страхові делегати, громадські інспектори праці, культорганізатори і т. д.). Актив є опорою профспілкових орг-цій у проведенні політики Комуністичної партії, у здійсненні великої організаторської і виховної роботи серед широких трудящих мас.

АКТИВАЦІЯ — процес, який надає речовинам здатності вступати в хім. реакцію. В не-активованому стані молекули речовин майже не реагують одна з одною. Щоб стати здатними до хім. реакцій, вони повинні набути додаткової енергії, потрібної для послаблення внутрішніх зв'язків реагуючих молекул. Без цього неможливе перегрупування і зближення атомів, яке є необхідною умовою для утворення молекул продуктів реакції. Витрачається енергія також, якщо молекули взаємно відштовхуються. Енергія А., якої повинні додатково набути реагуючі речовини, перш ніж вступити в хім. взаємодію, того ж порядку, що й величина теплового ефекту реакції, тобто кілька десятків тисяч кал/моль. Кількість активних молекул N, енергія яких дорівнює або більша за енергію А. Е, змінюється з т-рою за законом N = N_оe^(-E/RT), де N_о — загальна кількість молекул, e — основа натурального логарифма, R — газова стала, T — абс. т-ра. В гомогенних газових реакціях А. зумовлюється особливо сприятливими зіткненнями молекул. А. може бути викликана також поглиненням кванта світла при фотохім. реакціях, електрич. розрядом (напр., утворення озону з кисню при тихому розряді), ударами електронів, радіоактивним випромінюванням. Дуже поширеним методом А. є застосування каталізаторів.

Схема активної турбіни: 1 — вал; 2 — диск; 3 — лопатка; 4 — сопло.

АКТИВНА ТУРБІНА (парова або газова)— силовий двигун, що складається з обертового ротора, розміщеного в нерухомому корпусі. А. т. може бути одно-ступінчастою або багатоступінчастою. Кожний ступінь складається 'з нерухомо закріплених у діафрагмах напрямних апаратів (сопел), що мають вигляд криволінійних каналів, і рухомих робочих лопаток, міцно закріплених на дисках, насаджених на вал. В А. т. процес розширення пари (газу) і перетворення потенц. енергії в кінетичну відбувається лише в соплах. В каналах між робочими лопатками змінюється тільки швидкість парового (газового) потоку, а тиск залишається постійним. Одноступінчасті турбіни мають невелику потужність — не більше 1000 квт. Більшу потужність мають багатоступінчасті турбіни, у яких кількість ступенів досягає 30 і більше. Якщо ступенів більше 15, то турбіни будують з 2 або 3 корпусами на одному валу. Із збільшенням кількості ступенів зростає ккд турбіни, тобто підвищується її економічність. Іноді у А. т. допускають незначне розширення пари (газу) і в каналах між робочими лопатками. В такому випадку ступені наз. активними з незначним ступенем реактивності. Турбобудівні заводи СРСР будують А. т. потужністю 200 000—300 000 квт (1959). Гідравлічні турбіни також бувають активні і реактивні. Див Гідравлічна турбіна.

АКТИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО — право громадян, що мають виборчі права, обирати депутатів до представницьких органів держ. влади. Див. Виборче право.

АКТИВНИЙ ОПІР — частина повного опору електричного кола змінному струмові, яка поглинає електричну енергію і визначається вживаною потужністю P та струмом I в колі за формулою R = P/I^2. В електр. колах, які не мають електроємності, А. о. більший за опір постійному струмові внаслідок поверхневого ефекту та магнітних витрат. В електр. колах з великою електроємністю А. о. може бути меншим, ніж опір постійному струмові внаслідок втрат в діелектрику.

АКТИВНІСТЬ (у хімії) — величина, яка характеризує термодинамічні властивості речовин у розчинах. А. пов'язана із взаємодією частинок розчину, походження якої може бути різне. Такі властивості розчинів, як пружність пари, т-ра замерзання і кипіння та ін., пов'язані з А. речовин, з яких складаються ці розчини. Введення величин А. дає можливість при вивченні реальних розчинів користуватися формулами, виведеними для ідеальних розчинів.

АКТИВНІСТЬ ПОВЕРХНЕВА — здатність деяких речовин зменшувати поверхневий натяг на поверхні поділу двох тіл, що зумовлено адсорбцією. А. п. використовують при очищенні від забруднень і обезжирюванні предметів, напр., розчином мила, при насичуванні деревини водними розчинами речовин для надання їй довговічності або вогнестійкості, при збагаченні руд кольорових металів. Див. Флотація.

АКТИН — білок м'язової тканини, що разом з іншим білком — міозином — утворює актоміозин — основну складову частину скоротливих ниток м'язових волокон.

АКТИНІДІЯ (Actinidia) — рід витких рослин род. диленійових (за ін. джерелами, акти-нідійових). Відомо бл. 30 видів у Сх. Азії; в СРСР — 4 види в лісах Далекого Сходу і Сахаліну: A. arguta, A. kolomicta, А. polygama і A. chinensis. Ягоди А. кислосолодкі, багаті на вітамін С. Першу спробу введення А. в культуру зробив І. В. Мічурін. Він виростив 4 покоління А. kolomicta і 2 покоління А. arguta. З сіянців відібрано ряд сортів, серед яких найкращим є Ананасна (сіянець А. kolomicta). На Україні А. культивують як декоративну рослину.

АКТИНІЇ, морські анемони (Actiniaria) — ряд морських тварин типу кишечнопорожнинних. А.—звичайно поодинокі, рідше колоніальні тварини циліндричної форми, від кількох мм до 1 м в поперечнику. Ротовий отвір оточений віночком щупальців

з жалкими капсулами, за допомогою яких А. вбивають дрібних тварин. Ведуть сидячий спосіб життя, але за допомогою підошви можуть пересуватися. Деякі А. живуть у симбіозі з раками-самітниками. Більшість видів пошир. в морях тропіч. і субтропіч. широт; в СРСР зустріч. в Чорному, Баренцовому і далекосхідних морях.

АКТИНІЙ (Actinium) Ac — радіоактивний хім. елемент III групи періодичної системи Д. І. Менделєєва, порядк. номер 89. Має 9 ізотопів з ат. в. 222—230. Найдовше існуючий ізотоп Ac²²⁷89, період піврозпаду якого 22 роки, є продуктом розпаду U²³⁵92 (U²³⁵92

нЛЧідц¹ ->Раді¹-^ Ас|д⁷). Міститься А. в уранових рудах (0,15 мг на 1 т). За хім. властивостями А. нагадує лантан. А. сріблястобілий метал, t° плавлення 1050° ± 50°, у сполуках 3-валентний.

АКТИНОЇДИ (актиніди) — елементи III групи періодичної системи Д. І. Менделєєва з більшими порядковими номерами, ніж актинію, тобто елементи з порядковими номерами 90—103. Вміст А. у земній корі: торію — 8 • 10^-4, протактинію — 10^-10, урану — 3 • 10^-4 процентів. Елементи з порядковими номерами 93 і вище (за ураном) наз. трансурановими; їх одержують штучно. Для цього застосовують такі методи: а) реакції з повільними нейтронами, які відбуваються в ядерних реакторах; б) реакції з зарядженими частинками, що їх здійснюють в прискорювачах, напр. циклотроні; в) бомбардування урану багатозарядними іонами (ядрами азоту або кисню). Основні відомості про А. наведено в табл. 1.

А. розглядають як окрему групу тому, що. в них, як і в лантаноїдів, поступово заповнюється не зовн. електронна оболонка, а одна з внутр. — 5f. Тому зовн. електронні оболонки у А. побудовані однаково, що зумовлює значну схожість їхніх фіз. і хім. властивостей. Фіз. властивості багатьох А. невідомі. Дані про фіз. властивості деяких А. наведено-в табл. 2. Починаючи з кюрію, із збільшенням иорядк. номера період піврозпаду А. зменшується (табл. 1). У плутонію і даль-

Актинія в симбіозі з раком-самітником.

Поряд, номер	Назва елемента	Символ елемента	Атомна вага найдовше існуючого ізотопу	Період пів-розпаду ізотопу (в роках)	Рік відкриття	Та 6 л. 1 Одна з можливих реакцій одержання ізотопу
90 91 92	Торій Протактиній Уран	Th Pa U	232 231 238	1,4 * 10¹⁰ 3,4 * 10⁴ 4,5 * 10⁹	1828 1919 1789	Знайдено в природі » » » » » »
93	Нептуній		237	2,2 * 10⁶	1940
94	Плутоній	Pu	244	7,6 * 10⁷	1940	II^а38 (сі, 2л) Ир²³»³" Ри²³»
95 96 97 98 99	Америцій Кюрій Беркелій Каліфорній Ейнштейній	Am Cm Bk Ci Es	243 248 247 249 254	8,8 * 10³ 4,7 * 10⁵7 * 10³4 * 10²9 * 10^-1	1944 1944 1949 1950 1954	Ри²³" (я, 7) Ри²⁴⁰ (я, ї) Ри^24І~ Агп«««« Ри»³⁹ (а, п) Ст²« Аш"' (а, 2л) Вк²⁴³Спі»« (а, 2л) С(²⁴⁴V" (N»⁴. 6л) Ез²⁴⁶
100	Фермій	Fm	253	12 * 10^-3	1954	Ев?^м <"• Т) Ев^и4'-Рт«»*
101 102	Менделевій Нобелій	Md No	256 253	6 * 10^-5?	1955 1957	_Е8«" (а, л) Мс1«»« Ст***(О«, 4л) Nо»■^я

ших за ним елементів радіоактивність дуже інтенсивна, папр. розчини солей кюрію розігріваються до кипіння. А. мають переважно валентність +3, але і валентності +4 (Th), + 5(Np, Pu), +6(U, Pu) можуть бути стійкими. А. з валентністю +3 схожі з лантаноїдами. Вони дають розчинні у воді галогеніди, нітрати та сульфати і нерозчинні гідроокиси з властивостями основ.

Табл. 2

Елемент	t° плавлення в °C	Питома вага
Th	1845	11,7
U	1150	18,7
Np	640	19,5
Pu	640	19,8
Am	850?	11,7

U^235 і U^238 використовують для одержання атомної енергії; ізотоп U²³⁵ і Pu²³⁹ застосовують в атомній зброї.

Літ.: Актиниды. М., 1955; Лаврухина А. К., Золотов Ю. А. Трансурановые элементы. М., 1958.

АКТИНОЛІТ (грец. ακτις — промінь, λιθος — камінь, тобто «променистий камінь») —мінерал з групи амфіболів, зустрічається у вигляді променистих агрегатів зеленого кольору. Хім. склад: Ca₂(MgFe)₅ [Si₄O₁₁]₂ [ОН]₂ Використовується у промисловості як кислото- і вогнетривкий матеріал. На Україні відомий у Криворізькому р-ні та в Приазов'ї.

АКТИНОМЕТР (грец. ακτις — промінь і μετρεω) — вимірюю) — прилад для вимірювання інтенсивності прямого сонячного випромінювання (сонячної радіації). Побудований на принципі поглинання радіації абсолютно чорним тілом (практично — закопченою або вкритою платиновою черню поверхнею, вбираюча здатність якої становить 96— 98%), і перетворення її на теплову енергію. А., що їхні показники виражені у абс. одиницях (калоріях), наз. абсолютними А., або піргеліометрами. У відносних А. про силу радіації судять з різних явищ, які супроводжують нагрівання, напр. з підвищення т-ри приймача, з пружних деформацій, що виникають у біметалічних пластинках від нагрівання, сили термоструму, що виникає у термоланцюгу, тощо.

АКТИНОМЕТРІЯ (грец. ακτις — промінь, μετρεω — вимірюю) — розділ метеорології, що вивчає сонячне, земне й атмосферне випромінювання в умовах атмосфери.

АКТИНОМІКОЗ (грец. ακτις - промінь і μυκης — гриб) — хронічне захворювання людини та деяких с.-г. тварин, що спричиняється променистими грибками актиноміцетами. Тварини (переважно велика рогата худоба) заражаються А. при поїданні недоброякісних кормів; людина заражається, коли збудники А. проникають крізь пошкоджені ділянки слизової оболонки ротової порожнини або шкіри. Прояви А.: виникнення пухлиноподібних утворень (вогнищ хронічного запалення) в м'яких тканинах навколо щелеп, на шиї, рідше в легенях, у кишечнику та ін. місцях. З часом відбув. нагноювання вогнищ; гній містить велику кількість актиноміцетів. Щоб уникнути зараження на А., людина не повинна брати в рот немитої зелені рослин. Необхідно проводити ветеринарний нагляд

за тушами тварин. Лікування А. — застосування антибіотиків, рентгенотерапія або хірург. втручання.

АКТИНОМІЦЕТИ (Actinomycetes) — клас нижчих рослин, які за своєю будовою займають проміжне місце між бактеріями і грибами. У справжніх А. є розгалужена грибниця (міцелій) з тонких ниток — гіф (товщ. 0,3— 1 μ). Від гіф відходять гілочки із спороносцями; на них утворюються спори, якими А. розмножуються. У проактиноміцетів міцелій, утворившись, пізніше розпадається. У мікобактерій, які теж належать до А., міцелію нема; вони мають вигляд паличок, іноді з короткими розгалуженнями, і розмножуються шляхом поперечного поділу. А. найбільш пошир. в грунті. Деякі А. викликають захворювання рослин, тварин і людини (актиномікози). Mycobacterium tuberculosis — збудник туберкульозу, M. diphtheriae — дифтерії. Багато А. утворюють біологічно активні речовини, з яких виробляють ряд антибіотиків.

АКТИНОМОРФНА КВІТКА, правильна квітка (грец. ακτις — промінь і μορφη — форма) — квітка, через центр якої можна провести не менше двох площин симетрії.

АКТОВІ КНИГИ — збірники копій документів 15—17 ст., засвідчених земськими судами, гродськими судами, магістратами і ратушами України. Звичай записувати копії документів у А. к. — для пам'яті, для довідок існував ще задовго до 15 ст. Згодом цей звичай перейшов у право як обов'язкова вимога надання документові юридичної сили тільки після запису його копії до А. к. Актові книги офіц. запроваджені в Галичині 1435, на Київщині, Поділлі, Волині — 1529, в ін. місцевостях України — 1566. Спершу до них записували копії різноманітних документів. Згодом А. к. поділилися на декретові, записові, поточні. До декретових записували лише копії судових рішень; до записових — копії універсалів, привілеїв, грамот, ухвал сеймів та сеймиків, заповітів, мінових актів, контрактів і т. ін.; до поточних — свідчення возних, скарги, протести, повідомлення та ін. В держ. архівах УРСР зберігається бл. 4000 А. к. земських та гродських судів і понад 2000 А. к. магістратів і ратуш, написаних староукраїнською, польською, лат. і частково вірм. мовами. А. к. — важливе документальне джерело для вивчення історії України.

Літ.: Центральний архів стародавніх антів у Києві. [Збірник статей]. К., 1929; Левицкий О. И. Об актовых книгах, относящнхся к истории Юго-Западного края и Малороссии. М., 1900.

АКТОР (лат. actor — той, хто діє) — виконавець ролей в драматичних, оперних, балетних, естрадних, циркових виставах та кінофільмах, творець сценічних образів.

Стиль, напрям і жанр мистецтва А. визначаються характером драматургії, нац. особливостями театру, складом глядачів та постановочними принципами. Мистецтво А. завжди набуває типових ознак, характерних для стилю певної історичної епохи.

Професія А. зародилася в культових і обрядових ігрищах. У Старод. Греції ігрища, збагатившись суспільними ідеями, поетичними образами, розвинулись у театр, в якому А. набув певної професіональної майстерності. Християнство надовго затримало розвиток театру народів Європи. Професіональне мистецтво А. відродилося в період пізнього середньовіччя, досягши високого рівня в театрі Шекспіра. Класицизм створив струнку естетику акторського мист., підпорядкувавшій гру А. вимогам декламації, умінню знаходити для кожного почуття зовнішній вираз і точно фіксувати його в жесті, інтонації, міміці. Сценічна школа класицизму сприяла розвиткові майстерності А., але непорушність її правил обмежувала можливості показу життя, нівелювала творчу індивідуальність А. і сприяла появі штампів у його грі.

Професіональні А. Росії, відомі вже з 2-ї пол. 17 ст., довгий час у своїй грі додержувалися принципів класицистичної естетики.

З занепадом класицизму, що почався в театрі в кін. 17 ст., у виконавській майстерності А. розвивались і зміцнювались реалістичні тенденції. Починаючи з кін. 18 ст., у добу романтизму, зародився новий сценічний стиль у грі А. Він характеризувався емоційністю, виявом сильних, глибоких пристрастей, прагненням до динамічності дії, розкриттям складності людського характеру.

Визвольні суспільні ідеї 19 ст., критика кріпосницького, а потім капіталістич. ладу в творчості передових російських і українських письменників наблизили театр до істотних питань життя і створили плідний грунт для розвитку і утвердження принципів сценічного реалізму. Критичний реалізм примушував зосередити увагу А. на усвідомленні соціальних причин поведінки героїв п'єс, на розкритті психології персонажа у зв'язку з історич. епохою, соціальною обстановкою, побутом та ін. Думки про театр Гоголя, Пушкіна, Бєлінського, Шевченка визначили шляхи розвитку рос. і укр. театру як мистецтва життєвої правди і високих суспільних ідеалів.

Драматургія Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка і сценічне мистецтво Щепкіна, пройняте «надзвичайною правдоподібністю» (Шевченко), сприяли розвиткові українського акторського мистецтва, яке збагачувалося завдяки близьким і постійним творчим взаємозв'язкам з передовими діячами рос. театр. культури. В 1-й пол. 19 ст. в кріпацьких, а потім у приватних театрах формувалася сценічна майстерність перших укр. профес. акторів, таких, як К. Соленик, Л. Млотковська та ін. Корифеї укр. сцени Кропивницький, Карпенко-Карий, Саксаган-ський, Садовський і Заньковецька, основуючись на принципах реалістичної естетики Шевченка, Франка, Пушкіна, Гоголя, Чер-нишевського, розуміли театр як школу високих громадських ідеалів.

Визначним теоретиком реалістич. мистецтва А. був рос. режисер К. С. Станіславський, який узагальнив досвід творчості А. багатьох віків і народів. За вченням Станіславського, перевтілення є вершиною акторського мистецтва; воно принципово відрізняє А. школи переживання від А. школи удавання (зображення). Перевтілення передбачає здатність

А. жити справжніми почуттями героя, коли А. органічно оволодіває думками, діями і вчинками втілюваного образу.

Соціалістичне суспільство, побудоване в Радянській країні, розкрило небувалі досі, якнайширші можливості для розвитку театр. мистецтва народів Радянського Союзу. Метод соціалістичного реалізму, що лежить в основі всього рад. мистецтва і літератури, підніс на вищий рівень і мистецтво А. Увібравши в себе великий історичний досвід видатних діячів театру минулих епох, метод соціалістич. реалізму скеровує мистецтво А. на виявлення ідейної суті сценічного образу. Соціалістич. реалізм, зумовивши багатство і різноманітність творчих шукань, стилів і прийомів, нац. особливостей, сприяє розквітові багатонаціонального рад. театру. На Україні за роки Рад. влади виросла велика плеяда визначних майстрів сцени, таких яскравих акторських індивідуальностей, як Бучма, Крушельницький, Литвиненко-Вольгемут, Мар'яненко, Паторжинський, Ужвій, Шумський, Романов, Василько, Романицький, Чистякова та багато інших. Іл. див. на окремому аркуші с. 64—65.

Літ.: Український драматичний театр, т. 2. К. 1959; Станіславський К. С. Моє життя в мистецтві. К., 1955; Білецький О., Мамонтов Я. Український театр, ч. 2. К., 1941; Про мистецтво театру. К., 1954; Саксаганський П. К. Думки про театр. К., 1955; М ар'яненко І. О. Минуле українського театру. К., 1953.

АКТУАЛІЗМ (лат. actualis — діяльний, теперішній, сучасний) — один з методів вивчення історії Землі. Принципом А. є вивчення минулого через пізнання сучасного. А. виник внаслідок боротьби прогресивних природознавців проти теології, догматизму і катастрофізму. А. обстоювали у своїх працях М. В. Ломоносов, пізніше Ч. Лайєль, Ч. Дарвін та ін. Будучи загалом прогресивним, А. в той же час має два методологічно протилежні напрями: порівняльно-історичний і метафізичний. Метафізич. А. автоматично переносить якісні особливості геол. явищ сучасності на минулі епохи, не враховуючи відмінностей різних часів у розвитку всієї Землі і особливостей земної кори. Цей напрям рад. наука відкидає. Виходячи з діа-лектико-матеріалістич. позицій, рад. геологи та ін. дослідники творчо розвивають порів-няльно-історич. А., успішно застосовують його для наук, пояснення питань утворення гірських порід і зв'язаних з ними корисних копалин, для відтворення геол. історії суші, морів і океанів в окремі періоди і епохи. А. протистоїть агностицизму в геології, що його проповідують деякі сучас. бурж. дослідники. Рад. геологи показали важливе теоретичне і практичне значення принципу порівняльно-історич. актуалізму.

Літ.: Енгельс Ф. Діалектика природи. К., 1953, с. 10—11; Ломоносов М. В. О слоях земньїх. М,—Л., 1949; Лайєль Ч. Основные начала геологии, т. 1—2. Пер. с англ. М., 1886; Со-вещание по осадочним породам, в. 1. Доклади. (Гл. ред. акад. Д. С. Белянкин). М., 1952.

АКТЮБІНСЬК — місто, центр Актюбінської обл. Казахської РСР. Розташоване на р. Ілеку (притока Уралу). Залізнич. станція. 97 тис. ж. (1959). Засн. 1869 як фортеця Ак-Тюбе (казах. «білий горб»), з 1891 — місто з сучас. назвою. За роки соціалістич. будівництва і особливо під час Великої Вітчизн. війни А. перетворився у великий індустріальний центр з розвинутою металургійною, маш.-буд., легкою і харч. пром-стю. Заводи: феросплавів, рентгеноапаратури, деталей с.-г. машин, металовиробів, цегельний; м'ясо- і хлібокомбінати; ТЕЦ. Актюбінський хім. комбінат (ст. Алга). Мед. інститут; технікуми: заліз-нич. транспорту і торгово-кооперативний; мед., пед., культ.-освітнє училища; театр, краєзнавчий музей.

АКТЮБІНСЬКА ОБЛАСТЬ — область на Пн. Зх. Казахської РСР. Утворена 10 бер. 1932. Пл. 299,8 тис. км². Нас. 404 тис. чол.

(1959). Поділяється на 12 р-нів. Має 3 міста і 10 селищ міськ. типу. Центр — м. Актюбінськ

Природа. Більша ч. поверхні області — підвищена, слабохвиляста рівнина. Пн. ч. становить Приуральське плато (200—400 м), до якого зі Сх. прилягають невисокі гори Мугоджари (500—600 м); в сх. ч. заходить зх. окраїна Тургайської столової країни, в пд. ч. — відроги плато Устюрт. Корисні копалини: нафта, хром, нікель, вугілля, фосфорити, боксити, золото, кобальт, мідь, буд. матеріали, сіль. Клімат різко континентальний, літо жарке, сухе, з частими суховіями, зима холодна, малосніжна, з віхолами. Пересічна т-ра січня —16,6°, липня +22,2°. Опадів бл. 200 мм на рік. Головні ріки: Емба, Іргіз, притоки Уралу — Ор, Ілек. Більшість рік у нижній течії пересихає і утворює ланцюги озер. В А. о. бл. 150 солоних і прісних озер, багато з них влітку пересихає, утворюючи солончаки, напр. оз. Челкар-Тенгіз. В пн., пн.-зх. і центр, частинах А. о. переважають чорноземи з островами солончаків. На Пд. Сх. — каштанові грунти перемежаються з сіроземами, солонцями і пісками (Великі і Малі Барсуки). Рослинність: на Пн. — степова ковилово-різнотравна; в серед, ч. — полинно-злакова; на Пд. — пустельного і напівпустельного типу. Незначна деревна рослинність лише на Пн., Пн.-Зх. і на Мугоджарах.

Населення. Переважають казахи, живуть також росіяни, українці, татари та ін. Пересічна густота 1,3 чол. на 1 км². Міське нас. становить 44%. Міста: Актюбінськ, Темір і Челкар.

Господарство. А. о. входить до Актюбінського економіч. адм. р-ну. Випуск валової продукції промисловості в 1958 зріс, порівнюючи з 1940, в 6,3 раза. Гол. галузі промисловості: гірнича, хім., металург., металообр. Видобування хромітів (Хром-Тау), нікельової руди (Кімперсай), нафти (Шубар-Кудук), вугілля (Берчогур, Куращасай), фосфоритів (р-н Актюбінська). В А. о.— 137 колгоспів і 33 радгоспи (1959). Основа с. г.— виробництво м'яса, вовни та зерна. Вся посівна пл. (1958) становила 1591,8 тис. га (у 1953— 491,4 тис. га). За 1954— 58 освоєно 1,6 млн. га цілинних і перелогових земель. Провідна культура — яра пшениця (870,6 тис. га); просо (148,4 тис. га), з технічних — соняшник (12,5 тис. га); кормові (268,2 тис. га) (1958). Поголів'я худоби в 1958 (у тис. голів): великої рогатої худоби — 337, в т. ч. корів — 125; овець і кіз — 1462, свиней — 46, коней — 67. Протяжність залізниць—1119 км (1956). Осн. залізнич. магістралі: Оренбург—Ташкент, Гур'єв — Орськ. В А. о. мед. інститут (в Актюбінську), 6 серед. спец. учбових закладів, 2 театри, 2 музеї.

АКУЛИ — переважно пелагічні риби ряду акулоподібних (Selechiiformes). Тіло здебільшого торпедовидне, спин. плавців 1—2, добре розвин. хвостовий плавець з більшою верх. лопаттю. У самців черевні плавці видозмінені на парувальні органи — птеригоподії. Рот на ниж. стороні голови у вигляді попереч. щілини. В щелепах кілька рядів зубів. Втрачені зуби замінюються новими з глибше розміщеного ряду. З кожного боку голови відкривається 5, рідше 6—7 зябрових щілин. Внутр. скелет хрящовий. Розміри А. від 1 м і менше до 20 м. Більшість А. — лижаки. Годуються ін. рибами, деякі — бентосом, а найбільші, зокрема китова А. (Cetorhinus maximus), — планктоном. А. відкладають великі яйця, вкриті роговидною капсулою, або народжують живих малят. Пошир. в морях усього світу, найчисленніші в троп. і субтроп. водах. Прісноводні А. живуть в троп. річках Пд. Америки та Африки. Викопні А. (включаючи вимерлих кладосе-лахій) відомі починаючи з верх, девону. Сучас. А. об'єднані в 3 підряди: 1) давні А. (Hexanchoidei), 2) рогаті А. (Heterodontoidei), 3) справжні А. (Selachoidei). Найчисленніші — справжні А. Серед них: блакитна А., або А.-людоїд (Caracharinus glaucus), риба-молот (Sphyrna zygaena), оселедцьова А. (Lamna cornubica), морська лисиця (Alopias vulpes), колюча А. (род. Squalidae) та ін. У водах УРСР, в Чорному морі, пошир, колюча А. — катран, або морський собака (Acanthias acanthias). Окремі види А. є об'єктами промислу. Використ. печінка (для витоплювання жиру), плавці, м'ясо (в їжу та на кормове борошно) й шкіра (найчастіше як шліфув. матеріал).

Акули: 1 — блакитна; 2 — катран; 3 — оселедцьова; 4 — пилконіс.

АКУЛОВ Іван Олексійович (12. IV 1888-1939) — рад. партійний і державний діяч. Н. у Петербурзі в незаможній сім'ї. До партії більшовиків вступив 1907. Вів революц. роботу в Петербурзі, Самарі, Виборзі. 1918 — 22— секретар Уральського обл., Оренб., Кирг. крайових і Крим. обл. к-тів РКП(б). Активний учасник громад, війни. 1922—27 — член президії ЦК спілки гірників, голова Донецького губ. відділу гірників. На XV з'їзді партії був обраний членом ЦК ВКП(б). В 1927—29 — голова Всеукраїнської ради профспілок, 1929 — секретар ВЦРПС, 1930— 31 — заст. наркома РСІ СРСР і член Президії ЦКК ВКП(б). 1931—32 — перший заст. голови ОДНУ 1932—33 —секретар ЦК КП(б)У, 1933—35 — прокурор СРСР, пізніше секретар ЦВК СРСР.

АКУЛОВ Микола Сергійович (н. 11. XII 1900)—російський рад. фізик-магнітолог. Акад. АН БРСР (з 1940). Проф. Моск. університету (1931-54), Моск. інституту хімічного машинобудування (1955—57), Моск. геологорозвід. інституту (з 1957). Автор багатьох наук. праць, головним чином з феромагнетизму. А. сформулював заг. закон феромагнітних явищ — закон анізотропії, який відіграє значну роль у вченні про магнетизм і ввійшов у рад. та світову науку. А. — основоположник різноманітних методів аналізу феросплавів і виявлення дефектів у металург, виробах. Створив школу рад. магнітологів. Сталінська премія, 1941.

АКУМУЛЯТИВНА ТЕРАСА — тераса, що утворилася в результаті нагромадження відкладів річкових, озерних, морських. Див. Тераси.

АКУМУЛЯТОР електричний (лат. accumulare — нагромаджувати) — оборотний гальванічний елемент для нагромаджування електричної енергії, яку використовують в міру потреби для зовнішніх споживачів. А. широко застосовують на автомобільному, морськ., повітр. і залізнич. транспорті, в радіотехніці, на телеф. і електр. станціях, електрокарах, для освітлення і сигналізації на штучних супутниках Землі, космічних ракетах

тощо. А., як і всяке хім. джерело струму, складається з позитивного і негативного електродів та електроліту, в який вони занурені. Різниця потенціалів, що виникають на межі стикання електродів з електролітом, утворює ерс А. (або напругу А. при розімкнутому колі). Під час розрядки А. енергія хім. реакцій перетворюється на електр. енергію; при зарядці, навпаки, електрич. енергія перетворюється на хімічну. Розрізняють кислотні (свинцеві) і лужні А. Кислотні А. мають високу номінальну напругу (2 в), малий внутрішній опір та відносно високий ккд (до 0,85). Проте невеликий строк служби, недостатня міцність та незадовільна робота при низьких і високих т-рах обмежують їх застосування. Лужні А. (мал.) мають ряд переваг перед кислотними: вони міцніші, не бояться перевантажень, добре працюють в широкому інтервалі т-р, невимогливі до виробничих умов. Осн. їх недолік: низькі ккд (до 60%) і напруга (1,2; 1,25; 1,33 в). За складом електродів

(активної маси) лужні А. поділяють на кадмійо-нікельові, за-лізо-нікельові, цинко-нікельові і срібло-цинкові, а за способом їх утримання — на ламельні і безламельні. Безламельні А. мають підвищену ємність і менші розміри. Останнім часом почали застосовувати стартерні залізо-нікельові А., які працюють при низьких т-рах краще, ніж кислотні. Для одержання великих імпульсних струмів при низьких і високих т-рах та значних змінах атм. тиску застосовують срібло-цинкові А. Кадмійо-нікельові А. можуть бути дуже малих розмірів — 1—3 см² (т. з. ґудзики), їх застосовують у слухових апаратах для глухих та в напівпровідникових радіоприладах. Лужні А. виробляють сухими.

Літ.: Куликов И. Г. Аккумуляторы. М., 1958; Тютрюмов О. С. Автомобильные щелочные аккумуляторные батарей. М., 1958.

АКУМУЛЯЦІЯ (лат. accumulatio — нагромадження) — нагромадження на поверхні суші або на дні водного басейну мінеральних частинок чи органічних залишків в результаті діяльності вітру, текучих вод, льодовиків, вулканів, моря та ін. геол. факторів. Внаслідок А. на земній поверхні утворюються такі форми рельєфу, як акумулятивні рівнини різного походження, акумулятивні тераси, дельти, піщані підводні мілини (бари), берегові вали, дюни, бархани, моренні гряди та ін.

АКУПУНКТУРА (лат. acus — голка та punctura — укол) — лікувальний метод, що полягає у подразненні периферичних нервових розгалужень за допомогою уколів у певні точки тіла (всього таких точок налічується понад 600). А. належить до осн. методів кит. народ, медицини; у Китаї відома з 2 ст. до н. е. З найбільшим ефектом методом А. лікують захворювання периферичної нерв. системи — радикуліт, ішіас та ін., а також ревматизм. Вибір точок зумовлюється характером захворювання; у вибрані точки на встановлену глибину вводять спец. голки, які залишають в тілі протягом 5—15 хвилин.

Лужний акумулятор: 1 — активна маса; 2 — ебонітові палички; 3 — ла-мель позитивної пластинки; 4 — позитивні пластинки; 5 — позитивний полюсний вивід; 6 — вентильна пробка; 7 — негативний ПОЛЮСНИЙ ВИВІД; 8 — кришка; 9— металевий корпус; 10 — негативні пластинки; 11 — ебонітова пластинка.

АКУСТИКА (грец. ακουω — слухаю) — вчення про звук. А. розгалужується на загальну (фізичну), фізіологічну, музичну, архітектурну, електричну (технічну), гідроакустику, атмосферну і військову. Загальна А. вивчає виникнення і поширення механіч. коливань, гол. чин. у діапазоні частот від 16 до 20 000 гц, тобто коливань, що сприймаються вухом. Коливання з частотою, меншою за 16 гц, наз. інфразвуками; коливання з частотою, більшою за 20 000 гц, — ультра-звуками. Фізіологічна А. вивчає утворення звуків мовними органами і сприймання їх органами слуху. Музична А. вивчає природу муз. звуків і співзвучання, а також муз. системи і лади. Архітектурна акустика вивчає звукові процеси в закритих приміщеннях. Електроакустика, або тех. А., займається утворенням, передачею та прийманням і записуванням звуків за допомогою електроприладів. Гідроакустика досліджує поширення звуків у воді. Атмосферна А. вивчає звукові процеси в атмосфері. Військова А. охоплює питання звукової розвідки, зву-ковловлювання, звукомаскування тощо. Акустичні вимірювання застосовують у різних галузях науки і техніки. Так, за допомогою ехолота швидко і з великою точністю вимірюють глибину моря, нафтових свердловин та ін. Широко застосовують ультразвуки, наприклад, для стерилізації продуктів, для прискорення хімічних реакцій та прискорення росту рослин, для лікування невритів, невралгії, ішіасу, для дослідження властивостей рідин і твердих тіл, ультразвукової дефектоскопії тощо

Акустика — одна з найдавніших галузей фізики; виникнення її зумовлене потребою пояснити явища слухання мови. Ще в 4 ст. до н. е. Арістотель вважав, що тіло, яке звучить, викликає стискання і розрідження повітря, розрізняв висоту, силу і тембр звуків, пояснював луну відбиттям звуку. Перші правильні уявлення про звук виникли в 1 ст. За середньовіччя розвиток А., як і всіх наук, припинився і відновився лише з 16 ст. Г. Галілей і франц. учений М. Мерсенн встановили закон коливання струн. Перший розрахунок швидкості звуку в повітрі зробив 1687 І. Ньютон. У 18 ст. виникла теоретична А. В 1740—50 Л. Ейлер, Д. Вернуллі і Ж. Д'Аламбер розробили теорію коливання струн і пояснили походження обертонів. У 19 ст. великий вклад у розвиток фізичної і фізіологічної А. вніс Г. Ґельмгольц. Вперше весь матеріал про акустичні явища викладено з точки зору єдиної теорії у працях Дж. Релея. Дуже розвинулася А. в 20-х рр. 20 ст. внаслідок винайдення електронних ламп і підсилювачів. Особливого роз витку А. набула у зв'язку з поширенням радіомовлення. Тепер А. розвивається як прикладна наука і тісно пов'язується з різними галузями науки і техніки.

АКУСТИКА МУЗИЧНА - наука, яка вивчає природу музичних звуків і співзвучностей, закони їх сприймання, музичні системи та лади і процеси, що відбуваються в голосовому апараті людини при співі та в муз. інструментах під час гри на них. А. м. грунтується на фізичній акустиці (закони коливання пружних тіл, закони резонансу тощо) та психофізіології слуху (властивість органу слуху, слухові відчуття). В свою чергу А. м. служить основою для розуміння явищ, які розглядаються в елементарній теорії музики, гармонії, оркестровці, що безпосередньо зв'язує А. м. з муз. творчістю та виконавським мистецтвом.

Літ.: Музыкальная акустика. М., 1954.

АКУСТИЧНЕ ЗОНДУВАННЯ — дослідження високих шарів атмосфери за допомогою спостережень над проходженням звуку. Траєкторії звукових променів в атмосфері змінюються залежно від вертикального розподілу фіз. властивостей атмосфери. У зв'язку з цим звукові хвилі можуть повертатися з високих шарів до земної поверхні і утворювати аномальні зони чутності. Вивчаючи особливості поширення звуку, можна зробити висновки про властивості й будову атмосфери на великих висотах.

АКУСТИЧНИЙ ОПІР — добуток густини середовища р на швидкість звуку V в ньому. При т-рі 20°С А. о. повітря становить 44, води — 144 000, заліза — 4 000 000 г/см²*сек. Якщо I₁ — інтенсивність звуку в першому середовищі, то при нормальному падінні хвиль на поверхню поділу інтенсивність звуку в ін. середовищі I₂= βI₁, де β — коеф. проникнення звуку; за формулою Релея: β = = 4(ρ₁v₁:ρ₂v₂):(ρ₁v₁:ρ₂v₂ + 1)². Коли ρ₂v₂ >> ρ₁v₁, то (3 ≈ 4ρ₁v₁ : ρ₂v₂ є мала величина, тобто в ін. середовище проникає незначна енергія, напр. при переході звуку з повітря у воду. Ці формули непридатні, якщо звук проходить крізь тонку стінку, яка сприймає і передає коливання, як велика мембрана.

АКУСТИЧНИЙ ПЕРЕТВОРЮВАЧ — прилад, який перетворює акустичні коливання в електричні або навпаки. Найпростішими А. п. є мікрофон і репродуктор. Перший перетворює акустичні коливання мембрани в електричні коливання кола мікрофона, другий — електричні коливання кола репродуктора в акустичні коливання мембрани. До А. п. належить також генератор ультразвукових коливань (див. Випромінювач ультразвуку). Природним А. п. є вухо, в якому акустичні коливання перетворюються в подразнення нервових закінчень внутрішнього вуха.

АКУСТРТЧНІ ВИМІРЮВАННЯ — вимірювання основних акустичних величин: швидкості, інтенсивності (сили), висоти, тембру і тиску звуку. Швидкість звуку вимірюють кількома методами (залежно від середовища). У повітрі її легко визначають, спостерігаючи явище резонансу при піднесенні камертона до мірного циліндра (мал.). У твердих тілах швидкість звуку обчислюється за формулою

v = sqrt(E/ρ) , де E — модуль пружності, ρ — густина середовища. Інтенсивність, або сила, звуку вимірюється потоком звукової енергії

через 1 см² за 1 сек. Вимірювання інтенсивності звуку провадять звичайно у закритих приміщеннях. При цьому вимірюють поглинання звуку різними поверхнями, тобто визначають відношення поглинутої звукової енергії до падаючої. Для закритих приміщень істотне значення має вимірювання часу відзвуку, тобто часу, на протязі якого інтенсивність звуку зменшується до порога чутності. Акустична якість приміщень характеризується часом, протягом якого інтенсивність звуку зменшується в 10⁶ разів (реверберація). Важливе значення має вимірювання інтенсивності ультразвуку, при якій починається явище кавітації. Висота і тембр звуку визначаються з допомогою різних резонаторів, виготовлених для певних частот. Найкращими є кульові резонатори Гельмгольца.

АКУСТИЧНІ ФІЛЬТРИ - системи, які пропускають або затримують звукові хвилі в певному діапазоні частот. Прикладом А. ф. є система, зображена на малюнку. Вона затри-

мує коливання, частоти яких вищі за Т7=»

де p — пружність повітря в об'ємі V, m — маса повітря в трубі l. Складнішим А. ф. можна вважати автомобільний глушник. А. ф., які пропускають всі частоти від нульової до заданої, наз. низькочастотними; ті, які пропускають частоти, вищі за задану, — високочастотними, а ті, які пропускають вузький діапазон частот, — смуговими.

АКУШЕРСТВО (франц. accoucher — народжувати) — наука про фізіологічні та патологічні процеси, що відбуваються в організмі жінки в зв'язку з вагітністю, під час родів, а також в післяродовий період. А. вивчає і застосовує профілактичні, діагностичні й лік. заходи, що забезпечують сприятливий перебіг вагітності, родів та післяродового періоду; завдання А. — подавати відповідну допомогу в разі ускладненого чи патологіч. перебігу їх. Крім того, А. вивчає фізіологіч. та патологіч. процеси, що відбуваються в організмі новонародженої дитини протягом перших днів її життя, розробляє і застосовує найдоцільніші заходи догляду за дітьми цього віку.

А. є однією з найстаріших галузей медицини. Деякі відомості з А. мали народи Старод. Єгипту, Індії, Іудеї та ін. А. як наука виникло у Франції, де ще в 13 ст. була відкрита палата для роділь. У Росії А. почало розвиватися з 2-ї пол. 18 ст. В Москві і Петербурзі за ініціативою лікаря П. 3. Кондоїді 1757 було відкрито школи для підготовки «повивальних бабок». У дальшому розвитку вітчизн. А. велика роль належить основоположнику рос. наук. акушерства Н. М. Амбодику-Максимовичу, що написав перший значний посібник з цієї галузі. Перші акушерські клініки при університетах були відкриті у Москві (1806, на 4 ліжка), Харкові (1829), Казані (1833), Києві (1844). З 19 ст. почався невпинний розвиток вітчизн. наукового й практичного А. Цьому сприяли праці видатних вітчизн. вчених 19—20 ст.: Д. І. Левитського, Г. І. Корабльова, К. Ф. Слав'янського, В. С. Груздьова, Д. О. Отта, В. Ф. Снєгірьова і, зокрема, укр. вчених І. П. Лазаревича, О. П. Матвєєва, Г. Є. Рейна, М. П. Толо-чинова, Л. І. Бубличенка, Г. Ф. Писемського, В. М. Орлова та ін. За Рад. влади А. як наука й організація родопомочі досягло значно вищого рівня, ніж у капіталістич. країнах.

Радянське А. наполегливо опрацьовує багато питань, серед яких — полегшення перебігу вагітності, запобігання т. з. пізнім токсикозам та ін. ускладненням вагітності й родів, знеболювання родів, боротьба з надмірною втратою крові під час родів, з передчасними та затяжними родами, з травмою новонароджених, з мертвонароджуваністю і ранньою смертністю новонароджених, з материнською смертністю (взагалі мізерно малою) та ін. Розвиток рад. А. відбувається в тісному зв'язку з ін. галузями теоретич. і практич. медицини — фізіологією, хірургією, бактеріологією, гінекологією та ін. В СРСР працює понад 100 кафедр А. і н.-д. інститутів охорони материнства і дитинства, які готують кваліфіковані акушерські кадри і опрацьовують актуальні питання А. В УРСР на 1 січня 1959 розгорнуто 28 549 родильних ліжок; колгоспних родильних будинків було 7306. В 1958 стаціонарна допомога була подана в містах 99,5% роділь, у сільс. місцевостях — 96,7%. Треба зазначити, що питома вага стаціонарної родопомочі на Україні до Великої Жовтн. соціалістич. революції дорівнювала лише 3—5%. Рад. законодавство передбачає всіляке сприяння материнству, створює сприятливі умови для вагітних і матерів. Ще 8. VII 1944 був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства й дитинства», про встановлення почесного звання «Мати-героїня» і заснування ордена «Материнська слава» і «Медалі материнства».

Літ.: Скробанський К. Акушерство. К., 1941.

АКЦЕНТ (лат. accentus — наголос) — 1) Маловживаний синонім наголосу. 2) Графічні знаки, якими позначають наголос (напр., у грец. мові) і деякі особливості голосних звуків, напр., у франц. мові значком accent aigu (é) позначають більш закриту вимову звука, значком accent grave (è) — більш відкриту, значком accent circonflèxe (ê) — відкриту довгу вимову звука «e». 3) Мимовільне спотворювання звуків нерідної мови людиною, зумовлене артикуляц. базою своєї рідної мови. 4) (Муз.) — виділення окремого звука або акорду шляхом його посилення (позначається: >, sf та ін.) чи ритмічного подовження, зміни гармонії, тембру, напряму мелодичного руху і т. п.

АКЦЕНТНИЙ ВІРШ (або літературний тонічний вірш) — система віршованих рядків, ритмічна єдність яких грунтується на точно визначеній кількості наголосів, незалежно від заг. кількості складів. Термін А. в. останнім часом застосовують до літ. творів, щоб відрізнити їх від тонічних творів народ. поезії. До А. в. широко почали звертатися в 20-х рр. укр. рад. поети.

АКЦЕНТОЛОГІЯ (лат. accentus — наголос, грец. λογος — вчення) — вчення про наголос, інтонацію та тривалість голосних звуків (часокількість). А. вивчає і характеризує систему словесних наголосів, їх історич. зміни в окремих мовах та взаємозв'язки у групі споріднених мов, переважно індосвроп. Напр., сучас. мовознавством визнано, що сх.-слов. та пд.-слов. мови є важливим джерелом для відтворення найдавнішої акцентологічної системи всіх слов. мов. Велику цінність мають сх.-слов. писемні пам'ятки, в яких позначено наголос. На Україні питання А. розробляє Л. А. Булаховський.

АКЦЕПТ (лат. acceptus — прийнятий) — 1) Згода прийняти умови, що містяться у пропозиції вступити в договір. 2) Форма розрахунків, при якій платіжна вимога, виписана постачальником, оплачується банком тільки після згоди боржника. 3) А. векселя — підпис платника на переказному векселі, що засвідчує його згоду на сплату поданого векселя. А. чека або комерц. векселя банком означає, що банк гарантує його оплату.

АКЦЕСОРНІ МІНЕРАЛИ — породоутворюючі мінерали, які містяться в гірських породах у малих кількостях (звичайно не більше 1% об'єму породи) і не впливають на визначення породи. Такі А. м., як циркон, апатит, монацит, магнетит, для багатьох порід є обов'язковою домішкою. Більшість А. м. магматичних порід виділяється на поч. кристалізації магми. Вивчення асоціацій А. м., їхнього хім. складу та кількісних співвідношень між ними є важливим моментом у дослідженні гірських порід. Як характерна домішка багатьох формацій гірських порід А. м. дають можливість вирішувати питання генетичного зв'язку та вікових відношень між ними.

АКЦИДЕНЦІЯ (лат. accidens — випадковість) — випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість. Це поняття найбільше вживалося в середньовічній схоластиці, а також у філософії 17—18 ст. А. як мінливий стан протиставлялася субстанції як незмінній суті речей.

АКЦИЗ (лат. accido — обрізую) — в капіталістичних країнах один з головних видів непрямих податків на товари внутрішнього виробництва. А. обкладаються переважно предмети масового споживання (сіль, чай, цукор, кава, сірники тощо), тому він всім своїм тягарем лягає на плечі трудящих мас. В перші роки непу А., принципово відмінний від А. в капіталістич. країнах, використовувався в СРСР. Застосуванням А. рад. д-ва регулювала ціни, при цьому найвищий А. встановлювався на предмети розкоші. Кошти від А. надходили в державний бюджет і спрямовувались на розвиток соціалістич. г-ва. Після податкової реформи 1930—31 всі види А. в СРСР були скасовані. Див. Податки.

АКЦІЙ (сучас. Пунта) — мис на зх. узбережжі Греції. Біля А. 2 вересня 31 до н. е. відбулась битва між флотом Октавіана (Августа) і об'єднаним флотом Марка Антонія та єгип. цариці Клеопатри. Перемога біля А. дала можливість Октавіану встановити єдиновладдя в Старод. Римі і поклала початок Римській імперії.

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО — компанія, утворювана об'єднанням багатьох індивідуальних капіталів в один акціонерний капітал шляхом випуску акцій. Прибутки А. т. розподіляються між акціонерами у вигляді дивіденду. Виникнення і розвиток А. т. зумовлені, з одного боку, властивою капіталістич. виробництву тенденцією до необмеженого розширення і, з другого боку, обмеженістю капіталів у окремих капіталістів. А. т. часто створювались для будівництва великих капіталістич. підприємств, залізниць, каналів тощо. Діяльність А. т. сприяє централізації капіталу і концентрації виробництва. Величезне значення в цьому має система участі, при якій одне А. т. («т-во мати») набуває контрольний пакет другого А. т. (дочірнього), а це т-во, в свою чергу, третього А. т. і т. д. Формально вищим органом А. т. є загальні збори акціонерів, які обирають правління, призначають службових осіб, розв'язують основ. питання діяльності А. т. Але кількість голосів власника акцій на загальних зборах визначається числом акцій, якими він володіє. Тому фактично в А. т. верховодять фінансові магнати, які зосередили в своїх руках контрольний пакет акцій. Апологети імперіалізму твердять, що А. т. є форма «демократизації капіталу», при якій зникають класові суперечності. Насправді ж більшість акціонерів має незначну кількість; акцій і не відіграє ніякої ролі в управлінні А. т. Абсолютна більшість населення капіталістич. країн не має акцій. В США 65—70% загальної суми акцій належить фінансовим магнатам, з яких кожний володіє акціями на 100 тис. дол. і більше. При допомозі А. т. вони підпорядковують і використовують кошти дрібних і середніх акціонерів, одержують найбільшу частину дивідендів А. т., а також великі суми засновницького прибутку. А. т. є формою панування мо-нополістич. капіталу.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. 1 [розд. 23], т. 2 [розд. 27 і 29]. К., 1954; Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 19. Озброєння і капіталізм, т. 22. Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму; Брегель Э. Я. Ссудный капитал и кредит. М., 1955, с. 32—43; Монополистический капитал США после второй мировой войны. М., 1958, с. 3—146.

АКЦІЯ (лат. actio — дія) — цінний папір, який є свідоцтвом про участь в капіталі акціонерного товариства і дає право на одержання частини його прибутків.

АКЧАГИЛЬСЬКЕ МОРЕ - морський басейн, що існував за акчагильського часу. А. м. займало майже всю територію сучас. Каспію, Прикаспійської западини і поширилось далі на Пн. по долинах сучас. рік Волги, Ками та їхніх приток. Фауна молюсків А. м. свідчить про значну солоність цього басейну. Досі не встановлено, звідки прийшла акча-гильська трансгресія. Вважають, що А. м. мало зв'язок з відкритим морем на Півночі.

АКЧАГИЛЬСЬКИЙ ВІК І ЯРУС — пізній вік пліоценової епохи неогенового періоду. Провідними окам'янілостями А. я. є двостулкові молюски: Avimactra subcaspia, А. karabudasica, Cardium dombra; остракоди: Candona convexa, C. combiba; деякі черевоногі та ін. Відклади А. я. поширені в Прикаспійській низовині, в бас. р. Волги, на Пн. Кавказі, в Закавказзі, на п-ові Мангишлак та ін. Спочатку А. я. відносили до раннього міоцену, пізніше М. І. Андрусов відніс його до пізнього пліоцену, він же в 1911 ввів і назву

А. я. за місцем перших знахідок (урочище Акчагил на Красноводському півострові).

АЛАБАМА — штат на Гід. СІЛА. Пл. 133,7 тис. км². Нас. 3151 тис. чол. (1957), в т. ч. 32% негрів. В містах живе 44% нас. Адм. центр — м. Монтгомері. Пд. частина А.—низинна, місцями заболочена рівнина; пн. ч.— підвищена. Клімат помірний, теплий, на Пд.— субтропічний. Пересічна т-ра січня +9°, липня +28°. Опадів до 1580 мм на рік. Гол. ріка Алабама. Основна с.-г. культура — бавовник (збір 120 тис. т, 1957). Посіви кукурудзи, овочівництво. Розведення великої рогатої худоби (1816 тис. голів на 1. І 1958), свиней, овець. Видобування вугілля, заліз. руди, природного газу. А.— значний район чорної металургії (центр — м. Бірмінгем). У 1958 потужність по чавуну 4,9 млн. т, по сталі 4,3 млн. т. Виробн. цементу, алюмінію, текстильна, хім., лісова, целюлозна пром-сть. На р. Теннессі каскад потужних ГЕС. 7,5 тис. км з-ць. Морський порт Мобіл.

АЛАБЯН Каро Семенович (26. VII 1897— 5. І 1959) — рад. архітектор, дійсн. чл. АБіА СРСР, член КПРС з 1917, депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань. Н. в м. Кіровабаді. Закінчив Вищий художньо-технічний інститут (Вхутеін) в Москві (1929), працював в інституті «Моспроект». Визначні роботи А.: Центр, театр Рад. Армії в Москві (1934—40, співавтор — арх. В. М. Симбірцев), ген. план відбудови Сталінграда (1945, співавтор — М. X. Поляков та ін.), морський вокзал в Сочі (1955) та ін.

АЛАВЕРДІ — місто, центр Алавердського р-ну на Пн. Вірм. РСР; розташоване на р. Дебеді (бас. Кури). Залізнич. станція. Нас. 16,8 тис. чол. (1959). Один з найстаріших центрів мідеплавильної промисловості в СРСР. Мід-но-хім. комбінат (виробляє мідь, суперфосфат, мідний купорос, сірчану кислоту).

АЛАВЕРДІ — кафедральний собор поблизу м. Телаві (Кахетія), визначний пам'ятник груз. архітектури 1-ї пол. 11ст. За типом — це хрестокупольний храм з абсидами з двох (пд. і пн.) і галереями з трьох (пд., пн. і зх.) боків. Характеризується стрункістю пропорцій, злагодженістю плану, стриманістю декоративного оздоблення та досконалістю конструкцій.

Храм Алаверді у Грузії.

Літ.: Северов Н. П. Памятники грузинского зодчества. М., 1947.

АЛАГІР — місто, центр Алагірського р-ну Пн.-Осет. АРСР, на р. Ардоні, на Воєнно-Осетинській дорозі. Залізнич. станція. Нас. 15,1 тис. чол. (1959). 3-ди — цементний, будматеріалів, консервний; транспортно-механічні майстерні, мебльова ф-ка. Поблизу А.—відоме Садонське родовище свинцево-цинкових руд та поклади мергелю. За 9 км від А.— бальнеологічний курорт Тамиськ.

АЛАЗАНІ (груз. алазані — вогке місце) — ліва притока р. Кури. Бере поч. на сх. схилах г. Барбало (В. Кавказ). Довж. 410 км, пл. бас. 18 310 км². У верхній ч. — типова гірська річка; по виході з гір тече Кахетинською долиною. У нижній течії перетинає гірське пасмо і має пороги. Використовується для зрошення.

АЛАЗЕЙСЬКЕ ПЛОСКОГІР'Я — плоскогір'я в Якут. АРСР, на вододілі річок Індігірки, з одного боку, Колими й Алазеї — з другого. Пересічна вис. 200—400 м. Над хвилястою поверхнею підносяться окремі плоскі кристалічні масиви вис. 400—800 м. А. п. складене осадочними породами з масивами гранітів і сієнітів. До вис. 450 м — модринова тайга, вище — тундрова рослинність.

АЛАЗЕЯ — річка на Пн. Сх. Якут. АРСР. Впадає у Сх.-Сибірське м. двома рукавами, утворюючи бар. Довж. 973 км. Бере поч. у пд. частині Алазейського плоскогір'я. Русло дуже покручене. Живлення річки дощове і снігове. Скресає в кінці травня — на поч. червня, замерзає в кінці вересня — на поч. жовтня. Гол. притока — Россоха. В долині — модринова тайга і тундрова рослинність; багато озер.

АЛАЗОНИ — плем'я, що жило в 1-му тис. до н. е. по р. Пд. Бугу до місця його найбільшого зближення з р. Дністром. За даними Геродота, А. були сусідами скіфів-орачів, займались землеробством, вирощували зернові культури, в т. ч. просо, сочевицю, а також цибулю, часник. А. відносять до протослов'ян.

АЛАЙСЬКА ДОЛИНА — міжгірна улоговина між Алайським та Заалайським хребтами в Кирг. РСР та Тадж. РСР. Лежить на висоті бл. 3000 м. Простягається на 130 км з Зх. на Сх. при ширині від 8 до 22 км. Пл. 1712 км². Зрошується р. Кизилсу; має багато сухих русел та піщаних масивів. Клімат різко континентальний, суворий. Днище А. д. вкрите степовою рослинністю (типчак, ковиль та деякі субальпійські рослини). Одне з кращих високогірних пасовиськ СРСР. В зх. частині А. д.—поливне землеробство.

АЛАЙСЬКИЙ ХРЕБЕТ — хребет Паміро-Алайської гірської системи, з Пд. обмежовує Ферганську долину. Вис. в зх. частині до 6000 м. А. х. складається з різноманітних піщано-глинистих порід крейдової і третинної систем; подекуди виходять на поверхню палеозойські відклади; в області головного підняття виступають кристалічні породи та метаморфічні сланці; пд. схили круті, пн.— пологі. У зх. ч. — сніги та льодовики. В передгір'ях до 1500 м — напівпустельна і степова рослинність, на вис. 1500—2000 м — злакові луки та ліси з арчі, які вище (3000 м) переходять в альпійські луки.

АЛАКОЛЬ — безстічне солоне озеро на Сх. Каз. РСР. Площа бл. 2080 км², глиб. бл. 45 м. В озеро впадає р. Емель. А. через протоки зв'язане з озерами Уяли, Сасикколь, Джаланашколь, утворюючи озерну систему (бас.

55 тис. км²) в западині між хр. Джунгарським Алатау і Тарбагатаєм. Пром. риби: маринка, губач, окунь, сазан (акліматизований з 1933).

АЛАЛІЯ (грец. α — без і λαλια — розмова) — відсутність або обмеженість мови у дітей внаслідок недорозвинення або пошкодження мовних ділянок гол. мозку. Розрізняють моторну і сенсорну А., при яких відповідно порушуються функції лобно-тім'яних і скроневих ділянок кори головного мозку. Моторна А. характеризується тим, що дитина розуміє звернену до неї мову, але сама не говорить. Сенсорна А. характеризується розладом розуміння мови при збереженні елементарного слуху. А. слід відрізняти від приглухуватості, глухонімоти та глибокої розумової відсталості. Навчання мови алаліків починається, як правило, на четвертому-п'ятому році життя. Алаліки шкільного віку навчаються в спеціальних школах.

АЛАНДСЬКІ ОСТРОВИ (Åland, Ahvenanmaa) — група понад 6500 о-вів і скель у Балтійському м. при вході в Ботнічну зат. Належать Фінляндії. Пл. 1505 км². Заселені постійно лише 90 о-вів. Нас. 22,1 тис. чол. (1956), гол. чин. фін-ни, шведи. Найбільший о. Аланд. Адм. центр— м. Маріанхаміна. Господарство: молочно-м'ясне скотарство, городництво, рибальство. За своїм положенням А. о. мають важливе стратегічне значення. За мирним договором з Фінляндією, А. о. повинні залишатися демілітаризованими.

АЛАНИ — одно з сарматських племен. У 6—4 ст. до н. е. А. кочували в поволзьких і приуральських степах. У серед. 1 ст. н. е. А. займали Приазов'я і Пн. Кавказ. Частина їх переселилася на Дунай і разом з ін. племенами вела боротьбу з Римом. У 2 ст. А. очолили союз сарматських племен. У 4 ст. А. підкорили гупни. Після розпаду гуннської д-ви А. роздробилися на кілька груп. Одна з них разом з вандалами вирушила до Іспанії і Пн. Африки, друга — оселилася в Добруджі. Пн.-кавказьких А. вважають предками осетинів. Могильники А. відомі в Криму, на Кавказі, Сіверському Дінці та пониззі Дніпра.

АЛАНІН (α—амінопропіонова кислота) CH₃CH(NH₂)COOH — одна з амінокислот.

АЛАНТОЇС — одна із зародкових оболонок у плазунів, птахів і ссавців. Утворюється як мішкоподібний виріст задньої кишки зародка. Виконує функції ембріональних органів дихання, виділення і живлення. У плазунів і птахів А. вкриває весь зародок. У ссавців він значно менший і бере участь в утворенні плаценти та пупкового шнура. В А. є густа сітка кровоносних судин, завдяки яким здійснюється газообмін зародка з навколишнім середовищем або його зв'язок з організмом матері (у ссавців).

АЛАПАЄВСЬК — місто обласного підпорядкування Свердл. обл. РРФСР, на р. Нейві. 49,9 тис. ж. (1959). Залізнич. вузол. А. засн. 1702 з побудовою металург. заводу. Центр великого залізорудного району. Металург. і залізорудна пром-сть, верстато- і маш.-буд. заводи, азбестовий і деревообробний комбінати. Театр, краєзнавчий музей, верстатобудівний і гірничозбагачув. технікуми, мед. училище, муз. школа — в будинку, де в дитинстві жив П. І. Чайковський.

АЛАРІХ І (бл. 370—410) — король вестготів [395—410]. Робив руйнівні наскоки на сх. і зх. частини Римської імперії. В 395 спустошив Пд. Грецію. В 401 вдерся в Італію, але в 402 його розбив Стіліхон. В 410 захопив і пограбував Рим. Напади А. наблизили крах Зх. Римської імперії.

АЛАТАУ (Пістряві або Снігові гори; кирг. ала — пістрявий, тау — гора)— назва кількох значних гірських хребтів у Серед. Азії і в Сибіру: Джунгарський А., Заілійський А., Киргизький А., Кузнець-кий А., Кунгей-А., Терскей-А. та ін.

АЛАШАНЬ (Цзяляньшань) — гірський, дуже розчленований хребет у Китаї, в пров. Ганьсу. Простягається з Пн. на Пд., довжина бл. 270 км. Вис. до 3600 м. Відокремлює родючу і густозаселену долину р. Хуанхе від піщаної пустелі Алашань. Біля підніжжя А. рослинність напівпустельна і пустельна, вище на схилах—ліси (дуже вирубані) і гірські луки.

АЛАШ-ОРДА — контрреволюційна буржуазно-націоналістична організація в Казахстані 1917—20. Партія «Алаш» організувалась у липні 1917. В грудні 1917 створено «уряд» А.-О., який почав збройну боротьбу проти Рад. влади. В січні 1918 «уряд» А.-О. втік з Оренбурга, а в 1919—на ноч. 1920 трудящі Казахстану разом з Червоною Армією розгромили загони алаш-ординців.

АЛБАНІЯ, Народна Республіка Албанія (алб. Shqipni).

Загальні відомості. А. — держава, розташована в зх. частині Балканського п-ова на узбережжі Адріатичного м. Пл. 28,7 тис. км². Нас. 1462 тис. чол. (1957). Столиця — м. Тірана.

Населення — бл. 97% албанців, решта — греки, турки, болгари, македонці. Міського нас. 27,5% (1955). Держ. мова—албанська. За межами А. проживає понад 1 млн. албанців, найбільше в Югославії (Косово-Метохія).

Державний устрій. Народна Республіка А.— д-ва соціалістичного типу. Найвищим органом державної влади А. є Народні збори, які обираються на 4 роки за нормою 1 депутат на 8 тис. населення. В період між сесіями верховну владу здійснює Президія, що обирається Народ. зборами і підзвітна їм у своїй діяльності. Вищим виконавчим і розпорядчим органом держ. влади є уряд, глава і члени якого призначаються та звільняються Народ. зборами. Уряд відповідальний перед Народ. зборами і підзвітний їм. Адміністративні одиниці А.—села, локалітети (волості), міста, райони і області. Місцевими органами держ. влади є відповідні народні ради, що обираються на 3 роки. Ради мають виконавчі і розпорядчі органи. У виборах беруть участь усі громадяни А. віком від 18 років.

Природа. А. — переважно гірська країна. На Пн. — Північно-Албанські Альпи вис. до 2700 м, на Пд.—Південні Альпи, між ними Центр. масив гір вис. 2000—2400 м, розчленований долинами річок. Вздовж узбережжя моря, від оз. Шкодер до зат. Вльора, приморська рівнина довж. бл. 200 км, шир. 10—30 км. Клімат примор'я субтропіч., середземноморський, з жарким сухим літом (липень +25°), м'якою і вологою зимою (січень +5°); у гірських районах більш континентальний, з вертикальною зональністю,

взимку морози іноді до —20°. Опадів від 1000 до 2500 мм на рік. Ріки А. несудноплавні, використовуються для зрошення і вироблення гідроенергії (особливо Дрін, Семані, Шкумбіні). А. частково належать великі озера: Шкодер, Охрідське, Преспа. На рівнині переважно бурі грунти. На горбах і схилах гір розвинута флора маквісу, в передгір'ях дубові, вище букові, соснові і смерекові ліси, на вис. 1400—1700 м альпійські луки. Найважливіші корисні копалини: нафта, натуральний бітум, мідь, хром. У надрах А. є золото, боксити, азбест та інша мінер. сировина.

Історія. З 1 ст. до н. е. територія сучас. А. входила до складу Римської, а з 395 по 1347—Сх. Римської імперії (Візантії); пізніше окремі її частини були під владою болг. і серб, феодалів. З 1389 почалося завоювання А. турками. Внаслідок всенарод. повстання на чолі з Георгієм Кастріотом (Скандербегом) в середині 15 ст. майже вся А. була визволена від турків. Після смерті Скандербега А. була повністю загарбана турками (1479). Не раз протягом 500 років алб. народ повставав проти тур. неволі. Відомості про героїчну боротьбу алб. народу проти іноземних гнобителів надійшли на Україну від албанців (арнаутів), які в 17—18 ст. значними групами селилися на пд.-українських землях. Під впливом першої рос. революції 1905—07 і молодотурецької революції 1908 в А. 1912 вибухнуло велике народ, повстання проти тур. панування, і 28 листопада у Вльорі з'їзд представників різних верств населення проголосив А. незалежною д-вою. Тимчасовий уряд очолив Ізмаїл Кемаль-бей. Незалежність А. була визнана Лондонською конференцією послів (20 грудня 1912) і Лондонським мирним договором, укладеним після першої Балканської війни. Проте над А. був встановлений протекторат шести великих д-в. На алб. престол був посаджений нім. принц Вільгельм Від (відомий як Вільгельм І) [з березня по вересень 1914]. Сел. війна, яка спалахнула в А., примусила його втекти. Під час першої світової війни, коли Антанта за таємним договором 1915 фактично продала А. Італії, а також при укладенні Паризького мирного договору А. стає об'єктом зазіхань імперіалістич. держав.

Велика Жовтн. соціалістич. революція викликала нове піднесення визвольної боротьби алб. народу. В результаті народ. повстання (червень 1924) було скинуто уряд феод.-мусульм. кліки Ахмета Зогу, який вірно служив імперіалістич. д-вам. Новостворений уряд епіскопа Фан Нолі не пішов далі обіцянок і втратив підтримку народу. В грудні 1924 при допомозі іноземних імперіалістів владу в А. знову захопив Ахмет Зогу, оголосивши себе спочатку президентом республіки, а з 1928— «королем албанців». Антинародна політика Зогу фактично перетворила А. на італ. колонію. В квітні 1939 фашистська Італія окупувала А., включивши її до складу «Італійської імперії». Але алб. народ не скорився іноземним загарбникам. Вітчизн. війна рад. народу окрилила його на визвольну боротьбу. В 1941 з окремих комуністич. груп, що виникли в А. в 30-х рр., утворилася Компартія А., яка очолила партизанську боротьбу. В окупованих ворогом районах виникли підпільні органи народ.-демократич. влади.

18 грудня 1942 Рад. уряд опублікував декларацію, в якій висловлював співчуття боротьбі алб. патріотів, заявивши про невизнання Радянським Союзом претензій Італії на алб. територію і про свою надію бачити А. незалежною. В цей час партизанські загони А. реорганізуються в Народ.-визвольну армію, яку очолив перший секретар ЦК Компартії А. Енвер Ходжа. До осені 1943 значна ч. території А. була визволена від італ. окупантів, але натомість прийшли нім. фашисти. В ході боротьби з фашистськими окупантами у визволених р-нах зміцнювались основи народно-демократич. ладу. На 1-му Антифашистському конгресі нац. визволення 24 травня 1944 в Перметі функції найвищого законодавчого органу були передані Антифашистській раді, а виконавчого — Комітетові нац. визволення, який на 2-му Антифашистському конгресі в жовтні 1944 був перетворений в Тимчасовий демократич. уряд на чолі з Е. Ходжа. В дні переможного наступу рад. військ на Балканах Народно-визвольна армія А. 17 лист. 1944 визволила Тірану, а 29 лист. 1944—всю Албанію.

Перемога Радянського Союзу у Великій Вітчизн. війні проти фашистських агресорів допомогла алб. народові вигнати загарбників і в той же час не допустити окупації країни англо-амер. військами. В грудні 1945 відбулись перші в історії А. заг. демократичні вибори до Установчих зборів. 11 січня 1946 А. було проголошено народною республікою, а 14 березня схвалено її конституцію. 1945—46 народ. уряд здійснив аграрну реформу, націоналізацію промисловості, банків і транспорту. Це створило умови для переходу народно-демо-кратич. д-ви до нового етапу свого розвитку— етапу будівництва основ соціалізму. Здійснення народ.-госп. планів забезпечило величезні успіхи в індустріалізації країни, сприяло зростанню рядів робітн. класу і розвиткові соціалістич. відносин на селі.

Народна А. зміцнює дружні відносини з Радянським Союзом та ін. країнами соціалістич. табору. В лютому 1949 А. увійшла до Ради економіч. взаємодопомоги. В січні 1951 Народні збори А. прийняли Закон про захист миру. В 1955 А. підписала Варшавський договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу з ін. єврон. соціалістич. д-вами. 1955—58 алб. уряд двічі проводив скорочення збройних сил республіки. В грудні 1955 А. прийнята в члени ООН. Радянський Союз подає безкорисливу допомогу А. в здійсненні індустріалізації країни, механізації с. г. З кожним роком міцніє дружба і ширшають культ. зв'язки алб. народу з народами СРСР, в т. ч. з українським. Зав'язалась дружба алб. і укр. міст: Дурреса й Одеси, Корчі й Ізмаїла. В 1958 створено укр. відділення Т-ва радянсько-албанської дружби. В А. і в УРСР проводяться дні алб. і укр. культури.

В травні 1959 А. відвідала партійно-урядова делегація СРСР на чолі з М. С. Хрущовим. Цей візит відіграв велику роль в дальшому зміцненні дружби між албанським і радянським народами, єдності країн соціалістич. табору.

Політичні партії і громадські організації. Албанська партія праці (АПП), створена в листопаді 1941, до 1948 називалась Комуністичною партією А. (КПА). На липень

1958 в АПП було понад 50 тис. членів і кандидатів. Перший секретар ЦК АПП Е. Ходжа. Демократичний фронт Албанії (ДФА) — масова громадсько-політ. -організація. ДФА виник 1942 як нац.-визвольний фронт, 1945 перейменований в Демократичний фронт. Членство в ДФА індивідуальне В 1957 в ДФА налічувалось бл. 700 тис. членів. Спілка трудящої молоді Албанії організована 1949 на базі Спілки комуністичної молоді і антифашистської Спілки народної молоді Албанії. Спілка жінок Албанії — масова демократич. орг-ція, заснована в роки боротьби за визволення країни від іноземних окупантів. Налічує понад 240 тис. трудівниць країни. Профспілки А. зародилися в 20-х рр. 20 ст., але скоро були розгромлені. В 1941—42 утворилися нелегально і стали основою (профспілок Народної А. Будуються за ви-робнич. принципом, об'єднують бл. 90% робітників. У жовтні 1945 на 1-му конгресі профспілок згуртувались в Об'єднані профспілки А., які входять у Всесвітню Федерацію Профспілок. Профспілки А. налічують понад 103,6 тис. членів (червень 1957).

Народне господарство. До встановлення народ.-демократич. ладу А. була однією з найвідсталіших аграрних країн Європи, з засиллям іноземних монополій, що грабували її народ і природні багатства. З перемогою народ.-демократич. ладу і внаслідок докорінних соціально-економіч. перетворень, виконання народ.-госп. планів економіка А. швидко розвивається. Велику роль в індустріалізації А. відіграє допомога СРСР і країн народ, демократії. Валова продукція промисловості 1958 перевищила довоєнний рівень у 18 раз. Особливо швидко зростає гірничодобувна—одна з провідних галузей промисловості і електроенергетика. 1958 видобуто нафти — 403 тис. га, вугілля — 256 тис. т, хромової руди — 201 тис. га, бітуму—183 тис. га, вироблено електроенергії 150 млн. квт-г. Збудовано нові заводи по переробці бітуму, нафтопереробний завод потужністю 150 тис. га нафти на рік поблизу Ельбасана (реконструйовано такий же завод в м. Сталін), металообр. завод в Тірані, дві великі ГЕС—ім. Леніна (1951) поблизу Тірани та ім. К. Маркса на р. Маті (1957) і кілька теплових електростанцій. Значного розвитку набула харчова (олійна, консервна, цукрова, ферментації тютюну та ін.) і легка пром-сть. У Тірані працює великий текст, комбінат потужністю 20 млн. м тканин і текст, фабрика на 1 млн. м шерстяних тканин (1957). Шкіряно-взуттєві підприємства є в Тірані, Дурресі, Корчі, Вльорі; цементні заводи в Шкодері; деревообробні в Ельбасані, Тірані, Пуці, Пешкопії. На кінець другої п'ятирічки (1956—60) загальний обсяг промислового виробництва в порівнянні з 1955 досягне 224 %.

Внаслідок аграрної реформи (1945—46) понад 70 тис. безземельних селян одержали 172 тис. га землі, 475 тис. оливкових дерев, багато с.-г. реманенту. Швидкими темпами розвивається кооперування с. г. В кін. 1958 було бл. 2000 с.-г. кооперативів, які об'єднували 63% сел. дворів і 76% посівних площ, 22 держ. г-ва, 22 МТС. Посівна площа— 404,6 тис. га (1957). Значне місце займають сади, оливкові плантації та виноградники. Луки

і пасовиська—30% території А. Серед зернових провідні—пшениця і кукурудза. Важлива тех. культура—бавовник (бл. половини всієї площі тех. культур). Вирощують також тютюн, цукр. буряки та ін. Тваринництво дає 40% усіх доходів с. г. Особливо розвинуте вівчарство. У 1957 налічувалось (в тис. голів): овець — 1612,1, кіз — 1029,3, великої рогатої худоби — 405,4, свиней —96,2.

Довоєнна А. не мала залізниць; з 1947 збудовано з-ці Дуррес—Тірана, Дуррес—Пекіні—Ельбасан. Головний вид транспорту— автодорожний (77% всіх перевезень, 1957). Морський транспорт відіграє важливу роль у зовн.-економіч. зв'язках. Головні порти Дуррес і Вльора.

У зовн. торгівлі А. сталися докорінні зміни. В довоєнний період 95% імпорту припадало на товари широкого вжитку. В сучас. А. важливими предметами імпорту є: промисл. устаткування, верстати, сировина для металообр. промисловості. Три найважливіші статті експорту: нафта, хромова руда і тютюн. А. експортує також шкіру, вовну, цитрусові. Перше місце в зовн. торгівлі А. займає Радянський Союз (46% обороту, 1957).

Грош. одиниця А.—лек; за курсом Держбанку СРСР (лютий 1959) 100 лек дорівнюють 8 крб.

Охорона здоров'я. 1956 було 113 лік. закладів на 6573 ліжка (4,6 ліжка на 1 тис. жителів), в т. ч. 58 лікарень на 3669 ліжок, 16 протитуберкульозних закладів на 1655 ліжок та ін. У 1938 в А. було 8 лікарень і 40 амбулаторій, на 1 лікаря припадало 10 тис. жителів; у 1957—580 амбулаторій, 73 родильні будинки та відділення, понад 80 дитячих ясел. Лікарів у 1957 — 280, зубних лікарів — 24, серед, мед. персоналу—3039. Підготовка лікарів провадиться на мед. фак-ті Тіранського університету. Після перемоги народно-демократичного ладу в А. створено міністерство охорони здоров'я. Медична допомога подається безплатно.

Народна освіта, культосвітні і наукові установи. До другої світової війни в А. понад 80% населення було неписьменним. З часу проголошення А. народною республікою в країні здійснена справжня революція в галузі освіти і культури. Ліквідовано неписьменність серед дорослого населення до 40 років. 1959 в А. було 2915 шкіл, на денних і вечірніх відділеннях яких навчалось 261 тис. учнів (183 тис. в початкових, 60 тис. в семирічних, 18 тис. в середніх школах). В А. 14 технікумів і 6 вищих навч. закладів. У вищих учбових закладах А. 1959/60 навчалось бл. 5000 студентів. У 1957 в Тірані на базі Інституту наук створено університет в складі 6 факультетів (економіч., пед., мед., філолого-істор. та ін.). У 1958 в університеті було понад 3300 студ., проводилась н.-д. робота з історії, мовознавства, етнографії, біології та ін. галузей; працює також н.-д. інститут сільського господарства. Найбільша б-ка—Національна в Тірані (понад 200 тис. тт.), є 11 музеїв, 14 будинків культури, 27 проф. клубів, 450 будинків-чи-талень.

Преса та радіомовлення. Преса. Перші газети в А. виникли в 2-й пол. 19 ст. У 1924 почала виходити газ. «Башкімі» («Bashkimi»)—орган демократичного т-ва, на чолі якого стояв відомий алб. патріот і демократ Авні

Рустемі. З серпня 1942 виходить газ. «Зері і популліт» («Zeri i Popullit»)—орган ЦК АПП ї ряд ін. періодичних видань. Всього в А. виходить 10 центр. газет і 23 журнали загальним тиражем 190 тис. примірників (грудень 1957). Найголовніші з них: «Зері і популліт» («Голос народу»), «Башкімі» («Єдність») — орган Демократичного фронту А., «Пуна» («Puna»—«Праця»)—орган Центр. Ради профспілок, «Зері і рініс» («Zeri i Rinisё»—«Голос молоді»)—орган Спілки трудящої молоді. Журн. «Руга є партісе» («Rruga e partise»— «Партійний шлях») — політ. і теоретич. журн. ЦК АПП, «Нендорі» («Nendori» — «Листопад») — орган Спілки письменників і працівників мистецтв, «Мікесія» («Miqesia» — «Дружба») — орган т-ва дружби «Албанія—СРСР». Центральне телеграф, агентство А. — Албанське телеграфне агентство (АТА).

Радіомовлення. В А. є центр. радіостанція «Тірана» (збудована 1951), а також радіостанції у Шкодері, Корчі, Вльорі.

Література. Художня література А. сформувалася за часів т. з. національного Відродження, 1840—1912. До того часу існувала в усній традиції багата народ. творчість і писемна л-ра реліг.-церк. змісту.

Першою писемною пам'яткою алб. мовою є «Формула хрещення» (1462). У 16—18 ст. алб. писемність розвивалася гол. чин. у творчості духівництва. Ці письменники, крім церк.-духовних, писали й світські книги: Ф. Барді склав перший словник алб. мови (1635), написав біографію нац. героя Скандербега (1636); П. Богдані удосконалював рідну мову; Кавальйоті і Даньєль (18 ст.) склали словник алб. мови. Народжена в боротьбі за нац. незалежність, л-ра 19 ст. висуває ряд визначних письменників-патріотів, діячів національного Відродження. Панівними напрят мами в л-рі були романтизм і реалізм. Най-видатніші представники л-ри цього періоду: філолог, політ. діяч і поет І. де-Рада, автор поем «Міласао», «Скандербег», «Албанська рапсодія» та ін., Г. Дар — поема «Остання пісня Балі», лірик 3. Серембе—поема «Доля», В. Шкодрані—поема «Поневолена Албанія»; виняткове місце посідають вчений і прозаїк— «батько албанської літературної мови» К. Крістофоріді, збирач фольклору Ф. Мітко, автор зб. «Албанська бджола»; палкий патріот — основоположник нової алб. л-ри Н. Фрашері (кращі його твори: «Буколіки й георгіки», «Історія Скандербега», «Щире бажання албанця», «Весняні квіти»). Серед письменників пізнішого часу найвидатніші— Ф. Шірока, М. Грамено, А. Зако-Чаюпі, Н. М'єда, Р. Сілічі. Перша світова війна, реакц. режим Зогу та італ.-фашистська окупація перешкодили розвиткові прогресивної л-ри. В роки нац.-визвольної боротьби алб. народу 1939—44 зароджується і формується нова, революц. л-ра. Письменники сучас. А., використовуючи спадщину нац. класики і досвід л-ри соціалістич. країн, опановують художній метод соціалістич. реалізму. Центр. темою л-ри А. є боротьба алб. народу за побудову нового, соціалістич. життя. Кращі представники сучас. л-ри: Д. Шутерічі, Л. Сілічі, Ф. Г'ят, К. Душі, 3. Сако, А. Богуш, В. Скендери та ін.

Архітектура. Від античної епохи на території А. збереглися пам'ятники міської та

фортечної архітектури (розкопки в Пейані З—2 ст. до н. е.); від середньовіччя—руїни фортець в Бурініто, Дурресі, Бераті (6 ст.) та баптистерії в Фенікі і Бутрінто (5 ст.), споруджені під впливом візант. архітектури; двокупольна церква в Месопотамо (10 ст.), а також фортеці і замки (13 ст.), побудовані венеціанцями. Від часів тур. панування залишилися численні укріплення та мечеті. Для

Руїни старогрецького театру в місті Бутрінто.

народ. архітектури А. характерні гірські укріплені будинки-башти (куди), двоповерхові будинки з нависаючим другим поверхом, з відкритими верандами, плескатим черепичним дахом. Тепер міста забудовуються чотири-, п'ятиповерховими будинками. Красивий ансамбль являє собою реконструйована пл. Скандербега в Тірані.

Житловий будинок у гірській Албанії.

Образотворче мистецтво. Живопис і скульптура існували на території А. ще в античну епоху. Високого розвитку досягають вони в серед. віки (фрески в церквах Малого Града, Берата та ін.). Майстерність і виразні риси реалізму виявились у фресках церков Шельтсан і Бальш, виконаних Онуфрієм з Неокастра (50-і рр. 16 ст.). У 18 ст. брати Коста й Афанасій Зографи розписали церкви у Воскопі, Корчі та ін. містах. Першими майстрами світського живопису були Н. Мартіні і К. Хідромено (кін. 19—поч. 20 ст.). Високого рівня досягло образотворче мист. в НРА: живописці В. Міо, С. Рота, Н. Займі, Ф. Стамо, К. Коделі; скульптори: Л. Школа, О. Паскалі, Я. Пачо, К. Хоші — основоположники нац. мистецтва соціалістич. реалізму. Розквітає народ. декорат. мист., що має вікові традиції

А. Кучалі.

З ілюстрацій до албанських народних казок. Туш.

(килимарство, гаптування, ткацтво, різьбярство, худож. обробка золота, срібла). Уряд НРА створив перші в історії країни худож. уч. заклади і музеї (Ліцей ім. Йордана Місья, Держ. худож. галерея, Етнограф.-археол. музей та ін.).

Музика. А.— країна різноманітного музичного фольклору (шкодерські, ельбасанські, корчанські традиції). Поряд з діатонічними ладами, простими ритмами музиці А властиві також мелодика з ходами на збільшену секунду, складні метричні утворення, ладова та

ритмічна змінність. Хоровий снів переважно триголосний. Муз. інструменти: лагут, чифтелі, зумаре, фюл, кьомані, гайда (останній як укр. волинка). Після встановлення в А. народ. влади починається бурхливий розвиток професіональної музики та худож. самодіяльності. Перша алб. опера — «Мріка» Пренги Якови. Відомі композитори: К. Коно, К. Трако, М. Кранте, Ч. Задея, Д. Лека. Створено театр опери та балету, філармонію, симфонічний оркестр, держ. народ. хор, ансамбль пісні й танцю Алб. народ. армії, худож. ліцей з муз. відділом, розширюється сітка муз. шкіл. Мелодії популярних у Радянському Союзі пісень нерідко виконуються з новими місцевими текстами (напр., укр. пісня «Розпрягайте, хлопці, коні»).

Театр. Ще в кінці 19 ст. С. Фрашері, А. За-ко-Чаюиі створили п'єси, патріотичні за змістом, які були поставлені в аматорських театр. трупах (до встановлення народ. влади в А. не було професіонального театру). Після 1944 відкрито театри у великих містах А.: Тірані, Корчі, Шкодері, Дурресі. В репертуарі театрів твори алб. драматургів (К. Якова, С. Пітарки, Д. Броя, Ф. Г'яти та ін.), світова класична і сучас. драматургія. Чільне місце займають рад. п'єси («Кремлівські куранти» М. Погодіна, «Платон Кречет», «Макар Діброва», «Калиновий гай», «Крила» О. Корнійчука, «Таня» О. Арбузова та ін.). Відомі діячі алб. театру: М Попі, Н. Фрашері, ЕЗ. Імамі.

Кіно. Кінематографія А. виникла після встановлення народ, влади. Першим кроком в розвитку нац. кіномист. була спільна робота рад. і алб. працівників кіно над документ. фільмами «Нова Албанія», «Перший конгрес партії», «Албанія» та кольоровою худож кінокартиною «Великий воїн Албанії Скандербег». Заснована в країні кіностудія «Нова Албанія» випускає документ. фільми і кіножурнали. 1958 вийшов перший зац. худож. фільм «Тана» за однойменною повістю письменника Ф. Г'ята (режисер К. Дамо).

Літ.: Ходжа Э. Албанский народ — за мир и социализм. М., 1956; Ходжа Э. Влияние Великой Октябрьской революции на Албанию. М., 1957; Леонов М. Сучасна Албанія. К., 1948; Манчха П. Албанія на шляху до соціалізму. К., 1951; Джеджула К. О. Албанія — народна республіка. К., 1949; Пяртлі К. П., Розенберг Н. Б Країни Європи. К., 1958; Экономическая география европейских стран народной де-

мократии. X., 1958; Искусство в Народной Республике Албании. Лейпциг, 1953 [алб., рос. і франц. мовами]; Попов П. М. Албанія в російській та українській літературах XV—XX ст. К., 1959.

АЛБАНІЯ КАВКАЗЬКА—стародавня назва гірського р-ну в Сх. Закавказзі на узбережжі Каспійського м., який тепер входить до складу Аз. РСР і Даг. АРСР. В серед. 1 ст. до н. е. на території А. к. склалася ранньорабовлас-ницька д-ва. Стародавнє населення А. к.— предки сучас. азербайджанців.

АЛБАНСЬКА МОВА—мова албанців. Належить до окремої групи індоєвроп. мов. Сучасні мовознавці вважають, що А. м. походить або від давньої іллірійської, або від фракійської мови. В А. м. є два діалекти: гег-ський (північний) і тоскський (південний). За окремими граматичними рисами А. м. близька до болг., рум. і новогрец. мов. В А. м. іменник має 6 відмінків і 4 відміни, дієслово — 8 часів та б способів. До словника А. м. увійшло багато слів з грец., лат., слов'янських мов. Після утворення Народної Республіки Албанії в літ. А. м. встановлюються єдині норми, створюється нова термінологія. До лексичного складу А. м. ввійшло чимало запозичень з рос. мови. В Радянському Союзі алб. говірки засвідчені в кількох селах Молд. РСР, Запоріз. та Одес. обл. УРСР. Найдавніші писемні пам'ятки — 15 ст. Єдиний алфавіт А. м. на основі лат. графіки створено 1908.

АЛБАНСЬКА ПАРТІЯ ПРАЦІ (АПП) — створена 8 листопада 1941 в Тірані в умовах окупації Албанії фашистською Італією внаслідок об'єднання комуністичних груп, що виникли в 30—40-і рр. в ряді міст країни.

До листопада 1948 АПП мала назву Комуністична партія Албанії (КПА). Тимчасовий Центральний Комітет КПА очолив Енвер Ходжа. КПА створювалась як партія нового типу, що забезпечило їй керівну роль у визвольній боротьбі алб. народу. 3 моменту заснування партія спрямувала свої зусилля на мобілізацію і об'єднання народ. мас Албанії на боротьбу з італійськими загарбниками та їхніми прислужниками з феод.-буржуазного табору. 16 вересня 1942 під керівництвом КПА в місті Пезі було створено Національно-визвольний фронт (НВФ), який об'єднав усі антиімперіалістичні сили алб. народу За ініціативою КПА та НВФ восени 1942 в Албанії було створено кілька десятків партизанських загонів, які завдавали дошкульних ударів італ. фашистам. У березні 1943 в м. Лабіноті була скликана Перша всеалбан-ська конференція КПА, яка обрала постійний ЦК і визначила лінію партії в боротьбі за національне і соціальне визволення Албанії. 10 липня 1943 під керівництвом КПА на основі партизанських загонів було створено Національно-визвольну армію (НВА). КПА була організатором народно-демократичних органів влади, що створювались на території визволених районів Албанії. Національно-визвольна боротьба алб. народу, яку очолювала КПА, привела 29 листопада 1944, в умовах розгрому Радянським Союзом фашистської коаліції, до повного визволення Албанії і встановлення в країні народно-демократичної влади

Під керівництвом КПА і при братній допомозі СРСР було відбудовано народне г-во Албанії, здійснено соціально-економічні перетворення. І з'їзд КПА (8—22 листопада 1948)

підвів підсумки діяльності партії за період л 1941, розглянув дворічний план економіч. і культ, будівництва (1949—50). З'їзд визначив завдання корінної перебудови партійно-організаційної та масово-політичної роботи партії, затвердив статут партії та нову назву КПА — Албанська партія праці (АПП). II з'їзд АПП (31 березня—7 квітня 1952) розглянув підсумки розвитку народ, г-ва Албанії, затвердив перший п'ятирічний план розвитку народ. г-ва (1951—55). III з'їзд АПП (25 травня—3 червня 1956) затвердив директиви по другому п'ятирічному плану (1956—60), вніс зміни в статут партії. З'їзд схвалив історичні рішення XX з'їзду КПРС (1956). Делегація АПП взяла участь в Нараді представників комуністичних і робітничих партій соціалістичних країн (14—16 листопада 1957) в Москві і підписанні Декларації, а також в Нараді комуністичних і робітничих партій (16—19 листопада 1957) в Москві, на якій був прийнятий Маніфест Миру.

АПП налічує понад 50 тис. членів і кандидатів (1958). Перший секретар ЦК АПП — Енвер Ходжа. Центральний орган АПП — газета «Зері і популіт» («Голос народу»), теоретичний орган — «Руга е партіє» («Шлях

партії»).

АЛБАНЦІ (самоназва — шкіпетар, що албанською мовою означав «гірський орел») — нація, основне населення Народної Республіки Албанії (1 млн. 450 тис. чол., 1958). А. живуть також в Югославії (бл. 900 тис), Італії, Болгарії, Греції та інших країнах. В Запоріз. і Одес. обл. УРСР є 4 албанські села (засн. в 2-й пол. 18 ст.), жителі яких називалися арнаутами. А. в УРСР зберегли рідну албанську мову. А. вважаються нащадками стародав. іллірійців. А. поділяються на північних (гегів) і південних (тосків). Серед віруючих А. понад ²/3 мусульман, решта—православні і католики. А. займаються скотарством і землеробством. Все більше зростають кадри промислового робітництва, національної інтелігенції.

АЛГЕБРА — один з великих і найдавніших розділів математики. Причиною її виникнення були розшуки заг. методів розв'язання складних арифметич. задач, що висувалися людською практикою. Найхарактернішими рисами А., які відрізняли її від арифметики, було введення невідомих величин, складання й розв'язання рівнянь. Окремі приклади розв'язання алгебр. задач можна знайти вже у математиків старод. Вавілону й Єгипту. Теорія рівнянь далі була розвинута в старо-грец. математиці, особливо у Діофанта Алек-сандрійського (3 ст. до н. е.). Значного розвитку досягла А. в Китаї в давні та середні віки. В середні віки (9 — 15 ст.) найзначніший вклад у розвиток А. внесли середньоазіат. вчені. Можна вважати, що вже в 9 ст. після праць видатного узб. математика Мохаммеда аль-Хорезмі (див. Хорезмі) А. цілком відокремилась від арифметики та геометрії. Саме слово «алгебра» походить від назви одного з творів аль-Хорезмі, яка починалась словами «аль-джебр». У 9 ст. А. вже мала заг. методи розв'язання рівнянь 1-го і 2-го степенів. У 16 ст італ. вченим вдалося знайти загальні прийоми розв'язання алгебр. рівнянь 3-го і 4-го степенів. З цього часу починається бурхливий розвиток А. в Європі. Уточнюється

і узагальнюється поняття числа, створюється буквена символіка, яка існує й досі. Виникнення в 17 ст. аналітичної геометрії відкрило можливості для широкого впровадження алгебр. методів у геометрії і в той же час привело до повного визнання від'ємних чисел. На поч. 19 ст. були остаточно узаконені також уявні числа.

На рубежі 18 і 19 ст. починається процес поділу А. на ряд самостійних розділів. Ще в 18 ст. від заг. теорії алгебр. рівнянь відокремилась теорія систем рівнянь 1-го степеня, яка становить предмет т. з. лінійної А. Значних успіхів досягла А. многочленів, яка вивчає алгебр. рівняння вищих степенів. Тоді ж було доведено фундаментальну теорему про існування коренів у довільного алгебр. рівняння — т. з. основну теорему алгебри. На поч. 19 ст. Руффіні і Абель встановили факт нерозв'язності в радикалах довільних рівнянь 5-го і вищих степенів. Це мало велике принципове значення для дальшого розвитку А. і привело до створення теорії алгебраїчних чисел. На шляху дальшого розвитку цієї теорії особливого значення набуло вивчення множин алгебр. чисел, замкнутих відносно певних алгебр. операцій (кільця і поля алгебр. чисел). Як показав франц. математик Е. Галуа, питання про розв'язання алгебр. рівнянь тісно пов'язані з вивченням полів алгебр. чисел і властивостями особливих утворень, т. з. груп підстановок. Ці групи становлять поодинокий приклад більш заг. груп перетворень, які наприкінці 19 ст. почали широко застосовуватися в геометрії і теорії диференціальних рівнянь (групи Лі).

Наприкінці 19—на поч. 20 ст. зміст і предмет А. значно розширилися. Застосування алгебр. методів у геометрії привело до створення т. з. алгебр. геометрії, предметом якої є, по суті, вивчення систем алгебр. рівнянь вищих степенів. Розвиток лінійної А. привів до виникнення А. тензорів і алгебр. теорії інваріантів, а на поч. 20 ст. став основою для створення функціонального аналізу і заг. теорії лінійних просторів. Починаючи з 2-ї чверті 20 ст., осн. місце в А. посідає вже не А. многочленів та розв'язання рівнянь, а вивчення абстрактних систем об'єктів з тими чи ін. операціями — абстрактна теорія груп, кілець, полів і т. ін. Характерними рисами сучас. А. є також аксіоматична побудова більшості її теорій і тісний зв'язок а теорією множин. Виникло і успішно розвивається багато нових розділів А.: теорія структур, А. впорядкованих і топологіч. утворень, диференціальна А. та ін. Для інших математичних теорій А. продовжує залишатись джерелом багатьох нових плодотворних ідей і методів.

У розвиток сучасної А. визначний вклад внесли рад. вчені: О. Ю. Шмідт, О. Г. Ку-рош, А. І. Мальцев та ін. В ряді областей А., напр. в теорії груп, рад. математика займав провідне місце.

Серед укр. вчених значний вклад у розвиток А. внесли ще в дореволюц. період С. О. Шатуновський і Г. Ф. Вороний. Одним з основоположників сучас. А. є видатний укр. рад. математик Д. О. Граве, який створив у Києві 1912—18 алгебр. школу. Він виховав таких видатних алгебраїстів, як О. Ю. Шмідт,

М. Г. Чеботарьов і Б. М. Делоне. Ряд цікавих робіт з А. у 20-х і на поч. 30-х рр. виконав укр. рад. математик М. П. Кравчук. Алгебр. школу в галузі теорії узагальнених груп створив у Харкові А. К. Сушкевич. З 1955—56 в Київ. університеті відновились алгебр. дослідження в галузі абстрактної теорії груп (Л. А. Калужнін) і теорії топологіч. груп (В. М. Глушков). Робота в галузі А. розгортається також в ряді ін. наук. центрів України.

Алгебра займає значне місце в системі серед. освіти. Курс А. в серед. школі об'єднує відомості з різних відділів математики, які чергуються між собою: початки А., розвиток поняття про число, елементи комбінаторики, питання матем. аналізу (раціональні й простіші трансцендентні функції, відомості про границі та ін.). Така неоднорідність курсу А. в серед. школі неминуча, оскільки учні повинні засвоїти певний комплекс загальноосвітніх знань з різних розділів математики. Функціональна спрямованість курсу об'єднує неоднорідні питання і відповідає освітні і політехнічним цілям школи.

Літ.: Граве Д. О. Трактат з алгебричного аналізу, т. 1—2. К., 1938—39; Окунев Л. Я. Вища алгебра. К., 1954; Гельфанд И. М. Лекции по линейной алгебре. Изд. 2. М.—Л., 1951; Ван-дер-Варден Б. Л. Современная алгебра, ч. 1—2. Пер. с нем. М.—Л., 1947.

АЛГЕБРАЇЧНІ РІВНЯННЯ — рівняння, які можна записати у вигляді прирівняного до нуля многочлена щодо невідомих. А. р. з одним невідомим степеня п завжди можна записати у вигляді a_оxⁿ+a₁x^п-1+... + a_п = 0. Формули для розв'язання А. р. 1-го ст-ня ax + b = 0 і 2-го ст-ня ax² + bx + c = 0 (квадратне рівняння) даються в елементарній алгебрі. Відомі формули для розв'язання А. р. 3-го ст-ня (кубічне рівняння) і 4-го ст-ня. Для А. р. 5-го і вищих ст-нів не існує загальної формули, яка б виражала корені через коеф. рівняння за допомогою скінченного числа арифм. операцій і добування коренів (довів Н. Абель, поч. 10 ст.).

АЛГЕБРАЇЧНІ ФУНКЦІЇ—функції, що

задовольняють алгебраїчні рівняння. Найбільш загальна А. ф. багатьох змінних u = = f(x, y, z,...) визначається як функція, що задовольняє рівняння виду:

P_n(x, y, z,...) uⁿ + P₁(x,y,z, ...)u^n-1 +

+ ... + P_n (x, y, z, ...) =0, де P₀_; P₁..., P_n — многочлени відносно x, y, z А ф., що є многочленами або їх частками, наз. раціональними; інші А. ф. наз. ірраціональними. Функції, що не є А. ф., наз. трансцендентними функціями.

АЛГЕБРАЇЧНІ ЧИСЛА — числа, що є коренями алгебраїчних рівнянь з цілими коефіцієнтами, тобто рівнянь виду:

а_ох^п + а₁х^n-1 + . . . + aⁿ = 0, де а_о, а₁...а_п — цілі числа. Числа, що не є А. ч., наз. трансцендентними числами.

АЛГОЛЬ (β Персея) — періодично-змінна зоря, блиск якої змінюється від 2,2 до 3,5 зоряної величини; друга за блиском у сузір'ї Персея А. є подвійна зоря, менш яскравий компонент якої обертається навколо більш яскравого і затемнює його з періодом 2 доби 20 год. 49 хв. Змінні зорі такого типу наз. «алголями».

АЛГОНКІНИ — група індіанських племен (понад 30), що жили в Канаді (бл. 50 тис. чол.) і США (бл. 40 тис. чол.). До європейської колонізації займали значну територію від Атлантичного океану до Скелястих гір (18 ст.). Мова—алгонкінська алгонкінсько-вакашської мовної сім'ї. А.—представники американської гілки монголоїдної раси. Пн. і сх. племена А. (монтаньє-наскапі, крі та ін.) займалися лісовим мисливством, рибальством, збиральництвом і землеробством (кукурудза, боби). Основним заняттям західних і центр. А. (арапахо, шеєни та ін.) було кінне полювання на бізонів. Жили А. у вігвамах. Релігія — тотемізм. Жорстоко визискувались європейськими колонізаторами. Не раз піднімались на боротьбу за незалежність. Відоме повстання 1763. Внаслідок жорстокої колонізаторської політики уряду США і запровадження резервацій чисельність А. значно зменшилась, а деякі племена (абенаки. могікани) зовсім вимерли.

АЛГОРИТМ, алгорифм (латинізов. Algorithmi, від імені узб. математика 9 ст. аль-Хорезмі) — система правил виконання обчислювального процесу, що обов'язково приводить до розв'язання певного класу задач після скінченного числа операцій. Напр., за допомогою Евкліда алгоритми знаходять найбільший спільний дільник будь-яких двох цілих чисел. Простими А. є правила виконання чотирьох арифм. дій з цілими числами; в 9 ст. ці правила вперше чітко сформулював узб вчений Мохаммед аль-Хорезмі (див. Хорезмі). Характерними особливостями алгоритміч. процесу є детермінованість, тобто неможливість по-різному тлумачити порядок дій А., і масовість, тобто застосовність А. до багатьох задач певного класу. Необхідність уточнення поняття А. привела до виникнення нової матем. дисципліни — теорії алгоритмів як однієї з галузей логіки математичної.

Основною проблемою теорії А. є проблема алгоритміч. розв'язності певного класу задач. У математиці задачі певного класу вважаються розв'язними, якщо для їх розв'язання побудовано А. Як з'ясовано в останні роки, для деяких класів задач не існує спільного А. розв'язання всіх задач даного класу. Звідси виникає проблема побудови А. для якнайширших груп задач такого класу. З наявності алгоритмічно нерозв'язних класів задач випливає неможливість побудови єдиного А. для розв'язання всіх матем. задач, а це означає, що математика не зводиться лише до побудови А.

Розвиток обчисл. техніки ставить перед теорією А. нові важливі задачі, напр. задачі еквівалентних перетворень А., тобто побудови різних А. для розв'язання задач одного і гого ж класу. Застосування швидкодіючих електронних обчисл. машин істотно розширило клас А., що мають практичне значення. Алгоритмічно визначеними можуть бути на тільки обчисл. процеси в математиці, але й ін. процеси в багатьох галузях людської діяльності, напр. виробничі процеси, процес перекладу з однієї мови на іншу, процеси диспетчерської служби та ін. Побудова А. для багатьох процесів розумової діяльності людини дає змогу автоматизувати ці процеси, що веде до звільнення людини для творчої праці.

АЛДАН—найбільша притока Лени. Довж. 2242 км, пл. бас. 701 800 км² Бере поч. на пн. схилі Станового хр. А. впадає в Лену на 160 км нижче Якутська. Живлення снігове і дощове. Середньорічна витрата біля гирла 5200 м³/сек. Скресає в травні, замерзає в жовтні.

АЛДАН (до 1939—селище Незамєтний) — місто, центр Алданського р-ну Якут. АРСР. Розташоване на автомагістралі за 648 км від залізнич. ст. Большой Невер. 12,2 тис. ж. (1959). А.— економіч. центр Алданського золотопром. і слюдяного р-ну. Маш.-рем. завод, електростанція, підприємства місцевої і кооп. промисловості, гірничий технікум, кілька загальноосвітніх шкіл.

АЛДАНСЬКЕ ПЛОСКОГІР'Я — плоскогір'я в Якут. АРСР. Обмежується з Пн. і Зх. верхньою течією р. Алдану, з Пд.—Становим, зі Сх.—Алдано-Учурським хребтами. Висоти—на Пд. бл. 1000 м, на Пн.—650— 800 ж, окремі підвищення досягають 1700— 2000 м. Зима довга, малосніжна, літо коротке, ґрунтова мерзлота постійна. А. п. вкрите тайгою. Геолог. нашарування; докембрійські кристалічні сланці, гнейси, інтрузивні граніти. А. п. дуже розчленоване. Є родовища розсипного золота, заліза, слюди та ін. корисних копалин. На А. п. чимало місць видобування золота, гірничодоб. та лісоиром. підприємств.

АЛЕБАСТР — зерниста відміна чистого білого гіпсу, вживається для художніх виробів. А. називають також порошок випаленого гіпсу, який застосовується в будівельній справі, хірургії та паперовій промисловості.

АЛЕВІ Бозорг (н. 1904) — іранський письменник, публіцист, активний борець за мир. Перша збірка оповідань «Чемодан» (1935) написана під впливом декадансу. За участь у демократичному русі був заарештований. Його книги «Тюремні записки» (1941), «Узбеки» (1948), «Іран, що бореться» (1955), «Кривава нафта» (1956) свідчать про перехід на позиції реалізму. Перекладач Чехова.

АЛЕВРИТИ (грец. αλευρον — борошно) — рихла уламкова осадочна порода, за розміром окремих уламків проміжна між піщаними та глинистими породами. Переважний розмір зерен А. 0,1—0,01 мм. А. виділено в окрему осадочну породу за пропозицією рад. петрографа О. М. Заварицького.

АЛЕВРОЛІТИ — зцементована (тверда, скельна) уламкова порода з уламковими зернами розміром від 0,01 до 0,1 мм, тобто зцементовані алеврити.

АЛЕГОРІЯ (грец. αλληγορια — іносказання)— втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття, умовне позначення його у вигляді певної речі, постаті або тварини Один із тропів поетичної мови. Зображені в алег. творах істоти, явища і предмети мають переносне значення: вовк—ненаситність, лисиця — хитрість і т. п. А. свободи—розірвані кайдани, А. надії—якір, А. справедливості— жінка з зав'язаними очима, з мечем і терезами (Феміда). А. часто вживається у байках (Л. Глібов, І. Крилов, Езоп) і притчах.

АЛЕГРЕТТО (італ. allegretto) в музиці — 1) Помірно швидкий темп. 2) Муз. твір, що виконується в цьому темпі.

АЛЕГРО (італ. allegro—весело, букв.— життєрадісно) — 1) Виконання муз. твору у швидкому темпі та пожвавленому характері.

2) Муз. п'єса або її частина, що виконується в цьому темш.

АЛЕЙКЕМІЯ (алейкемічний лейкоз) — захворювання кровотворних органів, для якого характерний надмірний ріст кровотворної тканини без збільшення кількості лейкоцитів крові. Див. Лейкоз.

АЛЕЙКІЯ (грец. α — без і λευκος—білий)— захворювання кровотворних органів, яке перебігає з різким зменшенням кількості білокрівців у крові (з 6—8 тис. в 1 мм³ до 100—200 і менше). А. розвивається при порушенні кро вотворення внаслідок уражень кровотворних органів деякими шкідливими речовинами» що потрапляють до організму через травний тракт. Іноді А. супроводжує тяжкі захворювання (туберкульоз, злоякісні новотвори). При А. порушується також утворення й ін. клітин крові—червонокрівців, кров'яних пластинок (тромбоцитів) та зменшується їх кількість. При А. утворюються крововиливи у шкіру та внутр. органи, некротичні виразки в зіві і на слизових оболонках травного тракту. Опірність організму до захвор. при А. знижується. Відомі різні форми А. Основні з них: геморагічна А.—захвор. нез'ясованого походження, аліментарно-токсична А., або септична ангіна,— захвор., спричинюване вживанням ураженого токсинами грибків зерна, яке перезимувало під снігом. До А. також належить агранулоцитоз — захвор.,. що перебігає із зменшенням кількості переважно зернистих лейкоцитів (гранулоцитів); розвивається найчастіше після тривалого приймання деяких медикаментів (пірамідон, сульфаніламідні препарати та ін.). Л і к у в а н-н я А.: переливання крові, антибіотики.

АЛЕЙРОДИДИ — підряд рівнокрилих хоботних комах. Див. Білокрилки.

АЛЕЙРОНОВІ ЗЕРНА (протеїнові зерна) — відклади білкових речовин в насінні рослин. Утворюються з багатих на білки вакуолей, які під час достигання насіння втрачають воду, перетворюючись у тверді зернятка. А. з.—запасні речовини, що живлять зародок, коли насіння починає проростати.

АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ (356—323 до н. е.) — видатний полководець і державний діяч стародавнього світу, цар Македонії з 336 до н. е. Вихований Арістотелем, А. М. добре розумівся на політиці і військовій справі. Жорстокими заходами зміцнивши свою владу у Греції, А. М. 334 до н. е. на чолі добре навченого війська розпочав завоювання на Сході. В трьох битвах (Гра-нік, 334, Ісс, 333, і Гавгамели, 331 до н. е.) А. М. знищив численні армії перського царя Дарія III, завоювавши землі Малої Азії та Єгипту. Після успішного походу в Серед. Азію він вирушив до Індії, де переміг військо Пора. Труднощі походу змусили А. М. повернутися до Вавілона, який він зробив столицею імперії. А. М. заснував багато міст, які стали центрами елліністич. куль

тури, зокрема Александрію в Єгипті. Після смерті А. М. його імперія розпалась на кілька держав.

АЛЕКСАНДРЕСКУ (Alexandrescu) Грігоре (22.II 1810—25.XI 1885) — румунський поет, один із зачинателів рум. лірики. Активно виступав за об'єднання рум. князівств. Патріотична лірика, соціальна сатира, філософські вірші й численні байки А. були спрямовані проти феодалізму. У віршах «1840 рік» та «Байках» знайшла відгук боротьба рум. народу проти тур. поневолювачів. Широко відомі поетичні зб. А.: «Вірші» (1842), «Роздуми, елегії, послання, сатири та байки» (1863).

АЛЕКСАНДРЕТТА — місто на Пд. Туреччини. Див. Іскендерун.

АЛЕКСАНДРИТ—мінерал, різновидність хризоберилу. Хім. склад BeAl₂O₄. Домішки Cr₂O₃ забарвлюють А. в ізумруднозелений колір. Характерна особливість А.—при штучному освітленні змінювати колір на фіолето-вочервоний. Зустрічається окремими кристалами і зростками в пегматитових жилах і в зоні контакту на Уралі, в Бразілії, на Цейлоні і Мадагаскарі. Використовується А. як дорогоцінний камінь. В останній час виробляється синтетичний александрит.

АЛЕКСАНДРІ (Alecsandri) Васіле (14.VI 1821—22. VIII 890)—класик румунської і молдавської літератур, фольклорист. Брав активну участь в організації нац. театру, написав багато п'єс. Деякі з них («Каміння в хаті», «Деспот-Воде» та ін.) досі не сходять зі сцени. Перший цикл віршів «Дойни» (1842—52). А.— учасник революції 1848. Після революції емігрував у Буковину, де написав «Прощання з Молдовою». Поборник об'єднання рум. князівств. Його «Хора об'єднання» стала народ. піснею. На фольклорних матеріалах А. створив зб. «Дойни й сльози» (1853), «Балади румунського народу» (1862), «Народні поезії румунів» (1866) та ін. Поема «Проклятий плуг» (1888) є відгуком на селянські повстання в Румунії.

Тв.: Рос. перекл. —Избранное. Кишинев, 1958.

АЛЕКСАНДРІЙСЬКА БІБЛІОТЕКА—найбільше і найвідоміше зібрання книг періоду еллінізму. Заснована при Александрійському музеї (Єгипет) на початку 3 ст. до н. е. Книжковий фонд А. б. (бл. 700 тис. сувоїв) складався з грец. та перекладної сх. л-ри. Каллімах, відомий поет і критик Александрійського періоду, який стояв на чолі А. б. (серед. 3 ст. до н. е.), залишив бібліографічні таблиці з 120 рукописних сувоїв, складені на основі фондів А. б. Основний фонд А. б. загинув у 47 до н. е. під час облоги Александрії Юлієм Цезарем, рештки б-ки в 391 н. е. були майже повністю знищені натовпом фанатиків-христи-ян; остаточно книжкові багатства А. б. загинули в 7—8 століттях.

АЛЕКСАНДРІЙСЬКА КУЛЬТУРА— своєрідна культурна течія епохи еллінізму (3 ст. до н. е. — 5 ст. н. е.), центром якої була столиця Єгипетської держави Птолемеїв—Александрія. Див. Еллінізм.

АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ ВІРШ — шестистопний ямб з обов'язковою цезурою після 6-го складу і суміжним римуванням (дві чоловічі і дві жіночі рими). Назва походить від франц. 12-складового вірша, що зустрічається вперше в «Романі про Александра»

(1180). В укр. поезії А. в. використовується переважно в перекладах з франц. і польс. л-р, напр. у перекладі А. Рильського поеми «Пан Тадеуш» А. Міцкєвича.

АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ МУЗЕЙ (Мусейон) — сукупність наукових та навчальних закладів в Александрії Єгипетській. В нього ввіходили: Александрійська бібліотека, вища школа, астрономічна обсерваторія, анатомічний театр і ряд ін. наук. установ. Засн. в З ст. до н. е., А. м. на протязі ряду століть був центром наук. думки того часу; з ним зв'язана діяльність найвидатніших письменників та вчених епохи еллінізму. А. м. був держ. установою і утримувався державою. Свою діяльність припинив у кінці 4 ст. нашої ери.

АЛЕКСАНДРІЯ — головний порт, найважливіший торговельний центр, 2-е за кількістю населення місто Єгипетського р-ну ОАР. 1290 тис. ж. (1957), в т. ч. бл. 150 тис. європейців. А. заснована 332—331 до н. е. Александром Македонським. Відігравала велику

Александрія. Приморська частина міста.

роль як столиця Птолемеїв, а також культурно-науковий і торговельно-ремісничий центр елліністичного світу. З 1 до 5 ст. була під владою Риму, потім—Візантії. 642 А. захопили араби, а 1517—турки. Відродження А. як міста починається після прориття Суецького каналу. Згодом А. перетворюється на великий порт. У першу і другу світові війни А. була базою англ. флоту. Місто розташоване на косі, що відокремлює оз. Маріут від Середземного м., і на невеличкому п-ові. Залізниці та шосе сполучають А. із сх. і пд. р-нами Пн. Африки. З Каїром сполучається каналом Махмудіє і р. Нілом. Через порт проходить 80% зовн. торгівлі Єгипетського р-ну ОАР. В А. суднобуд. і судноремонтні підприємства, автоскладальний завод. Великий центр текст. промисловості. Бавовноочисні заводи переробляють осн. масу бавовни, що збирається в країні. Тютюнові і взуттєва ф-ки, борошномельні, рисоочисні, пивоварні, цементний заводи. Університет, музеї.

«АЛЕКСАНДРІЯ» — легендарна повість про життя й ратні подвиги Александра Македонського. Виникла грец. мовою в 2—3 ст. н. е. Було багато варіантів та перекладів сх. і зх. мовами. У 11—12 ст. «А.» з'явилася в Київській Русі і стала дуже популярною. Відома в укр. перекладах 17—18 ст. Окремі образи й епізоди «А.» відображені в усній народ, творчості й лубковій літературі.

Літ.: Гаєвський С. «Александрія» в давній українській літературі. К., 1929; Гудзий Н. К. История древней русской литературы. М., 1956.

АЛЕКСАНДРОВ Анатолій Петрович (н. 13. ІI 1903) — російський рад. фізик, академік (з 1953), Герой Соціалістичної Праці. Н. в Києві, навчався в Київському університеті, працював учителем у київських школах, де й розпочав наук. роботу з 1929. У 30-х рр. на основі експеримент, досліджень ме-ханіч. і електр. властивостей високополі-мерних сполук створив теорію релаксації в полімерах, яка тепер загальновизнана. Нагороджений 5 орденами Леніна та іншими. Ленінська та 3 Сталінські премії.

АЛЕКСАНДРОВ Володимир Степанович (2. VII 1825 - 10. І 1894) _ український письменник. Н. в Ізюмському пов. на Харківщині. Закінчив мед. фак-т Харк. університету, працював військ, лікарем. Вперше виступив з поезіями 1861 (журн. «Основа»). Написав оперети «За Немань іду» (1872) і «Не ходи, Грицю, на вечор ниці» (1873); остання перероблена пізніше М. Старицьким. Видав зб. власних перекладів з М. Лер монтова та І. Козлова «Малоруські співанки» (1880) й альманах «Складка» (1887—92). А. збирав усну народ» ну творчість і опубл. «Народний пісенник з найкращих українських пісень», казки «Коза-дереза», «Івашечко»; друкував етнографічні праці. Деякі поезії А. здобули популярність у народі («Я бачив, як вітер березку зломив» та ін.). Тв.: В кн.: Антологія української поезії, т. і. К., 1957.

Літ:. Граб(овський) П. Споминки про В. АлександРова. «Зоря», 1895, ч. 13.

АЛЕКСАНДРОВ Григорій Васильович (н. 23. І 1903) — російський рад. кінорежисер і сценарист, нар. арт. СРСР (з 1948). Творчу діяльність в кіно почав 1924. Як співрежисер брав участь у пост. фільмів С. Ейзенштейна «Страйк» (1924), «Броненосець „Потьомкін"» (1925), «Жовтень» (1927). 1934 А. поставив першу рад. муз. комедію «Веселі хлоп'ята». Створив кінокомедії: «Цирк» (1936), «Волга-Вол-га» (1938) тощо. А. — постановник худож. фільмів «Зустріч на Ельбі» (1949), «Композитор Глінка» (1952), ряду документ. фільмів. Сталінська премія, 1941, 1950.

АЛЕКСАНДРОВ Іван Гаврилович (1. IX 1875 — 2. V 1936) — російський рад. енергетик і гідротехнік, академік (з 1932). Член президії Держплану СРСР (з 1921). А. брав участь у складанні плану ГОЕЛРО, створив проєкт і керував будівництвом Дніпровської ГЕС у Запоріжжі (1927—32), на той час найбільшої в Європі. А. працював над основами ген. плану електрифікації СРСР, зокрема склав проєкти електрифікації Серед. Азії та Сх. Сибіру; брав участь у створенні плану будів-

Александров І- Г.

ництва Б айкало-Амурської магістралі; розробив методологію економічного районування Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Літ.: Иван Гаврилович Александров. В кн.: Люди русской науки. т. 2. М.—Л., 1948.

АЛЕКСАНДРОВ

Олександр Васильович (1. IV 1883 — 8. VII 1946) — російський рад. композитор і диригент, нар. арт. СРСР, генералмайор, професор. Член КПРС з 1939. Закінчив 1913 Моск. консерваторію і з 1918 працював в ній на пед. роботі. З 1928 А. — організатор і керівник Червонопрапорного ансамблю пісні й танцю Радянської Армії, якому присвоєно його ім'я.

У своїй творчості А. майстерно використав інтонації старої і сучас. народної, зокрема української, та солдатської пісні. Автор музики Гімна СРСР, пісень «Священна війна», «Гвинтівка» тощо, «Поеми про Україну», численних обробок народних пісень.

АЛЕКСАНДРОВ Павло Сергійович (н. 7. V 1896) — російський рад. математик, академік (з 1953). Н. в м. Ногінську Моск. обл. Проф. Моск. університету (з 1929), віце-президент Міжнародної матем. асоціації (з 1958). Відомий працями з множин теорії і топології. А. створив теорію бікомпактних просторів, методи комбінаторного (алгебраїчного) дослідження множин і просторів; йому належать заг. закони двоїстості, розробка теорії розмірності та ін. До 1941 протягом ряду років А. працював за сумісництвом у Дніпропетровськ. університеті. Обраний іноземним членом ряду зарубіжних академій. Сталінська премія, 1943. Нагороджений орденом Леніна.

АЛЕКСАНДРОВ Степан Васильович (90 рр. 18 ст. — серед. 19 ст.) — український поет, батько В. С. Александрова, родом з Ізюмщини. Вчився в Харкові, був священиком на селі. Відомий його твір — поема «Вовкулака» («Южный русский зборник». Кн. 2. X., 1848). А. наслідував гумористичну й пародійну традицію І. Котляревського і П. Гулака-Артемовського, використовував етнографічні й фольклорні матеріали, весільні пісні та обряди, народ. гумор. І. Франко відзначав, що «особливо в другій частині сеї поеми є уступи, шо мають високу поетичну вартість» (І. Франко. Твори, т. 17. К., 1955, с. 435).

Тв.: В кн.: Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини XIX ст. К., 1959.

АЛЕКСАНДРОВИЧ Андрій Іванович (н. 22. І 1906) — білоруський рад. поет. Чл.-кор. АН БРСР. Член КПРС з 1930. Н у Мінську. Друкується з 1921. Оспівує соціалістич. перетворення рідного краю («До молоді», «Ковалям життя»), зростання рад. людини (поема «Двадцять») В поемі «Тіні на сонці» (1927—30) таврує ворогів соціалістич. революції періоду громад. війни в Білорусії і на Україні. У віршах «За столом братерським», «Немов коріння дуба» та ін. славить дружбу

народів СРСР. Окремі твори А. перекладені укр. мовою.

Тв.: Білорус. мовою — Выбранае. Мінск, 1958.

АЛЕКСАНДРОВИЧ Митрофан Миколайович (літ. псевд — Митро Олелькович; н. бл. 1840 — п. 1881) — український письменник. Н. в с. Калиті на Чернігівщині Походив із старої козацької родини. Закінчив Петербурзький кадетський корпус, деякий час перебував на військ, службі. А. — автор повістей і оповідань («Антін Михайлович Танський», «Три пани», «П'яниця», «Пожежа», «Проскурка»), надрукованих в «Основі», істор. праць про Чернігівщину, про гетьмана П. Дорошенка та ін.

Те.: Українські писання. [З передмовою І. Франка]. Львів, 1895; Остерский уезд. Историческое описание, в. 1. К., 1881.

АЛЕКСАНДРОВСЬКА Лариса Помпеївна (н. 15. II 1904) — білоруська рад. артистка-сиівачка (сопрано), нар. арт. СРСР (з 1940) Член КПРС з 1942. Депутат Верховної Ради СРСР 2—4-го скликань. Н. в Мінську У 20-х рр. — активна учасниця художньої чер-воноармійської самодіяльності. Солістка (з 1933) та гол. режисер (з 1952) Білорус. Великого театру опери та балету в Мінську Гол. партії: Ліза («Пікова дама» Чайковсько го), Ярославна («Князь Ігор» Бородіна), Оксана, Одарка («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського) та ін. Широко відома як виконавиця білорус. та укр. народ. пісень. Сталінська премія, 1941.

АЛЕКСАНДРОВСЬК-ГРУШЕВСЬКИЙ — кол. (до 1920) назва м. Шахт в Ростовській обл. РРФСР.

АЛЕКСАНДГОВСЬК-САХАЛІНСЬКИЙ -місто обл. підпорядкування в Сахалінській області РРФСР. До 1947 — її центр. Порт у Татарській протоці, на зх. березі о. Са халін. 21,9 тис. ж. (1959). Вугільна, лісова та рибна пром-сгь. Технікуми: гірничий, лісотехнічний, рад. торгівлі; педучилище, фельдшерсько-акущерська школа, 2 ремісничі училища, 2 школи ФЗН, театр, музей. н.-д лабораторія Тихоокеанського інституту рибного г-ва і океанології.

АЛЕКСАНДРО-НЕВСЬКА ЛАВРА - держ. заповідник у Ленінграді. Монастир, заснований 1710 Петром І в пам'ять перемоги Олександра Невського над шведськими загарбниками. В 1797 його перейменовано в лавру. А.-Н. л. — цікавий архітектурний комплекс. В А.-Н. л. були перенесені останки Олександра Невського. Тут також поховані О. В. Суворов, М. В. Ломоносов, М. І. Глінка, Ф. М. Достоєвський та ін. видатні діячі 18— 19 століть.

АЛЕКСЕНКО Михайло Олександрович (1861—1919) — український ботанік, дослідник водоростей та мохів. Закінчив Харк. університет. В цьому ж університеті працював з 1896 до кінця життя. Одним з перших А. почав систематично вивчати водорості й мохи на території України (Харківщина, Полтавщина, Чернігівщина), а також в кол. Курській та ін губерніях; описав ряд нових видів водоростей.

АЛЕКСЄЄВ Василь Михайлович (4. I 1881— 12. V 1951) — російський рад. вчений-китаїст. Здобув освіту в Петербурзькому університеті, з 1918 — професор Ленінгр. університету, з 1929— акад. А. — автор ґрунтовних наук. праць з

різноманітних галузей китаєзнавства — л-ри, етнографії, культури. Переклав рос. мовою ряд творів кит. л-ри. Під керівництвом А. підготовано китайсько-російський словник, виданий АН СРСР 1948.

АЛЕКСЄЄВ Володимир Федорович (24. X 1852 — 25. IX 1919) - російський фізико-хімік, проф. Петербурзького гірничого інституту. Відомий дослідженнями розчинів. А. розробив зручний і точний метод визначення т-ри насичення розчину. Вивчаючи зміну взаєморозчинності рідин із зміною т-ри, А. 1885 встановив т-ру, при якій зникає різниця між двома шарами рідин, — критичну температуру розчинення (точка Алексєєва).

АЛЕКСЄЄВ Євген Венедиктович (28. IX 1869 - 18 X 1930) — український рад. лісівник. Закінчив Лісовий інститут у Петербурзі. З 1914 і до смерті працював на Україні, спочатку лісовпорядником у лісах Київ. удільного округу, а з 1923 — проф. лісівництва і деканом лісоінженерного ф-ту Київського політехнічного інституту, згодом Київського с.-г. інституту Відомий як дослідник типів лісу («Типи українського лісу». К., 1928) і лісовпорядник Біловезької Путі Багато уваги приділяв питанням раціоналізації лісових культур, рубкам догляду за лісом, дослідженню тех. якостей деревини та ін.

Літ.: Погребняк П. С. Евгений Венедиктович Алексеев В кн.: Выдающиеся деятели отечественного лесоводства, в. 2, М.—Л., 1950.

АЛЕКСЄЄВ Михайло Павлович (н. 6. VI 1896) — російський і український рад. літературознавець, акад. АН СРСР (з 1958). Н. у Києві Вихованець Київ. університету, почав наук, роботу 1916 Деякі його праці («Українські козаки, як їх змальовує французький поет 17 віку», 1927; «Лист кн. Рєпніна до А. Шлегеля», 1930, та ін.) друковані укр. мовою. Відомий як знавець зарубіжної, рос. л-р та міжн літ. зв'язків Відомі праці з історії музики, теорії художнього перекладу, питань текстології Автор ґрунтовної розвідки «Сибір у відомостях західноєвропейських мандрівників та письменників» (вид. 1932—33, 1941).

Літ.: Алексеев М. П. Список научных печатных трудов. Л., 1956.

АЛЕКСЄЄВ Олексій Карпович (17. IV 1881 — 15. V 1938) — український рад. палеонтолог. Н в Одесі. Закінчив Одеськ. університет (1906), де й залишився працювати на кафедрі геології. 1917—29 — професор Одеськ. інституту народ, освіти, з 1929 — старш. геолог інституту геології в Ленінграді Опублікував понад 50 праць, присвяч неогеновим і антропогеновим ссавцям Пд України і неогеновим та палеогеновим молюскам України і Приаралля. Відкрив і описав нові роди і підроди жираф (Chersonotherium), оленів (Procervus), нові види тюленів, страусів та ін. в міоценових відкладах України.

АЛЕКСЄЄВ Петро Олексійович (26. І 1849 — 28. VIII 1891) - рос. робітник-революціонер. Н в бідній сел. сім'ї в с. Новинському Сиговського пов. Смоленської губ. Революц. діяльність почав у 70-х рр Брав участь у роботі революц робітн. гуртків Петербурга та Москви, де ознайомити з «Капіталом» К. Маркса. У квітні 1875 А. був заарештований Судився по «процесу 50-ти». На суді 22 (10) березня 1877 виголосив відому промову про історичну роль рос. робітн.

класу. Заключні слова її — «підніметься мускулиста рука мільйонів робочого люду, і ярмо деспотизму, захищене солдатськими штиками, розлетиться в прах» — В. І. Ленін назвав великим пророкуванням рос. робітника - революціонера (див. Ленін В І. Твори, т. 4, с. 337). Цю промову А. вивчали робітники. В 1905 І. Франко поширював її серед нафтовиків Борислава. Після 10-річної каторги А. оселився в Якутії. Вбитий грабіжниками.

Літ.: Государственные преступления в России в XIX веке. Сборник..., т. 2(1877 гол). СПБ, 1906. [Документальний матеріал процесу]; Каржанский Н. С Московский ткач Петр Алексеев. М., 1954.

АЛЕКСЄЄВ Петро Петрович (26. IV 1840 — 18. II 1891) — український хімік-органік. Учень О. А. Воскресенського і М. М. Зініна. З 1865 — доцент, з 1868 і до кінця життя — проф. Київського університету. Осн. наукові праці присвячені хімії азосполук А. обгрунтував сучасні формули азо-, гідразо- і азоксиспо-лук, розробив метод одержання азобензолу відновленням нітробензолу. А. — автор багатьох посібників з хімії Велике значення мала науково-критична діяльність А., зокрема огляди рос та іноземної л-ри з хімії А. засновник Київського т-ва природознавців.

АЛЕКСЄЄВ Федір Якович (н. бл. 1753 — п. 23. XI 1824) — російський пейзажист. Закінчив Академію мистецтв (1773). До 1777 —

Ф. Я. Алексєєв. «Вид міста Миколаєва». 1799. Олія.

пенсіонер Академії у Венеції. Акад. з 1794. Перші видатні твори присвячені Петербургу На матеріалах, зібраних під час поїздки в Новоросію і Крим (1795), були написані картини: «Вид площі у Херсоні», «Вид Бахчисарая» та ін. У 1800—02 малював Москву («Вид Московського Кремля і кам'яного моста»). З 1810 повернувся до теми Петербурга, написавши свої кращі твори («Вид Англійської набережної» та ін.). А. був першим майстром міського пейзажу в рос. мистецтві. В кращих творах зумів відтворити поезію щоденного життя міст, насамперед Петербурга. АЛЕКСЄЄВСЬК — кол. (до 1924) назва м. Свободного в Амурській обл. РРФСР.

АЛЕКСЄЄВСЬКИЙ РАВЕЛІН - одиночна політична тюрма з найсуворішим каторжним режимом в зх. частині Петропавловської фортеці в Петербурзі (2-а пол. 18 ст. — 1884). В А. р. були ув'язнені декабристи, петрашевці, революц. демократи 60-х рр. (серед них М. Г. Чернишевський), народовольці, а також учасники революц. руху на Україні: кирило-мефодієвець М. Гулак, члени Харківського таємного товариства Я. Бекман, П. За-вадський, П. Єфименко, діячі «Землі і волі» І. Андрущенко, А. Ничипоренко, член «Південноросійського робітничого союзу» в Києві М. Щедрін та ін.

Літ.: Гернет М. Н. История царской тюрьмы, т. 1—3. М., 1951 — 52.

АЛЕКСІЄНКО Федір Микитович (р. н. невід. — п. 19. II 1904) — український ботанік, мандрівник; учасник с.-д. руху. Н. в кол. Павлоградськ. повіті на Катеринославщині. Навчався в Лісовому інституті в Петербурзі. Досліджував рослинність Кавказу (1897), Середньої Азії (1901), Ірану (1903); зібрав цінні матеріали, що зберігаються в гербарії Інституту ботаніки АН СРСР. Примушений з царської Росії емігрувати, А. загинув під час нелегального переходу швейц.-франц. кордону.

АЛЕКСІЙ (н. 9. XI 1877) — патріарх Московський і всієї Русі (до постригу в ченці 1902 —-Симанський Сергій Володимирович). 1899 закінчив юрид. факультет Московського університету, 1904 — Московську духовну академію. 1913 висвячений в сан епіскопа. 1933—45 — митрополит Ленінградський і Новгородський. На Помісному Соборі російської православної церкви (1945) обраний патріархом. А. — чл. Радянського комітету захисту миру.

АЛЕКСІ-МЕСХІШВІЛ1 (АлексєєвМесхієв, Ладо Месхішвілі) Володимир Сардіонович (28. II 1857 — 24. XI 1920) — грузинський і російський актор і режисер, нар. арт. Груз. РСР (1930, посмертно). Працював на рос. сцені в Тбілісі, з 1881 — в груз. театрі. У 1906—

07 — актор Моск. Худож. театру. Творчість А.-М. відбивала революц.-демократич. прагнення передових представників суспільства того часу. Ролі А.-М.: Лєван («Батьківщина» Еріставі), Незнамов («Без вини винуваті» Островського) та ін.

АЛЕКСІЯ (грец. α — не і λεγω — вимовляю) — хворобливе явище, що полягає у втраті здатності читати (найчастіше — розуміти написані слова й літери, т. з словесна сліпота). А. спостерігається при деяких захворюваннях мозку (пухлини, абсцеси, травми тощо) та при старечій атрофії мозку.

АЛЕМАНДА (франц. allemande — німецька) — старовинний німецький танець помірного темпу з рахунком на 4, якому властива пластичність жестів, величавість характеру.

В сучас. музиці зустрічається як стилізація під старовину.

АЛЕМАНИ (аламани) — германські плехмена, які в 3 ст. з'явилися на кордонах Італії, в 5 ст. осіли на території сучас. Ельзасу, часто нападали на Галлію. З 536 до кін. 11 ст. А. входили до складу д-ви Меровінгів як герцогство Алеманія. Одна з частин цього герцогства пізніше наз. Швабія. Тепер у деяких романських мовах А. означає — німці.

АЛЕППО — місто на Пн. Сірії. Див. Халеб.

АЛЕППСЬКИЙ Павло (р. н. невідомий — п. 1669) — автор опису подорожі по Україні 17 ст. Див. Халебський Павло.

АЛЕРАМО (Aleramo) Сібілла (псевд. Ріни Ф а р р о; н. 1876) — італійська письменниця-комуністка. Н. в Алессандрії. Автор романів «Жінка» (1907), «Люблю, отже існую» (1927) та ін., а також зб. віршів «Поезії» (1929), «Так — говорю я землі» (1935), «Вечірні вогні» (1956), «Ліси любові» (1957). Після відвідання Радянського Союзу в 1952 написала поему «Росія — висока країна».

Те.: Укр. перекл. У кн.: З італійської сучасної поезії. К., 1958.

АЛЕРГІЯ (грец. αλλος — інший і εργον — дія) — змінена чутливість організму тварин і людини до чужорідних речовин (здебільшого білкової природи), що вводяться повторно. Речовини, які викликають А. (т. з. алергени), здебільшого мають білкову природу (тваринні та рослинні білки, білкові речовини мікроорганізмів). Алергени можуть потрапляти в організм через шкіру і слизові оболонки або надходити в кров з вогнищ запалення. Прояви А. виникають лише тоді, коли перше і повторне надходження алергену розділені певним проміжком часу (не менше 5—7 днів). До проявів А. належать протилежні за своїми ознаками, але спільні за первинним механізмом явища зміненої реактивності організму— анафілаксія (підвищення чутливості до шкідливої дії алергену) та імунітет (зниження чутливості внаслідок посилення опірності організму).

АЛЕССАНДРІЯ — місто на Пн. Зх. Італії, на р. Танаро. Адм. центр провінції Алес-сандрія. 84,7 тис. ж. (1956). Вузол залізнич. і автомоб. шляхів. Металургія, металообробка, виробн. мотоциклів, велосипедів, хім. добрив. У минулому — військ, фортеця.

АЛЕУТИ (самоназва — унангани) — народність, корінне населення Алеутських о-вів (США). Живуть також на Командорських о-вах (СРСР), де 1932 був створений Алеутський р-н. Чисельність А. в США бл. 4 тис. чол., в СРСР — бл. 400 чол. А. — монголоїди. За мовою і культурою близькі до ескімосів.

АЛЕУТСЬКА ДЕПРЕСІЯ — див. Центри дії атмосфери.

АЛЕУТСЬКА ЗАПАДИНА — глибоководна западина в Пн. частині Тихого океану. Витягнута дугою довж. понад 3500 км вздовж пд. схилів Алеутських о-вів і п-ова Аляска. Глиб. до 7678 м.

АЛЕУТСЬКІ ОСТРОВИ — велика група островів (110 великих і багато малих), витягнутих дугою на протязі 1740 км у напрямі від Аляски до Камчатки; заг. площа — 37 840 км²', належать США. Відкриті А. о. рос. мореплавцями 1741, продані США урядом царської Росії 1867 разом з Аляскою. На А. о. багато діючих вулканів, часто відбуваються землетруси і підводні виверження. Клімат А. о. вологий (до 1600 мм опадів на рік), з сильними вітрами, снігопадами, туманами. Рослинність лучна і тундрова, дерев нема. Населення: алеути (унангани), осн. заняття — рибальство і морський звіробійний промисел. На А. о. США збудували військ.-морські і авіаційні бази.

АЛЕЧСЬКИЙ ГЛЕТЧЕР — великий льодовик в Альпах. Довж. 26 км. Пл. 169 км².

Спускається з вершин Бернських Альп у бік Ронської долини.

АЛЕШ Міколаш (Aleš Mikoláš; 18. XI 1852 — 9. VII 1913) — чеський художник. Закінчив Академію мистецтв у Празі (1875). Гол. твором А. є героїч. епос «Vlast» («Вітчизна») — 14 картонів для розпису Нац. театру в Празі (1881—82). А. виконав бл. 8000 малюнків пером до творів чес. письменників, чес. і словац. народ. пісень, а також деяких

М. Алеш. «Козаки». 1909. Рисунок пером.

українських, як-от: «Вороний коню, заграй підо мною...» (1904) та ін. На теми чес. історії створив картони для фресок на будинках у Празі, Пльзені, цикли малюнків «Життя і давніх слов'ян» (1891) і «Руський богатир» * (1912), картон «Полки Ігореві» (1902).

Літ.: Бродский В. Миколаш Алеш. «Искусство», 1953, № 1; Мíčко M., Svoboda E. Míkoláš Aleš Nástenné malby. Praha, 1955.

АЛЕШИН Борис Володимирович (н. 19. X 1901) — російський рад. гістолог-ендокринолог, засл. діяч науки УРСР (з 1956). Член КПРС з 1941. Н. в м. Замості кол. Люблінськ. губ. в родині військ. лікаря. Закінчив Моск. університет (1925). З 1937 зав. кафедрою гістології Харк. мед. інституту. Праці А. присвячені гістофізіологічному дослідженню залоз внутр. секреції, патогенезу зобної хвороби та нервової регуляції ендокринних функцій.

« АЛЕКСАНДРА НЕВСКОГО ОРДЕН» — див. Олександра Невського орден.

АЛЖІР (Алжірія). Загальні відомості. А. — країна в Пн. Африці на узбережжі Середземного м. Пл. 2,2 млн. км², нас. 10,3 млн. чол. (1958). Адм. центр — м. Алжір (588 тис. ж., 1954); ін. міста (нас. в тис. ж.): Оран — 299, Константіна — 149, Бон — 114. Населення складається гол. чин. з арабів і берберів (87%). Серед європейців (1,2 млн.) переважають французи, живуть італійці, іспанці та ін. У січні 1958 франц. уряд оголосив А. «невід'ємною частиною Французької Республіки». Відповідно до декрету від 12 грудня 1958 про реорганізацію влади в А. уповноваженим франц. уряду в А. є генеральний делегат, підпорядкований безпосередньо голові Ради міністрів Франції. На нього покладено здійснення в А. всієї повноти влади. Крім того, генеральний делегат разом з головнокомандуючим збройними силами відає питаннями безпеки і охорони порядку. А. поділений на 15 «алжірських» і 2 «сахарських» департаменти. Від А. обирають представників до Національних зборів Франції. Колонізаторська політика французького уряду, збройне придушення національно-визвольного руху фактично позбавляють корінне населення А. будь-яких політичних прав.

Природа. На Пн. А. розташована невисока гірська країна Тель-Атлас, далі на Гід. — хр. Сахарський Атлас (до 2330 м), на Пд. Сх. — гірська обл. Ахаггар; більша пд. частина А. — плато, зайняте пустелею — Ал-жірською Сахарою. Клімат на узбережжі Середземного моря субтропіч., на решті території жаркий, напівпустельний та пустельний. Річна кількість опадів в узбережній смузі від 500 до 1000 мм, в ін. місцях — не більше 200 мм. Річок з постійною течією мало. Дуже багато тимчасових потоків. На узбережжі рослинність середземноморського типу, на більш зволожених схилах гір — ліси з коркового і вічнозеленого дуба, алеппської сосни, в ін. частинах А. — напівпустельні й пустельні формації. В А. виявлено поклади різноманітних корисних копалин: фосфоритів, заліз. і поліметалевих руд, нафти.

Історія. В 2-й пол. 1-го тис. до н. е. на території сучас. А. жили нумідійці — предки сучас. берберів. У 3—2 ст. до н. е. тут склалася централізована д-ва Нумідія, яку невдовзі завоювали римляни. В 5 ст. А. захопили ван-

Місто Алжір.

В одному з оазисів Алжіру.

дали, в 6 ст. — візантійці, в 7 ст. — араби. Населення прийняло іслам; значна ч. берберів змішалась з арабами і засвоїла араб. мову. З 16 ст. А. — провінція Османської імперії, а з 17 ст. — фактично незалежна феод. д-ва — «Алжірське регентство» на чолі з ви-

борним правителем — деєм. З 1830 починається завоювання А. Францією. Боротьбу проти колонізаторів очолив Абд-аль-Кадір. Виступи проти франц. загарбників тривали протягом усього 19 ст.

Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в А. почалося нове піднесення нац.-визвольної боротьби, почали утворюватись профспілки; 1920 заснована компартія (до 1936 існувала як секція компартії Франції). В А. виникають араб. бурж. націоналістичні партії. 1936 в А. зібрався Мусульманський конгрес, який висунув вимогу демократич. свобод, скасування расової дискримінації. Після другої світової війни нац.-визвольний рух в А. набрав більш організованого і масового характеру. В листопаді 1954 алжірський народ розпочав збройне повстання проти франц. панування, яке переросло в справжню війну за незалежність А. В результаті розгортання нац.-визвольної боротьби, очолюваної Національним фронтом визволення, в Каїрі 19 вересня 1958 проголошено Алжірську Республіку і сформовано її Тимчасовий уряд. Цей уряд відповідальний перед Національною радою алжірської революції (у складі 54 чол.), яка представляє широкі верстви населення А. Французький уряд не визнав Тимчасового уряду Алжірської Республіки. Боротьба Алжіру за національне визволення з-під ярма франц. колонізаторів триває.

Господарство. А. — аграрна країна, залежна від іноземного, переважно франц., капіталу. Кращі землі захопили франц. колонізатори. В г-вах європейців (пересіч. розмір 124 га), які мають високотоварний характер, широко застосовується техніка і використовуються добрива. В г-вах корінного населення дуже низький рівень землеробства.

Понад 1 млн. селян позбавлені землі і перетворились у наймитів або в орендарів-здоль-щиків. Бл. 400 тис. г-в фелахів (селян) володіють від 3 до 5 га землі. Найважливіша галузь с.-г. — виноградарство. Іноземним компаніям і великим плантаторам-колоністам належить 90% виноградників. По виробн. вина А. на 3-му місці в капіталіст. світі. З 15 млн. оливкових дерев бл. 10 млн. належать європ. колоністам. У пн. ч. А. вирощують пшеницю, ячмінь, кукурудзу, овес; на

експорт — помідори, зелені боби, горох. Велике значення мають цитрусові, інжир, мигдаль, кора коркового дерева. На Пд., в оазисах, — фінікова пальма. Тваринництво екстенсивне. Поголів'я (в млн. голів): овець — 6,4; кізг— 3,1; верблюдів, мулів, ослів—0,8 (1956).

У промисловості панівні позиції займають франц. монополії. Відносно розвинута гір-ничодоб. пром-сть. Видобування фосфоритів — 605 тис. т, заліз. руди — 2,8 млн. т (1958). Добувають також цинкову й свинцеву руду, пірити. В узбережних містах працюють підприємства по переробці с.-г. сировини: виноробні, тютюнові, борошномельні, консервні, шкіряні, а також невеликі металургійні, ме-талообр. і хім. заводи, підприємства транспортного машинобудування, текст., сірникові ф-ки. Довж. залізниць бл. 4,4 тис. км (1957), автошляхів — 8,4 тис. км (1955). Шляхи сполучення зосереджені у пн. ч. Алжіру.

У зовн. торгівлі А. 1-е місце займає Франція. Осн. статті експорту: заліз. руда, фосфорити, вино, олія, свіжі овочі й фрукти, коркова кора. Імпорт: вугілля, нафтопродукти, текстиль, машини, лісові матеріали, харч. продукти та ін.

Освіта. Понад століття франц. колонізатори використовують школу в А. для поневолення країни. Всі школи, в т. ч. реліг. (мусульм.), перебувають під суворим контролем. Школи європ. типу створені тільки для привілейованих груп місцевого населення. Серед корінного населення письменних лише 5—6%. 1955 було 2185 держ. поч. шкіл (412 179 учнів), у 80 серед. школах — 67 660 учнів, у нижчих і серед. професійних уч. закладах налічувалось 22 809 учнів і в 4 вузах — 5465 студентів. Пропаганда «благодіянь» франц. колонізаторів є основою діяльності багатьох шкіл. В містах Алжірі, Тлемсені і Константнії є середні духовні мусульм. школи — медресе, якими керують французи. Найбільші б-ки — Національна і університетська в Алжірі. Музеї в містах Алжірі, Константіні, Орані. Після запровадження надзвичайного становища (1955) в А. заборонені всі газети, які підтримують нац.-визвольний рух.

Медико-санітарний стан. В 1955 в А. було 158 лікарень на 33 338 ліжок (3,4 ліжка на 1 тис. ж.), в т. ч. 147 заг. (з них 12 військ. на 4821 ліжко), 7 туб. на 1399 ліжок, 2 дитячі на 506 ліжок, 1 психіч., 1 онкологічна. Лікарів було 2009 (1 лікар на 4836 ж.), зубних лікарів 511, акушерок 711.

Літ.: Ларби Бухали. Октябрьская социалистическая революция и национальное движение в Алжире. М., 1957; Арабы в борьбе за незаписимость. [Сборник]. М., 1957; Колетт и Франсис Жансон. Алжир вне закона. Пер. с франц. М., 1957; Аваков Р. М. Французский монополметический капитал в Северной Африке. М., 1958; 3агладин В. Алжирская проблема. М., 1957; Пяртлі К. П., Розенберг Н. Б. Країни Африки. К., 1955.

АЛЖІР — головне місто і господарський центр країни Алжіру, великий порт на Середземному м., залізнич. вузол і аеропорт. В А. з передмістями 588 тис. ж. (1954), переважно араби та французи. А. засн. 935 араб. вождем Заїром. У 16 ст. А. захопили турки. З 1830 — франц. володіння. Пром-сть А. розвинута слабо. Підприємства по переробці с.-г. сировини (харчові, текстильні), чавуноливарні майстерні, виробн. килимів. Вилов сардин, губок,

добування коралів. Університет, археолог. музей. Сучасні, впорядковані квартали заселені колонізаторами. Араб. нас. зосереджене в старому місті, в р-нах бідноти.

АЛИЧА (Prunus divaricata) — плодове дерево род. розоцвітих, підрод. сливових, вис. 4—10 м. В дикому стані росте на Кавказі, в Криму, Молдавії, Серед. Азії, на Балканах. Має гладеньку, як у вишні, але сірішу кору. Плоди невеликі, жовті, рідше рожеві або червоні, округлі, кислуваті. З них виготовляють варення, повидло, консерви. В Криму виведено ряд великоплідних аличово-сли-вових гібридів (Сунична, Десертна та ін.). А. використовується як підщепа для сливи, персика та абрикоса.

АЛІ САБАХАТТІН (1907—48) — турецький письменник. Н. в м. Айвалику. Почав друкуватись 1930. Автор поетичної зб. «Гори й вітер» (1934), кількох повістей і романів («Юсуф із Куюджака», 1937; «Диявол всередині нас», 1940), численних оповідань та алегоричних казок про безправ'я тур. народу. З 1946 редагував політ.-сатирич. газету «Мар-ко-паша». Все життя переслідувався, його книжки спалювали на вогнищах. По-звірячому вбитий реакціонерами.

Тв.; Укр. перекл. — Диявол всередині нас. К., 1956; Малий Хасан. К., 1959.

АЛІАНСАС ОБРЕРАС (робітничі союзи) — робітничі організації в Іспанії 1934. Створені соціалістами з представників місцевого керівництва соціалістич. партії і профспілок. А. о. спочатку виступали проти єдиного фронту робітників і селян. Після вступу до А. о. комуністів (1934) багато з цих організацій набуло револ. характеру. В Астурії А. о., створивши єдиний фронт комуністів, соціалістів та анархістів і встановивши зв'язок з селянством, стали органами робітничо-селянської влади під час збройного повстання в жовтні 1934. Наприкінці 1934 в зв'язку з наступом реакції А. о. припинили свою діяльність.

АЛІБІ (лат. alabi — в ін. місці) — доказ невинуватості особи, суть якого полягає втому, що в момент вчинення злочину ця особа перебувала в іншому місці. А. виключає суд. відповідальність за фізичну участь у злочині, але не усуває можливості притягнути особу до відповідальності за організацію злочину і співучасть у ньому.

АЛІГАТОР (Alligator) — рід крокодилів, що об'єднує 2 види: А. китайський (A. sinensis) довж. до 2,5 м, водиться в пониззі р. Янцзицзян; А. міссісіпський (A. mississippiensis)

до 4,5 м, пошир. в пд.-сх. частині США. Живляться А. переважно рибою. Міссісіпський А. — об'єкт інтенсив. промислу (використов. шкіра та м'ясо), внаслідок чого чисельність його дуже зменшилась. На Пд. США є ферми для розведення алігаторів.

АЛІГАТОРОВА ГРУША — вічнозелене плодове дерево род. лаврових. Див. Авокадо.

АЛІГЕР Маргарита Йосипівна (н. 7. X 1915) — російська рад. поетеса. Член КПРС з 1942. Н. в Одесі. Друкуватись почала 1933. Працює в різних поет. жанрах: вірші (зб. «Ленінські гори», 1953; «Людині в дорозі», 1954), поеми («Зоя», 1942; Сталінська премія, 1943), п'єси («Казка про правду», 1945). Переклала драму «Камінний господар» Лесі Українки.

Тв.: Лирика. М., 1955; Из записной книжки. М., 1957: Укр. перекл. — Зоя. К, 1946.

АЛІЄВ Мірза-Ага Алі огли (1883—1954) — азербайджанський актор, нар. арт. СРСР (1949). Початок сценіч. діяльності 1906 (Баку). З 1920 — актор Азерб. держ. театру ім. Азізбекова. Створив багато глибоко народних образів з яскравим гумористич. забарвленням. Серед них: Гаджі Кара («Гаджі Кара» Ахундова), Кярамов («Весілля» Рах-мана), Осип («Ревізор» Гоголя) та ін. Сталінська премія, 1943, 1948.

АЛІЗАРИН (1,2 — діоксіантрахін о н) C₁₄H₈O₄ — один з найвідоміших органічних барвників. Раніше А. добували з коренів рослини марени. Синтез А. був першим синтезом природного барвника. В техніці А. одержують окисленням антрахінону. Барвники групи А. використовують для фарбування тканин.

АЛІКАНТЕ — місто на Пд. Сх. Іспанії, адм. центр пров. Аліканте. 109,4 тис. ж. (1957). Порт на Середземному м., залізнич. вузол. Центр важливого району виноробства. Харчова, хім., металообр. пром-сть. Курорт.

АЛІМДЖАН Хамід (12. XII 1909 — 3. VII 1944) — узбецький рад. письменник. Член КПРС з 1942. Н. в Джізаку. Кращі кн.: «Змагання» (1932), «Коли цвіте урюк» (1942). А. написав поеми «Ойгуль і Бахтіар» (1937), «Зейнаб і Аман» (1938), «Сімург» (1939). У творах відображена дружба укр. і узб. народів («Сльози Роксани», «Другові зі Сходу, що йде на Захід»). Автор літ.-критич. статей про Навої, Шевченка, Джамбула та ін., перекладач Пушкіна, Шевченка.

Тв.: Укр. перекл. — В кн.: Зі Сходу на Захід. К., 1947; Рос. перекл. — Избранное. М., 1951; Стихи. М., 1957.

АЛІМЕНТАРНА ДИСТРОФІЯ — загальне виснаження організму, що настає внаслідок голодування. Див. Дистрофія аліментарна.

АЛІМЕНТИ (лат. alimentum — харчі, продовольство) — утримання, яке зобов'язана давати одна особа іншій в силу родинних зв'язків, усиновлення, шлюбу. Аліментні права і обов'язки взаємні: не лише батьки алімен-тують своїх неповнолітніх (і непрацездатних повнолітніх) дітей, але й повнолітні (працездатні) діти зобов'язані пожиттєво утримувати своїх непрацездатних батьків, що потребують допомоги. Утримують також одне одного подружжя, які перебувають в зареєстрованому шлюбі (якщо один з них непрацездатний). Розмір А. на утримання неповнолітніх дітей обчислюється в процентному відношенні до заробітку відповідача (1/4 заробітку на утримання одної дитини, 1/3 — на утримання двох і ¹/₂ — на утримання трьох і більше дітей). Розмір А. на утримання дітьми батьків, а також подружжям одне одного встановлюється судом залежно від матеріального становища

сторін. За законодавством УРСР, А. на утримання непрацездатної дружини сплачуються пожиттєво.

За Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 квітня 1951 зобов'язані аліментувати: повнолітні брати і сестри неповнолітніх братів і сестер, також дід і баба — неповнолітніх або непрацездатних повнолітніх онуків, якщо батьки не можуть їх утримувати; повнолітні онуки — непрацездатних діда чи бабу, якщо вони не можуть одержати А. від другого подружжя або дітей; вітчим і мачуха—неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх пасинків і падчерок, якщо батьки не можуть їх утримувати і якщо ці умови настали до переходу пасинків і падчерок на утримання вітчима й мачухи; повнолітні пасинки і падчерки — непрацездатних вітчима і мачуху, якщо останні утримували їх протягом не менше 10 років. Особи, які взяли на себе виховання чужих дітей (крім опікунів, піклувальників і тих, хто взяв дітей на патронування), утримують цих неповнолітніх або непрацездатних повнолітніх дітей, якщо їхні батьки не можуть їх утримувати.

Літ.: Бошко В. И. Очерки советского семейного права. К., 1952; Свердлов Г. М. Советское семейное право. М., 1958.

АЛІМОВ Аріф Аліморич (н. 3. IV 1912)— держ. і парт. діяч, Голова Ради Міністрів Узбецької РСР. Член КПРС з 1941. Н. в Ташкенті. В 1933 закінчив Середньоазіатський плановий інститут. 1933 —41 працював за спеціальністю, а також на комсомольській роботі. 1942—50 — на керівній партійній роботі. З 1950 — міністр бавовництва Узб. РСР. З 1951 — перший секретар Бухарського, а потім Ташкентського обкомів партії; 1956 обирається секретарем ЦК КП Узбекистану. 1957 — 59 — перший секретар Самаркандського обкому партії. У березні 1959 А. призначений Головою Ради Міністрів Узб. РСР. А.— член бюро ЦК КП Узбекистану, деп. Верх. Ради СРСР 3—5-го скликань, деп. Верх. Ради Узб. РСР. Нагороджений двома орденами Леніна.

АЛІПІЙ (кін. 11 — поч. 12 ст.) — київський мозаїст і живописець, перше відоме з літопису ім'я староруського художника. Лаврський Патерик відзначає високу майстерність А.: «добре извык хитрости иконней, иконы писати хитр бе зело».

Літ.: Патерик Киево-Печерский, ч. 1—2. К., 1843; Собко Н. П. Словарь русских художников, т. 1, в. 1. СПБ, 1893.

АЛІТЕРАЦІЯ (al < ad — до і litera — буква) — 1) Вид звукового повтору однорідних приголосних звуків. Вживається у віршах і прозі з метою звукового увиразнення мови, передачі звукопису і звуконаслідування. Напр.: «Хто се, хто се по сім боці //Чеше косу? Хто се?» (Т. Г. Ш є в ч є н к о). 2) Алітераційний вірш — старогерм. вірш, в якому приголосний звук, що стояв на початку піввірша, повторювався в другому піввірші.

АЛІТИРУВАННЯ — дифузійне покриття стальних і чавунних виробів алюмінієм для

запобігання окисленню їх при високих температурах. Алюміній, окислюючись, утворює плівку, яка захищає вироби від дальшого окислення. А. провадять в твердому, газовому, рідинному та електролітичному середовищах. Інші, крім А., способи насичення поверхневого шару сталевих і чавунних виробів алюмінієм — плакування і металізація. А. піддають чавунні колосники, пароперегріваль-ні труби, коробки і ящики для відпалу і цементації, захисні трубки термопар, електро-нагрівники тощо.

АЛІХАНОВ Абрам Ісакович (н. 4. III 1904) — рад. фізик, спеціаліст у галузях ядерної фізики і космічного проміння, акад. АН СРСР (з 1943). Н. в м. Кіровабаді Азерб. РСР. Праці А. присвячені рентгеноструктурному аналізові і фізиці рентген. проміння, радіоактивності і радіоактивному випромінюванню, косміч. променям, розробці та побудові атомних реакторів. 1934 А. з М. С. Козодаєвим і братом А. І. Аліханьяном відкрив і дослідив випромінювання «пар» (електрон і позитрон) збудженими ядрами. 1936 А. з А. І. Аліханьяном і Л. А. Арцимовичем експериментально довів збереження імпульсу при з'єднанні електрона і позитрона. Разом із співробітниками побудував перший в СРСР ядерний реактор, в якому сповільнювачем є важка вода. Сталінська премія, 1941, 1948.

АЛІХАНЬЯН Артемій Тсакович (н. 24. VI 1908) — рад. фізик, спеціаліст у галузях ядерної фізики і космічного проміння, акад. АН Вірм. РСР (з 1943), чл.-кор. АН СРСР (з 1946). Н. в м. Кіровабаді Азерб. РСР. Наукову роботу розпочав 1931 разом з братом А. І. Аліхановим. Сталінська премія, 1941, 1948. ,

АЛІШ Абдулла (псевд. Алішева Абдулли Барейовича; 15. IX 1908 — 25. VIII 1944) — татарський рад. письменник, переважно дитячий. Родом з с. Куюки (Тат. АРСР). Писав оповідання (зб. «Прапор піонерського загону», 1931; «Хвилі», 1934; «Присяга», 1935); вірші (зб. «Разом з Ільгізом», «Мій брат», 1940); п'єси («Сусіди», «Маленький в'язень»). Учасник Великої Вітчизн. війни; потрапивши у полон, разом з М. Джалілем брав активну участь у поширенні антифашистських листівок. До останніх днів писав патріотичні вірші («Вітчизні», «Зустріч»). 1944 страчений фашистами.

АЛІШЕР НАВОЇ (1441 — 1501) — узбецький поет, мислитель і державний діяч. "Див. Навої Алішер.

АЛКАЛІМЕТРІЯ (араб, алкалі — луг і грец. μετρεω — вимірювати) — об'ємний метод кількісного визначення лугів, а також солей слабких кислот титруванням їх розчинів сильною кислотою певної концентрації. Кінець титрування визначають за допомогою індикаторів (метилоранж, фенолфталеїн та ін.). За об'ємом і концентрацією к-ти, витраченої на титрування, визначають кількість лугу, виходячи з реакції нейтралізації, що лежить в основі А. Крім терміну А., тепер вживають більш загальну назву — метод нейтралізації або метод кислотно-основного титрування.

АЛКАЛОЇДИ (букв. «подібні до лугів», від араб. алкалі — луг і грец. ειδος — вигляд) — група органічних азотовмісних речовин, переважно рослинного походження, що

мають основний характер і здебільшого гетероциклічну будову.

Майже всім А. властивий великий фізіолог. вплив на організм людини й тварин. Вперше А. виділені з рослин на початку 19 ст. (морфін з опію). Тепер відомо бл. 800 А. Значний вклад у розвиток хімії А. зробили рад. вчені. Основоположником вивчення А. в СРСР був О. П. Орєхов, який створив школу дослідників (Г. П. Меншиков та ін.). Рад. хіміки відкрили понад 100 А., багато з яких набули широкого практич. застосування. Вивченню будови А. та їхнього синтезу сприяло створення О. М. Бутлеровим теорії будови органічних речовин. Вже встановлено будову багатьох А.; ряд з них синтезовано. Через складність будови А. робота щодо їхнього вивчення і синтезу потребує багато часу (так, синтез морфіну її хініну пощастило здійснити тільки більш як через 100 років після їх відкриття). Замість деяких А. тепер застосовують близькі до них за дією на організм синтетичні сполуки (акрихін, промедол та іп.).

Більшість А. є похідними різних гетероциклічних сполук. На цьому базується розроблена О. П. Орєховим класифікація А., за якою розрізняють: 1) похідні піролідину (гіггин), 2) похідаі піридину (нікотин, коніїн, анабазин, атропін, кокаїн); 3) похідні хіноліну (хінін, пинхонін); 4) похідні ізохіноліну (папаверин, сальсолін, сальсолідин); 5) похідні індолу (стрихнін, бруцин); 6) похідні імідазолу (пілокарпін та ін.); 7) похідні пурину (ксантин, теобромін, кофеїн) та деякі ін. групи.

У рослинах А. містяться як солі органічної або мінер. кислоти (від слідів до 1—2%, іноді до 10%). їхнє значення для життєдіяльності рослин ще остаточно не з'ясовано. Припускають, що А. є продуктами обміну, захисними чи запасними речовинами.

А. широко застосовують у мед. практиці (здебільшого як розчинні у воді солі); деякі А. використовуються як с.-г. інсектициди (анабазин, нікотин). Біологічна дія А. на організм дуже різностороння. Більшість А. впливас на різні відділи нервової системи, деякі діють на м'язи, судини, матку та ін. Напр., такі А., як морфін, скополамін, резерпін, пригнічують діяльність нервових центрів, а кофеїн і стрихнін — активують. Вживання кокаїну як місцевоанестезуючого засобу базується на його здатності зменшувати збудливість чутливих нервів. А. маточних ріжків — ерго-метрин, ерготоксин — посилюють скоротливу діяльність мускулатури матки. За переважною дією на певні системи органів чи відділи нерв. системи А. об'єднують у відповідні групи. Вплив А. на організм пояснюється подібністю або протилежністю їхньої дії до дії медіаторів (речовин, що сприяють передачі нерв. збудження), продуктів обміну речовин, ферментів, гормонів та ін. Внаслідок високої біол. активності А. при неправильному застосуванні можуть діяти як сильні отрути. При отруєнні А. потрібна негайна медична допомога (промивання шлунка, введення серцевих засобів та ін.).

Літ.: Фіалков Я. А. Методи дослідження лікарських речовин. К. — Дніпропетровськ, 1938; Орехов А. П. Химия алкалоидов. М., 1955.

АЛКАМЕН — старогрец. скульптори. 1) А. Старший (1-а пол. 5 ст. до н. е.) виконав

скульптури сх. фронтону храму Зевса в Олімпії (456 до н. е.). 2) А. Молодший (бл. 460—403 до н. е.) працював гол. чин. в Афінах; учень Фідія, до стилю якого наближався у ряді своїх творів (скульптурна група Діоні-са й Афіни з Гефестом). Твори А. відзначаються особливою м'якістю і ліричністю образів. Такою була його уславлена статуя «Афродіта в садах» (копія в Луврі).

Літ.: Всеобщая история искусств, т. 1. М., 1956.

АЛКЕЙ — старогрецький поет 7—6 ст. до н. е., представник мелічної (пісенної) лірики. Родом з Мітілени на о. Лесбос. Брав активну участь у боротьбі аристократії проти тиранії. Написав багато віршів різних жанрів на політ. й особисті теми: пісні боротьби, гімни, застольні й любовні пісні. До нас дійшли лише незначні уривки творів А., які перекладав І. Франко. Створив свою віршову форму — т. з. «алкейову строфу».

АЛКІВІАД (н. бл. 451 — п. 404 до н. е.)—політ. діяч і стратег Афін періоду кризи рабовласницького ладу. Діяльність А.— приклад безпринципності і політ. нестійкості. А.— організатор невдалого походу в Сіцілію. Обвинувачений у блюзнірстві, А. втік до Спарти, потім до персів у М. Азію. Після олігархічного перевороту 411 в Афінах А. очолив афін-ський флот. 407 обраний полководцем з необмеженими повноваженнями. Після першої ж поразки А. втік до Фракії.

АЛКОГОЛІ — те ж, що й спирти.

АЛКОГОЛІЗМ — захворювання, що розвивається внаслідок хронічного зловживання спиртними (алкогольними) напоями. У ширшому розумінні А. — сукупність шкідливих, пов'язаних із зловживанням алкоголем, впливів на здоров'я, життя, працю і добробут людей. А. як соціальна хвороба є породженням епохи капіталізму; здебільшого він спостерігається серед експлуатованих верств населення. Причини, що призводять робітників капіталістич. країн до зловживання ал-когольн. напоями, розкриті Ф. Енгельсом у праці «Становище робітничого класу в Англії». В США налічується бл. 4 млн. алкоголіків. Капіталісти заохочують А. з метою відвернення трудящих від революц. боротьби. Б колоніальних і залеж. країнах імперіалістичні держави вдаються до якнайбільшого поширення спиртних напоїв. У 1951 порівняно з 1938 завезення спирту з Франції у Франц. Екватор. Африку збільшилося на 1900%. А. був дуже пошир. і в царській Росії. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції вживання спиртних напоїв у СРСР безперервно зменшується. В США споживається в 3,3 раза більше алкоголю на душу населення, ніж в СРСР.

Алкоголь — наркотична отрута, що діє насамперед на нервові клітини кори голов. мозку При цьому значно ослаблюється процес гальмування і відносно переважає процес збудження. Великі дози алкоголю роблять паралізуючий вплив на деякі відділи центр. нерв. системи. При ураженні центрів довгастого мозку настає порушення теплорегуляції, дихання і серцевої діяльності—т. з. коматозний стан. А. викликає глибокі розлади діяльності шлунково-кишков. тракту, печінки, органів дихання, нирок, статевих залоз та ін. Організм алкоголіка втрачає опірність до захворювань. А. зумовлює стійкі порушення

психіки, велике зниження працездатності, швидку стомлюваність, ослаблення пам'яті, деяку безтурботність, брехливість, несталість настрою, дратливість і схильність до конфліктів. На грунті А. бувають запої, розвиваються різні психози—біла гарячка, кор-саковський психоз та ін. А. призводить до побутових і виробничих травм, аварій на транспорті, злочинів, порушень правил громадської поведінки, руйнування сім'ї. Для лікування А. успішно застосовується багато методів: вироблення негативного умовного рефлексу на алкоголь за допомогою блювотних засобів, введення тетураму (антабусу), психотерапія, гіпнотичне навіювання, гідро-, інсуліно-, гормонотерапія, лікувальний сон, трудова терапія та ін.

В СРСР, завдяки неухильному зростанню матеріального добробуту й культурного рівня трудящих, створено всі передумови для остаточної ліквідації А., який є одним з пережитків капіталізму. В боротьбі з А., поряд із заходами по регламентації продажу спиртних напоїв, велику роль відіграють протиалкогольна пропаганда, культ.-масова робота, фізкультура і спорт, створення навколо п'яниць атмосфери нетерпимості та громадського осуду.

Літ.: Гуревич Я. Є. Пияцтво губить людину. К., 1958; Бехтерев В. М. Алкоголизм и борьба с ним. Л., 1927; Стрельчук И. В. Клиника и лечение наркоманки. М., 1956.

АЛКОГОЛЬНЕ БРОДІННЯ — ферментативний процес розпаду гексоз з утворенням спирту. Див. Бродіння.

АЛКСНІС (Альксне) Адам Іванович (10. III 1864 — 21. VIII 1897) — латиський художник. Закінчив Академію мистецтв у Петербурзі (1892). Один з основоположників латис. нац. реалістичної школи живопису, організатор та ідейний керівник прогресивного угруповання латис. художників «Трудівник». Писав на теми історич. минулого та сучас. йому побуту латис. народу («На роботу», «У дорозі» та ін.).

Літ.: Каталог виставки работ Адама Алксниса (Альксне). Рига, 1947.

АЛЛАХ (араб.) — бог у мусульманській релігії. Див. Іслам.

АЛЛАХАБАД (кол. Праяга) — місто в Індії, в шт. Уттар-Прадеш, при злитті рік Джамни і Гангу. Нас. 332 тис. чол. (1951). Залізнич. вузол. Значний торг. центр. Підприємства харчової, скляної, текст, промисловості. Університет, авіашкола. Пам'ятники мусульман, та індуїстської архітектури. Один з древніх центрів індуїзму.

АЛЛЕГАНИ (індіан. Alleghani — безконечні гори) — гори на Сх. США, в системі Аппалач. Простяглись від шт. Нью-Йорк на Пн. Сх. до шт. Кентуккі на Пд. Зх. Вис. 600—1350 м (макс. 1481 м) над р. м. А. глибоко розчленовані ріками (системи Огайо та ін.). Схили гір до вис. 1000 м вкриті широколистими лісами, вище—мішаними і хвойними. Великі, поклади кам. вугілля.

АЛЛЕМАНІСТИ — представники опортуністичного угруповання у франц. робітничому русі кін. 19—ноч. 20 ст. («Робітнича соціал-революційна партія»). Організоване активним учасником Паризької Комуни Жаном Аллеманом. В 1890 відкололися від посибілістів, але не змогли порвати з багатьма їх догмами і були під виливом прудонізму. Дрібнобуржуазна ідеологія А. являла собою суміш

реформістських і анархістських поглядів. Вони заперечували диктатуру пролетаріату і на перше місце ставили профспілки, а політичній партії робітн. класу відводили другорядну роль. А. виступали проти еедистів і 1905 ввійшли до складу Об'єднаної соціалістичної партії, на чолі якої став Жан Жорес.

АЛЛІЛУЄВ Сергій Якович (1866—1945)— революціонер-більшовик, парт. діяч. Н. в сім'ї селянина в с. Роменьї Новохоперсько-го пов. Воронезької губ. В 1896 вступив до Тіфліської с.-д. організації. В роки першої рос. революції і в період підготовки Великої Жовтн. соціалістич. революції провадив активну парт, роботу в Москві, Закавказзі, Петербурзі. У липневі дні 1917 на квартирі А. переховувався В. І. Ленін. У перші роки Рад. влади А. брав участь у створенні і налагодженні ряду пром. підприємств, у будівн. Шатурської гідроелектростанції, у відбудові Криворізького рудного басейну. Під час громад. війни провадив підпільну роботу на Україні, пізніше працював на керівній господарській роботі в Москві і Ленінграді. В роки Великої Вітчизн. війни А., тяжко хворий, займався громад. та літ. діяльністю. 1946 видано його книгу «Пройдений шлях».

АЛЛОФАН (грец. αλλοφανης — той, що виявляється іншим) — мінерал блакитнуватого або зеленуватого відтінку, який часто помилково вважали за мідну руду. Алюмосилікат mAl₂O₃ * nSiO₂ * pH₂O, аморфної структури, склоподібний. Твердість бл. 3,0, пит. в. 1,85—1,89, дуже крихкий.

АЛМА-АТА (до 1921 — Вєрний) — місто, столиця Каз. РСР, 455 тис. ж. (1959). Розташоване біля підніжжя пн. схилу За-ілійського Алатау, на вис. 750—880 м над р. м., між річками Великою і Малою Алмаатинками, за 9 км на Пд. від лінії Казахської з-ці, з якою зв'язане залізнич. віткою. Засн. царським урядом 1854 як військ, укріплення Вєрний в урочищі Алмати (казах. — «яблуневе»). 1867 перетворене в місто, яке стало центром колоніальної політики царизму в Семиріччі. Під час революції 1905—07 у Вєрному працювала с.-д. група, проходили політич. демонстрації і страйки. Рад. влада встановлена у березні 1918. В роки громад. війни 1918—20 у місті перебувало головне командування Семиріченського фронту і формувалися частини Червоної Армії. 1921 місто перейменовано на Алма-Ату. 1924 Семиріченська обл. і місто А.-А. ввійшли до складу Каз. РСР.

А.-А. — один з великих індустріальних центрів Казахстану: завод важкого машинобудування виробляє устаткування переважно для заводів чорної та кольорової металургії, коксохім. комбінатів і гіцротех. споруд СРСР і зарубіжних країн, електротехнічний завод—устаткування для електростанцій; ливчрно механічний, електротехнічний заводи; бавовнопрядильна, трикотажна, кондитерська, мебльова, тютюнова, взуттєва ф-ки, хутровий, поліграфіч., плодоовочоконсервний, м'ясний, молочний, млинарський, залізобетонних виробів комоінати, пивоварний, ферментаційний, асфальтовий, виноробний, цегельний заводи; теплова електростанція і каскад ГЕС на р. Великій Алмаатинці.

За роки Рад. влади А.-А. перетворилась у великий культ. центр Каз. РСР. Академія наук Каз. РСР, університет, 7 ін. вузів, консерваторія,

Акад. с.-г. наук, філіал Акад. будівництва і архітектури СРСР, 13 серед. спец. навч. закладів, 4 театри (в т. ч. театр опери та балету), 2 музеї, картинна галерея ім. Т. Г. Шевченка, кіностудія, обсерваторія. Сучас. А.-А.—одне з найкрасивіших міст СРСР. Відзначається прямо-

Алма-Ата. 1. Проспект імені Й. В. Сталіна. 2. Бляшано-баночний цех

Алма-Атинського м'ясокомбінату. 3. Академічний театр опери та балету

імені Абая. 1941.

кутною схемою планування з вулицями, забудованими багатоповерховими світлими будинками. Вздовж широких вулиць-алей течуть арики. Місто потопає в зелені (на 1 жит. припадає 80 лі² зелених насаджень). Визначні споруди А.-А.: собор — одна з найвищих дерев'яних будівель в СРСР (поч. 20 ст., інж. А. Зенков), Акад. театр опери та балету ім. Абая (1941, арх. М. О. Простаков), мед. інститут (1939, арх. О. І. Гегелло), комплекс будинків АН Каз. РСР (1944—48, акад. О. В. Щусєв), Будинок уряду (1958, арх. Б. Р. Рубаненко) та ін.

АЛМА-АТИНСЬКА ОБЛАСТЬ — область на Гід. Сх. Казахської РСР. Утворена 10 березня 1932. Пл. 227,6 тис. км². Нас. 1402 тис. чол. (1959). Поділяється на 20 р-нів, має 4 міста, 12 селищ міськ. типу. Центр — м. Алма-Ата.

Природа. Сх. частину А.-А. о. займає хребет Джунгарський Алатау (4464 м), пд.— Заілійський Алатау (4951 м), Кетмень та відроги Кунгей-Алатау; пн. і зх. частини — велика рівнина з нахилом до оз. Балхаш, Сасикколь і Алаколь. Копалини: поліметалічні руди, буре вугілля, мармур, гіпс, кам'яна сіль, сульфат натрію. Клімат різко континентальний: холодна зима (січень від —5 до —10°), жарке літо (липень від +24 до +27°). Опадів 100—150 мм (на рівнині) і 700—800 мм (в горах) за рік, на вершинах гір— льодовики. З гір тече багато річок: Глі, Ка-ратал, Аксу, Леиса — впадають в оз. Балхаш; використовуються для зрошення. Грунти на рівнині — глинясті буроземи, сіроземи та солончаки, в долині р. Ілі — алювіально-лучні, в передгір'ях і на схилах гір — каштанові та чорноземовидні підзолистого типу. Велику площу займають піски Сари-Ішикотрау. Рослинність на рівнині напівпустельна і пустельна; переважають полиновокураєві угруповання, зарості саксаулу, навесні—

ефемерні злаки й осоки; на узбережжі оз. Балхаш та в долині р. І лі — зарості очерету і тугайні ліси; в горах — з 600 м сухі ковилово-типчакові степи з 800—1500 м — луки, що переметаються з листяними лісами (серед них зарості диких яблунь); з 1500—1700 м хвойні ліси і субальпійські луки; вище 2800 м — альпійські луки. Тварини: бурий ведмідь, марал, архар, сайгак, вовк, лисиця, заєць, дика свиня та ін.

Населення. Більшість населення становлять казахи, потім росіяни, уйгури, українці, узбеки, татари, білоруси та ін. Міського нас. — 47% . Пересічна густота — 6,2 чол. на 1 км². Майже все сільське нас. зосереджене в передгірній смузі і долинах рік. Міста: Алма-Ата, Талди-Курган, Текелі, Панфілов.

Господарство. А.-А. о. входить до А.-А. економічного адм. р-ну. Сучасна пром-сть (гірничодобувна, маш.-буд., легка, харчова, деревооброб.) створена за роки Рад. влади. Більшість пром. підприємств зосереджено в Алма-Аті. В області — свинцево-цинковий комбінат (Текелі), Талгарський спиртозавод, 3 цукрові заводи (Карабулак, Бурундай, Талди-Курган), м'ясокомбінат (Уш-Тобе), Ілійські заводи: рибний, лісопильний, брикетно-комишитовий; Алакольський і Алгазінський рибозаводи, кукурудзо-калібрувальний, 2 комишитові, кілька масло- та олійних заводів, суконна ф-ка та ін. На ріках — ряд ГЕС: Талди-Курганська, Озерна, Чилікська, Каргалінська, Тал-гарська, Каскеленська; каскад ГЕС на р. Великій Алмаатинці. Будується (1959) Абакумов-ська ГЕС на р. Аксу.

В А.-А. о.—178 колгоспів і 48 радгоспів. Землеробство ведеться переважно на зрошуваних землях. Посівна площа становить 1263,5 тис. га (1958); майже 50% посівної площі під пшеницею, решта під ячменем, кукурудзою, вівсом, просом; вирощують цукрові буряки (21,5 тис. га, 1958), тютюн, соняшник, рис, картоплю, овочі, баштанні культури. Поширене садівництво (особливо яблуні «апорт») і виноградарство. На оз. Балхаш — рибальство. Розвинуте тонкорунне і м'ясо-сальне вівчарство, конярство, м'ясо-молочне і м'ясне тваринництво. Поголів'я (на 1 січня 1958 в тис. голів): великої рогатої худоби — 492 (в т. ч. корів—180), овець і кіз — 4092, свиней—107, коней—166. Територією А.-А. о. на протязі 770 км проходить Казахська з-ця. Судноплавство по оз. Балхаш і р. Ілі від Баканаса до китайського кордону. Автогужові шляхи: Алма-Ата—Ілі, Алма-Ата—Фрунзе та ін. В А.-А. о. — 9 вузів і 25 серед, спец. уч. закладів, 6 театрів, З музеї.

АЛМАЗ (арабське — нездоланний) — мінерал найвищої твердості, хімічно стійкий, належить до самородних елементів, складається з вуглецю; кольорові відміни містять незначні домішки Al, Si, Mg, Ca, Fe, Ti, Cu та ін. Кристалізується А. в кубічній системі, кристали утворюють октаедри, рідше—ромбододекаедри, гексоктаедри і т. д. Твердість 10, пит. в 3,5—3,6. А. бувають безбарвні і блакитного, жовтого, синього, зеленого та чорного кольорів. Утворюються А. в умовах високого тиску і т-ри; їх корінні родовища пов'язані з глибинними ультра-основними породами— кімберлітами. А. також одержують штучно. Кристали А. переважно дрібні, найбільший А. («Кулінан», знайдений у Пд. Африці) важить 3025,24 карата. А. має велике практичне значення як абразив (його твердість в 1000 разів більша за твердість кварцу). Розрізняють тех. і ювелірний А. Перший застосовується майже в кожній галузі промисловості. До ювелірного А. належать водянопрозорі кристали досконалої форми. А. — дорогоцінний камінь І класу. Відомі родовища А. в Пд. Африці, Бразілії, Австралії і світового значення в СРСР (Якутія).

Літ.: Алмазные месторождения Якутии. Науч. ред. акад. В. С. Соболева. М., 1959; Трофимов В. С. Ресурсы алмазов в зарубежньїх странах. М.—Л., 1947. (Минеральные ресурсы зарубежных стран. В. 7.).

АЛМАЗІВКА — селище міського типу Ровеньківського р-ну Луганської обл. УРСР. Розташоване за 5 км на Пд. від м. Ровеньок і за 6 км на. Пн. від автостради Харків—Ростов на Дону. 8,0 тис. ж. (1959). Утворене 1953 внаслідок об'єднання нас. пунктів: Казабело-Алмазнянки, Благовіщенки, Ольго-Михайлівки та Шахти № 17. 4 вугільні шахти, збагачув. ф-ка, електропідстанція Штерівської ДРЕС. Середня, 2 поч. школи, школа робітн. молоді, гірничопром. школа, клуб, бібліотека.

АЛМАЗНЕ (до 1878 — Ізюм) — селище міського типу в Луганській обл. УРСР, підпорядковане Кадіївській міськраді. Залізнична станція (Алмазна). Трамвайний зв'язок з м. Кадіївкою. 10,8 тис. ж. (1959). Металург, і шлакоблоч. заводи, молочний завод, промкомбінат, холодильник. Середня, 2 восьмирічні школи, школа робітничої молоді, 2 б-ки, клуб. А. — батьківщина двічі Героя Радянського Союзу І. X. Михайличенка.

АЛМАЗНИЙ СИНДИКАТ — міжнародна монополія, контролює 90% продажу алмазів у капіталістичному світі. А. с. створено 1892, гол. роль в ньому відіграє англ. капітал. Див. Монополії капіталістичні.

АЛМАЛИК—місто обл. підпорядкування в Ташкентській обл. Узб. РСР. Розташоване на Пд. Сх. від Ташкента, за 14 км від залізнич. ст. Ахан-Гаран. Кінцевий пункт шосе Ташкент—Алмалик. Нас. 40,3 тис. чол. (1959).

А.—центр кольорової металургії Узб. РСР. Свинцево-цинковий комбінат, авторемонтний, цементний заводи, виробн. буд. матеріалів, м'ясокомбінат, хлібозавод. Будується (1958) мідно-молібденовий комбінат. Вечірній буд. технікум, вечірній філіал політех. інституту.

АЛМЕЙДА Франсішку (бл. 1450—1510)— португальський мореплавець, завойовник і перший віце-король Індії [1505—09]. Створивши опорні пункти на узбережжі Сх. Африки і Пд.-Сх. Азії, А. заклав основи колоніальної системи Португалії в р-ні Індійського океану. В Індії А. енергійно проводив загарбницьку політику португ. уряду, сприяв підкоренню Ост-Індії.

АЛМЕЙДА ГАРРЕТ (Almeida Garrett) Жуан-Баптішта ді (4.II 1799—10. XII 1854)— португальський письменник. Очолював романтичний напрям у португ. літературі. Творчість А.-Г. пов'язана з нац.-визвольним рухом. Романтичні поеми «Камоенс» (1825), «Дона Бранка» (1826), драми «Ауто Жіла Вісенті» (1838), «Зброяр з Сантарема» (1841), романи й ліричні вірші пройняті глибоким інтересом до істор. минулого і поетичної спадщини народу.

АЛОГІЗМ—1) Нелогічність у міркуваннях, викликана порушенням законів логічного мислення. Внаслідок цього мислення набуває негативних рис: двозначності, суперечливості, бездоказовості, що виключає можливість пізнання істини. 2) Різновидність ідеалізму в теорії пізнання, яка заперечує можливість логічно пояснити навколишню дійсність.

АЛОД — повна спадкова власність на землю в епоху феодалізму в Зх. Європі; виникла 6—7 ст. внаслідок розпаду общини. Володіння А. (на відміну від бенефіції, феоду) не було пов'язане з виконанням феод. служби і повинностей.

АЛОЕ (Aloe) — рід род. лілійних (Laliaceae). Багаторічні трав'янисті рослини з м'ясистими

листками, вкритими по краю шипами. Квітки червоні або жовті, зібрані у верхівкову китицю. Відомо бл. 200 видів, пошир, в посушливих обл. Африки. Деякі види культивують в СРСР (Закавказзя) як лікарські рослини. Лікувальні властивості А. були відомі ще в Старод. Єгипті та Китаї. З соку листків А. добувають препарат сабур, або алое, який вживається як проносне та жовчогінне. В народ, медицині сік листків А. деревовидного (A. arborescens), що вирощують в кімнатах під назвою столітника, використовують для лікування ран, при туберкульозі легень і шкіри. Укр. вчений В. П. Філатов одержав з листків цієї рослини, після витримування їх в темряві при зниженій т-рі, препарат, який містить біогенні стимулятори. Він підвищує активність організму. Вживається при різних, зокрема очних, захворюваннях. Вводиться підшкірно.

АЛОПАТІЯ (від грец. αλλος —інший і παθος — страждання) — застаріла назва, яку засновник гомеопата С. Ганеман дав усім негомеопатичним методам лікування.

АЛОТРОПІЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ (в металах) — зміни, що відбуваються в будові і властивостях металів під час їхнього нагрівання і охолодження. А. и. призводять до утворення різних кристалічних форм або різної кількості атомів хім. елемента в молекулі простої речовини. При переході металу з однієї модифікації в ін. спостерігаються тепловий і об'ємний ефекти, причому кристалічні ґратки змінюються стрибкоподібно (не існує безперервного переходу). Об'ємний ефект А. п. у різних металів різний і може змінюватися в широких межах. Напр., перехід білого β-олова (ґратки тетрагональні, об'ємноцентровані) в сіре α-олово (ґратки алмазного типу) супроводиться зміною об'єму на 26%. Під впливом внутрішніх напруг, що виникають при цьому, компактний метал перетворюється в порошок («олов'яна чума»). Серед металів алотропія виявлена (при т-рі, вищій за кімнатну) у заліза, марганцю, кобальту, титану, цирконію, радію, талію, лантану, церію, урану. Застосовуючи апаратуру високих тисків і т-р, одержали модифікації легкоплавких металів (кадмій, церій, миш'як, галій, вісмут). Експериментально доведено наявність низькотемпературного поліморфізму у натрію, літію, цезію, берилію. Найчастіше А. п. спостерігаються у металів, розміщених в середній частині періодичної таблиці Менделєєва.

АЛОТРОПІЯ (грец. αλλος — інший і τροπη)— поворот) — здатність хім. елементів існувати у вигляді двох або кількох простих речовин (алотропні форми) з відмінними фіз. і хім. властивостями. Напр., вуглець існує у вигляді вугілля, графіту и алмазу; кисень — звичайний (O₂) і озон (O₃).

АЛОХТОНИ (грец. αλλος — інший і χτων — земля) — організми, що в процесі еволюції виникли не в тій місцевості, яку вони тепер заселяють. В область сучас. поширення вони потрапили в результаті розселення.

АЛОХТОННІ ВІДКЛАДИ — відклади, що утворилися з органічних решток або мінеральних частинок, принесених з інших місць.

«АЛПАМИШ» — героїчний епос, поширений серед казахів, каракалпаків та узбеків. Виник у степових кочовиків племені конграт 10—11 ст., сформувався в 16 ст. Кращий варіант — зразок узб. героїчного епосу—належить Фазілу Юлдашу (1928). Гол. герой— Алпамиш втілює героїзм народу, веде боротьбу за незалежність проти поневолювачів свого племені.

Літ.: Рос. перекл. — Алпамьіш. Узбекский народний знос. По варианту Фазила Юлдаша. М., 1959.

АЛПАТОВ Михайло Володимирович (н. 9. XII 1902) — російський рад. історик мистецтва, дійсний чл. Академії мистецтв СРСР. Наук, праці А. присвячені важливим проблемам російського та світового мист., насичені великим фактичним істор.-культурним матеріалом, відзначаються глибиною художнього аналізу та яскравим літ. стилем.

Тв.; Очерки по истории портрета. М.—Л., 1937; Птальянское искусство зпохи Дайте и Джотто. М.—Л.,1939; Андрей Рублев. М.—Л., 1943; Всеобщая история искусств, т. 1—3. М., 1948—55.

АЛТАЙ—гірська країна на Пд. Сх. Західного Сибіру, частково заходить у межі Монгольської Народної Республіки (Монгольський та Гобійський Алтай).

За характером рельєфу А. поділяють на З частини: Центр., або Внутр. А., Пд. А. і Сх. А. Центр. А.—найвищий, з різкими альпійськими формами рельєфу. До нього належать високі (від 2500 до 4000 м) хребти: І \о.].$уи, Катуне і.кпії (з найвищою вершиною

На гірських пасовиськах Алтаю.

Чуйський тракт.

А.—гора Бєлуха, 4506 м), Пд.-Чуйський, Тігірецький, Коргон, Теректинський, Пн.-Чуйський. Західні і пн.-зх.хребти Центр. А. (Ульбінський, Івановський, Убинський, Ко-ливанськиь, Бащелакський, Ануйський) нижчі, з середньогірськими формами рельєфу. Для Центр. А. характерні високо підняті (1000 м і більше) широкі міжгірські улоговини, т. з. «степи» (Абайський, Канський, Уймонський та ін.). Пд. А.—нижчий (2500— 3500 лі), мало розчленований, з високими і труднопрохідними перевалами. До Пд. А. належать хребти: Пд. Алтай, Курчумський, Азутау, Тарбагатай, Саримсакти, Наримський і плоскогір'я У кок. До Сх. А. відносять хребти Сайлюгем, Чихачова, Шапшальський та відгалужені від них на Зх. і Пн. нижчі Чули-гаманський, Курайський, Айгулакський, Абаканський. Рельєф Сх. А. піднесений, згладжений, з положистими схилами, куполовидними вершинами. Багато горбастих високих рівнин (Чуйський і Курайський степи, Чулишманське плато).

Алтай в основному складений палеозойськими метаморфічними та осадочними породами, гол. чин. різноманітними сланцями та пісковиками. Є також вулканогенні породи та інтрузії гранодіоритів, особливо в межах т. з. Рудного Алтаю (хр. Коргон, Тігірецький, Коливанський, Ульбінський, Івановський, Убинський). З інтрузіями Рудного А. пов'язане його виняткове багатство на поліметалічні руди.

Клімат А. різко континентальний. Це наслідок значних абс. висот, складного рельєфу і впливу холодних і сухих повітр. мас, що надходять з Пн. Льодовитого океану. Зима холодна (пересіч. т-ри січня — 15, —30°), літо тепле (пересіч. т-ра липня +15°). Для А. характерні зимові температурні інверсії, внаслідок яких зима в горах тепліша, ніж на прилеглих рівнинах. Гори А. з вис. 1000—2000 м є потужним конденсатором вологи, яку приносять зх. вітри з Атлантичного ок. Розподіл опадів на А. нерівномірний: на схилах гір випадає від 500—600 до 1000—1500 мм на рік, в улоговинах—300— 400 мм. А. є обл значного зледеніння. Тут налічується 754 льодовики заг. пл. 600 км² Найбільші центри зледеніння А.: Катунський хр. (342 льодовики), Пд. Чуйський, Пн.Чуйський та хр. Пд. Алтай А. має густу річкову сітку Більшість рік належить до системи р. Обі (Катунь, Бія, Чулишман, Бухтарма) Ріки мають типово гірський характер: багатоводні, швидкі, порожисті, малопридатні для судноплавства та сплаву, мають величезні гідроенергоресурси. Живлення їх снігове, дощове, льодовикове. Найбільші озера: Телецьке та Маркаколь

Алтай — гірсько-лісова країна. На Пд. Зх. виразно виявлені висотні рослинні пояси: степовий (до 350—500 м), лісовий (до 2600 м), субальпійський та альпійський. Найпоширеніший лісовий пояс — алтайська тайга (сибірська модрина, смерека, кедр, ялина, сосна). На Пн. Сх., де сибірська тайга зливається з алтайською, переважають своєрідні густі і похмурі темнохвойні ліси, т. з «чернь» (кедр, смерека, ялина). На улоговинах, що розташовані серед гір, часто зустрічаються острови гірських стенів (Уймонського, Абайського, Канського). Найвище розташований Чуйський степ, який в зв'язку з різко посушливим кліматом має типову рослинність напівпустель Різноманітний і багатий тваринний світ А. Пром. хутровими звірами є білка, соболь, колонок, лисиця, горностай, бабак. Завезені і акліматизувалися хутрові звірі: ондатра, амер. норка, єнотовидний собака.

Цінною твариною А. є олень-марал, роги якого (панти) використовуються у медицині. Маралів розводять у спец, радгоспах. Для збереження і збільшення поголів'я пром. звірів створено в р-ні Телецького оз. великий Алтайський заповідник.

АЛТАЙ ГОБІЙСЬКИЙ — пд.-сх. частина Алтаю Монгольського в МНР, ряд розірваних паралельних хребтів. Найвища точка— Іхе-Богдо (3790 м). Річкова сітка майже не розвинена. У міжгірських западинах є мілкі озера і солончаки Переважний ландшафт — напівпустелі, частково степи.

АЛТАЙ МОНГОЛЬСЬКИЙ — гірський хребет у МНР, який простягається в пд.-сх напрямі на 1500 км. Пересічна вис. 3000— 3600 ж, найбільша—4356 м (у групі вершин Табин-Богдо-Ола). Характерною рисою А. М. є асиметрія схилів, згладжені вершини, чергування гірських піднять з міжгірськими западинами В А. М беруть початок Іртиш, Урунгу, Кобдо. Рослинність переважно степова, яка на Сх. переходить у пустельну та напівпустельну. Схили А. М. в бас. рр. Іртиша і частково Кобдо вкриті лісами. Пд.-сх. частина А. М. має назву Алтай Гобійський.

АЛТАЙСЬКА ВІВЦЯ—тонкорунна порода овець вовново-м'ясного напряму, виведена в 1930—48 в Алтайському краї схрещуванням місцевих мериносів з баранами кавказької та грозненської порід. Жива вага баранів 90—110 кг, маток 60—65 кг. Настриг вовни 9—11 кг від баранів і 5,5—6,5 кг від маток. Довжина вовни 7,5 см, ;тонина 64 якості, вихід чистого волокна 42—44% Кожні 100 маток дають за рік 120—140 ягнят Тварини великі, міцної конституції, добре пристосовані до суворих степових умов. А. в. розводять в Алт. краї, в усіх р-нах Сибіру, в Пн. Казахстані.

АЛТАЙСЬКА МОВА (кол. назва ойротська) — мова алтайців, корінного населення Горно-Алтайської а. о. Належить до тюрк. групи мов. Література А. м. грунтується на південному алтайськ. діалекті. Має чимало спільних фонетично-морфологічних та синтаксичних рис з ін. тюрк. мовами, зокрема з киргизькою (загальна система голосних звуків, відсутність категорії граматичного роду, наявність післяйменників тощо). В основі писемності лежить рос. графіка (з 40-х рр. 19 ст.).

АЛТАЙСЬКИЙ КРАЙ — край в складі РРФСР. Утворений 28 вересня 1937. До А. к. входить Горно-Алтайська автономна область. Пл. 261,7 тис. км². Нас. 2685 тис. чол. (1959). В А. к.—73 р-ни, 9 міст і 14 селищ міськ. типу. Центр — м. Барнаул.

Природа. А. к. охоплює пд.-сх. ч. Зх.-Сибірської низовини, більшу ч. гірського Алтаю і зх. відроги Салаїрського кряжа. Бл. 70% пл. займають низовини та підвищені рівнини з малорозчленованим, слабо хвилястим рельєфом. У горах та передгір'ях Алтаю і в Салаїрському кряжі — поклади кольоро-вих і рідкісних металів, заліз. та марганцевої руд. В степових озерах — великі запаси мірабіліту, саморідної соди (найбільші в світі), кухонної солі.

Клімат різко континентальний. Пересіч. т-ра січня—19°, липня +19°. Опадів на Зх. та Пд. Зх. 260—350 мм, в передгір'ях до 600 мм і в гірському Алтаї від 300 до 1500 мм на рік. Осн. ріка — Об, бере початок від злиття Вії і Катуні, верхів'я яких розташовані в горах Алтаю. В горах беруть поч. і основні притоки Бії, Катуні та Обі. Численні гірські озера,

найбільше — Телецьке (пл. 230 км²). В А. к. понад 2000 рівнинних озер, переважно мінеральних. Найбільші степові оз.—Кулундинське і Кучукське.

Рівнинна частина А. к. лежить в межах лісостепової і степової зон. Осн. типи грунтів— чорноземи звичайні, південні, вилуговані і каштанові. В горах поширені гірськопідзолисті, гірсько-лучні і гірсько-тундрові грунти. В гірському Алтаї і Салаїрі зосереджена більша ч. лісових масивів краю; ліси: ялино-смереко-кедрові та модринові. В лісостепу—невеликі осико-березові ліси (колки), долинами рік — соснові бори.

Населення. В межах А. к. проживає 23,3%всього населення Зх. Сибіру. Більшість становлять росіяни. Багато українців, алтайців, казахів. Пересічна густота нас. 10,3 чол. на 1 км². В лісостеповій смузі густота нас. в 2—3 рази вища за пересічну. В 1926 міськ. нас. становило менше 8%, у 1959—33%. Міста: Барнаул, Бійськ, Рубцовськ, Змеїногорськ, Камень на Обі, Славгород, Чесноковка, Алейськ, Горно-Алтайськ.

Господарство. А. к.—економіч. адм. р-н. За роки Рад. влади в А. к. створено велику текст., харч., деревообр., маш.-буд., гірничо-доб., хім. пром-сть. У 1958 валова продукція великої промисловості порівняно з 1913 зросла в 238 разів. Машинобудування — провідна галузь промисловості А. к. Розв шуті енергетичне, с. т., транспортне машинобудуванню, верстатобудування, виготовленні устаткування для харч. промисловості. Центр маш.-буд. промисловості — Барнаул: виробн. парових котлів, дизель-моторів, геологорозвідувального устаткування, геофізичної апаратури, металорізних верстатів, пресів; Рубцовськ — центр тракторобудування, виробн. с.-г. машин; Чесно-

ковка — вагонобудування; Бійськ — виробн. парових котлів, електропечей, устаткування для харч. промисловості; Славгород — верстатобудування. Текст. пром-сть представлена великими меланжовим і бавовняним комбінатами в Барнаулі, льоноткацькою ф-кою в Бійську, рядом підприємств швейної промисловості. У Барнаулі і Бійську значне виробн. валянків, овчинно-шубне, повстяне. А. к. — один з найважливіших в Зх. Сибіру р-нів маслоробного виробн. і осн. р-н сироваріння та цукр. промисловості. Розвинута борошномельна, олійницька, м'ясна пром-сть. Головні осередки харч. промисловості: Барнаул, Бійськ, Алейськ, Славгород, Рубцовськ. Гірничодобувна пром-сть зосереджена в основному в передгір'ях Алтаю та в Кулундинському степу. На базі соляних ресурсів Кулундинських озер розвивається хім. пром-сть (Михайловський содовий і Кучукський сульфатний комбінати). У місцях перетину залізницями лісосплавних рік—деревообр. пром-сть. Найбільші центри— Барнаул, Бійськ, Тальменка. В Барнаулі і Бійську— сірникові ф-ки. Енергетика А. к. базується на довізному кузнецькому вугіллі, частково використовується електроенергія з гідроелектростанцій Рудного Алтаю.

Алтайський край — один з найбільших в СРСР с.-г. р-нів. У краї 645 колгоспів і 149 радгоспів (1959). Рослинництво А. к. має зерновий напрям. Під зерновими культурами в 1958 було зайнято майже 77% всієї площі (5752,9 тис. га з 7477,6 тис. га всіх посівів). Осн. зернова культура — яра пшениця (4929,4 тис. га). З тех. культур вирощується соняшник (переважно в степових р-пах), цукровий буряк (у лісостепу і передгір'ях Алтаю), льон-кудряш, льон-довгунець, рижій, махорка. Посівна пл. тех. культур 144,1 тис. га. Під овочами і картоплею 162,6 тис. га, під кормовими — 1418,0 тис. га. Розвивається садівництво. За 1954—58 в А. к. освоєно 2,7 мли. га цілинних і перелогових земель. Тваринництво молочно-м'ясного і м'ясо-вовнового напряму. На 1 січня 1959 було 1636,1 тис. голів великої рогатої худоби (в т. ч. 693,7 тис. корів), 930,0 тис. свиней, 2995,5 тис. овець і кіз. Значно розвинуті мараловодство (Горно-Алтайська а. о.) і бджільництво. Заг. довж. залізнич. сітки — 1476 км. Судноплавство по Обі та Бії. Велике значення для зв'язків з МНР має Чуйський автомобільний тракт.

В А. к. 6 вузів (політехніч., мед., сільськогосподарський, 3 пед. інститути); 33 серед. спец. навч. заклади.

АЛТАЙСЬКИЙ ТРАКТОРНИЙ ЗАВОД ІМЕНІ М. І. КАЛІНІНА — велике підприємство тракторної промисловості СРСР. Збудований в м. Рубцовську Алт. кр. на основі евакуйованого устаткування Харк. тракторного заводу ім. Орджонікідзе. Будівельні роботи на майданчику почалися в січні 1942. В рекордно короткий строк колектив заводу освоїв виробн. гусеничного трактора АТЗ-НАТІ і вже в грудні 1943 випустив першу тисячу тракторів. У липні 1946 заводу присвоєно

Алтайський край, 1. Цех автоматичних ліній заводу «Алтайсільмаш» у Рубцовську. 2. Селище зернорадгоспу «Алтай». 3. Пристань Барнаульського елеватора.

ім'я М. І. Калініна. За післявоєнні роки завод було оснащено новим устаткуванням. Він випускає дизельні трактори заг. призначення ДТ-54, трелювальні трактори ТДТ-60 для лісової промисловості, двигуни Д-54, запасні частини до тракторів, предмети широкого вжитку. В 1958 випуск продукції збільшився порівняно з 1950 більше ніж удвоє.

АЛТАЙЦІ-—тюркомовна народність, яка в рад. епоху сформувалася з окремих алтайських племен; корінне населення Горно-Алт. а. о. Алтайського краю. Чисельність 47,7 тис. чол. А. поділяються на дві групи: пн. А.— тубалари, челканці, кумандинці, шорці; пд. А.—власне алтайці, або алтай-кижі, теленгіти, телеути. Релігія А. в минулому—шаманство. Для жител А. були характерні два типи — кочовий, скотарський (повстяні юрти) і осілий, напівкочовий (землянка, курінь з кори). За роки Рад. влади в г-ві і культурі А. відбулися корінні зміни. Вони працюють у колгоспах, радгоспах, займаються мисливством. Живуть в будинках російського типу. Частина А. працює на пром. підприємствах Кузнецького басейну.

АЛТЕЯ (Althea) — рід рослин род. мальвових. Див. Рожа.

АЛТИН (від тюрк, алтин — золото) — старовинна рос. монетна одиниця, уживана гол. чин. для лічби. З середини 15 ст. А. дорівнював 6 деньгам, з 16 ст.—3 коп. (звідки п'ятиалтинний—15 коп.).

АЛТИНКУЛЬ, Золоте озеро [тюрк, алтин — золото, куль (коль) — озеро] — місцева назва Телецького ояера.

АЛТИНСАРІН Ібрай(1841—29. VII 1889) — казахський педагог-просвітитель, письменник, етнограф. Освіту здобув у Оренбурзькій рос. школі. 1860—69 працював у Тургаї вчителем рос.-казах, школи, в 1879—89—інспектором казах, шкіл. А.—послідовник К. Д. Ушинського. Розробив проєкт шкільної освіти для казахів. Його зусиллями відкрито ряд шкіл з казах. мовою навчання, у юму числі жіночих. На основі рос. графіки А. склав проєкт казах. алфавіту, перекладав казах. мовою твори Пушкіна, Лєрмонтова, Л. Тол-стого, Чернишевського, Крилова. В освітній діяльності А. боровся за дружбу з рос. народом, викривав самодержавство і мракобісся. З пед. творів А. відомі: «Початкове керівництво для навчання киргизів російської мови» (1879), «Киргизька хрестоматія» (1879) та ін.

АЛТИНТАГ (золоті гори) — гірський хребет у Китаї. Належить до гірської системи Куньлунь. Вис. до 6161 м. На Пн. круто обривається до Таримської западини. На Сх. прорізується наскрізною долиною — Цайдамськими воротами.

АЛУНАН Адольф Петрович (11. X 1848— 5.VII 1912) — латиський драматург, актор, основоположник нац. театру. Н. у Єлгаві. Автор п'єс з життя народу («Хто ті, що співали», 1888; «Плаче вся моя рідня», 1889; «Наші предки», 1905, та ін.). Писав також оповідання, сатиричні вірші й фейлетони. Редагував популярний журн. «Календар насмішника» (1892—1912). Як актор, починаючи з 1866, виступав у Дерпті (Тарту), Талліні, Петербурзі. З великим успіхом грав Хлестако-ва («Ревізор» Гоголя). Створив (1870) у Ризі перший латис. театр. 1885 залишив посаду директора та режисера театру через конфлікти з реакц. «Латиським товариством». Керував трупою пересувних театрів. За великі заслуги перед вітчизняною культурою А. в народі називають «батьком латиського театру».

АЛУНАН Юріс (13.V 1832—18. IV 1864) — основоположник латиської поезії, громадський діяч і публіцист. Редактор прогрес. латис. газети «Петербургас Авізес». 1859—61 видав зб. наук.-популярних статей в 3 тт. «Дім, природа, всесвіт», спрямований проти попівщини і нім. феодалів. Критик кріпосницьких порядків, один з ідеологів латис. руху «національного пробудження». Перекладав Пушкіна, Лєрмонтова, Кольцова та ін. (зб. «Пісеньки», 1856).

АЛУНІТ (франц. alun—галун, галунний камінь) — мінерал з групи сульфатів KAl₃[SO₄]₂(OH)₆. Зустрічається у вигляді тонкозернистих і землистих мас та дрібних кристалів. Колір білий, сірий, жовтий; тв. 3,5—4, пит. в. 2,6 — 2,8. Використовується для одержання галуну, сульфату, алюмінію, рідко — металевого Al. Родовища А. відомі на Україні, в Казахстані, в Азербайджані

АЛУПКА — місто в Кримській обл. УРСР, підпорядковане Ялтинській міськраді. 9,0 тис. жит. (1959). Розташована на Пд. березі Криму, за 17 км на Пд. Зх. від Ялти, на шосе Сімферополь — Ялта — Севастополь; добре захищена від пн. вітрів Кримськими горами. А.—один з найкращих кліматичних курортів СРСР (віднесена до зони санаторіїв для хворих на туберкульоз). Сезон—цілий рік. Пересіч. річна т-ра 4-14°; ясних днів 200—246 на рік. Морські купання з травня по вересень; виноградне лікування з серпня по жовтень; кумисолікування. В р-ні А. розміщено 14 великих санаторіїв, в їх числі санаторій їм. проф. Боброва для дітей, хворих на кістково-суглобовий туберкульоз. В А., в кол. палаці графа Воронцова, збудованому в псевдоготичному стилі (1828—46, англ. арх. Е. Блор), розміщено Кримський держ. музей образотворчих мистецтв. Тут зберігаються художні меблі поч. 19 ст., фарфор, вироби з бронзи, картини відомих рос. і деяких західних живописців 18 і поч. 19 ст. Навколо палацу мальовничий парк пл. 40 га з субтропічною рослинністю.

АЛУШТА — місто, центр Алуштинського р-ну Кримської обл. УРСР. Кліматичний курорт на Пд. березі Криму за 50 км від Сімферополя і за 44 км від Ялти, з якими має шосейне сполучення. З А. до Сімферополя проходить гірська тролейбусна лінія. 12,5 тис. жит.

Набережна в місті Алушті.

(1959). В р-ні розвинуте виноградарство, садівництво, тютюнництво, вирощуються ефіроолійні культури. А. не цілком захищена від пн. вітрів, тому клімат тут холодніший, ніж на ін. курортах Пд. берега Криму, особливо взимку та навесні. Пересіч. річна т-ра +12,6°. Ряд санаторіїв і будинків відпочинку. Один з кращих на Пд. березі пляжів; морські купання з червня по вересень, виноградне лікування з серпня по жовтень. Показання: захвор. легень не-туберкульоз. характеру, деякі захвор. серцево-судинної системи та порушення обміну речовин Сезон—цілий рік.

АЛФАВІТ (грец. αλφαβητος — від назв перших двох літер грец. алфавіту — альфа та бета, або — віта) — сукупність усіх літер, розташованих у певному порядку, прийнятому в письмі даної мови. Від грец. А. виникли латинський, слов'янський та ін. В основу А. сучасної укр. літ. мови покладено видозмінений рос. («гражданський») А., заснований на слов'янській кирилиці. Цей А. був підготовлений І. Котляревським та ін. в 1-й пол. 19 ст. для заміни етимологічного правопису на фонетичний, що довгий час використовувався без будь-яких змін для передачі звуків укр. мови (т. з. метод П. Гулака-Артемовського). Спробами систематизувати А. була перша граматика укр. мови (1818) О. П. Павловського, а в Галичині— альманах «Русалка Дністровая» (1837) Важливим етапом формування укр. А стала правописна практика журн. «Основа» (2-а пол. 19 ст.), а також правопис «Південно-західного відділу Російського географічного товариства» (П. Житецький, П. Чубинський та ін.).

Алфавіт сучасної укр. літ. мови остаточно уніфікований лише в пожовт. період, коли встановлено загальноприйнятий укр. правопис.

Всього в укр. А. 32 літери: Аа, Бб, Вв, Гг, Дд, Ее, Єє, Жж, Зз, Ии, Іі, Її, Йй, Кк, Лл, Мм, Нн, Оо, Пп, Рр, Сс, Тт, Уу, Фф, Хх, Цц, Чч, Шш, Щщ, Юю, Яя, Ьь.

АЛФАВІТНЕ ПИСЬМО — вид фонетичного письма, що виник на Близькому Сході з єгипетського і ієрогліфічного письма (див. Біблоське, Сінайське, Угарітське письмо). Непослідовність А. п. в фонетичному розумінні є в тому, що окремі його знаки можуть передавати кілька звуків і, навпаки, один звук може передаватися кількома знаками. Крім того, в ньому зберігаються знаки для позначення складних (силабічних) звуків, схожих до українських є, ї, ю, я.

АЛХІМІЯ (араб, ал-кіміа) — назва донаукової хімії, в основі якої лежала помилкова ідея про можливість перетворення неблагородних металів у золото і срібло за допомогою «філософського каменя». Ідеї А. зародилися в Китаї, Індії, Єгипті, де задовго до н. е. були відомі способи добування й обробки золота і срібла, а також способи їх підробки. В Європу А. прийшла з Єгипту під час завоювання арабами Іспанії (8 ст.). Арабські вчені, поряд з алхімічними «теоріями» про перетворення речовин, великого значення надавали дослідженню речовин і досягли успіхів у виготовленні фарб, виробн. паперу, сплавленні металів тощо. До арабського періоду А. відноситься діяльність ібні Сіно Абуалі, який визнавав «теорію» походження металів із ртуті та сірки, але не поділяв ідеї про перетворення металів. У серед.-віч. Європі, де в той час панувала схоластика, А. розвивалася в інтересах князів та духівництва, які ставили завдання підкорити науку реліг. догмам. Крім ідеологічних причин, на розвиток А. впливало прагнення до збагачення, особливо у вищого духівництва і феод. верхівки. Практична робота алхіміків привела до відкриття нових речовин, дала поштовх до розвитку металургії та мед. хімії. Ідеологічною основою А. була ідеалістична філософія, яка затримувала розвиток наукових теорій. Остаточно містика і схоластика А. були відкинуті наукою в 17—18 століттях.

АЛЧЕВСЬК — кол. (до 1931) назва м. Ворошиловська Луганської обл. УРСР.

АЛЧЕВСЬКА Христина Данилівна (1841— 1920) — український педагог, організатор недільних шкіл на Україні. Н. в Борзні Черніг. губ. в сім'ї поміщика. Виховувалась на творах Шевченка і рос. рев. демократів, брала участь у рев. гуртках молоді, зв'язаних з «Колоколом» Герцена. 1862 відкрила в Харкові безплатну жіночу недільну школу, якою керувала понад 50 років. Майже 8 років школа перебувала на нелегальному становищі. В цій школі А. обстоювала укр. мову, пропагувала твори Шевченка. Школа А. стала справжнім методичним центром навчання дорослих. А. широко пропагувала літ. твори як засіб виховання трудящих. Створений і виданий за участю А. тритомний посібник «Що читати народові?» (1888 - 1906) схвально зустріла прогресивна громадськість всієї Росії й України. А., основоположник методики навчання грамоти дорослих, разом з колективом учителів своєї школи створила навчальний посібник «Книга дорослих» (3 випуски, 1899—1900).

Пройдений шлях А. підсумувала в книзі «Передумане і пережите» (1912), що відображає її пед. погляди і практичний досвід. Міжнародна ліга освіти свого часу обрала її віце-президентом.

Літ.: Алчевська X. Тогочасне й наше. X., 1911; Абрамов Я. В. Наши воскресные школы, их прошлое и настоящее. СПВ, 1900; Христина Даниловна Алчевская. Полувековой юбилей (1862— 1912). М., 1912; Мазуркевич О. Р. До оцінки педагогічної діяльності і творчої спадщини X. Д.Алчевської. «Радянська школа», 1958, №3, 4.

АЛЧЕВСЬКА Христина Олексіївна (16. III 1882—27.Х 1931) — українська поетеса і педагог, дочка X. Д. Алчевської. Працювала вчителькою гімназії в Харкові. Літ. і пед. діяльність почала 1903. Відомі збірки поезій: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісня життя» (1910), «Моєму краю» (1914), «Пробудження» (1917) та ін. За Рад. влади друкувалась в «Комунарці України», «Червоному шляху», «Всесвіті», «Зорі». Написала драм, поему «Луїза Мішель» (вид. 1930) та ін. Перекладала Беранже, Вольтера, Гюго, Жюля Берна, Л. Толстого.

АЛЧЕВСЬКИЙ Григорій Олексійович (1866—1920) — український композитор, син X» Д. Алчевської. Н. у Харкові Закінчив математичний фак-т Харківського університету. Вчився в Московській консерваторії по класу співу, згодом по класу композиції у Танєєва. Написав симфонічну картину «Альоша Попович», ряд романсів, в т. ч. 6 українських, тощо. Відомі його теоретичні праці з питань вокальної техніки («Таблиці дихання» та ін.).

АЛЧЕВСЬКИЙ Іван Олексійович (27. XII 1876—10. V 1917) — російський і український актор-співак (драматичний тенор), син X. Д. Алчевської. Н. в Харкові, освіту здобув у Харк. університеті. В 1901—05 — соліст Петерб. Марийського театру. Брав участь в т. з. російських сезонах у Парижі (1908—10). Співав на сценах багатьох театрів Мав рідкісний щодо краси і діапазону голос, однаково вдало виконував героїчні, епічні, драматичні, ліричні оперні партії Неперевершене досягнення А. — партія Германа («Пікова дама» Чайковського). Багато гастролював.

АЛЧЕВСЬКИЙ Олексій Кирилович (1835— 1901) — український гірнозаводчик. Н. в м. Сумах в сім'ї дрібного торговця. Розбагатів внаслідок фінансових спекуляцій. Був власником Харківського торговельного банку і фінансував металургійні підприємства, зокрема будівництво Донецько-Юр'ївського (тепер ім. К. Є. Ворошилова) металургійного заводу. Пізніше збанкрутував. Батько композитора Григорія, співака Івана і поетеси Христі Алчевських.

АЛЮВІАЛЬНІ РІВНИНИ — рівнини, що утворюються внаслідок нагромадження осадів (алювію) в долинах рік, їхніх гирлах та в прогинах земної кори. Прикладом долинових А. р. може бути пн.-зх. ч. Лівобережної Придніпровської низовини. В гирлах великих рік утворюються дельтові А. р., деякі з них досягають дуже значних розмірів — до 10—445 тис. км* (дельти рік Хуанхе, Гангу і Брахмапутри, Нілу, Волги, Аму-Дар'ї та ін.). Алювій, відкладаючись у місцях прогинання земної кори, згладжує нерівності рельєфу, виповнює прогин, як, напр., в Угорській низовині, по р. По і в певній мірі в Се-редньодніпровській низовині.

АЛЮВІЙ (лат. alluvio — нанос) — 1) Відклади, нагромаджені в долинах ріками і струмками. Утворюються внаслідок перевід-кладання гірських порід та продуктів їх звітрювання. На рівнинах, в областях помірного клімату, А. складається з двох горизонтів— нижнього (рінь, піски) і верхнього (суглинки, глини та ін.). Нижня верства А. відкладається в руслі ріки, струмка (русловий А.), верхня — на заплаві поводями рік під час водопілля (заплавний А.). В горах, а також на рівнинах у тропічних, пустельних, субполярних областях розчленування А. на русловий та заплавний менш виразне або ж не спостерігається. В р-нах розвитку металоносних порід з А. (переважно русловим) пов'язані розсипища золота, платини, алмазів, титанових, рідкісноземельних та ін. мінералів. 2) Алювій — те ж, що і голоцено-вий (післяльодовиковий, сучасний, верхній та ін.) відділ антропогену. Застарілий термін, вживається нині лише деякими нім. геологами.

АЛЮЗІЯ — використання в мові широко вживаного вислову, що натякає на який-не-будь загальновідомий історичний, міфологічний, літературний або побутовий факт. Напр.: «Прокрустове ложе», «Рубікон перейдено»; «Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий» (Леся Українка).

АЛЮМІНІЙ (Aluminium) Al — хім. елемент III групи періодичної системи елементів Д. І. Менделєєва. Порядковий номер 13, ат. в. 26,98, один стабільний ізотоп А1²⁷. А. входить до складу польових шпатів, фельдшпа-тоїдів, каоліну, глини,бокситів та ін. У земній корі А. міститься 8,8%. А. — сріблястобілий метал, пит. в. 2,7, /°плав. 660°. На повітрі А. вкривається дуже тонкою міцною плівкою окису, яка захищає метал від дальшого окислення. Розжарені порошок і фольга А. горять у повітрі, даючи окис. А. реагує з розведеними мінер, к-тами і лугами, утворюючи розчинні у воді солі. Енергійно взаємодіє з галогенами, при високих т-рах дає сполуки з сіркою, азотом, вуглецем. Див. Алюмінійова промисловість.

АЛЮМІНІЙОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь кольорової металургії, на підприємствах якої з алюмінійових руд (переважно бокситів) одержують глинозем (А1₂О₃) і далі шляхом електролізу — металіч. алюміній. Велике народ.-госп. значення А. п. визначається широким застосуванням алюмінію в авіаційній, автомобільній, електротех. промисловості, приладобудуванні, будівн. та ін. галузях г-ва. Алюміній є важливою стратегічною сировиною. А. п. набула розвитку в кін. 19 ст. після винайдення електролітичного способу виробн. алюмінію та ефектив. методу одержання глинозему. Незважаючи на провідну роль рос. вчених у розробці технології виробн. алюмінію, царська Росія, у т. ч. Україна, не мала своєї алюмінійової промисловості.

В СРСР А. п. створена як нова галузь

промисловості в роки довоєн. п'ятирічок; збудовано великі алюмінійові заводи: Волховський (1932), на Україні — Дніпровський (1933), один з найбільших в Європі — Уральський (1939). Розвитку А. п. сприяли індустріалізація і електрифікація СРСР та відкриття в різних р-нах багатих родовищ сировини — бокситів, нефелінів, алунітів. Великі потреби електроенергії в А. п. (до 20 тис. квт-г для одержання 1 т металічного алюмінію) визначають розміщення заводів поблизу потужних ГЕС і ТЕЦ. В роки Великої Вітчизн. війни А. п. зросла на Уралі і була створена в Сибіру; виробн. алюмінію перевищило довоєн. рівень, хоч і були зруйновані великі заводи — Дніпровський і Волховський. В післявоєнні роки відбудовано Волховський, Дніпровський, збудовано новий завод у Сумгаїті (Аз. РСР), будуються Павлодарський, Красноярський, Іркутський та ін. заводи. Виробн. алюмінію в 1955 зросло проти 1950 в 2,8 раза. Значного розвитку А. п. набуває в 1959—65, особливо на базі дешевої гідроенергії Ангаро-Єнісейського каскаду.

На Україні виробн. алюмінію зосереджене на Дніпровському алюмінійовому заводі ім. Кірова в Запоріжжі, який працює на електроенергії Дніпрогесу. Відбудований і розширений на новій тех. основі завод у післявоєнні роки значно збільшив випуск продукції. У зв'язку з відкриттям на Гід. Дніпропетровської обл. високопільських бокситів виробн. алюмінію в УРСР буде переведено на власну сировину. Протягом 1959— 65 продукція А. п. в Українській РСР значно зросте.

З країн народ, демократії А. п. розвинута в Угорщині; розпочато виробн. алюмінію в Китаї.

У капіталістич. країнах А. п. найбільш розвинута в США і Канаді (в 1957—74% виробн. алюмінію капіталістич. світу). В 1957 США виробили алюмінію (тис. т) — 1496, Канада — 505, Франція — 160, ФРН — 154, Норвегія — 95, Японія — 68, Італія — 66, Швейцарія — 31, Англія — 30. Після другої світової війни в зв'язку з гонкою озброєнь в США і Канаді провадиться будівн. алюмінійових заводів. Монополії США, Канади, Англії, Франції, ФРН, Італії, Швейцарії і Бельгії з метою контролю над новими джерелами сировини та експлуатації природних багатств і народів колоніальних та залежних країн в останні роки будують ряд великих алюмінійових заводів в Африці.

АЛЮМІНІЙОВИЙ КАРТЕЛЬ — міжнародна монополія, яка контролює ринок алюмінію в капіталістичних країнах. Див. Монополії капіталістичні

АЛЮМІНІЙОВІ ГАЛУНИ - подвійні солі сірчаної кислоти типу MAl(SO₄)₂ • 12H₂O або M₂SO₄ • Al₂(SO₄)₃ • 24H₂O, де M — катіон одновалентного металу або NH₂+ А. г. — безколірні кристали, розчиняючись у воді, дисоціюють на іони M⁺¹, Al⁺³, SO₄^-2 . Тепер А. г. розглядають як нестійкі в розчині комплексні сполуки. Калійово-алюмінійовий галун використовують для фарбування тканин протравними барвниками, для дублення шкір, у медицині тощо.

p>АЛЮМІНІЙОВІ РУДИ — гірські породи і мінерали, з яких добувають алюміній. При переробці А. р. спочатку одержують глинозем (Al₂О₃), з якого електролітичним методом виплавляють металевий алюміній. При оцінці можливостей використання окремих видів А. р. велике значення мають вміст, склад і співвідношення в них різних домішок, особливо кремнезему і заліза. Тепер основною А. р. є боксити. Останнім часом розроблено спосіб одержання А1 з нефелінових сієнітів (з одночасним виробленням соди та цементу) і силіманітових сланців. До А. р. належать також продукти зміни кислих лав— алуніти, але поширення їх обмежене. Вміст Al₂O₃ в кращих сортах бокситів 40—45% (при співвідношенні Al₂O₃: SiO₂ >= 2,6), в нефелінових сієнітах — 19—22%. Технічно можливо одержувати Al з глин, польовошпатових порід, але економічно це ще невигідно. В СРСР великі родовища А. р. є на Уралі, в Казахстані, Сибіру, нещодавно відкриті родовища в УРСР (боксити), на Польському п-ові, у Прибайкаллі і Закавказзі (нефелінові сієніти), в Закавказзі і Казахстані (алуніти). За кордоном великі родовища А. р. є в Угорщині, Югославії, Франції, Індії, Центр, і Пд. Африці та ін.