Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДНІПРОВІ ПОРОГИ

ДНІПРОВІ ПОРОГИ — верхів’я гранітів, гнейсів та ін. порід Укр. кристалічного щита, що виходили (до моменту їх затоплення водами Дніпровського водосховища) на поверхню р. Дніпро. Простяглися від Лоцманської Кам’янки (нині с-ще в межах м. Дніпропетровськ) до Запоріжжя на відтинку 90 км, де Дніпро різко звужується до 300—800 м, а біля Кічкас (нині с-ще в межах м. Запоріжжя) — до 175 м. Крім 9 гол. порогів-гряд (Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець (Ревучий), Вовнигівський, Будило, Лишній, Вільний (Гадючий)), над поверхнею Дніпра здіймалося понад 60 скель (забор.); поблизу них налічувалося бл. 60 о-вів. Найбільший поріг — Ненаситець — простягнувся на 2 км; водяні маси тут падали 12-ма потоками з висоти 5 м. Загалом перепади на порожистій ч. Дніпра становили 33,5 м, а швидкість течії сягала 6 м/сек.

Перші відомості про пороги містяться у творах давньогрец. авторів (зокрема, в одній з розповідей про походи аргонавтів). Згадка про пороги є в Геродота. За часів Київської Русі  через Д.п. проходив шлях «із варягів у греки». Назви 7 порогів наведені у творах візантійського імператора Константина VII Багрянородного «Про управління імперією», причому подаються «роські» та «словянські» назви (перші етимологізуються з давньосканд. мов, другі мають сх.-слов’ян. походження). Біля Ненаситця 972 загинув у битві з печенігами вел. князь київський Святослав Ігорович. Пробиті Дніпром «кам’яні гори» згадуються в «Слові о полку Ігоревім».

У порожистій ч. Дніпра в 16 ст. виникла перша Запорозька Січ. 1635 за рішенням польс. короля Владислава IV Ваза поряд із першим Д.п. (Кодацьким) була споруджена фортеця Кодак, поблизу якої виникло поселення дніпровських лоцманів.

У ході інтенсивної колонізації колиш. земель Вольностей Війська Запорозького низового царський уряд Російської імперії, починаючи з 1785, робив спроби поліпшення судноплавства по Дніпру. Роботи велися з перервами до 1807, але відчутних результатів не дали. 1826 була детально вивчена місцевість та складений план заходів для пробиття каналу. 1833 зроблена перша спроба на Старокодацькому порозі; 1843—54 на всіх порогах уздовж лівого берега було викопано канали й підірвано найбільш небезпечні скелі. Втім, канали виявилися надто вузькими й мілкими, тому невеликі судна продовжували ходити «старим» козац. шляхом — природними прогалинами вздовж скель правого берега. Суцільна плавба пароплавами була неможлива, веслові й вітрильні судна, керовані лоцманами, проходили пороги лише під час повеней. Дніпровські лоцмани мали статус самоуправної одиниці та були приписані до Мін-ва шляхів сполучення.

На поч. 20 ст. проблема Д.п. набула держ. значення — у зв’язку з проєктами встановлення прямого сполучення між Балтійським та Чорним морями. Перші проєкти шлюзування з’явилися 1905, 1918—19 проєктом шлюзів займалася УАН.

За планом ГОЕЛРО в р-ні Д.п. 1927 було розпочато буд-во потужної гідроелектростанції, яке тривало до 1932 (див. Дніпробуд). Залізобетонна гребля довжиною 760 і висотою 60 м забезпечила підйом рівня води на 37,8 м, а трикамерний шлюз довжиною бл. 2 км — прохід значних за розміром суден. У р-ні греблі утворилося велике водосховище. До того, як води Дніпра затопили великі площі, тут працювала під кер-вом нар. комісара освіти УСРР М.Скрипника Дніпроп. археол. комісія, в якій провідну роль відігравав знавець порогів і минулого краю Д.Яворницький. Нині на цій тер. існує Держ. геол. заказник «Дніпрові пороги».

Феномен Д.п. становить великий інтерес для геол. історії. Кристалічні породи, що складають їх, були утворені за архейської та почасти протерозойської ер. Питання про час «прориву» Дніпра через пороги ще остаточно не з’ясоване.

Література

ред.
  • Яворницький Д.І. Дніпрові пороги: Географічно-історичний нарис. Дніпропетровськ, 1989;
  • Мицик Ю.А. Козачий край: Нариси з історії Дніпропетровщини 15–18 ст. Дніпропетровськ, 1997.

Джерела

ред.

Автор: Я.В. Верменич.; url: http://history.org.ua/?termin=Dniprovi_porogy; том: 2