Вівсянка-снігурець мала
| Вівсянка-снігурець мала | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець малої вівсянки-снігурця
 Самиця малої вівсянки-снігурця
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Loxigilla noctis (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Fringilla noctis Linnaeus, 1766 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Вівся́нка-снігуре́ць мала[2] (Loxigilla noctis) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає на Малих Антильських островах.
Опис ред.
Довжина птаха становить 14-16 см, вага 12-23 г, в залежності від підвиду. Виду притаманний статевий диморфізм. Самці мають переважно чорне забарвлення, на горлі у них велика червона пляма, над очима червоні плямки. Дзьоб чорний. у самиць верхня частина тіла коричнювата, груди і живіт сірі, махові пера на кінці червонувато-оранжеві. Дзьоб коричневий. знизу жовтуватий. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення самиць[3].
Спів малих вівсянок-снігурців складається з трьох-чотирьох коротких цвірінькань, за якими іде чотири-п'ять посвистів, тон яких підвищується.
Таксономія ред.
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис малої вівсянки-снігурця до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком, зібраним на Мартиніці, надавши йому французьку назву Le Père Noir[4]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї Systema Naturae, він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном. Одним з цих видів була мала вівсянка-снігурець, для якої Лінней придумав біномінальну назву Fringilla noctis[5]. Згодом малу вівсянку-снігурця перевели до роду Вівсянка-снігурець (Loxigilla)[6].
Підвиди ред.
Виділяють вісім підвидів:[7]
- L. n. coryi (Ridgway, 1898) — острови Сент-Кіттс і Монтсеррат;
- L. n. ridgwayi (Cory, 1892) — острови Ангілья, Сен-Мартен, Антигуа, Барбуда, Американські Віргінські Острови;
- L. n. desiradensis Danforth, 1937 — острів Ла-Дезірад;
- L. n. dominicana (Ridgway, 1898) — острови Гваделупа, Марі-Галан, Домініка і Ле-Сент;
- L. n. noctis (Linnaeus, 1766) — острів Мартиніка;
- L. n. sclateri Allen, JA, 1880 — острів Сент-Люсія;
- L. n. crissalis (Ridgway, 1898) — острів Сент-Вінсент;
- L. n. grenadensis (Cory, 1892) — острів Гренада.
Барбадоська вівсянка-снігурець раніше вважалася підвидом малої вівсянки-снігурця, однак у 2006 році вона була визнана окремим видом[8][9].
Поширення і екологія ред.
Малі вівсянки-снігурці мешкають на всіх Малих Антильських островах, за винятком Гренадин. Вони живуть в різномінітних природних середовищах, зокрема у вологих і сухих тропічних лісах і чагарникових заростях, в мангрових лісах, на болотах, в парках і садах. Зустрічаються на висоті до 900 м над рівнем моря. Живляться плодами, насінням, нектаром і дрібними безхребетними. Розмножуються протягом всього року, з піком з квітня по серпень. Гніздо кулеподібне з бічним входом, робиться з гілочок, рослинних волонок, трави і сухого листя, розміщується на висоті від 1 до 5 м над землею. В кладці від 2 до 4 блакитнуватих яєць, поцяткованих червоними плямками.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Loxigilla noctis. Архів оригіналу за 23 червня 2021. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Herbert Raffaele, James Wiley, Orlando Garrido, Allan Keith, Janis Raffaele: Birds of the West Indies. Princeton University Press, Princeton/Oxford, ISBN 069111319X, S. 194.
- ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode Contenant la Division des Oiseaux en Ordres, Sections, Genres, Especes & leurs Variétés (French та Latin) . Т. 3. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 118—119, Plate 7 fig. 1. Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 320—321. Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ Lesson, René (1831). Traité d'Ornithologie, ou Tableau Méthodique (French) . Paris: F.G. Levrault. с. 443. Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ Buckley, P.A.; Buckley, F.G. (2004). Rapid speciation by a Lesser Antillean endemic, Barbados Bullfinch Loxigilla barbadensis. Bulletin of the British Ornithologists' Club. 125: 108—123. Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ Banks, R.C.; Cicero, C.; Dunn, J.L.; Kratter, A.W.; Rasmussen, P.C.; Remsen, J.V.; Rising, J.D.; Stotz, D.F. (2006). Forty-Seventh Supplement to the American Ornithologists' Union Check-List of North American Birds. The Auk. 123 (3): 926—936. doi:10.1093/auk/123.3.926.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |