Військова тактика ацтеків

Військова тактика ацтеків — комплекс збройних та дипломатичних дій військового командування та армії імперії ацтеків. Завдяки вдосконаленню протягом численних походів ацтеки зуміли суттєво розширити територію своєї держави, перетворившись на найпотужнішу імперію Месоамерики.

Характеристика

Ацтекська тактика на війні залежала від певної ситуації. Мобілізація вояків відбувалася біля рідних міст або селищ вояків, після чого загони приєднувалися до загонів Теночтітлана. Водночас здійснювалася розвідка за допомогою торгівців-почтека або професійних шпигунів-кімічтін («мишей»).

Зазвичай тлатоані чи воєначальник давав сигнал до атаки за допомогою барабанів або труби з морської мушлі. Потім наперед виступали представники елітних військових загонів(на кшталт лицарів), за ними йшли воїни інших «орденів», а після — ветерани та новачки.

Бій розпочинався з обстрілу позицій один одного з лука і пращ, потім висувалися вперед солдати, ймовірно бігом, долаючи відстань у 55 метрів або близько того. У бігущого супротивника солдати перших рядів намагалися потрапити дротиками з атлатль, але як тільки дві армії зустрічалися, використання зброї дальнього бою припинялося, щоб уникнути поранень своїх же вояків. У цей момент починалася рукопашна сутичка з використанням широких мечів з дуба з обсидіановими лезами з боків і копій. Вояки брали активну участь у битві 15-20 хвилин, потім їх змінювали і вони відходили, аби набратися сил, відновитися і відновити свою зброю.

Зазвичай бій розпочинався на світанку і тривав доти, поки одна із сторін не здавалася, або до ночі. Наступного дня бій могло бути відновлено. Головною метою було прорвати оборону противника, щоб власні війська могли прорватися в утворений пролом і атакувати ворога з боків або з тилу. Це було важко, тому що обидві протиборчі сторони користувалися схожим зброєю і тактикою. Однак, оскільки ацтеки перевершували інші армії чисельно, то вони могли розтягувати лінію свого війська так, щоб оточити ворога і напасти на нього з країв або з тилу.

Метою була перемога, тому було безліч випадків, коли ацтеки намагалися знайти у містах суперників зрадників, які б показали їм обхідні шляхи, щоб під час основної битви додаткові сили могли зайти в місто з іншого боку і захопити його. Коли місто захоплювали, то зазвичай спалювали його головний храм, можливо тому, що поряд з ним розташовувався склад зброї. Як тільки на полі бою помічали дим вигляд палаючого міського храму, відразу всі бойові дії припинялися, бо захисникам просто вже не куди було відступати і їм ніде було брати нову зброю.

Відомі випадки, коли ацтеки атакували, билися, а після імітували відступ і коли ворог починав переслідувати їх, то потрапляли в пастку — на нічого не підозрюючи загін переслідувачів з усіх боків нападали ацтеки, що ховалися до цього моменту.

Джерела

• Hassig Ross. «Aztec Warfare: Imperial Expansion and Political Control», University of Oklahoma Press, 1995.