Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Березневі статті 1654 р.

БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654

– усталена в історіографії назва комплексу документів, якими було юридично оформлено укр.- рос. договір 1654. Вони називалися ще «Переяславським договором», «Договором Богдана Хмельницького» тощо. Оригінали документів договору не збереглися. Відомі тільки їхні копії та чернетки. Укр. Б. с. складаються з кількох документів: ухвалених рос. царем Олексієм Михайловичем «Статей Богдана Хмельницького» від 2 квітня (23 берез.), «Жалуваної грамоти» царя гетьманові й Війську Запороз. від 6 квітня (27 берез.) й «Жалуваної грамоти» шляхті від 6 квітня (27 берез.). Укр. сторона подала свої умови у формі прохань-чолобитних до царя. Акти царського уряду мали форму «пожалувань» з боку царя.

Після ухвали Переяславською радою 1654 рішення прийняти протекцію рос. царя укр. уряд розробив проєкт майбутнього договору з Росією – «Прохання» («Просительні статті») з 23 пунктів (статей). 27(17) лют. посольство, очолюване ген. суддею С.Богдановичем-Зарудним і переяслав. полк. П.Тетерею, виїхало з Чигирина до Москви, куди прибуло 22(12) берез. Переговори тривали з 23(13) берез. до 5 квітня (26 берез.) і відбувалися в гострих дискусіях. 31(21) берез. укр. посли подали нову редакцію проєкту договору з 11 статей (не було внесено 7 статей першого варіанта, 5 статей було об’єднано в 3, а ще 3 статті – в одну), що дістала назву «Статті Богдана Хмельницького». З деякими поправками вони, за винятком статті про утримання залог у фортеці Кодак і на Запорозькій Січі, були затверджені рос. стороною. Статті першого варіанта проєкту договору («Прохання» з 23 статей), які не увійшли до проєкту з 11 статей, з деякими поправками були підтверджені царськими грамотами. 6 квіт. (27 берез.) укр. посольству вручили «Статті Богдана Хмельницького», «Жалувану грамоту» Б.Хмельницькому та Війську Запороз., «Жалувану грамоту» шляхті та ін. документи.

За Б. с. передбачалося збереження в Україні форми урядування й устрою Укр. козац. д-ви, її тер., адм.-тер. устрою, суду й судочинства, фінансової та фіскальної систем, а також соціальної структури сусп-ва і соціально-екон. відносин, що склалися в ході національної революції 1648–1676. Підтверджувалися всі права й привілеї козацтва, шляхти, духівництва і міщан та незалежність укр. уряду щодо проведення внутр. політики. У Києві мав бути рос. воєвода з кількатисячним підрозділом з метою надання укр. стороні допомоги в боротьбі проти зовн. ворога. Чисельність козац. реєстру встановлювалася у 60 тис. осіб, визначалися розміри платні козакам і старшині. За Б. с. Рос. д-ва зобов’язувалася вступити у війну проти Речі Посполитої й надати козац. Україні допомогу при відбитті нападу військ. загонів Кримського ханства. Зі свого боку, укр. уряд визнав протекцію царя, погодився виплачувати кожного року певну суму податків до рос. скарбниці, втратив право на самостійні дипломатичні відносини з Річчю Посполитою й Османською імперією, а також повинен був інформувати царський уряд про зміст переговорів із посольствами ін. д-в, які прибували б до укр. уряду.

Правова невизначеність у Б. с. відносин між Укр. козац. й Рос. д-вами спричинила різні оцінки цих статей з боку дослідників. Одні з них вбачали у цьому договорі унію, другі – військ. союз, треті – протекторат, четверті – васалітет, п’яті – неповне включення до складу Рос. д-ви, шості – приєднання України до Росії, сьомі – «возз’єднання» України з Росією. Найвірогідніше, договір (за формальними правовими ознаками) передбачав встановлення відносин номінальної васальної залежності чи протекторату. Його значення полягало в тому, що він у юрид. формі зафіксував акт відокремлення й незалежності козац. України від Речі Посполитої, засвідчив визнання України як окремої д-ви з боку Росії, а також відкрив перспективу урядові Б.Хмельницького разом із Росією довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої. Однак царський уряд став на шлях порушення умов Б. с., намагаючись обмежити внутр. суверенітет Укр. козац. д-ви. Тому укр.-рос. договір проіснував 4,5 року і був розірваний гетьманом І.Виговським у зв’язку з укладанням Гадяцького договору 1658 з Річчю Посполитою.

Література

Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 10. СПб., 1878;

Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках. Варшава, 1934;
Брайчевський М. Приєднання чи возз’єднання? (Критичні замітки з приводу однієї концепції). «Україна», 1991, № 16–17;
Грушевський М. Переяславська умова України з Москвою 1654 року. Статті й тексти. В кн.:
Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. К., 1991;
Липинський В. Україна на переломі 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. Філадельфія, 1991;
Мицик Ю. Полин-корінь (Скільки діяв українсько-російський договір 1654 року?). «Старожитності», 1991, № 1;
Цибульський В. Переяславська угода 1654 року у зарубіжній історіографії. Рівне, 1993;
Апанович О.М. Українсько-російський договір 1654 р.: Міфи і реальність. К., 1994;
Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. К., 1995; Українсько-російський договір 1654 р.: нові підходи до історії міждержавних стосунків. К., 1995.

Джерела

Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: В.С. Степанков.; url: http://history.org.ua/?termin=Bereznevi_statti_1654; том: 1