Вікул Сергій Павлович
Сергі́й Па́влович Ві́кул (* 25 жовтня 1890, Вінниця — † 3 листопада 1937, Сандармох) — український громадський і політичний діяч, журналіст, видавець. Член Української Центральної Ради. Жертва сталінського терору.
| Вікул Сергій Павлович | |
|---|---|
| Народився |
25 жовтня 1890 Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія |
| Помер |
3 листопада 1937 (47 років) Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський районd, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Сандармох |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | журналіст |
| Партія | УСДРП і КПРС |
| Ця стаття недостатньо ілюстрована. |
Біографія ред.
Сергій Вікул народився 25 жовтня 1890 року у Вінниці у сім'ї священика.
Батько Старої Вінниці парафіяльний священик Павло Юстинович Вікул, мати Євгенія Олексіївна Вікул.[1]
Навчався у місцевій реальній школі, на юридичному факультеті Петербурзького університету.
Член Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У 1916—1917 роках редагував газету «Наше життя» (орган Петроградського комітету УСДРП).
1917 року обраний членом Української Центральної Ради. Був співпрацівником «Робітничої газети». 1919 року Вікул розійшовся з лінією ЦК УСДРП щодо ставлення до радянської влади, виїхав до Німеччини, де розпочав створення так званої української комуністичної групи.
1928 року повернувся в Україну. Працював членом колегії ЦСУ УСРР, заступником директора Інституту історії партії та Жовтневої революції при ЦК КП(б)У. 1930 року перейшов на видавничу роботу.
5 травня 1933 року Вікула заарештували за звинуваченням у націоналізмі та шпигунській діяльності на користь Німеччини. 25 вересня 1933 року Вікула засудили до 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. 9 жовтня 1937 засуджений до страти. Розстріляний 3 листопада 1937 в Карелії (урочище Сандармох).
Посмертно реабілітований в СРСР Військовим трибуналом Київського військового округу 1959 р.[2]; у незалежній Україні — 1992 року.
Примітки ред.
- ↑ Державний архів Вінницької області ф. 905 оп. 1 спр. 26 арк. 47зв-48.
- ↑ Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. Т. 2. С. 916.
Посилання ред.
Література ред.
- Осташко Т. С. Вікул Сергій Павлович [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 555—556.
- Мукомела О. Вікул Сергій Павлович // Українська журналістика в іменах. — Випуск 1. — Львів, 1994. — С. 34—35.
- Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 74—75.
- Кривошея В., Кривошея Т. Подоляни — активні діячі національно-визвольного руху початку XX століття // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9—11 вересня 1994 р., м. Кам'янець-Подільський). — Хмельницький: Поділля, 1994. — С. 296—297.
- Вікул [Архівовано 29 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про українського політика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |