Вікіпедія

Владислав Желенський (композитор)

польський композитор і піаніст, педагог
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Желенський.

Владислав Желенський (Владислав Маркіян Микола Желенський, пол. Władysław Marcjan Mikołaj Żeleński; нар. 6 липня 1837, Ґродковиці — 23 лютого 1921, Краків)[5][6] — польський композитор і піаніст, педагог, доктор філософії (1862). Засновник і перший директор Консерваторії музичного товариства в Кракові (нині Музична академія).

Владислав Желенський
пол. Władysław Marcjan Mikołaj Żeleński
Основна інформація
Дата народження 6 липня 1837(1837-07-06)[1][2][…]
Місце народження Ґродковіце, Ґміна Клай, Велицький повіт, Малопольське воєводство, Республіка Польща
Дата смерті 23 січня 1921(1921-01-23)[1][2][…] (83 роки)
Місце смерті Краків, Польська Республіка[1]
Поховання Раковицький цвинтар
Громадянство Республіка Польща
Професії піаніст, композитор, музичний педагог, професор, органіст, диригент
Вчителі Franciszek Mireckid, Дрейшок Олександр, Йозеф Крейчі і Наполеон Анрі Реберd
Інструменти фортепіано, орган і орган[d]
Жанри опера і симфонія
Заклад Музичний університет Фридерика Шопена
Нагороди
Лицарський хрест ордена Франца Йосифа
Діти Тадеуш Бой-Желенський[4], Stanisław Gabriel Żeleńskid і Edward Żeleńskid
CMNS: Файли у Вікісховищі

Життєпис ред.

Владислав Желенський походив від шляхетського польського роду Желенських (пол. Żeleńskich) герба Цьолек, що оселилися 1680 року в маєтку Ґродковиці біля Кракова. Батько, Маркіян Желенський (1804—1846), захоплювався музикою, грав на фортепіано, писав власні композиції. Він брав участь у Листопадовому повстанні й 1833 року одружився з Камілою Руссоцькою, матір′ю майбутнього композитора. У подружжя народилось п′ятеро дітей, Владислав — друга дитина[5]. 23 лютого 1846 року під час Галицького повстання на родинний маєток Желенських було скоєно озброєний напад селян, будинок пограбували, а батька вбили[5][7]. Мати з дітьми змушена була переїхати до Кракова[5].

1850—1857 рр. Владислав Желенський навчався в Краківській гімназії святої Анни (відомий як Колеґіум Новодворського, нині Перший загальноосвітній ліцей імені Бартоломея Новодворського в Кракові). Також вчився грати на фортепіано в майстра Казимира Войцеховського, а від 1854 року займався у відомого польського педагога Яна Ґермаша. Музичну композицію вивчав у польського композитора Францішека Мірецького. У двадцять років Владислав Желенський створив твори для двох струнних квартетів, написав фортепіанне тріо й увертюру для оркестру, яку особисто виконував на концерті 29 липня 1857 року в Кракові[5].

1857 року за вказівкою матері, Владислав вступив на філософський факультет Ягеллонського університету[5][8], згодом продовжив навчання в Карлів університеті в Празі й 1862 року отримав звання доктора філософії[5].

У Празі Владислав Желенський продовжував займатися музикою, а саме брав уроки гри на фортепіано в німецького піаніста-вітруоза Олександра Дрейшка (1859). Згодом розпочав навчання контрапункту й захопився грою на органі під керівництвом чеського композитора Джозефа Крейчі[5].

Від кінця 1866 року навчався в Паризькій Консерваторії у Наполеона Анрі Ребера[5][8], працював над оперою «Dziwożona»[5]. 1868—1870 років закінчив приватний курс у композитора Бертольда Дамського[5][8].

1870 року Владислав Желенський повернувся до Польщі. 30 січня 1871 року відбувся його концерт у Кракові. Згодом він переїхав до Варшави, де після смерті Станіслава Монюшка очолив клас гармонії та контрапункту Варшавської консерваторії. Від 1878 року до 1882 рр. — директор Варшавського музичного товариства. 1880 року повернувся до Кракова. За сприяння Владислава Желенського було засновано Консерваторію музичного товариства при Музичній школі музики в Кракові, яку він очолив. Одним із відомих учнів Владислава Желенського був польський піаніст і композитор Зиґмуд Стойовський[5].

1913 року з нагоди 75 річниці від дня народження Владислав Желенський став Почесним громадянином міста Кракова[5][9].

23 лютого 1921 року Владислав Желенський помер у Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі в родинній усипальні[10].

Родина ред.

1872 року Владислав Желенський одружився з Вандою Грабовською (1841—1904), з якою мав трьох синів:

  • Станіслав Желенський — архітектор;
  • Тадеуш Бой-Желенський — перекладач, письменник, лікар за фахом
  • Едвард Желенський — співробітник банку[5].

Після смерті першої дружини одружився 1907 року з Теклою Симонович (1838-1935)[5].

Творчість ред.

Владислав Желенський — один із представників неоромантизму польської музики, після Станіслава Монюшка[11][6]. Автор оркестрової та камерної музики[5][6].

На його творчий стиль вплинула музика Мендельсона й Шумана, а згодом твори Монюшка й Сметани. Владислав Желенський високо оцінював творчість Глюка йШопена. У 1880-і роки ідеальною стала для нього музика Брамса, захоплювався композиціями Дворжака, Чайковського й Вагнера. Вагомий вплив на творчість композитора мала народна музика[5].

Владислав Желенський автор чотирьох опер:

Написав дві оркестрові увертюри: «У Татрах» (пол. W Tatrach, 1868—1870) і «Відлуння лісове» (пол. Echa leśne). Автор двох симфоній, двох струнних квартетів E-dur й F-dur, романсу для скрипки й фортепіано та багато інших.

На жаль, більшість музичних композицій Владислава Желенського не збереглись[5][6].

Нагороди ред.

Ушанування пам′яті ред.

  • Художник Яцек Мальчевський за життя композитора 1901 року написав картину «Портрет Владислава Желенського з музою» (1901). Зберігається в Національному музеї Варшави.
  • Відбудовано будинок сім′ї Желенських у Ґродковіце[13], на території маєтку розміщено родинний склеп.
  • 25 жовтня 1997 року встановлено пам′ятну дошку до 160-річчя від дня народження композитора на будинку в Ґродковіце.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #132168413 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
  4. ↑ https://encyklopedia.pwn.pl/haslo/Zelenski-Wladyslaw;4002929.html
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Negrey, 2012.
  6. ↑ а б в г Chechlińska, 2004.
  7. ↑ а б Antoni Tessarczyk: Rzeź galicyjska 1846 r. czyli szczegółowy opis dokonanych morderstw, rozbojów i łupieztw, wraz z ważniejszymi wypadkami jakie tym okropnym scenom towarzyszyły w związku z intrygami biurokracyi. Kraków: W drukarni Stanisława Cieszkowskiego, 1848, ss. 69-70. 
  8. ↑ а б в г Małgorzata Kosińska. Władysław Żeleński (пол.). culture.pl. Процитовано 14 вересня 2011.
  9. ↑ а б Kurjer Lwowski z Soboty dnia 15 Marca 1913, s. 3. Österreichische Nationalbibliothek (пол.). Архів оригіналу за 27 серпня 2018. Процитовано 27 серпня 2018.
  10. ↑ а б Spis osób pochowanych na Cmentarzu Rakowickim w KrakowieSpis osób pochowanych na Cmentarzu Rakowickim w Krakowie (osoby pochowane do 1939 r.). Cmentarium (пол.). Архів оригіналу за 28 серпня 2018. Процитовано 28 серпня 2018.
  11. ↑ Chodkowski, 1995.
  12. ↑ а б Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918. Wiedeń: 1918, s. 185. 
  13. ↑ Pałac Żeleńskich Grodkowice - wesela i imprezy okolicznościowe Kraków, Wieliczka. www.palac-zelenskich.pl. Архів оригіналу за 4 травня 2020. Процитовано 21 лютого 2020.

Література та джерела ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Владислав_Желенський_(композитор)&oldid=40368294