Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Булавінське повстання 1707-1709 рр.

БУЛАВІНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1707–1709

– великий збройний виступ козаків і селян (нерідко визначається як війна) у Росії та Україні проти соціального гноблення. Названо за ім’ям її кер. К.Булавіна. Однією з найважливіших причин Б.п. стало прагнення Петра I скасувати традиційне право запороз. козаків і донських козаків на самоврядування, заборонити їм приймати до себе селян-утікачів – гол. джерело поповнення їхнього складу. Безпосередньо початок масового протесту зумовив царський указ від 6 лип. 1707 про арешти у 8 донських станицях і повернення на попередні місця проживання бл. 3 тис. різного «звання» осіб. Виконання указу супроводжувалося нечуваною жорстокістю щодо чоловіків, жінок і навіть дітей. Очолив повстання Булавін, який тоді охороняв кордон поблизу р. Сіверський Донець (прит. Дону) та м. Бахмут (нині Артемівськ), де Донське військо мало у власності соляні варниці, а козаки займалися промислами. З ватагою переслідуваних, які зібралися в Бахмуті, ватажок спочатку пішов у степ, потім досяг берега р. Айдар (прит. Сіверського Дінця) й поблизу Шульгинського городка (с. Шульгинка, нині Старобільського р-ну Луган. обл.) в ніч з 19(08) на 20(09) жовт. 1707 несподівано напав на каральний полк під командуванням кн. Ю.Долгорукова, що налічував 1 тис. осіб. Князя, офіцерів і солдатів було вбито. Незабаром чисельність повстанців зросла з 200– 250 осіб до 2 тис., а нар. рух поширився на всі станиці верхньої течії Дону. Довідавшись «о возмущеніи», цар послав значні регулярні війська для придушення повстання. Проти заколотників виступив донський отаман Л.Максимов. Сутичка з останнім у листоп. змусила К.Булавіна відступити до Бахмута і чекати там допомоги від запорожців, татар і, можливо, І.Мазепи. Згодом ватажок наказав своїм сподвижникам М.Голому, С.Дра- ному, І.Некрасову, Л.Хохлу (Хохлачу) та деяким ін. перейти р. Сі- верський Донець, стати за р. Міус і чекати на нове поповнення за рахунок втікачів з Гетьманщини і Дону. А сам залишив підпорядковані загони і з небагатьма козаками подався до фортеці Кодак, потім – до Коша Запорозької Січі, щоб домовитися про допомогу із запорожцями. Є підстави вважати, що таємна угода між ними була досягнута.

Деякі дослідники вважають, що Булавін діяв на укр. землях за прихованого сприяння гетьмана Лівобережної України. Проте І.Мазепа офіційно надіслав запорожцям універсал з наказом заарештувати Булавіна і закутого в кайдани перевезти до своєї резиденції в Батурин. Січовики ж дозволили Булавіну та його сподвижникам до весни 1708 отаборитися навколо Кодака й вербувати добровольців.

На придушення повстання Петро I направив 20-тис. регулярне військо під командуванням брата вбитого кн. Долгорукого – Василя Володимировича. За наказом царя 7 берез. 1708 І.Мазепа організував проти булавінців похід Полтав. та кінного охотницького полків. Булавін полишив Кодак, дійшов до р. Міус, а звідти разом із загонами С.Безпалого, М.Голого, С.Драного, І.Некрасова, Л.Хохла (загалом – бл. 9 тис. осіб) вирушив на Дон. Щоб перетнути їм шлях, з Черкаська (нині станиця Старочеркаська Ростов. обл., РФ) виступив отаман Л.Максимов з «вірнопідданими» донськими козаками. На р. Голуба Максимову вдалося розбити передовий загін бунтівників. 20 квіт. поблизу Панщиного городка на р. Лисоватка (прит. Дону) стався кривавий бій. У підсумку Максимов зазнав відчутної поразки, втратив гармати і з невеликими залишками вояків, переслідуваний булавінцями, відступив до осередку тамтешнього козацтва – Черкаська. Подолавши опір деяких станиць, що підтримували уряд, Булавін 12 трав. хитрістю й силою захопив Черкаськ. Відтявши голови кільком старшинам-угодовцям, поміж них і Л. Максимову, покаравши ін. супротивників, повстанці на заг. козац. раді (колі) проголосили військ. отаманом свого гол. ватажка.

Нар. рух охопив Дон, понад 40 повітів Пд. Росії, де мешкало, крім росіян, багато українців, а також велику тер. Слобідської України. Зокрема, в межах останньої повстанців очолювали Безпалий, Голий, Драний. Осн. військ. сили Булавін направив на Азов. Не відмовився він і від попередніх намірів штурмом узяти Москву, розраховуючи на участь у поході не тільки рос. і укр. козаків і посполитих, а й терських козаків, жителів Поволжя та ін. Тим часом на Січі спалахнула суперечка між сіромою, яка підтримувала наміри Булавіна, та старшинами із заможними козаками, котрі негативно ставилися до участі у війні. З Києва прибули священики, щоб умовити низовиків не приставати до бунтівників. Проте переважна більшість козаків спромоглася переобрати кошового отамана та суддю й вирішила виступити на підтримку Булавіна. Царське військо чисельністю 32 тис. осіб, до складу якого входили козаки на чолі з ізюмським полк. Ф.Шидловським, скористалося розпорошеністю загонів Булавіна й 13(02) лип. поблизу м. Тор (нині м. Слов’янськ) – в урочищі Крива Лука (побл. сучасного с. Крива Лука Краснолиманського р-ну Донец. обл.) – наголову розбило ватаги С.Безпалого та С.Драного. Потім під Азовом зазнала поразки й осн. ч. (до 5 тис. осіб) булавінців. Відчуваючи непевність становища кер. й дуже поріділих лав його прихильників, супротивники Булавіна під головуванням обраного ними старшини І.Зерщикова організували в Черкаську змову. Внаслідок неї, за деякими даними, Булавін, оточений ворогами, 18(07) лип. застрелився (за ін. відомостями, його вбили вояки Зерщикова). Частина найближчих сподвижників ватажка була схоплена й відправлена до Москви, де зазнала різних покарань з боку влади. Після загибелі Булавіна загін, керований І.Некрасовим, відступив у межі володінь крим. хана – на Кубань. Групи М.Голого та С.Безпалого продовжили боротьбу до поч. 1709.

Придушивши повстання, каральні війська спалили десятки донських станиць і сотні сіл, мешканці яких брали в ньому участь, закатували тисячі полонених, причому не милували ні жінок, ні дітей. Старшин, які виступили проти Булавіна, царський уряд винагородив. Козац. верхівка Ізюмського полку, зокрема, одержала землі вздовж річок Бахмута, Красна і Чорний Жеребець (усі бас. Сіверського Дінця), а також дозвіл заснувати там соляні «заводи».

Література

Булавинское восстание (1707–1708 гг.). М., 1935;

Подъяпольская Е.П. Восстание Булавина. 1701–1709. М., 1962; Історія Української РСР, т. 2. К., 1979;
Смолій В.А. Формування соціальної свідомості народних мас України в ході класової боротьби, друга половина XVII–XVIII ст. К., 1985;
Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. К., 1994;
Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. К., 1999.

Джерела

Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: О.І. Гуржій.; url: http://history.org.ua/?termin=Bulavynske_povstannia_1707; том: 1