Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, Львівський національний університет імені Івана Франка

— один з найстаріших вищих навч. закладів Європи. Є спадкоємцем Львівської єзуїтської колегії (1608—1661), Львів. єзуїтської академії (1661—1773), Йосифинського ун-ту (1784—1805), Львівського ліцею (1805—17), Францового ун-ту (1817—1918), Львів. ун-ту Яна-Казимира (1919—39), Львів. держ. ун-ту ім. І.Франка (1939—1999).

Львівська єзуїтська академія. Заснована 20 січня 1661 привілеєм польс. короля Яна II Казимира Ваза на базі єзуїтської колегії (див. Єзуїтські школи; вцілів колиш. будинок цієї колегії, він розташов. на вул. Театральній; на думку деяких істориків, тут свого часу викладав проповідник А.Гонцель-Мокрський, у якого, можливо, саме тоді навчався Б.Хмельницький). Привілей надавав навч. закладові «гідність академії і титул університету» з правом викладання в ньому всіх тогочасних університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Хоча 2-га пол. 17 ст. була для Речі Посполитої періодом екон. занепаду й політ. кризи і це істотно гальмувало розвиток новоствореної академії, проте обсяг і рівень викладання в ній були поставлені на такий само рівень, як і в ін. ун-тах центрально-сх. Європи. У різний час в академії працювало від 15—17 (поч. 17 ст.) до 50 (кін. 17 ст.) професорів та магістрів. 1676 в ній навчалося 500 студентів, а в перші роки 18 ст. — 700. У складі академії були 2 відділи (ф-ти) — філософський і богословський. Від 1688 існувала кафедра анатомії і фізики (з моменту відкриття її очолив Т.Будний). В академії викладали філософію, логіку, риторику, математику, астрономію, військ. мист-во, арх-ру, латину та ін. дисципліни. Професорами працювали К.Нєсєцький, Ф.Гродзіцький, І.Красіцький, Г.Пірамович, Т.Сєкєжинський та ін. Навчання велося лат. мовою. Від 1749 при академії діяв Шляхетський колегіум. Багатьом випускникам надавали наук. ступені бакалаврів і магістрів. Академія підтримувала зв’язки з ін. тогочасними ун-тами й академіями (це засвідчують, зокрема, виявлені у рукописному фонді Києво-Могилянської академії тексти лекцій з філософії, що читали у Львів. єзуїтській академії).

1773 Львів. єзуїтська академія у зв’язку зі скасуванням ордену єзуїтів була закрита.

Йосифинський ун-т. Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Галичина ввійшла до складу Австрії. Разом з частиною польс. земель її було виокремлено в коронний край — Королівство Галіції і Володомерії з адм. центром у Львові. 21 жовтня 1784 імп. Йосиф II Габсбург у рамках здійснюваної ним реформи освіти видав диплом про заснування у Львові ун-ту на базі існуючих у місті навч. закладів (у т. ч. колиш. єзуїтської академії). У дипломі зазначалося, зокрема, що «у Львові як столиці Галичини вже існуючі і ті, що будуть відкриті в майбутньому, наукові інститути творитимуть разом університет з такими факультетами: богословським, правничим, філософським і медицини». Роком раніше імператор відвідав Львів і серед ін. справ оглядав будинки в центр. частині міста для розміщення в них ун-ту. Врешті-решт ун-ту передали будівлі колиш. монастиря й костьолу чину св. Трійці (належали свого часу ордену тринітаріїв). У костьолі облаштували б-ку. Тут же 16 листопада 1784 відбулася церемонія з нагоди заснування ун-ту. Святкову промову виголосив губернатор Галичини граф Й.Бригідо. Акт заснування зачитав губернський радник М.Кортун. На честь цієї події відбувся військ. парад, пролунали салюти з гармат (за висловом сучасника, це означало «компліменти для новоприбулих муз»). Увечері було влаштовано ілюмінацію міста, а в театрі поставлено виставу «Двоє друзів» (її написав з нагоди початку навч. року професор заг. історії Л.-Е.Ценмарк). Першим ректором ун-ту було призначено чеха за походженням, єпископа Перемишльського Антонія-Вацлава Бетанського (1714—86). Згідно зі статутом ун-ту, вибори ректора відбувалися кожного року. Як правило, ректор на наступний навч. рік ставав проректором (від 1784 і до 1848 ректорську посаду по черзі займали 58 осіб; більшість із них були нім. походження, 9 — з поляків і 8 — з українців). На чолі ун-ту стояла «консисторія» (за статусом подібна до сучасної вченої ради). Вона вирішувала найважливіші справи, що стосувалися заг. кер-ва навч. закладом. До ун-ту зараховували осіб, яким виповнилося 17 років і які закінчили т. зв. нормальні школи (пізніше останні замінили г-зії). Зараховані спочатку потрапляли на філос. ф-т (він виконував підготовчі функції), а потім переходили до ін. спец. ф-тів чи залишалися на філос. ф-ті і поглиблено вивчали філософію. Мовою навчання була латинська. Від 1784 при ун-ті діяла г-зія, вона займалася підготовкою бажаючих вступити до ун-ту (її відвідували кількасот учнів, навчання тривало 5 років, предмети читалися лат. і нім. мовами).

1784/85 навч. рік розпочався 3 листопада, закінчився — 31 серпня. У вересні та жовтні студенти мали канікули. Від 1785 на прохання професорів власті дозволили розпочинати навчання у вересні, а закінчувати в червні. Декретом від 9 квітня 1785 стипендіатам ун-ту було дозволено вибирати собі для подальшого навчання будь-який ін. навч. заклад у межах Австрії.

1787 у складі ун-ту було засновано провізоричний (тимчасовий) «Studium Ruthenum» (більше відомий як «Руський інститут»). У декреті Надвірної канцелярії від 9 березня 1787 про створення цього навч. закладу зазначалося, що, «беручи до уваги пропозиції як запобігти нестачі священиків греко-католицького обряду, Їх Імператорська Величність зволили постановити, що необхідно, поки не буде достатньої кількості українських кандидатів для духовного звання, які б знали латинську мову, організувати для них провізоричний науковий інститут з викладовою руською мовою». «Studium Ruthenum» мав 2 відділи — філос. та богословський. Тут готували греко-катол. священиків, навчання для них проводили церковнослов’янського мовою. Лекції читали, зокрема: Т.Захаріясевич (1759—1808; історія Церкви), А.Радкевич (1759—1821; гебрейська і грец. мови), А.Павлович (моральна теологія), А.Ангелович (церк. право), І.Земанчик (п. після 1822; чиста і прикладна математика), П.Лодій (теор. і прикладна філософія), І.В.Лаврівський (логіка, метафізика, етика). За весь час існування цього ін-ту освіту в ньому здобули 470 укр. студентів.

Поміж укр. студентів ун-ту заг. потоку був і І.Могильницький (згодом він уклав першу в Галичині граматику укр. мови).

У перший рік діяльності Йо-сифинського ун-ту студентський контингент становив 285 осіб, у 1790 — 690, у 1817 — 869 (для порівняння: приблизно в цей же час — у 1820 — у Берлінському ун-ті навчалося 910 студентів, а в ун-ті в Галле — 795). Переважно це були вихідці зі шляхетних родин, діти духовенства і чиновників. Старанних студентів стимулювали грошовими нагородами, стипендіями, публічними похвалами, записом у книгу пошани. Лінькуватих — заносили в книгу ганьби, а за незадовільну поведінку виганяли з лекцій і навіть карали арештом. Від 1798 було введено спец. оцінку за поведінку. Починаючи з 1803, студентам заборонялося відвідувати клуби, кафе, ігрові будинки, навіть публічні читальні. Від 1804 стипендії надавали тим, хто не лише добре навчався, а й мав зразкову поведінку. Розмір держ. стипендії коливався від 50 до 100 гульденів на рік. Плата за навчання у цей же час становила 18 гульденів за рік.

Через погіршення екон. стану в Австрійс. імперії (це було зумовлено, зокрема, наполеонівськими війнами; див. Наполеон I) приміщення Львів. ун-ту не ремонтувалися і стали малопридатними для навчання. У зв’язку з цим губернатор Галичини граф Й. фон Урмені звернувся до австрійс. імп. Франца I Габсбурга з пропозицією закрити ун-т у Льво-ві. Окрім посилання на непридатність приміщень, губернатор у листі до імператора мотивував свою пропозицію також тим, що у Львові надто «велика кількість спокус та розваг, що заважають студентам учитися». 1805 Львів. ун-т перевели до Кракова (після 3-го поділу Польщі 1795 Краків відійшов до Австрії) і об’єднали з Гол. коронною школою (нині Краківський університет). У Льво-ві місце ун-ту зайняв Львів. ліцей.

1809 нібито у зв’язку зі збільшенням числа українців, які знали лат. мову і могли вільно студіювати на богословському ф-ті, «Studium Ruthenum» (уже в складі краківської Гол. коронної школи) закрили.

Франца I університет. 1817 ун-т у Львові було відновлено. Цьому сприяла ухвала Віденського конгресу 1814—1815 про оголошення Кракова вільним містом, що привело до втрати австрійцями Гол. коронної школи (того ж року перейменована на Ягеллонський ун-т). Акт про відновлення у Львові ун-ту австрійс. імп. Франц I Габсбург підписав 7 серпня 1817. У відповідному розпорядженні було також визначено гол. підготовчу базу для ун-ту — нею стала 1-ша Львів. (Руська) г-зія (на думку деяких істориків, це недвозначно засвідчувало, що ун-т призначався для задоволення культ. потреб українців; викладання в ун-ті велося, як і в ін. навч. закладах Австрії, лат. мовою; з 1848, однак, лекції переважно читали нім., з 1879 — польс. мовою).

Ун-т відновили у складі 3-х ф-тів: філос., правничого і богословського. Він отримав назву Universitas Franciscea (Францовий ун-т). Його урочисте відкриття відбулося 4 жовтня 1817.

Вищим органом управління ун-ту був Академічний сенат, до нього входили ректор, проректор, декани, продекани, представники від ф-тів і секретар. Сенат вирішував кадрові питання, контролював організацію навч. процесу, створення та реорганізацію кафедр, присудження наук. ступенів тощо. Посади ректора, проректора, деканів і продеканів були виборними. Першим ректором став львів. римо-катол. архієпископ Анджей-Алойз, граф Скарбек-Анквіч (1774—1838). Роботою ф-тів керували «колегії», до їх складу входили декан, продекан, усі професори ф-ту і два виборні представники від доцентів. Кожен професор мав кафедру (певний курс, який він читав). Практичні та семінарські заняття відбувалися в ін-тах (останні мали свої окремі приміщення, б-ки, обслуговуючий персонал).

Пед. персонал ун-ту складався з професорів, доцентів, викладачів і асистентів. Професори поділялися на звичайних (ординарних), надзвичайних (екстраординарних), почесних і титулярних. Приват-доценти викладали, як правило, за платню не від ун-ту, а від студентів, які записувалися на їхні лекції.

Для вступу в ун-т абітурієнт мав подати документ про середню освіту і заяву про зарахування на той чи ін. ф-т. Зачислення відбувалося без складання вступних іспитів. Навчання було розраховане на 4 роки. Однак через різні обставини переважна більшість студентів отримувала диплом через значно довший термін. Пропустивши кілька семестрів, студент міг продовжити перерване навчання. Студенти поділялися на 3 категорії: звичайних (ординарних) студентів, надзвичайних (екстраординарних, переважно з теологічного ф-ту) студентів та вільних слухачів (як правило, ними були жінки, які відвідували лекції за домовленістю з викладачами).

Навчання в ун-ті для більшості студентів було платним. Без оплати відвідували лекції студенти теологічного ф-ту. Таку ж пільгу могли мати й ті студенти, які вважалися бідними й успішно складали семестрові колоквіуми. Крім плати за навчання, існували плати за прийняття в студенти, за іспити, колоквіуми, семінарські заняття, за користування б-кою.

Із стипендіального фонду (він утворювався переважно з доброчинних пожертв) деяким студентам робили грошові виплати. Частину студентів забезпечували місцем у гуртожитку.

Склад студентства щороку змінювався кількісно і за нац. пропорціями. 1822 в ун-ті було 1304 студенти, з них на філос. ф-ті — 701, правничому — 224, богословському — 379. 1833 в ун-ті навчалися понад 300 українців, вони студіювали на філос. та богословському ф-тах. 1842 на богословському ф-ті було 295 студентів, з них 237 — укр. походження.

Революції 1848—1849 років в Європі започаткували добу змагань українців та поляків за свої нац. права, зокрема за мову навчання в ун-ті. Навесні 1848 в ун-ті за підписом викладачів була видана відозва, в якій засуджувалася панщина і ставилося питання про її скасування. Тоді ж за зразком студентів Відня студенти Францового ун-ту організували Студентський легіон кількістю до 1200 осіб (існував упродовж 8 місяців). Командував легіоном проф. Ф.Стронський. Легіон узяв участь у Львівському повстанні 1848. Під час придушення повстання 2 листопада університетський будинок було обстріляно, приміщення майже повністю зруйновано. До 1851, доки уряд не передав ун-тові нове приміщення по вул. Миколая (сучасна вул. Грушевського), навчання проходило в будинку міської ратуші.

Наприкінці 1848 в ун-ті створили першу укр. кафедру — рус. словесності, її очолив Я.Головацький. Тоді ж на богословському ф-ті окремі предмети почали викладати українською. На поч. 1860-х рр. було створено ще 2 укр. кафедри на ф-ті права.

27 квітня 1869 австрійс. імп. Франц-Йосиф I Габсбург видав розпорядження про визнання польс. мови офіційною в Галичині, це призвело, незважаючи на ін. розпорядження імператора від 4 липня 1871 про скасування обмежень на читання лекцій польс. і укр. мовами на юрид. і філос. ф-тах, до поступової полонізації ун-ту (1870 польс. мовою читали 13 предметів, нім. — 46, лат. — 13, укр. — 7; 1906 польс. мовою читали 185 предметів, нім. — 5, лат. — 14, укр. — 19).

Звичайні (ординарні) студенти складали основну масу студентів ун-ту. Взимку 1870/71 навч. року їх було 935 із 1082 студентів. Ця пропорція не зазнала істотних змін і в 1890-х рр. У 1899/1900 навч. році 1793 студенти із 2004 були звичайними (ординарними).

До читання лекцій в ун-ті були залучені, зокрема: М.Нападієвич (1779—1845; українець родом із Тернопільщини, професор філософії, декан ф-ту і ректор ун-ту 1828/29), Ф.Стронський (1803—1865, поляк, філософ, дир. університетської б-ки у 1837—59); Г.Уліх (1743—94, історик, автор підручника з нумізматики та допоміжних історичних дисциплін), Й.Маусс (1778—1856, німець, викладач заг. історії та історії Австрії, ректор ун-ту 1825/26; 1852/53), В.Ганн (1763—1816; родом із Граца, Австрія, професор кафедри естетики, поет, ректор ун-ту 1792/93, почесний громадянин Львова), М.Михалевич (1792—1846; українець, професор заснованої 1826 кафедри польс. мови та літератури), Б.Борзага (1745—1806; професор австрійс. цивільного права, перший декан правничого ф-ту, ректор у каденціях 1785/86; 1801/ 02), К.-Й.Гюттнер (1793—1822; автор праць із цивільного права), М.-Ф.Штегер (1796—1834; професор політ. наук і австрійс. права), Л.Шульц фон Страшніцькі (1803—52; професор вищої математики), І.Мартинович (1755—95; професор фізики й перший декан філос. ф-ту), А.Кунцек (1795—1865; викладач фізики та прикладної математики), І.Фесслер (1755—1839; професор герменевтики), А.Ангелович (1756—1814; українець, професор догматики, перший ректор Греко-католицької духовної семінарії у Львові, 1783), М.Скородинський (1757—1805; професор пасторальної теології, ректор ун-ту 1804/05), Григорій (Яхимович, викладач релігії та педагогіки, декан філос. ф-ту 1837 і ректор ун-ту 1860/61), Б.Гаккет (професор натуральної історії), Ф.Мазох (двічі обирався ректором у каденціях 1802/03 і 1827/28), В.Гільденбранд (1763—1818; директор мед. ф-ту в Кракові, автор підручника з хірургії).

1882 було створено кафедру географії (її очолив А.Реман; 1840—1917).

У вересні 1894 було створено університетський архів. Цього ж року почав діяти 4-й ф-т — медичний (розпорядження про його відкриття австрійс. імп. Франц-Йосиф I Габсбург видав ще 1891). Тоді ж було засновано «кафедру всесвітньої історії з особливою увагою до Східної Європи і руської мови викладання», її очолив 35-річний М.Грушевський (польс. часописи називали його «хрещеним батьком» змагань галицької суспільності за укр. ун-т у Львові; 20 років свого життя він віддав ун-тові).

Від 1897 навчатися на філос. ф-ті дозволили жінкам, з 1900 жінки також могли ставати ординарними студентами на мед. ф-ті та відділі фармацевтики (однак дозволу на навчання на правничому ф-ті вони не домоглися). Проте загальна кількість студенток не була значною, у перші роки студенток було 52 особи, з них 2 були звичайними (ординарними), 40 — надзвичайними студентками і 10 — вільними слухачками.

1905 на базі астрономічного кабінету (його керівником був М.Ернст, 1869—1930) було створено астрономічну лабораторію.

До кінця 19 ст. 15 українців обиралися ректорами у 20-ти річних каденціях (перший раз — А.Ангелович на 1796/97 навч. рік, останній раз — о. Й.Комарницький на 1896/97 навч. рік). Серед 21 д-ра богослов’я 12 були укр. походження.

За період з 1869 по 1900 навч. рік ректорами Францового ун-ту були представники філос. ф-ту — 13 раз, теологічного — 7 раз, юрид. — 9 — і мед. — 1 раз.

За 30 останніх років 19 ст. чисельність професорсько-викладацького складу зросла майже втричі. У 1869/70 навч. році кількісне співвідношення між викладацьким і студентським складом було: 1 викладач на 22 студенти, у 1898/99 — 1 викладач у середньому на 14 студентів.

Лекції у Львів. ун-ті читали відомі на той час учені, зокрема: Ю.Пузина (1856—1919; керував кафедрою математики з 1885, займав посаду декана філос. ф-ту), Б.Дибовський (1833—1930; керував кафедрою зоології, був засновником зоологічного музею в ун-ті), Ю.Нусбаум-Гілярович (1859—1917; ботанік), Б.Радзішевський (1838—1914; з 1872 до 1910 очолював кафедру хімії). С.Брондзінський (1862—1929; хімік), Р.Залозецький (1861—1918; хімік), С.Нємєнтовський (1866—1925; хімік), Ф.Циркель (1838—1914; перший завідувач кафедри мінералогії, один з основоположників петрографії), К.Ліске (історик), Л.Фінкель (1858—1930; історик), Т.Войцеховський (1838—1919; історик), О.-М.Бальцер (історик), І.Шараневич (історик), Р.Пілят (1846—1906; професор, філолог), Л.Малиновський (1802 —1872; професор, філолог), Е.Порембович (1862—1937; професор, йому ун-т завдячує розвитком досліджень з германо-романської і класичної філології), Л.Цвіклінський (1852—1942; професор, дослідник класичної філології), Б.Кручкевич (1849—1918; професор, дослідник класичної філології). А.Каліна (1846 —1906; польс. славіст), А.Кринський (1844—1932; польс. славіст), Ол.Огоновський (професор, очолював кафедру австрійс. цивільного права), О.Бальцер (читав історію польс. права), С.Стажинський (1853—1935; історик польс. права), А.Гальбан (1865—1926; історик польс. права), Л.Пінінський (1858—1938; професор, спеціаліст з рим. та західноєвроп. права), М.Хлямтач (1865—1947; професор, спеціаліст з рим. та західноєвроп. права), Л.П’єнтак (1841—1909; професор, спеціаліст з рим. та західноєвроп. права). В.(Л.)Жмурко (1824—89; читав математику і фізику), В.Сєрпінський (1882—1969; читав математику і фізику), М.Смолуховський (1872—1917; читав математику і фізику), Г.Кадий (1851—1911; анатом), Л.Ридигєр (1850—1920; професор, засн. хірургічної школи у Львові), В.-А.Глюзінський (1856—1935; професор медицини), В.Шимонович (1869—1939; професор медицини).

Cклад студентів Францового ун-ту був багатонаціональним. На зламі 19—20 ст. переважали студенти-поляки. Згідно з даними за 1896/97 навч. рік, в ун-ті числилося 762 студенти польс. національності, 459 — укр., 316 — єврейс. та 14 — ін. національностей. Від 2-ї пол. 19 ст. і до кінця 1870-х рр. серед представників ін. національностей (зокрема, німців, чехів, болгар, словаків, італійців) переважали німці (у 1870/71 навч. році на двох ф-тах — юридичному та філософському — їх нараховувалося 63 особи; з істотним скороченням, починаючи з 1879, заг. числа німецькомовних курсів кількість студентів-німців почала різко зменшуватися).

Кількість студентів-українців наприкінці 1890-х рр. зменшилася. У 1870/71 навч. році укр. студенти складали 41 % усієї кількості студентів ун-ту, у 1896/97 навч. році — 30 %. Це було пов’язано зі скороченням набору до теологічного ф-ту (саме на ньому переважно навчалися українці, вони складали 3/4 його чисельності).

У 1900/01 навч. році в ун-ті числилося 2060 студентів. Це майже вдвічі більше, ніж у 1870/71. Зростання кількості студентів відбувалося виключно за рахунок світських ф-тів. За чисельністю студентів Францовий ун-т був одним з найбільших в Австро-Угорщині і займав третє місце після Віденського університету і Карлового університету.

На поч. 20 ст. у Львів. ун-ті працювали укр. професори та доценти: на філос. ф-ті — О.Колесса, К.Студинський, С.Рудницький, І.Свенціцький, С.Томашівський, І.Кокорудз; на ф-ті права — П.Стебельський (1857—1923), С.Дністрянський, В.Вергановський (1876—1946); на богословському ф-ті — І.Бартошевський, Т.Мишковський, Й.Комарницький, Б.Копцюх.

Напередодні Першої світової війни в ун-ті навчалося понад 6 тис. студентів, було 80 кафедр, з них 8 — українських. 1916 австрійс. уряд обіцяв заснувати у Львові укр. нац. ун-т, однак через поразку у війні не здійснив цих намірів.

Львівський університет Яна-Казимира. Після встановлення 1919 у Львові польс. влади ун-т офіційно став називатися ім’ям засновника Львів. єзуїтської академії польс. короля Яна II Казимира Ваза. У цей час він складався з 4-х ф-тів: юрид., мед., теологічного і філос. (останній 1924—25 було поділено на 2 окремі — гуманістичний і математично-природничий). За кількістю студентів ун-т був одним з найбільших у Польщі. У ці роки кількість студентів сягала 6—7 тис. осіб. 1923 ун-тові було передано приміщення колиш. Галицького крайового сейму (тут нині знаходиться гол. університетський будинок).

В ун-ті в цей час викладали, зокрема: С.Лорія (1883—1958), Є.Ромер (1871—1954), К.Твардовський (1866—1938), Я.Птасьнік (1876—1930), І.Бадіян (1904—42). У 1920—30-х рр. тут діяли Львів. мат. школа С.Банаха (1892—1945) і львів. складова Львівсько-Варшавської філос. школи.

Укр. студентам та професорам доступ до ун-ту був практично заборонений (єдиним укр. ученим, який працював тут у 1930-х рр., був І.Свєнціцький). У відповідь на це було організовано Львівський таємний український університет (1921—25; його першим ректором став філолог В.Щурат).

Станом на осінь 1939 українознавчі студії в ун-ті були представлені лише одним курсом «руська філологія» (його викладав проф. І.Янів) та доцентурою з історії порівняльної слов’ян. літератури (нею керував д-р І.Свєнціцький). У 1938/39 навч. році «русинів» (греко-католиків) в ун-ті було 728 осіб, поляків (католиків рим. обряду) — бл. 3625 осіб. У цей же час населення укр. земель у складі Польщі на 2/3 складалося з українців.

Львівський державний університет імені І.Франка. Після приєднання Західної України до СРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі) Львів. ун-т Яна-Казимира було перейменовано на Львів. держ. ун-т. На роботу до ун-ту запросили М.Возняка, В.Щурата, Ф.Колессу, М.Рудницького, І.Крип’якевича, М.Зарицького (1889—1958) та ін. 17 жовтня 1939 ректором ун-ту призначили історика М.Марченка (у той час на фасаді гол. будинку ун-ту містився напис: «Львівський державний український університет»). Радикальних змін зазнала структура ун-ту. В його складі створили 5 ф-тів: істор., юрид., філол., фізико-мат., природничий. Колишній теологічний ф-т ліквідували, а медичний — виокремили (на його базі створили мед. ін-т). Відкрили нові кафедри, відділ заочного навчання, аспірантуру. Навч. плани і програми уніфікували за рад. зразком.

8 січня 1940 Президія ВР УРСР своїм указом присвоїла ун-тові ім’я І.Франка. (І.Франко записався на філос. ф-т Францового ун-ту 14 жовтня 1875; студіював класичну філологію та укр. мову і літературу; в червні 1877 був заарештований за «пропаганду комуністичних ідей та поширення книг соціалістичного й революційного змісту»; після 8-місячного ув’язнення відновив навчання; 1880 був удруге заарештований і після звільнення з 3-місячного ув’язнення залишив ун-т; 1891 продовжив навчання в Чернів. ун-ті; від жовтня 1892 до кінця червня 1893 слухав лекції у Віденському ун-ті; 1 липня цього ж року захистив дисертацію, наук. керівником був славіст В.Ягич, і отримав ступінь д-ра філософії з відзнакою; 18 березня 1894 склав у Львів. ун-ті габілітаційний колоквіум і був допущений до 3-ї стадії габілітації — пробної лекції — на тему «Розбір “Наймички” Т.Шевченка»; 22 березня 1895 прочитав габілітаційну лекцію; вона була визнана успішною, і відповідні документи направили для затвердження у Відень у мін-во освіти Австрійс. імперії; І.Франко сподівався отримати посаду доцента кафедри укр. мови та літератури, з цього питання мав аудієнцію в намісника Галичини графа К.Бадені, однак результат зустрічі був негативним; 1907 він ще раз намагався отримати посаду доцента Францового ун-ту на основі колиш. габілітації, однак знову без успіху.)

1941 М.Марченка заарештували «за націоналізм та занадто поспішну українізацію університету».

На цей час в ун-ті навчалося бл. 2 тис. студентів.

У роки окупації Львова вермахтом (див. Друга світова війна) навчання у Львів. ун-ті не проводилися.

Ун-т відновив діяльність після звільнення Львова військами Червоної армії (див. Радянська армія). Його ректором призначили М.Паше-Озерського. 15 жовтня 1944 до аудиторій прийшли перші студенти повоєн. пори (через рік їх було бл. 800 осіб). Відбулися певні структурні зміни ун-ту: діяло 9 ф-тів. 1948 ректором ун-ту був призначений учений-механік, проф. Г.Савін. 1950 на 1-й курс стаціонарного навчання було прийнято 575 осіб. Від 1951 до 1963 ун-т очолював геолог, проф. Є.Лазаренко. Від 1963 (і до 1981) посаду ректора займав професор, дослідник у галузі електротехніки М.Максимович, з 1981 (і до 1990) — професор, історик В.Чугайов. Тут працювали, зокрема, О.В’ялов, І.Крип’якевич, В.Соболєв, О.Парасюк, І.Юхновський, В.Панасюк.

Незважаючи на часткову ру-сифікацію та переслідування рад. властями інакодумців, ун-т став одним із провідних навчально-наук. осередків УРСР.

1970 до ун-ту було зараховано більше 1100 осіб, 1985 — понад 1300. У різні роки тут навч., зокрема: Р.Братунь, Д.Павличко, Р.Іваничук, Р.Федорів, Є.Сверстюк, Ірина та Ігор Калинці.

Львівський національний університет імені І.Франка. Дух вільного ун-ту відродився у Львів. ун-ті зі здобуттям незалежності України, цій події передували перші в історії Львів. ун-ту демократ. вибори ректора (1990), ним став д-р фізико-мат. н., проф. І.Вакарчук. 29 березня цього ж року конференція трудового колективу ун-ту на пропозицію його студентського братства прийняла рішення про підняття нац. прапора над гол. університетською будівлею.

11 жовтня 1999 ун-ту надано статус національного.

На поч. 21 ст. в ун-ті діяло 18 ф-тів і 130 кафедр (вони готують фахівців із 79 спеціальностей та за 12 спеціальностями в коледжах). На ф-ті доуніверситетської підготовки щорічно навчається понад 2 тис. слухачів, в ін-ті післядипломної освіти — бл. 6 тис. осіб. Загалом на денній формі навчання ун-ту числиться понад 19 тис., а на заочній — понад 2 тис. студентів. Станом на 1 вересня 2008 в ун-ті працювали 1709 штатних науково-пед. спів-робітників, з них 166 д-рів наук, професорів, 850 кандидатів наук. У складі н.-д. частини функціонує 19 н.-д. лабораторій, 7 НДІ: ін-ти франкознавства, істор. досліджень, археології, славістики, екології інформації, європ. інтеграції, літературознавчих студій. Також діють Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад (закладений 1852), Наук. б-ка (2008 їй виповнилося 400 років). При ун-ті є наук. центри, зокрема: центр інформаційних технологій і дистанційного навчання, центр магістерських програм, центр гуманітарних досліджень, Брит. центр, Нім. мовний центр, Австрійс. центр, Франц. центр, центр країн Пн. Європи. При ун-ті працюють: Львів. фізико-мат. ліцей (1991), класична г-зія (1999), Буська г-зія ім. Є.Петрушевича (2001), навч. комплекс «Стрілківська школа-інтернат із поглибленим вивченням окремих предметів», навчально-виховний комплекс «Середня загальноосвітня школа-ліцей» с. Козьова. Матеріальну базу ун-ту становлять більше 20 навчально-лабораторних корпусів, 8 студентських гуртожитків. В ун-ті — 20 спеціалізованих учених рад із захисту докторських та канд. дисертацій. Ун-т співпрацює з 67 навчально-наук. закладами зарубіжних країн, зокрема Польщі, США, Канади, Австрії, Німеччини, Італії, Угорщини. За часи незалежності почесними докторами Львів. ун-ту були обрані: І.Драч (1997), Л.Рудницький (1998), Д.Павличко (2000), І.Дзюба (2001), І.Юхновський (2004), Є.Сверстюк (2005), Л.Костенко (2006), В.Шевчук (2007) та ін.

Від грудня 2007 обов’язки ректора ун-ту (у зв’язку з призначенням І.Вакарчука міністром освіти України) виконує проф. В.Височанський.

Елементом герба Львів. ун-ту є гасло «Patriae decori civibus educandis» («Окраса Вітчизни — освічені громадяни»).

Література

Finkel L., Starzynski S. Historya uniwersytetu lwowskiego. Lwow, 1894; Jaworski F. Uniwersytet Lwowski: Wspomnienie jubileuszowe. Lwow, 1912; Львівський університет 1661—1986. Львів, 1986; Львівський державний університет імені Івана Франка: Каталог-довідник. Львів, 1998; Львівський державний університет імені Івана Франка 1661—1999 (матеріали щодо надання статусу «національного»). Львів, 1999; Качмар В. За український університет у Львові: Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кінець ХIХ — початок ХХ ст.). Львів, 1999; Історія Львова, т. 2. Львів, 2006.

Джерела

• Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6: Ла-Мі. — 790 с.

Автор: В.М. Качмар.; url: http://history.org.ua/?termin=Lvіvsky_Natsіonalny_unіversytet; том: 6