Вікіпедія

Огорожа

(Перенаправлено з Вориння)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Огорожа (анатомія).

Огоро́жа, загорожа,[1] рідко огоро́да  — «паркан, стіна,[прим. 1] тин і таке інше, які оточують що-небудь».[2] Це автономна споруда, яка служить для захисту, виокремлення чи обрамлення певної території, або для об'єднання всіх будівель двору в один архітектурний ансамбль.

Паркан ручної роботи 1930-х років в Австралії.
Огорожа у вигляді частоколу. Музей у Пирогові.
Огорожа у вигляді тину, в якому горизонтально заплетені гілки ліщини.

Огорожі ділянки (тини, паркани, частоколи, плоти, мури та ін.) ставляться на кордонах, межах, визначених відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Історія. Види огорож ред.

Найдавнішими огорожами є вали із землі та глини, поверх яких висаджували кущі та дерева. Пізніше стали поширеними тини плетені з лози. Огорожа позначає межу між «своїм» і «чужим» простором або між садибою і полем (лісом), визначала межу людського обійстя. В'їзні ворота — брама, вхідні двері — хвіртка та перелаз — у номінативній функції мають значення отворів для проходу або проїзду в огорожі між будівлями тощо, — конструкції, які виконували пропускні функції. В огорожах для проходу влаштовують ворота, хвіртки, перелази. Зверху її можуть покривати дашком, покрівлею. Солом'яний дашок на загаті, над тином і таке інше відоме як «острішок».[3] Найчастіше садиби обгороджували плотом і живоплотом з глоду чи грабини, рідше кам'яним муром. Плоти часто накривали солом'яними двосхилими дашками.[4] Уздовж огорож насаджували дерева й кущі. Хата з призьбою — це коли знадвору навкруги оселі за допомогою низенької огорожі з лози чи дощок утворюють проміжок, який заповнювали землею. Так утворювалася призьба, яка взимку оберігала нижню частину помешкання від охолодження, а влітку на ній сиділи, як на лаві, щоб відпочити, погрітися на сонці або погомоніти.[4] У центральній частині Бойківщини майже кожна хата мала галереї зі зрубною огорожею з двох, трьох або й чотирьох боків.[4] Тут сушили та зберігали овочі, в негоду виконували дрібні ручні роботи, іноді відпочивали. В гуцульському оседку, який і досі зберігся, головною спорудою в ґражді є житловий будинок, який складається з приміщень (розташованих за таким порядком: хата + сіни + комора або комора + хата + сіни) дах, ніби шолом, покриває зруб, спадаючи на пологіші плечі прибудов-притул (вони утворюються завдяки продовженню даху на огорожу) так низько, що майже торкається землі.[4] Більш розвиненим варіантом житла є ґражда, зафіксована в с. Криворівня Верховинського району (господар І. Харук). Тут навпроти входу до хати збудовано кліть, яка стіною та вихідними дверима підходить до огорожі й зливається з нею.[4] Місцеві мешканці називають ґражду такого типу "хатою з брамами" або "хатою з ґраждами". Специфіку південній оселі надавали кам'яні або глиняні масивні огорожі палісадників і садиб, які білились, а в нижній частині покривалися сажею або кольоровими глинами.[4]

 
Паркан. Музей у Пирогові.
 
«Кожен двір обнесено високою дерев'яною огорожею. Тут все із дуба, із сосни, із берези, із граба. Все з лісу. Загляньте у двір. З колод рублена хата, важка, аж вгрузла в землю. Колись був добрий тес, та вже почорнів, поточив його шашіль. Смола затверділа на лутках, зелений мох заквітчав і дах, і стіни, і сирі підмурки. Далі хлівець, теж дерев’яний і зелений від моху; он жердяний загін для скотини; чорний аж слизький зруб колодязя, на ньому важке, міддю оковане цебро; в глухому кутку повітка для воза, там і колоди, і збруя, і всякий реманент. Оце й усе хазяйство. В огорожі, що захищає селянина від злого сусідського ока, диких свиней та вовків, є потаємний вихід до низу, тобто на земельну ділянку».
 

— Віктор Близнець у повісті «Древляни» про давню поліську садибу на Житомирщині

Основне призначення огорожі — бути перешкодою для худоби та лісових звірів, а разом з деревами й кущами (посадженими попри огорожу, або живопліт) навколо двору — затримувати снігові замети та пилюку з вулиць і полів. Колись огорожа відігравала й оборонну роль, — звідси обгороджування городищ. Окресливши огорожею певну ділянку, людина заявляє про права на цю територію, встановлює на ній свої закони й лад. Це її мікросвіт, витворений згідно з індивідуальним смаком. У ньому вона набирається снаги, про нього вона піклується й обстоює його. Зі словом «городити» пов'язані за походженням слова «град», «Город (землеробство)».

Огорожа — символ власності.[5] Федір Вовк писав:

 
«Огорожа двору, чи обістя — предмет особливої старанності українських господарів, що, мабуть, має зв'язок із західно-європейським значенням огорожі як символу власності; цим Україна відрізняється від Великоросії (Московщини), де двори часто зовсім не мають огорожі  — можливо, також у зв'язку з пануючим там так званим общинним ладом. Відсутність огорожі в українського селянина — це ознака останньої розпусти та недбальства у господарстві».
 
 
Мурована огорожа сухої кладки. Музей у Пирогові.
 
Заводська огорожа

Тип огорожі залежить від природних умов.

Видами огорож є
  • Тин — огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт».[6] Окремий елемент у такий огорожі називають вори́ною[7][8] (збірн. вор'я, вір'я), парні стійки, між якими защемлювалися кінці ворин — кілєм (кіллям), лозові кільця-обв'язки верху кілля — гужвою (гуже́вкою), нижню ворину для запобігання гниттю вкладали на камені-підставки — підніжки[9]. Ворини традиційно були колотими і на торці мали форму трикутника. Кожна ворина обмежується парою кілків і має довжину близько 4 м і висоту до 1,3 м. Сусідні сегменти вориння ставлять під невеликим кутом: це зумовлюється тим, що краї ворин кожного наступного сегменту мають лежати на краях попереднього (отже, при круговому плані вориння мало зигзагободібну форму). Ворини легко вставляються між кілків і так само без значних зусиль виймаються або відсуваються[10].
    • Огорожа з ліс — різновид огорожі, поширений в Карпатах. Складається з окремих секцій-ліс, прикріплених гужвою до кілків. Кожна ліса утворюється парою стояків з отворами і вставленими в них горизонтальними жердинами (латами, воринами). Уставлені в отвори кінці лат розклинюються дерев'яними клинами-плішками («плішаться»). Посередині ліси до лат кріпиться цвяхами додатковий вертикальний стояк, а між середнім і крайніми стояками по діагоналі прибивають по одній латі[10].
    • Брімка — різновид огорожі з ліс, додатково посилений вертикальними елементами (смерековими жердками-«тонкомірами», неякісними дошками), уплетеними між латами. У висоту така конструкція сягала 3 м і служила надійним захистом загонів від вовків[10].
  • Пліт (огорожа) — огорожа, плетена з хворосту (хмизу);[11] плетений тин.[12]
  • Живопліт (жива огорожа) — огорожа з кущів.
  • Окі́л' — діалектна назва кільцеподібної огорожі з кілків[13].
  • Палісад — старовинна оборонна споруда з вертикальних колів, паль.
  • Парапет — невисока, переважно суцільна огорожа по краях мостів, балконів та ін.
  • Паркан — стіна, огорожа, зазвичай дерев'яна.[14][15]
  • Перила (поруччя, поручні, бильця) — невисока огорожа по краях сходів, балкона, містка, трибуни.
  • Розкі́л, розко́л — невелика трикутна загорожа, довгий вузький коридор із дерев'яних щитів з розширеним входом, який споруджується для індивідуального огляду та підрахунку овець, коней[16][17].
  • Стіна (мур) — переважно мурована огорожа.
  • Штахети — загорожа з дерев'яних дощечок або металевих прутів.[18]
  • Балюстрада — невисока огорожа сходів, терас, балконів, складена з фігурних стовпчиків (балясин), з'єднаних угорі горизонтальною балкою, плитою чи поручнями.[19]

Сучасні огорожі виготовляються з недорогоцінних (чорних) металів, оцинкованих, або покритих пластмасами чи ін., у вигляді металевих стрічок і сіток (в тому числі безперервних), з дроту, просічно-витяжних листів і тд.

Галерея ред.

Примітки ред.

  1. ↑ ● в одному зі значень поняття стіна — те, що відокремлює, роз'єднує кого-, що-небудь, перешкода у здійсненні чогось.
    Джерело: Словник української мови в 11 томах http://www.inmo.org.ua/sum.html?wrd=Стіна

Деталізація джерел ред.

  1. ↑ Загорожа // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Огорожа // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ Острішок // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. ↑ а б в г д е Данилюк А.Г. Давня архітектура українського села Етнографічний нарис. К.: Техніка, 2008. 256 с.; іл. (Народні джерела). ISBN 978-966-575-063-5
  5. ↑ Огорожа // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1186. — 1000 екз.
  6. ↑ Тин // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  7. ↑ Вориння // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  8. ↑ Ворина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  9. ↑ Пліт // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. ↑ а б в Михайло Матійчук. «Полонинське будівництво на Гуцульщині»
  11. ↑ Пліт // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  12. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3. (стор.: 440)
  13. ↑ Окіл // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  14. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  15. ↑ Паркан // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  16. ↑ Розкіл // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  17. ↑ Розкол // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  18. ↑ Штахети // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  19. ↑ Балюстрада // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 29. — ISBN 978-966-7407-83-4.

Посилання ред.

Див. також ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Огорожа&oldid=41046911#Види_огорож