Вікіпедія

Вулиця Тараса Бобанича

вулиця у Личаківському районі Львова
(Перенаправлено з Вулиця Короленка (Львів))

Ву́лиця Тараса Бобанича — вулиця у Личаківському районі міста Львова, у місцевості Личаків. Сполучає вулиці Личаківську і Лисенка. Нумерація будинків бере початок від вулиці Лисенка.

Вулиця Тараса Бобанича
Львів
Район Личаківський
Назва на честь Тараса Бобанича
Колишні назви
Францисканська, Короленка
австрійського періоду (українською) Френціскана Ґассе
австрійського періоду (німецькою) Franciskaner Gasse
польського періоду (польською) Franciszkańska
радянського періоду (українською) Короленка
радянського періоду (російською) Короленка
Загальні відомості
Протяжність 400 м
Координати початку 49°50′34″ пн. ш. 24°02′27″ сх. д. / 49.8429361° пн. ш. 24.0410111° сх. д. / 49.8429361; 24.0410111Координати: 49°50′34″ пн. ш. 24°02′27″ сх. д. / 49.8429361° пн. ш. 24.0410111° сх. д. / 49.8429361; 24.0410111
Координати кінця 49°50′23″ пн. ш. 24°02′20″ сх. д. / 49.8398833° пн. ш. 24.0391361° сх. д. / 49.8398833; 24.0391361
поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Рух двосторонній, односторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі № 2-19[2]
Архітектурні пам'ятки № 1, 3, 10, 12[3]
Пам'ятники Пам'ятник товариству «Просвіта»[4]
Храми Церква Святого Великомученика Георгія, Церква християн адвентистів сьомого дня
Навчальні заклади дитячий заклад дошкільної освіти «Ангелики» Центру опіки сиріт
Медичні заклади Центр репродуктивного здоров'я населення
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)[1]
Забудова класицизм, віденська сецесія, сучасна житлова забудова 2000-х років[5]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Тараса Бобанича у Вікісховищі

З парного боку прилучається вулиця Просвіти, з непарного — Смольського. Обидві — з одностороннім рухом транспорту. В'їзд на них з вулиці Іваничука заборонений. В'їзд з боку вулиці Личаківської можливий лише через вулицю Смольського, оскільки рух на кінцевій ділянці вулиці Тараса Бобанича є одностороннім.

Історія та назва ред.

  • 1820—1871 — Францискана Ґассе, бо проходила повз монастирем францисканців (нині частково належить церкві християн адвентистів сьомого дня).
  • 1871—1943 — Францішканська.
  • 1943 — липень 1944 — Францисканаґассе.
  • липень 1943 — грудень 1944 — Францисканська.
  • грудень 1944 — серпень 2022 —— Короленка, на честь російського письменника, громадського діяча Володимира Короленка [6].

Вулиця Короленка входила до переліку з 53-х вулиць Львівської міської громади, які під час процесу дерусифікації заплановано перейменувати[7]. В онлайн-голосуванні, яке тривало з 8 по 21 червня 2022 року на сайті Львівської міської ради, найбільше респондентів проголосувало за пропозицію перейменування вулиці на пошану Романа Іваничука — українського письменника та громадського діяча[8].

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 вересня 2022 року вулицю Короленка перейменовано на вулицю Тараса Бобанича, на пошану українського військовика, Героя України Тараса Бобанича[9].

Забудова ред.

В архітектурному ансамблі вулиці Тараса Бобанича переважають класицизм, віденська сецесія, також присутня сучасна житлова забудова 2000-х років[5]. Декілька будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Будинки ред.

№ 1 — церква християн адвентистів сьомого дня. У колишньому монастирі, що примикає до храму влаштовано школу для дітей із важкими розладами мови. Початково храм і монастир збудовані капуцинами у 1708—1718 роках. 1785 року передано францисканцям[10]. 23 вересня 2008 року комплекс храму і монастиря внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[11]. Будівлі колишніх костелу та монастиря францисканців внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 145-м та № 1329-м відповідно[3]. У 2021 році в межах програми «100 років модернізму у Львові» Бюро спадщини ознакувало будинок інформаційною табличкою[12].

№ 1а — будинок громадського центру при монастирі францисканців, збудований у 1932—1934 роках у стилі конструктивізму за проєктом Вавжинця Дайчака. Більшу частину споруди займав кінотеатр «Пакс» (лат. Pax — мир) з глядацькою залою на 324 місця. Тут демонструвались вистави та фільми на релігійну тематику. У радянські часи, від 1939 року — кінотеатр імені Фелікса Дзержинського, згодом — імені В. Короленка. У 1990—2017 роках тут містився Російський культурний центр у Львові[13][14], 13 жовтня 2018 року тут відкрили Будинок воїна[15].

№ 3 — церква Святого Юрія Переможця. Збудована у 1897—1899 роках на місці дерев'яного будинку, що від 1856 року використовувався як тимчасовий храм. Проєкт розроблено віденським архітектором Ґуставом Захсом у неовізантійському стилі з елементами неороманського. Іконостас виконали австрійські художники Карл Фортмунд і Фрідріх фон Шиллер. Внутрішні розписи храму — Карл Йобст. Освячена 1901 року[16]. Будівля церкви святого Георгія внесена до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2445-м[3].

У 1992—2023 роках виконувала функції катедрального собору Львівської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату)[17]. У квітні 2023 року громада церкви святого Великомученика Георгія УПЦ Московського патріархату ухвалила рішення перейти до Православної церкви України. Тепер він називатиметься на честь Святого Юрія Переможця. Після проведення всіх юридичних процедур громада офіційно називатиметься «Релігійною громадою Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Великомученика Юрія Переможця у місті Львові»[18].

№ 5 — одноповерхова вілла, початково збудована для родини Коморовських, близько 1850 року, у стилі класицизму. Вілла перебудована у 1891 році архітектором Яном Шульцом для тодішнього власника Романа Ґостковського. В центрі головного фасаду височіє мансарда з півкруглим балконом, завершена трикутним фронтоном. Фасад прикрашають ліпні арабески та рослинні орнаменти над вікнами та балконом. Тут 1866 року разом з родиною мешкав польський поет Корнель Уєйський. Пізніше, після розлучення, тут мешкала його колишня дружина Генрика з Коморовських та два його сини — Кордіан та Роман[19].

№ 7 — колишній будинок товариства ремісників «Зірка» (пол. «Gwiazda»). З вулиці видно найстаршу одноповерхову частину будівлі. Збудована у 1840-х—1850-х роках, реконструйована у 1856—1857 роках. Ґрунтовно реконструйована за проєктом Емануеля Галля у 1875 році (існував також нереалізований проєкт перебудови авторства Юліана Захаревича від того ж року[20]). В глибині подвір'я розташований основний чотириповерховий будинок, збудований 1912 року архітектором Зигмунтом Добжанським[21][22]. На початку 1950-х років тут розташовувався Будинок народної творчості[23]. До 2010-х років приміщення належали середній школі-інтернату № 2[24], згодом припинило свою роботу.
Восени 2018 року Львівська обласна рада вирішила продати цей будинок на аукціоні, але Львівська мерія звернулась з проханням передати його Центру опіки сиріт. Проте обласна рада відмовила і будинок виставили на продаж. Тоді Центр опіки сиріт оголосив про збір грошей для викупу приміщення, проте необхідної суми зібрати не вдалося. Пізніше мерія виділила обласній раді субвенцію в розмірі 40 млн грн за приміщення, а опісля безоплатно передала Центру опіки сиріт для створення центру милосердя святого Миколая. 30 вересня 2020 року тут запрацював дитячий заклад дошкільної освіти «Ангелики» Центру опіки сиріт. Новий простір відкрили при Домі милосердя святого Миколая. Тут діятиме 2 групи: для дітей 4—5 та 5—6 років. Навчання триватиме з жовтня до травня та відбуватиметься за програмою розвитку дитини «Впевнений старт»[25].

№ 8 — триповерховий житловий будинок. У цьому будинку на початку XX століття мешкали і творили українські скульптори Теофіл і Олександра Джулинські[26][27]. До бічної стіни примикає невеликий фрагмент валу колишніх передміських фортифікацій XVII століття[28].

№ 9 — будинок, збудований у 1886 році за проєктом майстерні Івана Левинського. Початково житловий, 1911 року перебудований за проєктом Едмунда Жиховича для потреб приватної купецької гімназії імені Ернеста Адама. Друга реконструкція (надбудовано третій поверх) відбулася близько 1926 року за проєктом Вавжинця Дайчака. Існував також нереалізований проєкт реконструкції Яна Новорити від 1923 року[29]. До червня 2020 року тут функціював Львівський обласний центр репродуктивного здоров'я населення. Рішенням Львівської облради від 4 червня 2020 року Львівський обласний центр репродуктивного здоров'я населення приєднаний як відділення репродуктивного здоров'я та планування сім'ї до Львівського обласного клінічного перинатального центру, що на вул. Вашингтона, 6[30].

№ 10 — двоповерховий житловий будинок кінця XIX століття. Внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2446-м[3].

№ 12 — двоповерховий житловий будинок кінця XIX століття. Внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2447-м[3].

№ 14 — триповерховий житловий будинок початку XX століття.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 3 січня 2022.
  2. ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 28 лютого 2024.
  3. ↑ а б в г д Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 22 березня 2021.
  4. ↑ Ілько Лемко (23 березня 2007). Пам'ятник «Просвіті». pslava.info. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 2 жовтня 2022. Процитовано 22 березня 2021.
  5. ↑ а б 1243 вулиці Львова, 2009, с. 170.
  6. ↑ Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 30.
  7. ↑ Пресслужба ЛМР (24 травня 2022). У Львівській громаді перейменують 53 вулиці: перелік. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Архів оригіналу за 5 грудня 2022. Процитовано 22 червня 2022.
  8. ↑ Пресслужба ЛМР (21 червня 2022). Львів'яни проголосували за нові назви для 14 вулиць міста. ​​Результати. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Архів оригіналу за 22 лютого 2024. Процитовано 22 червня 2022.
  9. ↑ Пресслужба ЛМР (29 вересня 2022). Союзу Українок, Софії Караффи-Корбут, Патріарха Димитрія Яреми: у Львові перейменували ще 8 вулиць. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Архів оригіналу за 28 грудня 2022. Процитовано 29 вересня 2022.
  10. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 131.
  11. ↑ Закон України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23 вересня 2008 року № 574-VI. rada.gov.ua. Верховна рада України. 23 вересня 2008. Процитовано 22 березня 2021.
  12. ↑ У Львові ознакують 30 будинків, збудованих у міжвоєнний період. Огляд будівель. tvoemisto.tv. Медіа-хаб «Твоє Місто». 20 травня 2022. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 6 січня 2024.
  13. ↑ Бірюльов Ю. Дайчак Вавжинець // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — С. 11. — ISBN 978-966-7007-69-0.
  14. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 547.
  15. ↑ У Львові відкрили Дім воїна. radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 13 жовтня 2018. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 22 березня 2021.
  16. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 308.
  17. ↑ Офіційний сайт Львівської єпархії Української православної церкви (Московський патріархат). upc.lviv.ua. Львівська єпархія УПЦ (МП). Архів оригіналу за 27 лютого 2024. Процитовано 29 лютого 2024.
  18. ↑ Анастасія Диняк (5 квітня 2023). Львівський Свято-Георгіївський кафедральний собор переходить до ПЦУ. Оновлено. portal.lviv.ua. Інформаційна агенція «Львівський портал». Архів оригіналу за 9 квітня 2023. Процитовано 6 липня 2023.
  19. ↑ Харчук Х. Коморовських вілла // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — С. 361—362. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  20. ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів : Центр Європи, 2010. — С. 44—45. — ISBN 978-966-7022-86-0.
  21. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 443.
  22. ↑ Ю. Бірюльов. Добжанський Зиґмунт // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — С. 106—107. — ISBN 978-966-7007-69-0.
  23. ↑ Львов: справочник, 1949, с. 131.
  24. ↑ Харчук Х. «Зірка», будинок товариства ремісників // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — С. 470. — ISBN 978-966-7007-69-0.
  25. ↑ Ольга Гринько (30 вересня 2020). Центр опіки сиріт відкрив у Львові освітній заклад для дошкільнят. zaxid.net. Zaxid.net. Архів оригіналу за 27 вересня 2023. Процитовано 26 березня 2021.
  26. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 210. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)
  27. ↑ Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — С. 117. — ISBN 966-7022-44-7.
  28. ↑ М. Бевз, Оконченко І. В. Ідентифікація втраченої оборонної архітектури Львова XVII ст.: «Лінія Беренса» // Галицька брама. — 2005. — № 4-6 (124—126). — С. 18 (передрук із «Пам'ятки України». — 2004. — № 1 (142).
  29. ↑ Ґранкін П. Е. Будинки Комерційної академії у Львові // Галицька брама. — 2003. — № 1—3 (97—99). — С. 21—22.
  30. ↑ Соломія Головіна (5 червня 2020). До Львівського перинатального центру доєднали центр репродуктології. portal.lviv.ua. Інформаційна агенція «Львівський портал». Архів оригіналу за 2 січня 2023. Процитовано 26 березня 2021.

Джерела ред.

Вулиця Іваничука
у сестринських Вікіпроєктах
  Портал «Львів»
  Вулиця Іваничука у Вікісховищі?

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Тараса_Бобанича&oldid=42361361