Вікіпедія

Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Варяги

< Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України

ВАРЯГИ

(від давньосканд. var – обітниця, клятва) – найменування сканд. воїнів, що, очевидно, виникло на рус. ґрунті в середовищі скандинавів-найманців наприкінці 9 – поч. 10 ст. і первісно позначало сканд. воїнів, прийнятих на певних умовах (за угодою) до війська рус. князів. Перша згадка про найм в. міститься в «Повісті временних літ» під 941 в оповіді про підготовку вел. кн. київ. Ігоря Старого до походу на Візантію. В ісландському «Пасмі (Сазі) про Еймунда» (Eymundar páttr у складі зб. саг 14 ст. Flateyjarb_k) докладно описується процедура укладення та умови угоди найму в. до рус. війська за Ярослава Мудрого.

У «Повісті временних літ» слово «В.» вживається на позначення скандинавів взагалі, незалежно від їх місцеперебування і характеру діяльності. Крім як в етногеогр. вступі, укладач «Повісті…» жодного разу не вживає конкретних сканд. етнонімів. Літописець розрізнює варягів і русів: і Рюрик, і перші рус. князі Олег та Ігор, і кн. Ольга (судячи з імен, скандинави за походженням) називаються ним не «варязькими», а «руськими» князями; в. і руси представлені як різні частини війська Ігоря. Поступово розрізнення в. і русів переходить у їхнє протиставлення, а образ в. набуває рис небезпечного чужоземця, наприклад у розповіді про захоплення Володимиром Святославичем Києва 978. Зміна ставлення до в. простежується в описі новгородських подій 1015–16, коли кн. Ярослав Мудрий визнає «своїми» новгородців, а «чужими» – в., і у знаменитому вислові кн. 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Мстислава Володимировича після Лиственської битви 1024, який також називає в. «чужими». Мабуть, як «чужинців» слід тлумачити і в., що згадуються у короткій редакції «Руської правди» ( О.Зимін). Використання слова «В.» у «Повісті…» припиняється з серед. 11 ст.; пізніше воно трапляється 2–3 рази у Лаврентіївському літописі і Київському літописі, а у Новгородському першому літописі є лише назви сканд. народів (донь, гьте, урмане, свеи), що, напевно, відображає зміни в характері відносин Русі із сканд. країнами.

Наприкінці 10 – поч. 11 ст., у зв’язку з формуванням у Візантії імператорської гвардії із сканд. найманців, найменування в. проникає до Візантії у формі βαραγγοι (вперше згадане 1034); раніше, від 911, військ. контингенти, що прибували з пн. та сх. Європи і брали участь у воєн. діях Візантії, мали назву «роси». Візант. автори розрізняють «палацових» (тобто імператорську гвардію в Константинополі) і «зовнішніх» (у складі польової армії) «барангів». Напевне, разом з воїнами-В., що вертались на батьківщину, найменування βαραγγοι потрапило до Скандинавії, де набуло форми vaeringi, але виключно для позначення скандинавів, що побували у Візантії.

Література ред.

  • Jacobsson G. La forme originelle du nom des varęgues. «Scando-Slavica», 1954, t. 1;
  • Schramm G. Die Waräger... «Die Welt der Slaven», 1983, bd. 28;
  • Мельникова Е.А., Петрухин в.Я. Скандинавы на Руси и в Византии в X–XI вв.: К истории названия «варяг». «Славяноведение», 1994, № 2;
  • Rub H. Waräger. «Lexikon des Mittelalters», 1997, bd. 8.

Джерела ред.

Автор: О.О. Мельникова.; url: http://history.org.ua/?termin=Variahy; том: 1

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Варяги&oldid=40362347