Володимир Косоноцький
Володимир Іпполитович Косоноцький (псевдоніми: В. К., Холмщах, Холм'як[1], 21 вересня 1886, Дуб — 24 квітня 1942, Холм) — український церковний та громадсько-політичний діяч, редактор, публіцист.
| Володимир Косоноцький | |
|---|---|
 | |
| Народився |
21 вересня (3 жовтня) 1886 Дуб, Ґміна Комарув-Осада, Замостський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща |
| Помер |
24 квітня 1942 (55 років) Холм, Дистрикт Люблін, Генеральна губернія, Третій Рейх |
| Поховання | Православний цвинтар у Холмі |
| Діяльність | політик |
| Конфесія | православ'я |
Життєпис ред.
Народився 21 вересня 1886 року у родині священника Іпполита Косоноцького та Антоніни Завальської в селі Дуб Томашівського повіту, що на Холмщині[2][3][4]. По батьку походив зі старої галицької священичої родини з Равщині[1]. Після закінчення класичної гімназії у Холмі поступив на правничий факультет Київського університету[2]. Закінчивши навчання в університеті, працював слідчим суддею в Умані[2]. Як студент брав участь в тодішніх українських студентських організаціях, за що був ув'язнений у Києві й пізніше у Москві[2]. Під час Першої світової війни служив запасним старшиною в піхотному полку російської армії[2]. Після більшовицької окупації України виїхав до Болгарії[2].
У 1921 році повернувся на Холмщину[2]. Після виборів до польського сойму та сенату 1922 року обійняв посади керівника канцелярії щойно створеної Української Парляментарної Репрезентації та секретаря Українського посольського клюбу, на яких перебував до 1934 року[2][3]. Через хворобу став інвалідом[2]. Отримав невелику емеритуру й незабаром переїхав до Холма[2].
З початком німецької окупації Польщі займався передусім організацією православної церкви на Холмщині і Підляшшю[2]. Опікувався питанням створення окремої Холмсько-Підляської єпархії[2]. У 1939 році став членом новоствореної у Холмі Тимчасової церковної ради[5]. Згодом обраний до окремої Церковної Управи, яка була створена Тимчасовою церковною радою і яка мала замінити на Холмщині і Підляшші Варшавську православну консисторію[6]. 5 листопада 1939 року на Народному З'їзді Холмщини і Підляшшя, основним завданням якого було упорядкування церковно-релігійного життя у цьому регіоні, головою Православної Церкви та єпархіальним єпископом Холмщини і Підляшшя обрано митрополита Діонісія[6]. Для того, щоб сповістити митрополита про рішення З'їзду, Володимир Косоноцький та Семен Любарський, також член Церковної управи, вирушили до Діонісія у Варшаву і до грудня 1939 року провели з ним низку нарад, результатом яких стало затвердження Діонісієм рішень З'їзду[6]. Запрошений архієпископом Іларіоном на посаду керівника пресового відділу Холмсько-Підляської Духовної Консисторії та редактора Холмського Православного Народного Календаря (вийшло два річники: за 1941 і 1942 роки)[2].
Помер у Холмі 24 квітня 1942 року на 56-му році життя[7][2]. Похований на холмському православному цвинтарі 26 квітня 1942 року[2][4].
Відгуки ред.
Український історик і політик Іван Кедрин так згадував про Володимира Косоноцького[8]:
|
Директором канцелярії і секретарем Клюбу був Володимир Косоноцький, холмщак, невеличкого росту, з вусом, вже не молодий, десь після 40-івки, завжди метушливий, надзвичайно совісний, солідний, розумний, з почуттям гумору, який зорієнтувався в джунґлії польських партій, клік і котерій та вмів першорядно обслуговувати той Український Клюб. | 
|
Праці ред.
- Володимир Косоноцький. Процес за православні церкви. Частина перша (Волинь і Полісся) // Видання Української Парляментарної Репрезентації. — Варшава, 1930.
- Kosonocki W. Liczba i rozmieszczenie ludności prawosławnej w Polsce // Wiadomości Metropolii Prawosławnej w Polsce. — 1939. — nr 3 (11).
Примітки ред.
- ↑ а б Косоноцький Володимир // Українська журналістика в іменах. — 2004. — С. 219-220.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Помер Володимир Косоноцький // Львівські вісті. — 19.05.1942. — № 109 (233). — С. 3. Архівовано з джерела 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
- ↑ а б Косоноцький Володимир // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1959. — Кн. 2, [т. 3] : Зернове господарство — Кропивницький. — С. 1146. — ISBN 5-7707-4049-3.
- ↑ а б Wołodymyr Kosonocki. https://ukrainskanekropolia.org/. Живі в нашій пам'яті. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
- ↑ Борщевич В. Т. Отець Микола Малюжинський на тлі епохи. — Луцьк : Вежа, 2000. — С. 36. — ISBN 966-7294-88-9.
- ↑ а б в Степан Баран (Краківські вісті, 11.06.1940). Церковне питання у б. Польщі. https://zbruc.eu/. Збруч. Архів оригіналу за 26.10.2018. Процитовано 17 листопада 2018.
- ↑ Колянчук О. Увічнення нескорених. Українські військові меморіали 20-30-х рр. ХХ ст. у Польщі. — Львів, 2003. — С. 81.
- ↑ Іван Кедрин. Життя - події - люди: спомини і коментарі. — Ню Йорк : Видавнича кооператива "Червона Калина", 1976. — С. 164.